Що не так з впровадженням НУШ: погляд ексміністра освіти і науки Станіслава Ніколаєнка та Спілки ректорів

Дискусія довкола змін у середній і вищій освіті, яка триває в Україні вже кілька років, загострилася через поєднання двох обставин — курсу на оновлення системи та війни, що різко змінила можливості держави, громад і самих закладів освіти. У такій ситуації оцінка реформи старшої школи виходить за межі суто методичної розмови, бо торкається доступу дітей до навчання, кадрового забезпечення шкіл, спроможності громад утримувати ліцеї та готовності університетів працювати в нових умовах.

На цьому тлі міністр освіти і науки у 2005–2007 роках, президент НУБіП України та перший заступник голови Спілки ректорів закладів вищої освіти України, доктор педагогічних наук, професор Станіслав Ніколаєнко виклав власне бачення того, як відбувається реалізація «Нової української школи» і які наслідки вона може мати для середньої та вищої освіти. Він поєднав оцінку загального напряму освітніх змін, зауваження до способу впровадження НУШ і позицію Спілки ректорів щодо старшої профільної школи, бакалаврату та ролі громад у цих процесах.

Оновлення освіти і війна

Визнаючи, що оновлення української освіти та її зближення з європейськими стандартами мають об’єктивний характер, Ніколаєнко наголошує на тому, що українські університети давно працюють у спільному просторі з європейськими партнерами, розвивають програми подвійних дипломів і долучаються до міждисциплінарних проєктів у межах HORIZON EUROPE. У цій частині, за його оцінкою, рух до модернізації виглядає природним і зрозумілим.

Разом з тим, описуючи теперішню ситуацію, він пов’язує її з жорсткими воєнними умовами, в яких країна одночасно має боронити себе, підтримувати Збройні Сили, тримати економіку і готуватися до відбудови. За його словами, будь-які зміни, задумані в мирний час, стикаються з обставинами зовсім іншого масштабу, тому частина довоєнних реформ і проєктів, підготовлених за міжнародні гранти, вже не відповідає державним і суспільним потребам так, як це уявлялося раніше.

Для пояснення своєї позиції Ніколаєнко наводить і загальну картину руйнувань: майже чотири тисячі закладів освіти, за його даними, постраждали від бомбардувань, 3428 зазнали сильних пошкоджень, близько двох десятків університетів зруйновано. Через таку ситуацію, на його думку, освітні реформи мають оцінюватися вже крізь призму збереження держави, системи освіти і доступу дітей до навчання.

Оцінка впровадження НУШ

Характеризуючи «Нову українську школу», Ніколаєнко визнає, що на перший погляд вона виглядає прогресивною реформою, проте водночас її реалізація відбувається в країні «з коліс», без належного наукового й методичного супроводу та без експериментальної апробації нових підходів і методів. У цьому він убачає одну з причин, через яку реформа викликає зауваження і нерозуміння з боку батьків, учителів, науковців і ширшої громадськості.

Окремо Ніколаєнко заперечує підхід, за якого критику НУШ або інших освітніх змін намагаються подавати як виступ проти державного курсу чи європейських зобов’язань України. Такий спосіб ведення дискусії він вважає неприйнятним, оскільки вбачає в ньому спробу вивести змістовну професійну розмову зі сфери аргументів у сферу політичних звинувачень.

Розвиваючи цю думку, він стверджує, що подібна практика створює загрозу для базового фундаменту освіти — середньої школи. Особливо жорстко він оцінює ситуацію, за якої, за його словами, громадськість і місцеві ради відсуваються від обговорення якості реформи, її ходу та слабких місць.

Які рішення є проблемними

Серед рішень, які Ніколаєнко вважає найбільш проблемними, він називає створення урядом Офісу впровадження НУШ. Його діяльність, за словами автора, виглядає недостатньо зрозумілою, а склад викликає багато запитань, оскільки там, на його переконання, немає професійних освітян, здатних ухвалювати належні рішення.

Ще гостріше він висловлюється про підхід до організації старшої школи в громадах. За його словами, урядовці оголосили, що ті територіальні громади, які не створять окремі юридичні особи — професійні ліцеї з двома і більше класами у десятому класі, — втратять державну субвенцію. Таку вимогу Ніколаєнко називає незаконною й антиконституційною, оскільки, на його переконання, кожна дитина має право здобувати повну середню освіту там, де живе її родина, і кошти на навчання мають виділятися для учня, для його освіти.

У цій частині він пов’язує реформу з ризиком закриття шкіл, особливо в селах і невеликих громадах, де профільні ліцеї часто взагалі не планують створювати. Як підтвердження своїх побоювань Ніколаєнко згадує, що за останні десять років в Україні вже закрили сотні шкіл, а загальна кількість закладів зменшилася до менш ніж дванадцяти тисяч, що, за його словами, майже вдвічі менше, ніж у Польщі. Окремим сигналом тривоги він називає частку дітей шкільного віку, які не навчаються і не працюють: цей показник, за його даними, сягнув 16 відсотків, тоді як середньоєвропейський рівень становить 11 відсотків.

Переходячи до практичного боку реформи, Ніколаєнко стверджує, що більшість педагогічних колективів шкіл не готова до повноцінного профільного навчання через нестачу підготовлених кадрів і належної матеріально-технічної бази. У цьому він бачить одну з ключових суперечностей реформи, оскільки вимоги до старшої школи підвищуються, тоді як базові умови для їх виконання, на його думку, відсутні.

Він пов’язує цю проблему зі станом педагогічних університетів і коледжів, які, за його оцінкою, не отримують достатньої державної допомоги. Через брак фінансової та матеріально-технічної підтримки, зазначає Ніколаєнко, багато з них були змушені призупинити підготовку вчителів фізики, хімії, біології та математики. За такого стану справ, як випливає з його аргументації, школа отримує дедалі складніші завдання, тоді як система підготовки вчителя слабшає.

Описуючи ситуацію ще детальніше, він додає, що педагогічні колективи багатьох шкіл не знають, як працювати з учнями дванадцятого класу, оскільки зміст програм виходить за межі тих навчальних курсів, за якими готували вчителів. При цьому педагогічні університети, за його словами, ще навіть не починали такої поглибленої підготовки.

Що залишається незрозумілим у профільній школі

Значну увагу у своїх міркуваннях фахівець приділяє змісту навчання в профільній школі. За його оцінкою, цей зміст досі не визначений достатньо чітко, а запровадження інтегрованих курсів із природничо-математичних дисциплін може призвести до різкого зниження якості освіти.

Аргументуючи цю позицію, Ніколаєнко посилається на результати програми PISA, які, на його переконання, показують суттєве відставання українських школярів від їхніх європейських ровесників. На цьому тлі він ставить питання про готовність учителів одночасно викладати фізику і математику або хімію і біологію, натякаючи, що таке поєднання предметів у шкільній практиці може виявитися надто складним для реального виконання.

Трирічний бакалаврат і можливі наслідки для університетів

Окремим блоком у викладі Ніколаєнка виступає тема скорочення бакалаврату до трьох років. Він повідомляє, що Спілку ректорів серйозно турбують заяви окремих представників влади, які пропонують перевести на трирічний термін усю підготовку бакалаврів у закладах вищої освіти.

Такий сценарій він вважає ризикованим, бо, за його логікою, країна може опинитися в ситуації, де ліцеї ще не готові забезпечити глибоку профільну підготовку, зате університети, які мають відповідні кадри й матеріальну базу, будуть змушені звільняти кваліфікованих викладачів загальноосвітніх дисциплін. У цьому він убачає загрозу серйозної кризи для вищої школи.

Водночас Ніколаєнко не заперечує можливості часткового скорочення терміну навчання, проте наполягає, що це питання слід розглядати окремо за кожною спеціальністю. Як приклад він називає інженерів, біотехнологів, будівельників та інші напрями, для яких, на його переконання, загальне рішення про трирічний бакалаврат виглядало б непереконливо.

Майбутнє коледжів і ліцеїв у 2027 році

Ще однією невизначеністю Ніколаєнко називає майбутнє коледжів і професійних ліцеїв у системі здобуття повної середньої освіти. За його словами, ці заклади намагаються передати на місцеві бюджети, і така перспектива також викликає занепокоєння.

Крім того, він звертає увагу на ще одну проблему — відсутність набору до закладів вищої освіти у 2027 році. За його оцінкою, такий крок може спричинити непередбачувані наслідки, тому, на його думку, влада має заздалегідь продумати механізми компенсації.

Крім того, Ніколаєнко повідомляє, що 23 березня Спілка ректорів на своєму засіданні звернулася до Президента, уряду, парламенту та Міністерства освіти і науки із закликом безвідкладно проаналізувати ситуацію, пов’язану з реалізацією реформ у середній школі. У цьому зверненні, за його словами, акцент зроблено на загрозі обмеження доступу молоді до повної середньої освіти, ризиках закриття шкіл, подальшому занепаді сіл і селищ та виїзді молоді за кордон.

Окремо Спілка ректорів вважає потрібним долучити до розмови фахівців з університетів, представників місцевих рад і громадських організацій. Ніколаєнко наголошує, що рішення такого масштабу, як реформа старшої школи та університетів, мають ухвалюватися за участю освітян, учених і професійної спільноти, з урахуванням міжнародного й українського досвіду.

Ніколаєнко зазначає, що кожен громадянин має конституційне право здобути повну середню освіту у своєму селі чи місті, якщо там є повноцінний десятий клас, а профільне навчання, на його переконання, варто організовувати лише там, де для цього є кілька старших класів і створено відповідні умови. Ідею штучного укрупнення шкіл та звезення дітей з усього району він оцінює як безперспективну.

Ексміністр повідомляє, що Спілка ректорів підтримує дії Президента, уряду та парламенту, спрямовані на забезпечення національної безпеки, економічного й соціального розвитку, проте водночас вважає за необхідне відкрито говорити про ризики, які постали перед українською освітою в ході теперішніх реформ.