“20–30% від загальної кількості засуджених в Україні поповнять лави ЗСУ”: заступник міністра юстиції Євген Пікалов

Питання залучення засуджених до лав Збройних сил України стало одним з найбільш неоднозначних у суспільному обговоренні весни 2025 року. Для частини українців це рішення є вимушеною, але виправданою відповіддю на тривалу і виснажливу війну, кадровий дефіцит і зростаючий тиск з боку противника. Для інших — це червона лінія, яка торкається довіри до інституцій, моральних меж покарання і страхів щодо того, хто саме стоятиме поряд зі зброєю.

Те, що ще кілька років тому здавалося неможливим, сьогодні стало реальністю: тисячі людей, які відбували покарання у місцях несвободи, вже беруть участь у бойових діях. Вони живуть у бліндажах, піднімають дрони, ризикують життям на лінії вогню. Водночас суспільство ще не встигло сформувати до цього явища однозначного ставлення. В медіа — сплески дискусій, у соцмережах — скепсис, обурення, підтримка і страх впереміш. Заступник міністра юстиції України Євген Пікалов визнав масштаб, потенціал і складність цього процесу, а також прямо окреслив як цифри, так і філософію підходу.

За словами Пікалова, на сьогодні до лав Збройних сил України вже долучились понад 8300 осіб, які раніше відбували покарання. При цьому ще близько 1000 заяв засуджених перебувають у процесі розгляду. Крім того, серед тих, хто вже мобілізувався, є 100 жінок.

“Сьогодні до лав ЗСУ долучились понад 8300 засуджених, ще 1000 заяв перебувають на розгляді. У нас мобілізувалось також 100 жінок.

Якщо говорити про потенціал цієї ініціативи, за нашими прогнозами, близько 20–30% від загальної кількості засуджених в Україні можуть скористатися цією можливістю та стати на захист держави”, — заявив він.

Ці дані, зазначає заступник міністра, свідчать не лише про ефективність уже ухваленого механізму, а й про те, що значна частина людей, які перебувають в установах виконання покарань, усвідомлює важливість участі в обороні.

Пікалов зауважив, що йдеться не лише про поповнення бойових підрозділів. Участь засуджених у війні — це ще й спосіб повернути їх до суспільства через граничну форму відповідальності — захист Батьківщини.

“Ми розглядаємо цей процес не лише як шлях поповнення лав захисників, але й як механізм ресоціалізації через найвищий прояв громадянської відповідальності. Міністерство юстиції та ДКВС тримають це питання на постійному контролі, забезпечуючи прозорість та об’єктивність розгляду кожної заяви”, — наголосив він.

При цьому кожна заява розглядається індивідуально, процедура включає перевірку стану здоров’я, аналіз статті, за якою особу було засуджено, поведінку у місцях відбування покарання. Жоден ув’язнений не отримує автоматичного права — лише в межах встановлених законом норм і винятків.

За словами Пікалова, загальна чисельність засуджених та осіб, взятих під варту, в Україні становить 37 тисяч. Проте далеко не всі вони можуть бути мобілізовані. Ідеться лише про тих, хто не має медичних або правових заборон.

“Не можуть бути долученими до лав ЗСУ за тероризм, за корупційні, статеві злочини, за злочини проти основ нацбезпеки”, — чітко пояснив заступник міністра.

Він також навів детальні статистичні дані: 57% усіх засуджених в Україні — це особи, визнані винними у майнових злочинах, ще 11% — за статтею про незаконний обіг наркотиків. Саме ці категорії розглядаються як потенційно придатні до участі в бойових діях за умови, що немає додаткових заборон.

Пікалов нагадав, що підставою для мобілізації засуджених став закон, ухвалений Верховною Радою у травні 2024 року, яким було запроваджено інститут умовно-дострокового звільнення для участі в обороні країни. Відповідно до нього, особа, яка відбуває покарання, може бути достроково звільнена для проходження військової служби. Але лише за чітко визначеною процедурою, після згоди самої особи, аналізу ризиків і перевірки всіх критеріїв.

“Очікується, що ухвалення закону забезпечить створення додаткових можливостей для комплектування Збройних сил України та інших військових формувань, а також надасть додаткову мотивацію особам, засудженим за вчинення злочинів, до виправлення та виконання обов’язку з відсічі збройної агресії проти України. Цей закон, фактично, відкрив шлях для нового підходу до виконання покарань: держава визнає, що в умовах загрози національній безпеці не всі рішення можуть бути звичними. Але при цьому — вони мають бути прозорими, обґрунтованими і не переходити межу довіри суспільства”, — вважає Пікалов.

Попри стриману тональність заяв у мін’юсті, реальність залишається складною. Більшість українців досі не мають сформованої думки щодо того, чи прийнятно залучати засуджених до армії. Хтось бачить у цьому логіку: хто готовий спокутувати — має право. Інші — побоюються втрати контролю, ризиків, випадків повторної агресії, втрати дисципліни.

Залучення засуджених до армії є одним з тих рішень, яке оголює нерв сучасного українського досвіду війни: коли держава змінює традиційні рамки під тиском фронту, а суспільство ще не встигає до цих змін адаптуватися морально. Слова Пікалова є спробою пояснити логіку держави: так, це непросто; так, це викликає запитання; але це не поза законом.