Право на щорічну відпустку є однією з базових трудових гарантій, закріплених у законодавстві, однак на практиці саме воно часто стає джерелом непорозумінь між працівниками і роботодавцями. Питання тривалості відпустки, можливості її перенесення, поділу на частини, відкликання з відпустки чи виплати грошової компенсації регулярно викликають спори, особливо в умовах нестабільної зайнятості, кадрового дефіциту та змін у режимі роботи підприємств. Наявність правової норми не завжди означає її коректне застосування, а помилки або зловживання у сфері відпусток можуть мати як фінансові, так і правові наслідки для обох сторін трудових відносин.
Редакція ІА «ФАКТ» звернулася до юристів адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» з проханням прокоментувати ключові аспекти щорічної відпустки, визначені трудовим законодавством. Фахівці пояснили, як працюють норми Кодексу законів про працю та Закону України «Про відпустки» і на що варто звертати увагу працівникам при реалізації свого права на відпочинок.
Питання відпусток в Україні регулюється не внутрішніми правилами роботодавця і не домовленостями «на словах», а чітко визначеними нормативними актами. Основними з них є Кодекс законів про працю України та Закон України «Про відпустки». Ці документи визначають, які види відпусток існують, хто має на них право, якою є їх тривалість і за яких умов вони надаються.
Законодавство встановлює кілька основних видів відпусток, кожен з яких має своє призначення і правовий режим. Насамперед йдеться про щорічні відпустки. До них належить щорічна основна відпустка, передбачена статтею 6 Закону України «Про відпустки». Саме вона є базовою гарантією для кожного найманого працівника. Крім основної, закон передбачає щорічні додаткові відпустки. Зокрема, це додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, визначена статтею 7 Закону, а також додаткова відпустка за особливий характер праці, яка регулюється статтею 8 цього ж Закону.
Крім того, законодавством можуть бути передбачені й інші додаткові відпустки, залежно від умов праці та специфіки роботи. Окрему групу становлять додаткові відпустки у зв’язку з навчанням, які регулюються статтями 13, 14 і 15 Закону України «Про відпустки». Вони надаються працівникам, які поєднують роботу з навчанням, за умови дотримання визначених законом вимог.
Також законодавство передбачає творчу відпустку, яка регулюється статтею 16 Закону. Вона надається для завершення наукової, творчої або іншої роботи, що має визначене суспільне чи професійне значення. Окремо виділена відпустка для підготовки та участі в змаганнях, встановлена статтею 16-1 Закону України «Про відпустки».
Ще одну велику категорію становлять соціальні відпустки, які пов’язані не з характером роботи, а з особливими життєвими обставинами працівника. До них належить відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, передбачена статтею 17 Закону, а також відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що регулюється статтею 18. Закон також передбачає відпустку у зв’язку з усиновленням дитини відповідно до статті 18-1.
Водночас стаття 19 Закону України «Про відпустки» встановлює додаткову відпустку працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Окремо врегульована відпустка при народженні дитини, яка надається відповідно до статті 19-1 цього Закону.
Останньою категорією, передбаченою законодавством, є відпустки без збереження заробітної плати, які регулюються статтями 25 та 26 Закону України «Про відпустки». Вони можуть надаватися як в обов’язковому порядку, так і за домовленістю сторін, залежно від підстав, визначених законом.
Таким чином, система відпусток в українському трудовому праві є деталізованою і структурованою, а кожен її елемент має чітке нормативне підґрунтя. Це означає, що питання відпустки не є сферою довільного трактування, а повинно вирішуватися виключно з урахуванням вимог Кодексу законів про працю та Закону України «Про відпустки».
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватися інші види відпусток. Докладніше розглянемо щорічну основну відпуску як одну з гарантій працівника. Вона надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Якщо роботодавець зазначає, що працівника чекає менша щорічна відпустка, він грубо порушує трудове законодавство.
Слід зазначити, що особам з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи – 26 календарних днів. Водночас особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.
Також законом передбачена різна кількість днів щорічної відпустки для деяких видів діяльності, але у будь якому випадку – 24 календарні дні. Це те, що має право отримати кожен найманий працівник. Звертаємо увагу, що мова йде саме по календарні дні, а не робочі.
Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:
1) окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, – тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
2) працівникам з ненормованим робочим днем – тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.
Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватися одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї. Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, – 69 календарних днів.
Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року. Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.
У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.
Зауважимо, що щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються:
1) жінкам – перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю;
2) особам з інвалідністю;
3) особам віком до вісімнадцяти років;
4) чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;
5) особам, звільненим після проходження строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду до місця проживання;
6) сумісникам – одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;
7) працівникам, які успішно навчаються в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;
9) працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;
10) батькам – вихователям дитячих будинків сімейного типу;
11) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.
Слід знати, що працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, за їхнім бажанням надається щорічна відпустка або її частина (не менш як 12 календарних днів) для супроводження дитини до місця розташування навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.
Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються:
1) особам віком до вісімнадцяти років;
2) особам з інвалідністю;
3) жінкам перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;
4) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю;
5) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;
6) дружинам (чоловікам) військовослужбовців;
7) ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;
8) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України;
9) батькам – вихователям дитячих будинків сімейного типу;
9-1) працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року;
10) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.
Законодавством визначено, що щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:
1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина десята статті 10 цього Закону);
2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина перша статті 21 цього Закону).
При цьому щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
2) виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
3) настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням;
5) встановлення згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» факту позбавлення працівника особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Є важливий нюанс, визначений законом. Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.
Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. При цьому невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Відкликання працівника з щорічної відпустки можливе лише за його згодою і тільки у визначених законом випадках. До таких випадків належать:
- необхідність відвернути стихійне лихо;
- ліквідація наслідків виробничої аварії або негайне усунення її наслідків;
- відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства;
- інші ситуації, передбачені чинним законодавством.
Якщо працівника відкликали з відпустки, його роботу за цей період оплачують з урахуванням тієї суми, яка була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі дні щорічної відпустки, які він не використав. Також компенсація надається за додаткову відпустку працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, якщо така відпустка залишилася невикористаною на момент звільнення.
Працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом, за їх бажанням та на підставі заяви виплачується грошова компенсація за всі не використані ними дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Відповідна заява подається не пізніше останнього дня місяця, в якому працівник був увільнений від роботи у зв’язку з призовом на військову службу.
У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.
Зазначимо, що за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Варто знати, що особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.
У разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, що не була одержана за життя, виплачується членам сім’ї такого працівника, а у разі їх відсутності – входить до складу спадщини.
Радимо в разі порушення прав на відпустку фіксувати всі факти: коли і яка відпустка надавалася або не надавалася, які рішення роботодавця були прийняті, а також будь-які випадки відкликання з відпустки чи затримки компенсацій. Перевіряйте правильність нарахування днів і оплати за невикористані відпустки, а у разі порушень звертатися до інспекції праці або безпосередньо до суду для відновлення своїх прав.
Швидке реагування та наполегливе використання законних процедур є єдиним способом змусити роботодавця надати відпустку у встановленому законом обсязі або виплатити компенсацію за невикористані дні.
