Якщо розглядати перемогу як остаточний результат цієї російсько-української війни, тоді варто враховувати дві переможні складові: власне забезпечення перемоги на полі бою і витіснення ворога за межі наших територій, можливо знищення військового потенціалу Росії, щоби теперішній, чи наступний диктатор був не готовий розпочати нові спроби захоплення України; а також, по-друге, швидке, ефективне відновлення України, її інфраструктури, що створить умови для інтенсивного розвитку та дасть можливості для достатнього фінансування оборонних потреб в подальшому.
Напевне. що окрім будівельно-відновлювальних робіт, не менш важливими є перетворення в системі української влади, знищення, або кардинальне зменшення рівня корупції. Ці крайні зміни потрібні нам самим і вони є умовою надання нам допомоги на відновлення. Світова спільнота і Америка зокрема вже має гіркий досвід не доведення справи до кінця – після блискавичної військової операції в Іраку (“Буря в пустелі”) США не стали запроваджувати в тій країні системних реформ, щоби змінити ставлення серед населення до демократичних засад, і вже незабаром ті здобутки американських військових канули в лету, а Ірак відновив свої агресивні наміри.
Станом на сьогодні звісно перша складова є надважливою і друга стане такою тільки в разі виконання першої частини. Окрім запитання – коли? – мимоволі виникає і запитання – чи спроможні ми це здійснити? Аналіз публікацій, оцінок експертів з різних країн не дає твердої впевненості в цьому. І ось чому.
Мало того, що обсяги військової допомоги не порівнюються з обсягами витрат з російського бюджету на війну – співвідношення десь 1 до 2-х не на нашу користь. Але до того ж помітне схиляння до початку вже відновлюваних робіт, куди направляються частина коштів із загального фонду допомоги. Чи не зарано ми облаштовуємо квартиру, бо будинок ще не добудований.
Зниження обсягів допомоги стало найбільш суттєвим наприкінці минулого року і лише пару місяців тому як була розблокована деяка частина її. Фінансовий бік справи більш, ніж вагомий. І перемогу на фронті забезпечують воїни, якщо є достатньо коштів для їхнього виконання роботи. Зависання рішення про надання допомоги Україні відбулося майже синхронно в Америці (через перевиборне протистояння республіканців та демократів) і в Європі – завдяки антиукраїнській позиції урядів Угорщини та Словаччини. Станом на зараз є позитивні зрушення і ми вже не в пастці бюджетною дірою в 29 млрд. ам. долл.
За даними авторитетнішого наукового закладу – Кільського інституту світової економіки (Kiel Institute for the world economy) всього допомогу нам надавали 40 країн світу. Найбільшими постачальниками військової допомоги були та залишаються: США, Німеччина, Великобританія, ЄС та Норвегія. За обсягами фінансів перед тримають ЄС, США, Великобританія, Японія та Норвегія. Для багатьох країн (всього 11 країн Європи) розмір надаваної допомоги становить більше 1% їхнього ВВП, що є дуже суттєвим показником.
Окремі країни, як то монархії з регіону Перської Затоки (Катар, Саудівська Аравія), Аргентина з Південної Америки надають тільки гуманітарну допомогу. Європейська Швейцарія також не бере участі у військовій допомозі, але за обсягами наданої гуманітарної допомоги (2,2 млрд. євро) займає 3-є місце серед країн світу.
Проблема в тому. що попри великої кількості країн, які допомагають Україні, обсягів постачань озброєння явно не вистачає. І це на тлі зростання зокрема у Сполучених Штатах числа прихильників швидкого завершення війни, хоча вони вже не так рішуче згодні підтримувати надання нам зброї – американці за нашу капітуляцію? Навряд, просто вони хочуть щоби воно якось само по собі владналося і не турбувало їхнє життя. В Європі зниження числа прихильників допомоги Україні дещо зменшилося наприкінці минулого року, але не на багато. Хоча там є 8 країн, де більшість населення проти допомоги Україні. Серед цього переліку Болгарія, Словаччина та Чехія. Але ці дані були актуальними на кінець 23-го року, коли ми пережили кризу з допомогою взагалі. Тепер ситуація змінюється і ініціатива чеського президента (щодо коаліції для виготовлення та постачання озброєння Україні) вже починає давати плоди.
На ставлення урядів країн-донорів до української проблеми впливають відношення місцевого населення до українських біженців. В деяких невеликих країнах Європи наших новоприбулих громадян вже по 2-3,5% від загальної кількості населення. Однак тільки у Словаччині вбачають в цьому факті загрозу для своєї країни, тоді як в Норвегії люди дотримуються думки, що українці роблять якісний внесок у розвиток робочої культури їхньої країни.
Вже за місяць до факторів впливу на процес надання допомоги можуть доєднатися вибори до Європарламенту – рішення цього законодавчого органу є вирішальними при визначенні обсягів та характеру допомоги. небезпека тут криється у можливій перемозі кандидатів від правих партій, вони є противниками допомоги Україні і виступають за припинення війни шляхом переговорів між Україною та Росією. Але ще більша небезпека знаходиться у можливій перемозі на виборах в США кандидата від республіканців Дональда Трампа. Серед прихильників цієї партії майже дві третини проти допомоги Україні. І корінь проблеми в тому, що Європа не в змозі перекрити можливу нестачу американської частки допомоги. І все-таки є деякий шанс вмовити Трампа не робити таких нерозумних речей – чимало конгресменів республіканців є від штатів, де розташована основна частка оборонних підприємств, суттєва частина доходів котрих залежать від поставок до України. І цей аспект всиляє надію, що значного зниження розміру допомоги від США в разі перемоги республіканського кандидата все ж не відбудеться.
І знов до Європи. На виборах до парламенту Австрії може перемогти Партія свободи, яка категорично виступає проти України і не підтримує санкції проти Росії. Є та мають потенціал для підсилення своїх позицій за підсумками виборів впродовж 24-го – початку 25-го років ще політичні сили в різних країнах центру та півдня Європи. Так на деяких німецьких патріотичних акціях поряд з німецькими прапорами можуть майоріти і російські трикольори.
Дещо краща ситуація в Італії – там вибори тільки у 2027-ому році. Але багаторічна практика показує, що італійські уряди як правило працюють по 2-3 роки, тож відставка Джорджії Меллоні також імовірна, особливо якщо враховувати невисоку підтримку серед населення допомоги Україні.
Тому у сухому залишку маємо – не тільки недостатню за розмірами фінансову підтримку України озброєнням, але й серйозні небезпечні перспективи в разі розвитку антиукраїнських настроїв серед політичних еліт в багатьох країнах.
До перелічених картин з переважно чорними фарбами хочеться додати бодай трохи чогось світлішого. І воно має місце. Вже незабаром нам почнуть постачати основні за кількістю та за пріоритетністю озброєння. Мова йде про боєприпаси різного калібру (загалом 180 тисяч одиниць – це згідно з чеською ініціативи), постачання намічене на червень. Будуть додатково надані артилерійські системи, ППО HIMARS, Patriot, IRIS-T, SAMP/T, а також ракети до них, отримаємо ми і бронетехніку, далекобійні засоби, зокрема ATACMS. Ми вже маємо позитивні результати застосування цих крайніх засобів і будемо мати їх ще більше.
Щодо поставок літаків-винищувачів F-16 розмови точаться доволі давно, спочатку їхньою темою була проблема поставок взагалі, тепер деякі критики намагаються принизити можливості цієї техніки. Але в експертному середовищі переконані, що F-16-ті на голову вищі за будь-які літаки радянських розробок. На ефективність використання цих літаків вплине клас та кількість ракет, які будуть поставлені в комплекті. Тож самі літаки не змінять кардинально ситуацію на фронті, але значно покращать шанси наших ЗСУ на контрнаступальні дії.
Разом з тим, не все так рожеве у нашого ворога – за даними розвідок танки в них закінчаться максимум за півтора року і це в основному старі радянські моделі. Бронетехніка різних видів (САУ, БМП та БТР) буде вичерпана ще раніше. Точно передбачити на скільки їм вистачить всієї техніки важко, тому що її кількість залежить не тільки від вправності наших захисників, які регулярно знищують її, але й знята зі збереження техніка далеко не вся йде на передову, частина підлягає ремонту, частина йде на запчастини, а частина просто списується на металобрухт. Щодо наявності в них боєприпасів ситуація могла б виглядати кращою, але якість цих виробів з КНДР не відповідає вимогам – снаряди та ракети часто передчасно вибухають, не дотримуються траєкторії польоту тощо.
Шлях до початку ритмічного отримання необхідного за переліком та кількістю озброєння був довгим і часто тернистим: в Європі та Америці довго вагалися, вичікували, а якщо щось давали, то з обмеженнями і недостатньо. Минулої зими ми подолали кризу із оборонними ресурсами і нам вдалося встояти з незначними територіальними втратами. Якщо не відбудеться кардинального збільшення допомоги, що у фінансовому виразі означає збільшення грошової маси до 150 млрд. ам. долл. (це й є ціна нашої перемоги), тобто до рівня витрат росіян, тоді перемоги поки що не буде. А це означає, що війна і надалі триватиме, витрати наші партнери будуть продовжувати нести, а невдоволення населення в країнах-партнерах буде зростати.
Якщо на Заході погоджуються з нашою поразкою, що виглядає повним абсурдом, тому що «холодні голови» там розуміють, що в такому разі війна-агресія з боку Росії не закінчиться, вона тільки призупиниться на невеликий термін і потім буде продовжена вже на територіях країн Європи/Альянсу з не меншою зухвалістю. Тоді вартість витрат для країн Європи зросте в рази, а масштаби матеріальних і гуманітарних втрат важко навіть передбачити. Зробити ж все для перемоги України над Росією в плані необхідного виділення коштів на потреби – це прагматичний шлях з великою економією для країн-партнерів.
Різниця між тим скільки грошей потрібно для перемоги над Росією в Україні і для перемоги над нею, коли бойові дії будуть перенесені далі до Європи просто вражає. Чи готова Європа пережити ще раз агресію подібну до гітлерівської під час 2-ої світової війни? Паралелі тут більш ніж доречні, а жорстокість росіян щодо європейців може перекрити рівень жорстокості гітлерівців. Ближчі за часом події в Європі та Америці покажуть за яку ціну вони готові забезпечити собі мир та спокій.
