Смілянський назвав працівників “хворими на голову”: очільник “Укрпошти” знову опинився в центрі скандалу на тлі тривалої управлінської кризи

Ігор Смілянський десять років очолює «Укрпошту», постійно опиняючись в центрі скандалів і перетворюючи керівництво державним підприємством на поле власних емоцій та публічних конфліктів. Замість того, щоб забезпечити йому прибутковість, дбати про гідні зарплати підлеглих, модернізувати інфраструктуру та створити стабільний сервіс для мільйонів клієнтів, він постійно відволікається на особисті перепалки та скандальні заяви в соцмережах. Акціонерне товариство «Укрпошта» продовжує накопичувати збитки, втрачати ринок і залишатися залежною від постійного дофінансування. Водночас державний засновник і акціонер в особі Міністерства інфраструктури України не реагує на системні проблеми компанії та поведінку керівника.

Зарплатна риторика Смілянського: як слова топ-менеджера обурюють суспільство

Скандально відомий генеральний директор «Укрпошти» Ігор Смілянський ніколи не відрізнявся чемною поведінкою в публічному просторі. Цього разу він знову відзначився, але не корисними для держави справами, а черговим скандальним дописом, який скоріше личить хаму і стендап-коміку, ніж керівнику стратегічно важливої державної компанії.

Останній коментар Смілянського в соцмережі знову викликав у суспільстві хвилю обурення і критики. Він в нецензурній формі написав у Threads, що не розуміє людей, які погоджуються на мінімальну оплату праці у той час, коли в країні існують «мільйони вакансій». Посадовець додав, що здорові чоловіки та жінки, які працюють за мінімалку, є «хворими на голову». Така позиція виглядає цинічною і не враховує соціально-економічні нюанси, з якими стикаються мільйони українців.

Слова Смілянського ще більше вражають, бо сам він отримує майже мільйон гривень на місяць до оподаткування. Така зарплата нараховується завдяки складній системі мотивації топ-менеджерів держкомпаній, де оклад прив’язаний до постанови Кабміну №859 і доповнюється преміями за результати.

На запитання журналістки, чи не соромно йому мати таку зарплату, Ігор Смілянський заявив, що не відчуває сорому:

«Ні, не соромно. Це €15 тис. Я до “Укрпошти” мав $50 тис. на місяць. І щось мені підказує, що після “Укрпошти” я буду мати, мабуть, більше», – відповів Смілянський.

Показово, що на зауваження щодо низьких зарплат рядових співробітників «Укрпошти» Смілянський відповів, що оператори у великих містах отримують 17 тисяч гривень, а керівники відділень 21–22 тисячі. При цьому він пояснив структуру нарахувань — 80% становить базовий оклад і 20% премія. Крім того, за його словами, в компанії хочуть зробити це співвідношення 70 на 30, щоб працівники з більшим обсягом роботи могли заробляти більше. Це начебто виглядає як сучасна система мотивації, де дохід залежить від результату, а компанія ніби рухається в напрямку гнучкішої моделі оплати. Смілянський також зазначив, що коли він очолив компанію, середня зарплата в «Укрпошті» становила лише 52 долари.

Однак, як свідчать реалії, ситуація в «Укрпошті» значно відрізняється від заяв Смілянського. Станом на початок 2026 року середня зарплата листоноші в Україні коливається в межах приблизно 7 700–9 000 гривень, а в селах вона часто дорівнює мінімальній — близько 8 650 гривень. При цьому базовий оклад там фактично є стелею, а преміальна частина формується з дрібних нарахувань: кілька гривень за доставку пенсії, копійки за газети та незначні доплати за додаткові послуги у вигляді продажу промтоварів. У підсумку існує не мотиваційна система, а спроба «дотягнути» зарплату до мінімального рівня за рахунок постійного збільшення дрібної роботи.

У великих містах ситуація інша, але й вона не така однозначна, як це подається Смілянським. За рахунок більшого обсягу відправлень і премій дохід може бути вищим, проте це не середня ставка, а скоріше верхня межа, яка залежить від інтенсивності навантаження, виконання планів і специфіки відділення. Якщо ж проаналізувати загальнонаціональну статистику за посадою «листоноша-поштар», а також вакансії, виставлені «Укрпоштою» на сайті work.ua, то середній показник зарплат дорівнює 9 000 гривень і нижче. Це різко контрастує з риторикою очільника підприємства про конкурентність і високі заробітки.

Крім того, заява Смілянського про те, що на момент початку його керівництва середня зарплата в компанії становила 52 долари, використовується ним як аргумент на користь прогресу. Однак без урахування інфляції, змін курсу валют і загального зростання мінімальної зарплати така цифра перетворюється на зручну точку відліку, яка не пояснює теперішніх дисбалансів. Питання полягає не лише в тому, наскільки зросли номінальні зарплати, а й у тому, чи стали вони достатніми для утримання людей у професії без постійного кадрового дефіциту та перевантаження тих, хто залишився.

У результаті виникає розрив між офіційними заявами, де звучать середні показники для великих міст і плани вдосконалення бонусної системи, та повсякденною реальністю листонош у невеликих громадах, для яких мінімальна зарплата залишається не тимчасовим етапом, а постійним станом. Саме цей розрив і стає показником того, чи відповідають заяви Смілянського фактичному стану речей у компанії.

Його спроба пояснити проблему низьких доходів особистим вибором працівників виглядає особливо суперечливою з огляду на те, що саме компанія протягом років заявляла про дефіцит кадрів і складнощі з утриманням персоналу. Якщо людей бракує, якщо відділення працюють на межі можливостей, якщо в селах поштові послуги згортаються або переводяться в мобільний формат, то логічніше було б говорити про підвищення привабливості роботи, а не про сумнівну «нормальність» тих, хто погоджується на мінімальний оклад. Коли управлінець з десятирічним стажем не пов’язує кадровий голод з рівнем оплати праці, а натомість апелює до абстрактної наявності вакансій у країні, це вже не риторичний промах, а свідчення системного самообману.

Отже, виходить парадокс: очільник «Укрпошти» закликає людей залишати роботу за низьку оплату, називає своїх же підлеглих «хворими на голову» і водночас визнає, що компанія відчуває нестачу кадрів. У такій логіці виникає протиріччя між ринковою риторикою і соціальною відповідальністю керівника державної структури.

При цьому зневажливі образи людей, які працюють за мінімальну зарплату, з боку керівника державної компанії, його трактування вибору низькооплачуваної роботи як ознаки неадекватності своїх підлеглих свідчать про цинізм, нехтування етичною поведінкою, а також повну відсутність системного розуміння трудових реалій країни. «Мільйони вакансій», за його твердженням, не означають рівномірного розподілу гідних робочих місць, а низькі зарплати змушують працівників обирати між виживанням і професійним розвитком.

Десять років Ігоря Смілянського в «Укрпошті» і системна криза підприємства

Ігор Смілянський, який очолює «Укрпошту» з 2016 року, за цей час пережив не один скандал, однак жоден з них, схоже, не змусив його змінити тон розмови з суспільством і власними працівниками. Також показовим є те, що державний засновник і акціонер в особі Міністерства інфраструктури України зовсім не реагує на системні проблеми компанії та поведінку керівника.

За десять років на посаді від Смілянського можна було б очікувати глибшого розуміння процесів на підприємстві, яке є елементом соціальної інфраструктури. Пошта в українському селі — це не романтичний атрибут минулого і не зайва ланка, яку легко оптимізувати заради красивих фінансових звітів, а точка доступу до пенсій, платежів, базових послуг і просто людського контакту для тих, хто фізично не має альтернатив. Коли стаціонарні відділення закриваються, листонош скорочують або переводять на пів ставки, техніка зношується швидше, ніж її встигають оновлювати, заяви про «величезний ринок можливостей» звучать як теоретичний конструкт, який не витримує реалій практики.

За роки керівництва Смілянського компанія неодноразово опинялася в центрі критики через черги, технічні збої, закриття відділень і різницю між заявленими досягненнями та повсякденним досвідом клієнтів. Однак публічні перепалки та демонстративна зневага керівника підприємства до критиків з року в рік відсувають на другий план питання про стан самої «Укрпошти», де накопичилося чимало системних проблем, бо компанія змушена працювати в умовах фінансового тиску, кадрового дефіциту та постійних зауважень щодо прозорості управління.

Особливо показовим став вересень 2025 року, коли конфлікт у соцмережі X навколо звільнень листонош і виконання планів з передплати та продажу промтоварів продемонстрував нерозуміння Смілянським меж, які відділяють приватну особу від публічного управлінця. Замість того, щоб пояснити логіку управлінських рішень і відповісти по суті на зауваження українців щодо навантаження на працівників, дискусія перетворилася на образи.

Слід зазначити, що все це відбувалося на тлі значно серйозніших викликів. У 2025 році Національний банк України заявив про складний фінансовий стан «Укрпошти», високий рівень боргового навантаження та ризики дефолту, а також про потребу докапіталізації, що на травень 2025 року оцінювалася у 826 млн грн. Однак реакція Смілянського зводилася до пояснень про зміну методики обліку та «паперовий» характер частини збитків, які, за твердженням компанії, можна компенсувати до 2026 року власними ресурсами. Проте для клієнтів і працівників різниця між бухгалтерським трактуванням і фактичними наслідками майже непомітна, коли підприємство працює зі збитками, скорочує персонал і оптимізує мережу відділень.

Питання зарплат у державних компаніях завжди є болючим, особливо тоді, коли йдеться про підприємство, яке на 100% належить державі, працює з публічними коштами й регулярно апелює до своєї «соціальної місії». Окремою площиною конфлікту є питання винагороди керівництва та прозорості фінансування. У 2024–2025 роках ситуація набула особливої гостроти: після тривалих відписок та ігнорування запитів журналістів інформація про доходи членів Наглядової ради «Укрпошти» була оприлюднена лише після звернень до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Згідно з офіційною відповіддю, п’ятеро з семи членів ради — Рінат Абдрасілов, Якуб Карновскі, Гері Джон Керрол, Олена Малинська та Ігор Мітюков — отримують щомісячну винагороду в розмірі 165 090 грн з урахуванням податків. Сам факт того, що ці дані стали публічними лише під тиском журналістів, породив більше запитань, ніж відповідей.

Додаткову напругу створила практика автоматичного благодійного внеску в розмірі 1 грн з кожної посилки на користь KSE Foundation. Хоча компанія звітує про понад 67 млн грн допомоги Збройним силам України та наявність міжнародного аудиту, сам механізм відрахувань без окремої активної згоди клієнтів і зв’язок фонду з Тимофієм Миловановим викликали підозри українців. Однак Смілянський відбивав їх різкою риторикою замість максимально детального пояснення процедури.

Все це розгорталося на фоні хронічних проблем сервісу — застарілого програмного забезпечення, черг, повільної роботи операторів, масових звільнень листонош, закриття відділень у селах, поширення російськомовної преси у 2025 році та спроб диверсифікації доходів через продаж солодощів і продуктів харчування з жорсткими планами для працівників.

2 лютого 2026 року Ігор Смілянський гучно заявив про «велике досягнення» компанії — масштабний ребрендинг, присвячений 32-річчю Укрпошти. Замість колишнього жовтого піна з ріжком з’явився новий логотип — поштовий ріжок, стилізований під літеру «У». Дизайн і фірмовий шрифт розробляла українська команда Spiilka Design Büro з натяком на естетику українських «шагівок» часів УНР, при цьому вартість підготовки до ребрендингу становила приблизно 640 тисяч гривень. На тлі проблем, пов’язаних з війною, глибокої фінансової кризи компанії, збитків у сотні мільйонів гривень і нагальної потреби модернізувати сортувальні лінії та цифрові сервіси, такі витрати виглядають показовою демонстрацією іміджу і марнотратством, а не стратегічним кроком, здатним покращити роботу мережі відділень або якість послуг для мільйонів клієнтів.

«Укрпошта» залишається однією з ключових інфраструктур країни, яка оперує тисячами відділень і обслуговує мільйони клієнтів. Проте дедалі очевидніше постає питання не про те, що заважає підприємству розвиватися, а про те, наскільки довго воно здатне функціонувати в нинішньому стані без глибинних системних змін. Після того, як у 2024 році збиток «Укрпошти» склав понад 413 мільйонів гривень, надії на фінансовий розворот так і не виправдалися. У 2025 році ситуація лише загострилася: власний капітал підприємства пішов у мінус і сягнув приблизно 660 мільйонів гривень.

Для державної компанії такого масштабу це означає, що без регулярного дофінансування вона просто не здатна вижити. Зараз «Укрпошта» фактично існує від одного фінансового вливання до іншого, не маючи ресурсів для масштабних інвестицій або стратегічних експериментів, які могли б забезпечити її стійкий розвиток.

На фоні цього почали скорочуватися й доходи: у 2025 році компанія втратила приблизно 6% виручки. Причини цього явища виходять далеко за межі впливу війни чи загального спаду попиту. Класичні поштові послуги, які мали стати точкою росту, продовжують втрачати значення, а сегмент відправлень, який міг би стати джерелом прибутку, поступається приватним операторам. При цьому конкуренти «Укрпошти» (наприклад, «Нова пошта») пропонують швидші та передбачуваніші послуги, зрозумілі і зручні клієнтові.

Варто згадати, що в четвертому кварталі 2025 року керівництво «Укрпошти» звітувало про чистий прибуток у розмірі 257,9 млн грн, що на 69% більше за аналогічний період минулого року. Однак цей результат був досягнутий значною мірою завдяки продажу майна (168 млн грн), а не основній діяльності.

26 лютого Смілянський оголосив про продаж 20 об’єктів нерухомості загальною площею 32,8 тис. м², аукціони пройдуть у системі Прозорро.Продажі з 3 по 12 березня. Початкова вартість всіх об’єктів становить майже 248 млн грн. На торги виставляють майно, яке більше не використовується у повсякденній діяльності підприємства. Серед об’єктів — від невеликих приміщень у селах Закарпаття до колишнього сортувального центру у Львові площею 5,6 тис. м². Загалом це близько 3% всіх активів підприємства.

“Він побудований ще у 1920-х роках у самому центрі Львова біля залізничного вокзалу. Кожен, хто приїжджав у Львів, бачив цю будівлю, коли виходив з вокзалу ліворуч. Зрозуміло, що мати сортувальний центр в красивій, історичній, пішохідній зоні міста Лева – це абсурд. А от побудувати там готель, офісний центр або багатоквартирний будинок – саме те”, – повідомив Смілянський.

За його словами, продаж цих об’єктів дозволить компанії зекономити понад 3 млн грн на утриманні та податках. Крім того, очікується додатковий прибуток у десятки мільйонів гривень, який буде направлено на розвиток “Укрпошти”, зокрема на оновлення автопарку, встановлення поштоматів та модернізацію сортувальних ліній. Проте, як бачимо, замість системного розвитку та модернізації підприємство фактично скорочує свої активи, що свідчить не про стратегічне зростання, а вимушене латання фінансових проблем через розпродаж майна.

У проєкті Держбюджету на 2026 рік, уряд, згідно зі звітом Мінфіну про фіскальні ризики, класифікував АТ «Укрпошта» як ризиковий актив через збитковість та недостатню капіталізацію, що може загрожувати макрофінансовій стабільності. При цьому Національний банк вказав на суттєві фінансові проблеми підприємства, які Смілянський заперечував. В 2026 році фінансовий стан «Укрпошти» прогнозується як складний, але з тенденцією до покращення. Підприємство очікує невеликий прибуток у 0,13–0,23 млрд грн завдяки зростанню доходів від посилок, але воно має високе боргове навантаження, зниження ліквідності та ризик дефіциту капіталу

Водночас цифровізація, яку керівництво «Укрпошти» регулярно презентує в своїх пресрелізах, так і не стала системною. Автоматизовані сортувальні лінії та партнерства з міжнародними трекінговими сервісами існують лише номінально або частково, тоді як клієнти та бізнес продовжують стикатися з відстеженням відправлень, що «зависає» на тижні, особливо у випадку міжнародних пересилок. Для малого бізнесу та експортерів це призводить до суттєвих фінансових втрат.

Крім того, залишається нерівним обслуговування клієнтів: один і той самий сервіс може без збоїв функціонувати в одному відділенні і провалюватися в іншому. При цьому проблема полягає не в окремих працівниках, а системі, де низькі зарплати, перевантажений персонал і відсутність реальної мотивації роблять стабільність і якість обслуговування проблематичним.

Також проєкт «Укрпошти» щодо створення поштового банку, який міг би дати нове джерело доходів і змінити бізнес-модель, зараз фактично зійшов нанівець: негативний капітал і фінансові ризики зробили його неприйнятним для регулятора. Закон про створення поштового банку існує, проте на практиці проєкт ще не реалізовано у вигляді запущеного банку. Значною мірою це пов’язано з зауваженнями Національного банку України щодо недостатньої капіталізації та фінансових ризиків «Укрпошти», що робить створення повноцінної банківської структури наразі неможливим. В результаті Укрпошта залишилася без диверсифікації, залежною від сегментів, які або стагнують, або скорочуються.

Як бачимо, підприємство функціонує з мінусовим капіталом, низькими зарплатами рядових працівників при космічних зарплатах топ-посадовців, фрагментарною цифровою модернізацією і сервісами, які працюють нестабільно. Проте поки «Укрпошта» з фінансовою дірою і великими проблемами балансує між дофінансуванням і стагнацією, Ігор Смілянський завжди знаходить час на особисті перепалки, скандальні пости та хамські випади в соцмережах. Такі дії можуть збирати лайки його фолловерів та приносити автору сумнівну славу, але вони не вирішують жодної системної проблеми підприємства, а лише відволікають увагу від критично важливих питань управління та стратегії. Як виявилося з ними в «Укрпошті» є великі складнощі, що створює ризик подальшого поглиблення збитків і структурної нестабільності.

У той час, коли власний капітал компанії зменшується, а клієнти місяцями скаржаться на сервіс, публічні конфлікти очільника «Укрпошти» виглядають як цинізм і втеча від відповідальності. Замість демонстративної бравади і образ своїх підлеглих, йому слід було б зайнятися критично важливими завданнями: побудовою ефективної стратегії розвитку підприємства, яка має приносити прибуток і гідні зарплати працівникам, фінансовою дисципліною, а також забезпеченням стабільного сервісу у всіх поштових відділеннях. Поки увага Смілянського сконцентрована на боротьбі з українцями у соцмережах, підприємство продовжує втрачати ринок і накопичувати проблеми.