Телемарафон, що втратив довіру: як “Єдині новини” перетворилися з маяка правди на джерело розчарування

Коли у лютому 2022 року російські війська вторглися в Україну, телемарафон “Єдині новини” став джерелом надії та правди для мільйонів українців, що опинилися в умовах воєнного хаосу. Об’єднавши провідні телеканали країни, він обіцяв забезпечити суспільство перевіреною та життєво необхідною інформацією про ситуацію на фронті й усередині країни. Проте з часом образ “маяка правди” змінився, і сьогодні багато глядачів відчувають розчарування та навіть недовіру. Що сталося з телемарафоном, який обіцяв об’єднувати націю, і чому його глядачі почали ставити під сумнів його об’єктивність?

Від стратегічної платформи до ефірної пустоти

Спочатку телемарафон мав амбітну і важливу мету — стати єдиним джерелом перевіреної інформації для мільйонів українців, які зіткнулися з хаосом і невизначеністю повномасштабної війни. І дійсно, “Єдині новини” стали справжньою інформаційною зброєю, яка об’єднала більшість національних телеканалів з однією метою: забезпечити постійне й достовірне висвітлення подій. Актуальні новини, прямі включення з фронту, звіти урядовців, важливі заяви військових — усе це приваблювало мільйони глядачів, які шукали правди і надії в морі паніки. Рейтинги новинних блоків у перші місяці війни злетіли до небачених висот. Телеканали збирали величезні аудиторії як у країні, так і за її межами. Глядачі, затамувавши подих та припавши до екранів телевізорів, чекали на довгоочікувану звістку про припинення війни, про перемогу України.

Але час минав, і замість оперативної інформації глядачі все частіше почали спостерігати за деякими сюжетами, які не мали жодної цінності. Довгі інтерв’ю з маловідомими “експертами”, роздуми на абстрактні теми та безліч порожніх обговорень того, що і так очевидно. Кульмінацією стала поява в ефірі відверто маргінальних тем, які не мають жодного відношення до війни чи нагальних потреб суспільства.

Слід зазначити, що на виробництво контенту для телемарафону держава виділила в цьому році 1 млрд 607 млн грн.

Як відомо, до “Єдиних новин” входять 4 приватні телеканали, які ще у 2023 році отримали 538 млн 146 тис грн. Вартість однієї години мовлення у кожного  учасника своя та наступна:

• “Ми Україна” – 195,63 тис грн;
• “Інтер” – 124,27 тис грн;
• “1+1” – 140,72 тис грн;
• “ICTV” – 143,21 тис грн.

Згідно з договором канали мають виконувати наступні вимоги:

• виробництво інформаційних програм в прямому ефірі;
• виробництво інформаційних програм українською мовою;
• забезпечення ведення прямого ефіру зі студії щодня;
• прямі включення експертів, журналістів з місць подій, пряма трансляція брифінгу тощо.

І формально вони ці вимоги виконують. Та на практиці виявляється, що іноді якість такого контенту є дуже сумнівною, через відсутність реального моніторингу та аудиту з боку держави. Тобто, гроші виділили, а далі робіть з ними, що бажаєте. Замість того, щоб концентруватися на висвітленні подій з фронту, урядових рішень та міжнародної підтримки України, телемарафон все частіше звертається до другорядних і навіть комічних сюжетів. От і маємо такі проєкти, як “Прихований кут” з сюжетами по 10 хвилин  про фекалії жираф, що перетворюються на унікальні аксесуари, або про 75-річного незайманця, що зберігає свою цноту від жінок за 4,5-метровим парканом.

А один із ефірів телемарафону навіть присвятили “експерту”- квадроберщі Аннеті Барсовні. Популярна блогерка повідомили країні про те, що понад 96% населення вже належать до субкультури квадроберів, хоча самі ще не усвідомили цього. Вона порівняла квадроберство зі спортом, який зміцнює хребет, мозок і пальці, підкреслюючи його користь для тіла й розуму.

Важко уявити, що на низькопробні проєкти витрачаються такі великі гроші. Подібні матеріали не лише здаються недоречними в контексті війни, але й викликають обурення у глядачів, для яких телемарафон був єдиним джерелом життєво важливої інформації. Очевидно, що є серйозна проблема з контролем витрат державних коштів на забезпечення інформаційної безпеки з боку Мінкульту. Адже саме воно має забезпечити ефективне та цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі. На ділі, гроші викидаються на вітер.

Рейтинг “Єдиних новин”

Інформаційна втома, яку відчувають глядачі, призвела до значного падіння рейтингу “Єдиних новин”. За результатами дослідження Київського міжнародного інституту соціології, спостерігається тенденція до зниження довіри суспільства до телемарафону:

• 2022 рік – 69% респондентів;
• 2023 рік – 43% респондентів;
• 2024 рік – 36% респондентів.

Натомість, частка тих, хто не довіряє сюжетам телемарафону зросла з 38% до 47%.

За даними досліджень медіаринку, аудиторія марафону скоротилася вдвічі протягом останніх пів року. Люди просто перестали вмикати телевізори, адже те, що колись було джерелом правдивої інформації, перетворилося на абсурдну мішанину з непридатних сюжетів і нецікавих обговорень.

А результати дослідження, проведеного компанією InMind за підтримки USAID показують, що 45% респондентів висловили думку на користь припинення формату спільного телемарафону. 43% опитуваних не довіряють сюжетам “Єдиних новин”. І, навіть, серед постійних глядачів рівень довіри значно знизився з 81% до 67%. Точність та достовірність інформації оцінили лише 37% та 35% респондентів відповідно. Лише 10% опитуваних виступили за збереження такого формату і після завершення війни.

Причин декілька, і вони лежать як у площині організаційних проблем, так і у втраті фокусу на головному. По-перше, з плином часу редакційні колективи телемарафону почали втрачати зв’язок із реальністю. Війна тривала, але в ефірі все більше уваги приділялося другорядним темам, які не відповідають запитам глядачів. Крім того, з часом кількість якісних репортажів з фронту та прямих включень з зони бойових дій значно зменшилася, що тільки підкріплювало думку про те, що марафон втрачає свою актуальність.

По-друге, за відсутності нових ідей, творці телемарафону почали заповнювати ефір тим, що було під рукою: безліччю малозмістовних інтерв’ю, обговоренням уже відомих фактів та відверто спекулятивних сюжетів. Це призвело до того, що телемарафон перестав виконувати свою головну функцію — інформувати громадян. Люди, які щодня очікували важливих новин, почали шукати альтернативні джерела інформації в інтернеті або через соціальні мережі, де новини надходять швидше і, часто, в більш достовірному форматі.

Сьогодні очевидно, що “Єдині новини” вичерпали свій початковий потенціал. Телеканали, які були учасниками марафону, мають зробити висновки і терміново переосмислити формат його подачі. Повернення до чіткої, лаконічної та об’єктивної журналістики, орієнтованої на нагальні потреби суспільства, може повернути довіру глядачів.

Українці заслуговують на правдиву, актуальну інформацію, а не на порожні ефіри, які не мають жодного стосунку до їхніх життів. Якщо ситуація не зміниться, телемарафон ризикує стати лише ще однією сторінкою історії медіа, яку згадуватимуть як приклад того, як не треба робити новини під час війни.

Чи популярні телемарафони у зарубіжних країнах

Телемарафони в зарубіжних країнах не є таким поширеним явищем, як в Україні, особливо в форматі, який об’єднує декілька телеканалів для постійного мовлення на одну тему. Однак у деяких випадках телемарафони використовуються для висвітлення важливих подій, катастроф або гуманітарних ініціатив, але вони зазвичай тривають короткий час і мають чітку мету — наприклад, збір коштів для допомоги жертвам стихійних лих чи глобальних криз.

У країнах з розвиненою демократією та міцними традиціями свободи слова такими, як США, Великобританія, Франція та Німеччина, медіа працюють за ринковими законами та конкурують за увагу глядачів. За кордоном замість марафонів більше поширені інші формати: екстрені новинні випуски, панельні дискусії, дебати між експертами та аналітиками, а також тематичні програми, які висвітлюють одну або кілька актуальних проблем. Кожен канал має власний редакційний підхід, але єдиних, державних телемарафонів для постійного контролю за інформаційним потоком, подібних до українського “Єдині новини”, зазвичай не існує. За кордоном замість марафонів більше поширені інші формати: екстрені новинні випуски, панельні дискусії, дебати між експертами та аналітиками, а також тематичні програми, які висвітлюють одну або кілька актуальних проблем.

В інших країнах існує широкий спектр ЗМІ, які представляють різні політичні, соціальні та культурні погляди. Це дозволяє громадянам отримувати інформацію з різних джерел і формувати власну думку. Приватні телеканали, друковані видання та онлайн-ЗМІ можуть відстоювати різні позиції — від консервативних до ліберальних — що забезпечує баланс у висвітленні подій.

У більшості демократичних країн медіа діють незалежно від уряду чи інших впливових структур, в них висловлюються різні думки та альтернативні погляди. Це дозволяє існувати різним формам журналістики: розслідувальній, аналітичній, репортажній тощо. Журналісти можуть займатися розслідуваннями, викриваючи корупцію, зловживання владою або порушення прав людини. Навіть найвпливовіші урядовці та корпорації піддаються критиці, що є основою здорового громадянського суспільства. У багатьох країнах свобода слова включає право на відкриту критику уряду, його політики та лідерів. Це є важливим інструментом контролю суспільства над владою. Наприклад, у США, Великобританії та інших західних країнах журналісти мають право критикувати президента, прем’єр-міністра чи інші владні структури без страху переслідування. Державні телеканали чи радіостанції часто також мають незалежні редакційні ради, що забезпечує свободу висвітлення тем без прямого впливу влади. Це протиставляється контролю та цензурі, які  існують в авторитарних державах.

Свобода слова захищена на законодавчому рівні в багатьох країнах. У США, наприклад, це гарантується Першою поправкою до Конституції. В інших державах свобода слова регулюється конституційними законами, які гарантують журналістам право висвітлювати різні теми без страху переслідувань. Однак, навіть у демократичних країнах існують обмеження на свободу слова, зокрема в питаннях захисту національної безпеки, запобігання розпалюванню ненависті чи наклепу. Крім того, існують регулятори медіа, які стежать за дотриманням етики, запобігають поширенню дезінформації та мови ненависті. Наприклад, у Великобританії є орган Ofcom, який контролює теле- і радіомовлення, забезпечуючи справедливість і об’єктивність. Однак такі регулятори не мають права втручатися в редакційні політики, якщо вони не порушують закон.

Чи існує свобода слова в українських ЗМІ

У світі, де інформаційна війна набирає обертів, свобода слова стає критично важливим елементом демократичної стабільності та прозорості. В Україні діє широкий спектр ЗМІ — від державних до приватних, які представляють різні політичні позиції та погляди. У країні працюють незалежні журналісти, які проводять розслідування, критикують владу та висвітлюють важливі суспільні теми. При цьому існують як лояльні до влади медіа, так і критично налаштовані видання. Особливо важливим є розвиток незалежних онлайн-платформ, які часто стають джерелом об’єктивної та неупередженої інформації.

Але така свобода слова дещо формальна, а в умовах війни з Росією вона стає дедалі  обмеженою. З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році було введено воєнний стан, що вплинуло на медіапростір. Влада впровадила механізми контролю над інформацією, спрямовані на захист національної безпеки, зокрема через централізований новинний марафон “Єдині новини”. Це було необхідним заходом для запобігання поширенню паніки або дезінформації, однак це призвело до звуження можливостей для незалежного висвітлення деяких тем. А якість сюжетів самого марафону значно понизилася.

Незважаючи на прогрес, українські журналісти все ще стикаються з викликами, включаючи тиск з боку олігархів, впливових політиків та бізнесменів, які володіють значною частиною медіа. Часто власники використовують свої канали для просування власних політичних або бізнес-інтересів, що може призводити до інформаційних маніпуляцій або цензури. Крім того, журналісти, які займаються розслідуванням корупції чи викривають злочинні схеми, можуть бути піддані фізичним загрозам або нападкам.

В Україні діють закони, які гарантують свободу слова, але є також законодавчі акти, які регулюють діяльність ЗМІ в умовах воєнного стану. Державні органи, такі як Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, стежать за дотриманням законодавства, але ці механізми іноді критикуються через можливі випадки політичного тиску або неправомірного втручання у роботу незалежних медіа.

Під час війни були запроваджені певні обмеження на свободу висвітлення тем, пов’язаних із безпекою, військовими операціями та діяльністю армії. Це включає заборону на публікацію інформації, яка може шкодити національній безпеці або допомагати ворогу. Проте, навіть в умовах таких обмежень, багато журналістів продовжують працювати над розслідуваннями та висвітленням важливих суспільних тем.

Отже, свобода слова в Україні є, але вона часто стикається з викликами та обмеженнями, особливо в умовах війни. Водночас українські журналісти користуються можливістю відкрито критикувати владу, проводити розслідування та висвітлювати суспільно важливі теми. Громадянське суспільство і незалежні медіа продовжують відігравати важливу роль у забезпеченні прозорості та підзвітності влади, навіть попри політичні та економічні тиски.

Проте телемарафон “Єдині новини”, який колись був оплотом правди у вирі війни, сьогодні розбився об скелі розчарування та недовіри глядачів. Замість об’єднуючого джерела інформації він став символом викликів, із якими стикається медіапростір у часи змін. Формальний контент, не завжди об’єктивний, політичний ухил і повторюваність стали тими факторами, які відштовхнули аудиторію, а разом з нею і спочатку непохитну довіру. Телемарафон може відродити свій початковий потенціал лише тоді, коли повернеться до принципів об’єктивності, прозорості та нейтральності, які обіцяли глядачам у перші дні війни.