Сучасний виборець дедалі рідше орієнтується на раціональні аргументи, ухвалюючи політичні рішення. На зміну просвітницькому ідеалу обізнаного громадянина прийшла емоційна ідентифікація зі “своїм племенем”. Трайбалізм – явище, коли лояльність до групи стає важливішою за факти та здоровий глузд — стає все більш помітним у політиці. Найяскравіший приклад цього феномену — трампізм, який ґрунтується на емоціях спільноти, а не на логіці чи фактологічній основі.
Нагадаємо, що племінне мислення (трайбалізм) має глибоке історичне коріння. Починаючи з доісторичних часів воно було ключовим механізмом виживання для людських спільнот. У первісному суспільстві приналежність до племені означала доступ до ресурсів, захист від ворогів і спільну систему вірувань, що сприяла згуртованості. З протосоціумом усе зрозуміло, але чому трайбалістські підходи так актуалізувалися сьогодні?
Утопія електорального вибору
Зазвичай виборці мають обмежене розуміння політики та політичних програм. Вони добре орієнтуються в питаннях, які є близькими та знайомими, таких як розважальні шоу, спортивні команди чи знижки у супермаркетах, але політика для них не відноситься до повсякденної реальності, яка заслуговує на увагу, постійний моніторинг і розуміння. Виборці часто використовують примітивні евристики для оцінки політичних пропозицій. Їхні підходи суперечать ідеалізованому погляду на громадянське суспільство, який сформувався ще в епоху Просвітництва, коли політичні процеси жваво обговорювали в кав’ярнях й інших велелюдних місцях і коли був дієвим феномен публічної сфери.
Ідеальний, а радше утопічний алгоритм електорального вибору виглядає приблизно так:
- виборці збирають факти,
- роблять висновки на основі фактів,
- формують позиції з питань на основі висновків,
- обирають політичну партію, яка підтримує ці позиції.
Насправді ж, процес вибору розгортається з точністю до “навпаки”.
- Виборці обирають плем’я чи партію на основі ціннісних відносин,
- приймають позиції щодо питань, що підтримує це плем’я,
- розробляють аргументи, які підтримують ці позиції,
- обирають факти, які підтверджують ці аргументи.
Чому говорячи про політичну партію, ми використовуємо поняття плем’я? Тому що воно якнайкраще відповідає сутності сучасної Ми-спільноти – утворення, зцементованого не спільними поглядами, а спільною емоцією, що провокує поляризацію суспільства і захищає тих, хто перебуває по “наш бік” від огорожі, що ділить світ на Ми/Вони. В психології це явище має назву трайбалізму – абсолютизації племеневого мислення, яке нехтує здоровим глуздом і некритично сприймає будь-яку неправдиву інформацію. Найвиразніше трайбалізм виявляє себе у поведінці фанів. Вболівальники будь-що просувають меседж про унікальність, непереможність, вищість своєї команди. На стадіонах ми часто можемо почути, що навіть футбольний клуб, який програв з розгромним рахунком, найсильніший і найпотужніший.
Трайбалізм останнім часом шириться і в політикумі. Виникають спільноти, об’єднані спільними поглядами, а саме емоціями, які зміцнюють ідентичність групи.
Трампізм як прояв трайбалізму
Трампізм є яскравим проявом трайбалізму в сучасній політиці. Замість аргументів та раціональних доводів, його прихильники об’єднуються навколо емоційної ідентичності, яка поділяє світ на “нас” і “їх”. Це не боротьба за конкретні політичні ідеї, а захист “племені”, яке відчуває загрозу з боку зовнішніх ворогів: медіа, еліт, іноземців. Як і в фанатизмі спортивних команд, тут важливо не перемога, а відчуття приналежності до “своїх”. І навіть у найскладніші моменти, коли реальність демонструє поразку лідера, емоційна прив’язаність до нього стає важливішою за факти. Хоча з фактами Трамп розібрався ще за першої каденції. У нього вони свої – альтернативні, щоб там не говорили журналісти, опозиційні політики чи просто носії здорового глузду.
Які ціннісні домінанти цементують трампістську спільноту?
- Націоналізм. Трамп активно просував протекціоністські політики, наприклад, торговельну війну з Китаєм, запроваджуючи мита на імпорт китайських товарів, що позиціонувалося як захист американського виробника. Його рішення про вихід із Паризької кліматичної угоди мотивувалося тим, що, за його словами, угода шкодить американській економіці, тоді як Китай та Індія отримують переваги. Гасло “Make America Great Again” (MAGA) стало не просто політичним меседжем, а маркером ідентичності для його прихильників.
- Захист традиційних цінностей. Підтримка Трампом кандидатів до Верховного суду, які сприяли скасуванню прецеденту Roe v. Wade (право на аборт), була одним із найяскравіших проявів його підтримки традиційних християнських цінностей. Він також неодноразово демонстрував близькість до євангелістських лідерів, наприклад, Франкліна Грема чи Джеррі Фолуелла-молодшого, які сприймали його як оборонця християнства перед “ліберальними загрозами”.
- Сприйняття урядових інститутів як занедбаних. Твердження Трампа про “глибоку державу” (Deep State) втілювалося в критиці ФБР та Міністерства юстиції, особливо після розслідувань про його зв’язки з Росією. Він прямо заявляв, що ці структури працюють проти нього і його виборців, особливо коли його імпічменти розглядалися в Конгресі.
- Антиелітизм. Трамп неодноразово називав медіа “ворогами народу” (fake news media), особливо канали CNN, MSNBC та газети на кшталт The New York Times. Його висміювання політичних опонентів, наприклад, Джо Байдена (“Sleepy Joe”) або Гілларі Клінтон (“Crooked Hillary”), посилювало відчуття боротьби з політичними елітами.
- Гнів і протест. Його виступи під час мітингів MAGA, наприклад, у Мічигані чи Пенсильванії, часто були наповнені риторикою про “зрадників” і “корумповану систему”. Один із найбільш показових моментів – виступ перед Капітолієм 6 січня 2021 року, після якого відбулося штурмування Конгресу, підживлене його заявами про “вкрадені вибори”.
Евристика афекту
Багато ініціатив Трампа здобували підтримку його прихильників здебільшого на емоційному рівні. Такий підхід добре описує відомий дослідник Деніел Канеман, який називає це явище евристикою афекту. На його думку, у темах, які люди не завжди можуть осягнути раціонально, вони частіше відповідають для себе не на питання “Що я думаю про це?“, а керуються простішим запитанням: “Чи подобається це мені?“. Така підміна суджень призводить до того, що “емоційний хвіст виляє раціональною собакою”, за висловом Д.Канемана.
Які це трампівські ініціативи?
- Антиімміграційна політика. Рішення про заборону в’їзду громадянам кількох мусульманських країн (так званий “Muslim Ban”), запровадження політики “нульової толерантності” щодо нелегальних мігрантів (що призвело до розлучення дітей з батьками на кордоні) та будівництво стіни на кордоні з Мексикою – усе це викликало сильний емоційний резонанс серед виборців, які вбачали в цьому боротьбу за “збереження Америки”.
- Вибори 2020 року. Твердження Трампа про фальсифікацію виборів спонукали його прихильників до участі в протестах та підтримки юридичних позовів проти штатів, де він програв. Найяскравіший приклад – протести у Вашингтоні, що переросли у штурм Капітолія 6 січня 2021 року. Його риторика про “зраду” та “крадіжку” виборів перетворила поразку на новий мобілізаційний міф.
- Культ особистості. На передвиборчих мітингах MAGA люди часто одягали футболки з написами на кшталт Trump is my president або навіть із зображеннями Трампа в стилі супергероя. Мем “Trump as Jesus”, що поширювався серед євангелістських прихильників, демонструє, наскільки його постать вийшла за межі політики та стала об’єктом напіврелігійного поклоніння.
Отже, можемо стверджувати, що трампізм є проявом трайбалізму. Він формує чітко окреслену групову ідентичність, засновану на спільних цінностях, емоціях і сприйнятті зовнішнього світу як протиставленого “своїм”.
Очевидно, що трампістська спільнота має всі ознаки “політичного племені”: чіткі внутрішні норми, символи (червоні кепки MAGA), ритуали (мітинги, акції протесту), спільних ворогів (демократи, медіа, “глибока держава”). Трамп виступає нині не просто лідером, а центральною фігурою культу, що цементує спільноту навколо себе особисто, а не лише через ідеологію.
Також помітно, що трайбалізм проявляється у спрощеному, бінарному сприйнятті реальності: “ми проти них”. Для трампістів “ми” — це справжні патріоти, носії традиційних американських цінностей, борці проти корумпованої системи. “Вони” — це глобалісти, соціалісти, бюрократи, іммігранти, фейкові медіа. Таке відчуття протистояння робить спільноту ще більш згуртованою.
Крім того, важливу роль відіграють емоції. Як і в класичних племінних структурах, раціональні аргументи мають менше значення, ніж емоційна лояльність. Після численних розслідувань та обвинувачень значна частина прихильників Трампа продовжує його підтримувати, бо їхня відданість заснована не на політичних рішеннях, а на глибокій ідентифікації з ним як символом боротьби.
Виродження “зеленої хвилі”
Кен Вілбер у своїй роботі “Трамп і епоха постправди” (2018) описує “зелену хвилю” як етап розвитку світової культури, що почався у 1960-х. Це був період, коли на перший план вийшли такі цінності, як рівність, толерантність, плюралізм, захист прав людини та природи. У філософському контексті цю хвилю також називають постмодерном або епохою релятивізму, а психолог Маслоу відобразив її у своїй піраміді потреб як рівень самореалізації.
Проте, за останні десятиліття, за Вілбером, цей позитивний рух поступово перетворився на свою крайність. Спочатку ідея плюралізму (багатоголосся думок) привела до релятивізму (переконання, що всі думки рівноцінні), а далі – до нігілізму, тобто повного заперечення будь-яких об’єктивних істин.
Вілбер каже, що суспільство спочатку зрозуміло: “кожна істина залежить від контексту“, але згодом це переконання переросло в ще радикальніше: “жодної об’єктивної істини не існує взагалі“. У такій реальності все сприймається лише як культурна інтерпретація, що постійно змінюється. Це і створило умови для постправди – ситуації, коли факти мають менше значення, ніж емоції, вірування та особисті переконання.
