Корисною навичкою є здатність ретроспективно аналізувати чужий досвід, навіть якщо він не завжди вдалий. Це дозволяє засвоювати уроки та застосовувати їх у власній практиці. Особливо, коли такі приклади демонструють потребу в посиленні фіскальної та соціально-економічної політики на рівні міста, області або держави.
У цьому контексті показовою є історія економічного занепаду та подальшого виходу з кризи Нью-Йорка у 1970-х роках — найбільшого міста США і світового фінансового центру. Та криза змінила підхід до управління, піднявши на перший план не стільки переговори й компроміси, скільки риторику фінансової необхідності та ринкових законів.
Сьогодні фінансові кризи нерідко супроводжуються звинуваченнями на адресу держслужбовців та критикою соціальних програм. Останніми роками кілька американських міст, таких як Детройт, Стоктон і Сан-Бернардіно, оголосили про банкрутство. Ці потрясіння здебільшого вражають міста, які вже давно перебували у фінансовій скруті. Наприклад, занепад Детройта відомий роками, але в 1970-х фінансові труднощі Нью-Йорка стали справжнім шоком для багатьох.
Врятування потопаючого – справа рук самого потопаючого
У травні 1975 року мер і губернатор Нью-Йорка зустрілися з президентом Фордом, щоб попросити фінансову допомогу для міста, що було на межі банкрутства. Форд відмовився допомагати, і Нью-Йорк мусив самостійно вирішувати свої проблеми. Протягом року місто намагалося уникнути дефолту, скорочуючи соціальні та муніципальні послуги. Фіскальна криза 70-х років і наступні скорочення бюджету змінили місто, і ці зміни відчуваються досі.
До 1975 року, коли рецесія охопила США, банки та інвестори стали обережніше ставитися до боргів Нью-Йорка. Бізнес-лідери вимагали від мера скорочення витрат і збалансування бюджету. Навесні банки закрили ринок облігацій для міста.
Без кредитів Нью-Йорк не міг виплачувати борги та зарплати. Держава створила Корпорацію муніципальної допомоги для випуску спеціальних облігацій, але це не допомогло. Тоді створили Раду з надзвичайного фінансового контролю для нагляду за фінансами міста. Зрештою, за допомогою федерального уряду, місто уклало угоду з банками та профспілками, що врятувало його від банкрутства, але призвело до значних скорочень бюджету та підвищення тарифів.
Фінансова криза Нью-Йорка була викликана місцевими економічними проблемами, високими витратами на Medicaid і соціальне забезпечення, а також дефіцитним фінансуванням. Вона стала символом краху лібералізму 70-х років. Нью-Йорк тоді втілював соціал-демократичну політику з сильною системою соціального захисту, підтримкою робітників і вірою в роль уряду в допомозі знедоленим. У 1975 році місто мало багато державних лікарень, громадський транспорт, державне житло, дитячі садки, школи та безкоштовну вищу освіту. Однак фінансова криза показала, що місто більше не може підтримувати такі послуги. Як писав Крістофер Леш, ті, хто мріяв про світову владу, тепер не могли керувати навіть Нью-Йорком.
Фінансова криза Нью-Йорка 1970-х років стала для консерваторів символом провалу ліберальної політики. Вони вважали, що місто втратило контроль над своїми витратами і діяло безвідповідально. Президент Форд, у своїй промові в жовтні 1975 року, зазначив: «Інші міста, інші штати, а також федеральний уряд не захищені від підступної хвороби, від якої страждає Нью-Йорк… Якщо ми продовжимо витрачати більше, ніж заробляємо, надавати більше благ і послуг, ніж можемо собі дозволити, то день розплати настане і для Вашингтона, і для всієї країни, так само, як це сталося для Нью-Йорка».
Що таке платіжний баланс за Мойніханом
Консервативні радники Форда були проти надання допомоги Нью-Йорку. Лише після значного тиску з боку впливових осіб адміністрація погодилася надати кредити місту за умови, що воно збалансує свій бюджет.
Мойніган, який пізніше став сенатором США, розрахував взаємозалік федеральних витрат та податкових надходжень для кожного штату, який він назвав “платіжним балансом”. Зрештою Нью-Йорк провів реформи, які стали можливими лише завдяки жорсткій любові Форда, які дозволили вирішити фінансову кризу міста. Проте показник платіжного балансу Мойніхана продовжує жити, розраховується щорічно Інститутом уряду Рокфеллера Університету штату Нью-Йорк.
Фінансова криза в Нью-Йорку 1970-х років призвела до зміни керівництва міста. Старих демократів замінили молоді ліберали, які підтримували бізнес. Вони вважали скорочення бюджету необхідним і прагнули ефективності, відходячи від традиційної підтримки робітничого класу.
Криза викликала масові протести. Жителі Нью-Йорка боролися проти скорочень, звинувачували банки у відмові позичати гроші та організовували демонстрації. Це призвело до нового політичного розмежування та зростання консерватизму в місті.
Фінансова криза в Нью-Йорку 1970-х років може здаватися далеким спогадом, як старі графіті на вагонах метро. Проте її наслідки відчуваються й сьогодні: зменшені очікування від державного сектору та складні умови для середнього класу. Сучасна влада міста зосереджена на залученні приватних інвестицій, що призвело до зростання нерівності.
Спочатку дай, а потім проси
Інститут Рокфеллера досліджує обсяги федерального фінансування, яке створює та отримує кожен штат, і чисту різницю між ними, яку нині покійний сенатор Мойніган іменував платіжним балансом держави. Щорічний аналіз платіжного балансу Інституту Рокфеллера допомагає політикам зрозуміти, чи є занадто великий перерозподіл фінансування або занадто малий. Адже наслідки бюджетних рішень можуть сильно вплинути на економіки своїх держав і життя своїх виборців.
У своїй останній доповіді Інститут Рокфеллера показує, що хоча більшість штатів “отримують” більше, ніж платять (оскільки США мають великий дефіцит федерального бюджету), найбільш несприятливі штати за цим показником, як правило, є демократичними, тоді як їхні антиподи симпатизують республіканцям. Суть дослідження та причина, чому Нью-Йорк платить за підготовку цієї аналітики в тому, щоб стверджувати (як Мойніган робив протягом десятиліть), що штати з чистими платниками заслуговують на більшу федеральну щедрість.
Як Україна може застосувати ці уроки
Україна, ймовірно, могла б винести кілька важливих уроків із фінансової кризи та подальшого відновлення Нью-Йорка, щоб подолати власні економічні виклики. Хоча цей досвід буде більш корисним у мирний час, принципи реформ Нью-Йорка можуть стати у пригоді й сьогодні. Як і Нью-Йорк, який провів значні реформи для стабілізації фінансів, Україна повинна зосередитися на довгостроковій економічній стабільності, а не на тимчасових рішеннях. Це передбачає вирішення таких ключових структурних проблем, як корупція, неефективне витрачання державних ресурсів і ухилення від сплати податків. Розбудова сильних і прозорих інституцій є необхідною умовою для успішного впровадження реформ та їхньої підтримки в майбутньому. Окрім того, Україні варто розвивати більш продуктивну співпрацю між центральною владою та місцевими органами самоврядування. Державна підтримка має бути використана стратегічно для стимулювання місцевих реформ і розвитку інфраструктурних проєктів.
Надання місцевим органам влади більшої автономії та ресурсів може призвести до більш ефективних та індивідуальних рішень місцевих проблем.
Адвокація, заснована на даних, тобто використання статистики для демонстрації регіональних внесків і потреб, може стати важливим інструментом для забезпечення справедливого розподілу ресурсів. Аналогічно до концепції платіжного балансу, це дозволить аргументовано відстоювати інтереси регіонів, які роблять значний внесок у національну економіку, забезпечуючи їм відповідну підтримку. Досягнення консенсусу серед політичних лідерів щодо необхідності економічних реформ і рівномірного розподілу ресурсів є вирішальним кроком. Це вимагає прозорого спілкування та орієнтації на загальнонаціональні інтереси, а не на вузькопартійні цілі.
Для запобігання фінансовій кризі важливо суворо дотримуватися бюджетних обмежень і уникати надмірних запозичень. Це передбачає встановлення реалістичних бюджетних показників і ретельний моніторинг видатків. Підвищення прозорості та підзвітності державних фінансів допоможе зміцнити суспільну довіру та забезпечити ефективне використання ресурсів. Співпраця з міжнародними організаціями та іншими країнами може надати технічну підтримку, фінансові ресурси і доступ до передових практик для реалізації реформ. Створення стабільного та прозорого економічного середовища є важливим чинником для залучення іноземних інвестицій, які відіграють ключову роль у стимулюванні економічного зростання та розвитку.
Тетяна Морараш
