Повномасштабне вторгнення РФ в Україну внесло свої жахливі корективи в життя кожного українця. Та, мабуть, найбільше спіткала біда дітей, що втратили своїх батьків через бойові дії. Кожна така дитина потребує нової домівки, любові та підтримки з боку дорослих. Держава та суспільство просто зобов’язані підтримати таких діток, забезпечити їм безпеку, піклування та виховання. Усиновлення – найкращий шлях для досягнення цієї мети. Але водночас поруч з благородними вчинками можуть проявлятися і менш чесні наміри. Війна змінює суспільні пріоритети і, на жаль, трапляються випадки, коли замість того, щоб допомогти дитині, насправді, шукають спосіб уникнути мобілізації або скористатися державними виплатами. Як розпізнати справжню турботу від щирого серця і приховані корисливі мотиви?
Війна принесла з собою не тільки розруху, але й підвищила кількість сиріт та дітей, що залишилися без батьківського піклування. За даними Міністерства соціальної політики в Україні налічується близько 70 тисяч дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування. З них 7 415 було зареєстровано лише протягом минулого року. Зокрема, 13 тисяч дітей залишилися без батьківського піклування, а 1 759 з них стали сиротами через триваючі бойові дії.
“Але я не впевнена, що ця статистика відповідає дійсності, тому що багато територій було окуповано і в нас немає доступу до цих територій, інформації про них. Відповідно, ми не знаємо, чи є там ті діти, що з ними, і взагалі порахувати їх неможливо”, – пояснює всю складність ситуації Дар’я Касьянова, голова правління “Української мережі за права дитини” і національна директорка з розвитку програм “СОС Дитячі Містечка Україна”.
Як проходить усиновлення дітей
Багато дітей було переміщено з інтернатів, або вони просто втратили зв’язок зі своїми опікунами, що значно ускладнює їх відстеження та надання необхідної допомоги.
За даними Національної соціальної сервісної служби України (НСССУ), на обліку з усиновлення зараз перебуває 15 610 дітей. Лише за перше півріччя 2024 року було усиновлено 469 дітей, що значно вище у порівнянні з минулим роком.
На сьогоднішній день нараховується 1 996 родин та громадян, які бажають усиновити дітей. І це чудовий показник того, що тема усиновлення активно популяризується серед українського суспільства. Також варто зазначити, що і сама процедура усиновлення тепер дещо спростилася. Тепер, родини, що знаходяться у процесі усиновлення дитини, мають можливість взяти її до себе раніше, ніж буде прийнято рішення суду. Для цього мають бути виконані лише дві умови:
- подання до суду заяви на усиновлення дитини;
- одержання позитивного висновку райдержадміністрації або виконавчого органу міської чи районної у місті ради про доцільність усиновлення і відповідність інтересам дитини
Майбутні усиновителі мають обов’язково пройти курси підготовки з питань виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки та отримати довідку. Термін її дії було подовжено до 24 місяців. Зараз отримати довідку можна протягом 5 робочих днів, а не 10, як було раніше. Стало простіше оформити піклування чи усиновлення, якщо один із подружжя перебуває на службі. Відтепер той, хто служить, зможе подати такий висновок протягом 15 календарних днів після повернення.
Вся інформація про дітей, що потребують опіки нині сконцентрована у служби у справах дітей не лише в межах міста, а по всій області. Усі кандидати, які перебувають на обліку в ССД, отримуватимуть запрошення на прийом для ознайомлення з інформацією про дитину, щойно дитина потраплятиме на облік. Служби у справах дітей на регіональному рівні бачитимуть інформацію про дітей на обліку в інших регіонах і на централізованому обліку. Все це значно прискорить процеси знайомства дітей-сиріт із своїми майбутніми батьками.
“На сьогодні 2 155 дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування перебувають за кордоном через вимушену евакуацію в результаті російської агресії. І наша мета – не лише повернути їх додому, в Україну, а й гарантувати безпеку та знайти сімʼї для них!”, – повідомив на свої сторінці у Facebook голова Державної служби України у справах дітей Петро Добромільський.
Найбільше українських дітей-сиріт знаходиться на території Польщі, Німеччини та Туреччини. Як повідомив голова НСССУ Василь Луцик, Нацсоцслужба провела 10 зустрічей з представниками іноземних країн з метою повернення українських дітей-сиріт в Україну для усиновлення в межах нашого законодавства. Для усиновлення дитини, що перебуває за кордоном, кандидат зараз долає певні труднощі. Це, по-перше, значна відстань, а в умовах війни не всі мають можливість фінансово подолати цю перешкоду. А по-друге, бюрократизм іноземних країн, який значно затягує процес перевірки документів кандидатів. НСССУ робить все можливе аби пришвидшити цю процедуру та полегшити шлях майбутніх усиновителі, який і без того тернистий, а ще й простягається на тисячі кілометрів, в залежності від місце знаходження дитини.
Важливу увагу приділяють також і налагодженню контакту між дитиною та майбутніми батьками.
“Познайомитись із дитиною можна як при безпосередньому виїзді за межі країни, так і онлайн. Така система вже працює. Під час спілкування через відео-дзвінок дитина знайомиться з потенційними батьками, і потім вони можуть забирати її до нового дому”, – пояснює голова Державної служби у справах дітей Петро Добромільський.
Зарубіжний досвід
Проблема виховання дітей, що втратили батьків вирішується по-різному в країнах ЄС та США. Наприклад, у Франції, Італії та Німеччині діють досить суворі вимоги до усиновителів. Процедура усиновлення складна та розгортається у декілька етапів:
- перевірка придатності усиновителів;
- збір необхідної документації;
- проведення співбесіди з майбутніми усиновителями;
- прийняття рішення судом.
Процес усиновлення проводиться з урахуванням інтересів дитини, так як в багатьох країнах ЄС важливу роль відграють права дитини.
Перевіряючи кандидатів, беруться до уваги такі критерії:
- стан здоров’я;
- стабільний дохід;
- відсутність судимостей;
- готовність виховувати дитину.
У США та Великій Британії поширена система фостерного виховання дітей (від англ. “foster caring”). Фостерне виховання – це виховання у спеціально підготовлених родинах дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування та тих, хто опинився у складних життєвих ситуаціях, протягом тривалого періоду та із збереженням контактів з біологічними батьками, якщо ті живі.
Після підтвердження владою факту, що дитина залишилася без батьків, її долею починає опікуватися спеціальне відомство. Департамент з надання допомоги дітям та сімейних послуг одразу займається пошуком родини, що візьме на себе обов’язки з опіки над дитиною. Для отримання такого права сім’я повинна спочатку одержати ліцензію штату за місцем проживання. Майбутні батьки мають відповідати всім вимогам, що встановлюються Департаментом соціального забезпечення у штаті проживання.
Строк перебування дитини у фостерній родині становить 2 роки. За цей час спеціальні служби США підшуковують найкращих кандидатів на усиновлення. У разі неможливості для проживання у фостерній родині, дітей можуть помістити у дитячі притулки, розраховані на 3-5 дітей або дитячі будинки.
Фостерну систему в США усіляко популяризують, а родини, що зважилися на опікунство, підтримують – і консультативно, і фінансово. В середньому підтримка для патронажної родини складає щомісяця 1 тис длр на дитину, залежно від штату.
Фостерними батьками у Великій Британії можуть стати лише ті родини, де батьки будуть відповідати чітким вимогам робочої групи Національної асоціації фостерного виховання Великої Британії та Правилами влаштування дітей на фостерне виховання.
Країни ЄС та США часто звинувачують у бюрократизмі. Але кожний документ, що вимагає та чи інша установа, дійсно працює. Чіткий контроль забезпечує оптимальне виконання вимог та надає можливість забезпечити дітям, що втратили батьків, надійний захист та найкращі умови для розвитку.
Наприклад, фостерне виховання у США та Великій Британії залучає якомога більше інстанцій до процесу усиновлення і є одним з найефективніших альтернатив виховання дітей у державних закладах опіки.
“Навіть у найліпших притулках діти втрачають відчуття родини. Кожен місяць перебування дитини в притулку шкодить її психіці. Уявіть роки, які вона проводить там”, – стверджує Чак Джонсон, президент національної ради всиновлення Washington DC.
І такий підхід має свої результати. США – це країна, де майже немає безпритульних дітей. Тож, напевно, такий успішний досвід усиновлення варто взяти на замітку.
На темній стороні опікунства
На превеликий жаль, серед привітних родин, що готові прихисти обездолених дітей і подарувати їм свою любов, турботу та тепло, нерідко зустрічаються і ті, хто має корисні мотиви.
“Коли стало відомо, що за новим законом про мобілізацію на відстрочку зможуть розраховувати опікуни та прийомні батьки, у нас почався справжній бум”, – розповідає Директорка Київського обласного центру соціальних служб Наталія Ібрагімова.
З’явилася “цікава” тенденція, серед родин, що не мали раніше дітей і подають документи на усиновлення, з’явилися і такі, що вже мають двох дітей, або вагітні вже другою дитиною жінки. І таких випадків становить 50% від загальної кількості. Навіть, проявляють бажання стати опікунами чоловіки, у яких самих є по двоє-троє дітей, а жінки їх пишуть заяву, що не проти. Чітких мотивів такі родини не мають, а лише козиряють своїм правом.
То як же навчитися розрізняти щире бажання допомогти дитині і хитрий план використання дитини, як прикриття?
“Раніше у довідках про навчання ми детально прописували всі ризики: чому тій чи іншій людині не можна давати дитину і чому вона не здатна її виховувати. Тобто ми хоч трішки ставили фільтри. Але, на жаль, навесні 2024 року Мінсоцполітики розробило два нових документи – постанову №331 та наказ про внесення змін до деяких документів з питань усиновлення, і у цьому наказі довідку про навчання звели до мінімуму – просто такий-то пройшов навчання і довідка чинна до такої-то дати. Тобто ми можемо лише писати, може людина бути усиновлювачем чи ні, без будь-яких коментарів”, – вказує на недоліки у системі через поступки Уряду пані Ібрагімова.
Подібні поступки не дають можливості соціальним службам ретельно підібрати майбутніх батьків дітям-сиротам. Оскільки кожна їх відмова стає підставою подання на них в суд з боку претендентів на усиновлення. Та, навіть, такі відмови не здатні блокувати нечесних кандидатів. Через рік вони знову подадуть заяву на усиновлення.
Ймовірно, що відсутність чітких механізмів відбору кандидатів ставить під загрозу майбутнє життя дітей, яких і так доля не пощадила. А цього допускати ніяк не можна. Адже усиновлення – це величезна відповідальність, що має ґрунтуватися на порядності та щирих намірах кандидатів на батьківство допомогти обездоленим діткам. Держава та суспільство мають обов’язково підтримувати тих, хто бере на себе таку відповідальну ношу і дійсно хоче подарувати дитині нову родину.
Не можна перетворювати дитячі будинки на базари, де роздають дітей, наче іграшки. Варто проявляти пильність щодо випадків, коли усиновлення стає інструментом для наживи, або ухилення від мобілізації. Адже, коли скінчиться війна, не можна прийти і повернути дитинку зі словами, “дякую, вже не маю потреби”. Надзвичайно важливо забезпечити прозорість та ретельний контроль у здійсненні процесу усиновлення, щоб гарантувати інтереси та надійне майбутнє для наших дітей.
