Мабуть, немає такого українця, який би не ділив сьогодні своє життя на “до” та “після”. Повномасштабне втручання країни – агресора внесло болючі та невиправні корективи у життя українського суспільства. Але найважче усвідомлювати той факт, що серед постраждалих є діти.
За даними дослідження ЮНІСЕФ, в Україні 36% дітей набули травматичного досвіду війни. Емоційний та психічний стан дітей однаково тяжкий, як в тих, хто змінив місце проживання, так і в тих, хто залишився в країні. Руйнація домівок та вимушена зміна місця проживання, постійні вимкнення електроенергії та відсутність зв’язку, руйнація рідних шкіл та дитячих садочків, часте перебування у великому скупченні людей у бомбосховищах, смерть рідних на очах дітей, відсутність простого спілкування з однолітками та можливість просто весело проводити час – все це залишило тяжкі рубці в дитячих душах та занурило в атмосферу постійного стресу.
Повернемося у такий далекий та ще мирний 2021 рік. Тоді в українських освітніх закладах налічувалося близько 5,4 млн дітей (у дитячих садках – 1 млн дітей; у школах – 4,4 млн дітей). Починаючи з 2019 року, держава виділяла субвенції на удосконалення умов освітнього процесу. Варто зазначити, що залишки субвенцій зберігалися у місцевому бюджеті та використовувалися у наступних роках. Так, за рахунок залишків було придбано автобуси, що дало змогу здійснювати підвіз дітей до навчальних закладів з віддалених куточків країни. Ця можливість, в свою чергу, дала зелене світло на скорочення шкіл у сільській місцевості, шляхом укрупнення та створення освітніх осередків. Система працювала, але ніхто не згадує того сумного факту, що до закладів освіти привозили сільських діток рано вранці, а потім молодші школярі змушені були сидіти в групах подовженого дня і чекати, коли звільняться старшокласники.
Із запуском Нової української школи відбувалися не тільки процеси розвитку освіти, але й створення інклюзивного простору. У 2021-2022 навчальному році було відмічено збільшення на 2,83% кількості дітей з інвалідністю, що навчаються в однакових умовах з іншими школярами.
Сьогодні 43% маленьких українців наповнюють навчальні заклади зарубіжних країн та долають труднощі перекладу і соціалізації в іншому суспільстві внаслідок вимушеного від’їзду за кордон.
Яка ситуація склалася з навчанням дітей на території України під час війни?
Звернемося до даних дослідження ЮНІСЕФ. 40% шкіл та дитячих садочків зачинено через значні руйнації та неможливість здійснення в них навчального процесу. А це означає, що діти віком від 3 до 17 років не мають можливості реалізувати обіцяне їм Конституцією право на освіту. Нині в Україні запроваджено гібридну форму навчання, де чергуються онлайн та офлайн режими навчання.
- 17% дітей навчаються тільки в онлайн режимі;
- 53% дітей, що проживають на територіях активних бойових дій, навчаються лише онлайн;
- 60% навчаються за гібридною формою навчання.
За словами батьків, гібридна форма навчання не дає можливості повноцінно спілкуватися та розвиватися емоційно їхнім дітям. Та й взагалі зараз є низка серйозних перешкод, що ускладнює доступність навчання в цілому. Так, 34% дітей не мають можливості відвідувати навчальні заклади через відсутність бомбосховищ. 50% здобувачів освіти не мають доступу до навчальних закладів через брак приміщень.
Внаслідок значного відтоку вчителів за кордон, школи вимушені ущільнювати можливості забезпечення персоналом. Так, спостерігається тенденція на заміщення посад невистачаючих вчителів тими кадрами, що є. А це означає, що спеціаліст з одного предмета починає викладати ті предмети, що не являються його фахом. А, отже, рівень надання освітніх послуг значно погіршується і, відповідно, дає свій відбиток на хитких і без того в таких умовах, знаннях школярів.
Результати дослідження PISA показали, що COVID-19 та повномасштабне вторгнення значно вплинули на результативність українських дітей у порівнянні з результатами 2018 року в негативному змісті. Результативність з читання впала на 38 балів у порівняні з 2018 роком.
Українські діти перебувають у постійному стресі, а їх батьки не мають можливості повноцінно працювати, бо побоюються залишати своїх дітей на самоті. 80% родин зазначили, що знаходяться на межі бідності. Згідно аналітичного аналізу ЮНІСЕФ, 82% дітей потерпають від зубожіння.
До початку повномасштабного вторгнення діти мали змогу відвідувати чудові парки відпочинку, кататися на атракціонах та контактувати з тваринками. Наприклад, у Фельдман Екопарку вхід абсолютно безкоштовний. Для відпочинку в Аквапарку достатньо було 500-800 грн. Дещо дорожчим виявлявся Центральний парк, де квиток для дітей коштував 620 грн. Також серед парків спостерігалася тенденція надавати безкоштовний доступ до розважальних послуг дітям, чий зріст менше 130 см. Хоча і не кожного тижня, але середньостатистична українська родина при наявності щомісячного доходу, могла дозволити собі повеселитися разом з дітьми.
Але прийшла війна і ситуація для відпочинку стала напруженою. Досить згадати яких руйнівних наслідків нанесла війна Фельдман Екопарку у свої перші дні. В травні 2024 внаслідок обстрілу зазнали пошкодження футбольне поле, кафе та дитяча залізниця у Центральному парку м. Харкова. Така ситуація постійного терору з боку агресора унеможливлює перебування дітей у місцях відпочинку. Та все одно в умовах війни парки розваг намагаються працювати. Вартість на квитки було піднято на 20%, також подорожчали страви в кафе на 30-50%. Через напружену ситуацію в енергетиці більшість парків (60%) можуть надавати свої послуги у дуже обмеженому стані (використання атракціонів незалежних від електроенергії). Частина власників розважальної сфери взагалі залишили країну, а свої парки просто зачинили (30%). За підрахунками робітників парків частота відвідування знизилася з 2-3 разів на місяць у мирний час до 1 відвідування на місяць під час війни. До 2022 року під час канікул значно зростав рівень відвідування (50%) парків розваг. Зараз же батьки обмежені фінансово, не можуть собі дозволити розважати дітей, побоюються виїжджати з дому, а також намагаються відправити дітей подалі від великих міст.
За оцінками експертів, 1,5 млн дітей, не маючи можливості вивільнювати негативну енергію, просто страждають від депресій та глибокого стресу. Виникає гостра потреба в медичній допомозі, та й календарні щеплення теж ніхто не відміняв. Але за статистичними даними 17% дітей не отримують необхідних ліків. Діти, що перебувають за кордоном, не отримують календарних планових вакцин від таких хвороб як дифтерія, кір, поліомієліт. 11% ВПО внаслідок складнощів щодо доступу лікарів взагалі не вакцинували своїх дітей вже кілька років. Станом на сьогодні 898 дітей потребують лікування внаслідок загострення збройної агресії проти України. Лідером в цьому сумному критерії виступає Харківська область (269 дітей). 94% дітей потребують лікування від мінно-вибухових та вогнепальних травм. 3% дітей зазнали ампутації та потребують протезування. Через значний рівень безробіття та складні умови воєнного часу не всі батьки здатні задовольнити такі потреби.
РФ зараз не просто руйнує Україну, але й ще підступно краде дитинство маленьких українців. Діти, що мають безтурботно проводити час у колі своїх однолітків, здобувати знання, пізнавати світ, відвідуючи різноманітні заходи, зараз перетворилися на сумних “старичків”, що, так само як і дорослі, з острахом дивляться у майбутнє. Низький рівень забезпеченості родин через безробіття та нестабільну економічну ситуацію в країні унеможливлюють доступ українських дітей до повноцінного життя. І хто ж відповість за вкрадене дитинство? Хто компенсує дітям втрачені роки безтурботного дитячого життя? Наші діти вже навчилися жити у світі болю, втрат і страждань.
Війна – це випробування, яке залишає глибокий слід у серцях і душах тих, хто пережив її жахи. Для українських дітей, які зростають в умовах війни, ці наслідки можуть бути особливо важкими. Їхні дитячі роки, які мали б бути наповнені радістю і безтурботністю, перетворюються на постійну боротьбу за виживання, страх і втрату.
У майбутньому українські діти нестимуть на собі тягар пережитого, їхні спогади будуть пронизані болем і тривогою. Вони бачили руйнування своїх домівок, втрату близьких, і ці травматичні події назавжди залишаться в їхніх серцях. Проте, попри всі труднощі, саме ці діти можуть стати символом незламності українського народу. Їхній біль і втрати можуть стати джерелом сили, щоб будувати нове майбутнє, вільне від війни.
Багато з цих дітей, на жаль, можуть зіткнутися з психологічними проблемами, які потребуватимуть довготривалої підтримки та реабілітації. Їм буде важко відновити почуття безпеки і довіри до світу. Але з допомогою люблячих батьків, педагогів, психологів і суспільства в цілому, ці діти можуть знайти свій шлях до зцілення. Важливо, щоб ми не забували про них і робили все можливе, щоб підтримати їх у цій нелегкій боротьбі.
Ці діти – майбутнє України. Вони стануть новими лідерами, науковцями, митцями, які будуватимуть мирне і процвітаюче суспільство. Їхній досвід війни може перетворитися на потужний стимул для створення кращого світу, де війна більше ніколи не повториться. Ми маємо дати їм можливість зрости сильними, впевненими і здатними протистояти будь-яким викликам.
Незважаючи на те, що війна залишає глибокі шрами, саме ці діти можуть стати тими, хто залікує рани свого народу і поведе Україну до світлого і мирного майбутнього.
