4 жовтня в Грузії відбулися місцеві вибори, які перетворилися на масову акцію непокори режиму. Опозиція бойкотувала голосування, називаючи уряд нелегітимним і звинувачуючи “Грузинську мрію” у фальсифікаціях. За офіційними даними, партія перемогла у 26 із 64 округів без жодної конкуренції, отримавши 100% голосів. Протести на проспекті Руставелі переросли у сутички – поліція застосувала водомети, перцевий газ, п’ятьох людей заарештовано, серед них відомий оперний співак Паата Бурчуладзе.
Руставелі під натиском: від штрафів до незламності
Уже понад рік у центрі Тбілісі майже щодня лунають гасла протестувальників. На проспекті Руставелі – біля будівлі парламенту – знов і знов збираються тисячі людей, вимагаючи відставки уряду, припинення політичних репресій і повернення Грузії на європейський шлях.
Серед них – учитель громадянської освіти Гота Чантурія. Він не пропустив майже жодного мітингу. За це заплатив величезну ціну: понад 102 тисячі доларів штрафів, 56 адмінпротоколів і постійну загрозу арешту. “Ми сказали, що будемо тут до кінця, – каже він. – І ми все ще тут“.
Для Чантурії, як і для тисяч інших активістів, це питання національної гідності. Адже Грузія, колись лідер демократичних реформ на пострадянському просторі, дедалі стрімкіше занурюється у стан, який міжнародні правозахисники вже називають “кризою прав”.
Місцеві вибори під знаком протесту
Місцеві вибори 4 жовтня стали для Грузії не стільки політичним процесом, скільки каталізатором громадського вибуху. Опозиція закликала до бойкоту, заявляючи, що вибори організовані “нелегітимним урядом” партії “Грузинська мрія”, яка за останні роки фактично згорнула євроінтеграційний курс і посилила контроль над судами, ЗМІ та громадським сектором. Попри відсутність реальної конкуренції, влада поспішила оголосити про “переконливу перемогу”.
За попередніми даними Центральної виборчої комісії Грузії, у 26 із 64 округів партія “Грузинська мрія” здобула перемогу без жодної конкуренції, отримавши 100% голосів. Хоча результати ще мають статус попередніх, підрахунок голосів завершено на всіх виборчих дільницях, як у пропорційних, так і в мажоритарних місцевих виборах. Як повідомляє портал bm.ge, ЦВК оприлюднила повний список мерів, обраних у різних муніципалітетах, із зазначенням кандидатів і відсотків голосів, які вони отримали. Іншими словами, за офіційними даними, “Грузинська мрія” фактично монополізувала місцеву владу, що лише підкріпило звинувачення опозиції у фальсифікаціях і виборчому тиску.
Це лише підштовхнуло протестний рух, який триває вже понад 300 днів. Тисячі людей знову вийшли на проспект Руставелі з прапорами Грузії та ЄС, вимагаючи звільнення політичних в’язнів і відставки уряду. Демонстрація переросла в спробу штурму президентського палацу: поліція застосувала водомети, перцевий газ і затримала п’ятьох активістів, серед них оперного співака Паату Бурчуладзе.
Серед поранених – понад два десятки людей. Протестувальники скандували “Ні російській мрії!“, натякаючи на зв’язки чинної влади з Москвою. За словами очевидців, багато учасників були в шоломах і протигазах, побоюючись систем спостереження з елементами штучного інтелекту, встановлених на головних вулицях столиці.
Паралельно грузинська діаспора влаштувала мітинги солідарності у близько п’ятдесяти містах світу – від Парижа до Мельбурна. Інформацію про це оприлюднив рух “Вітри”. За їхніми словами, мітинги солідарності відбудуться приблизно в 50 містах Італії, Австралії, Фінляндії, Швеції, Нідерландів, Ісландії, Німеччини, Франції, Швейцарії, Іспанії, США, Чехії, Австрії, Бельгії, Португалії, Кіпру, Канади та Великобританії. “Ми хочемо показати, що грузинський народ не залишився наодинці зі своєю боротьбою“, – йдеться у заяві руху, який координував закордонні акції.
Від “грузинської мрії” до реальності
Коріння нинішніх протестів сягає весни 2024 року, коли правляча партія “Грузинська мрія”, заснована олігархом Бідзіною Іванішвілі, мільярдером із тісними зв’язками з Москвою, ініціювала закон про “іноземних агентів”. Документ передбачав, що всі організації, які отримують понад 20% фінансування з-за кордону, мають бути зареєстровані як “агенти іноземного впливу”.
Тоді масові протести змусили уряд відступити. Але лише на деякий час. Вже за рік влада фактично відновила ту ж саму риторику – тепер через інші механізми: кримінальні переслідування, величезні штрафи, блокування рахунків правозахисних організацій та інформаційні кампанії проти незалежних медіа.
У червні 2025 року уряд ще й призупинив переговори про вступ до ЄС, пояснюючи це «втручанням Заходу у внутрішні справи країни». Цей крок став точкою неповернення і вибухнув хвилею протестів, яка триває досі.
Європейський Союз різко розкритикував ухвалення “закону про іноземних агентів”, а Європейська комісія заявила, що “поточна політика Тбілісі суперечить європейським цінностям”. Вашингтон попередив про можливі санкції проти посадовців “Грузинської мрії”. Польща, яка традиційно підтримує грузинську інтеграцію, відкликала частину двосторонніх програм співпраці. Попри тиск, уряд Іраклія Кобахідзе продовжив антизахідну лінію, заявивши, що “Грузія не дозволить іноземним силам керувати своєю демократією”.
Іванішвілі: олігарх у тіні та архітектор режиму
Бідзіна Іванішвілі – мільярдер, засновник “Грузинської мрії” і колишній прем’єр-міністр – уже десять років не обіймає офіційних посад, але залишається головною фігурою грузинської політики. Саме його неформальний вплив визначає кадрову політику уряду та стратегічні рішення держави. Після протестів 2023–2024 років проти “закону про іноземних агентів” Іванішвілі відкрито заявив про необхідність “захистити суверенітет від зовнішніх впливів” – формулювання, що перегукується з риторикою Кремля. Для опозиції він став символом “олігархічного авторитаризму під грузинським прапором”.
Протести, які не вщухають
За даними “Transparency International Georgia”, від квітня 2024 року до серпня 2025-го щонайменше 76 осіб були притягнуті до кримінальної відповідальності за участь у мітингах, понад 60 – засуджені до реальних строків. Amnesty International повідомляє про понад 400 затриманих лише за два тижні листопада 2024 року, більшість із яких заявили про побиття та катування в ізоляторах.
Штрафи стали новою зброєю режиму. Вони надходять автоматично – за допомогою системи розпізнавання облич, що фіксує учасників протестів. “Це як платна траса – камера фіксує, а потім ти отримуєш рахунок на кілька тисяч доларів“, – каже журналістка Міріам Нікурадзе з незалежного видання “OC Media”, яку вже чотири рази оштрафували за “блокування дороги”, хоча вона лише висвітлювала події.
Мішень – громадянське суспільство
Паралельно влада розгорнула кампанію проти неурядових організацій і медіа. Влітку 2025 року заморожено рахунки семи правозахисних структур, серед них – “Центр соціальної справедливості” та “Грузинська асоціація молодих юристів”. Прокуратура звинуватила їх у “допомозі демонстрантам” – за те, що вони надавали журналістам захисні окуляри та респіратори. Гурам Імнадзе з Центру соціальної справедливості пояснює: “Уряд намагається знищити незалежні інституції. Це не лише атака на громадянське суспільство – це спроба переписати саму ідею демократії”.
“Грузинська мрія” також подала позови проти низки телеканалів і навіть заявила про намір “визнати неконституційною головну опозиційну партію” — “Єдиний національний рух”. Прем’єр Іраклій Кобахідзе прямо заявив, що виступає “проти всіх і кожного”, кого влада вважає радикалом чи іноземним агентом.
Москва поруч
Паралелі з Росією сьогодні звучать у Грузії дедалі частіше. Від обмеження свободи слова до криміналізації інакодумства – траєкторія розвитку “Грузинської мрії” дедалі більше нагадує модель путінського авторитаризму.
“Ми бачимо системну спробу відтворити російську політичну логіку, – каже заступник директора Human Rights Watch у Європі та Центральній Азії Гіоргі Гогія. – Але в Грузії є потужне громадянське суспільство. І сьогодні питання стоїть так: хто першим моргне – влада чи суспільство”.
Європейський курс: зупинений, але не скасований
Попри кризу, офіційний Тбілісі продовжує говорити про європейську інтеграцію. “Мета вступу до ЄС до 2030 року є реалістичною та досяжною“, – заявив Кобахідзе на початку жовтня. Втім, у Брюсселі на такі заяви реагують із дедалі більшим скепсисом. Посадовець Європейської комісії в коментарі “Associated Press” зазначив:
“Репресивні дії грузинської влади далекі від того, чого можна очікувати від країни-кандидата. ЄС готовий повернути Грузію на шлях до членства лише за умови реальних кроків щодо відновлення демократії”.
Тим часом європейські правозахисні організації закликають Євросоюз застосувати персональні санкції проти представників уряду, прокуратури та силових структур, причетних до порушень прав людини.
Грузія між двома світами
Сьогодні Грузія стоїть перед вибором, який не зводиться лише до геополітики. Це вибір між двома моделями майбутнього: “європейською демократією” з її правами людини, незалежними інституціями та громадянським контролем і “авторитарною системою”, у якій інакодумство вважається злочином, а протести – “змовою іноземних агентів”.
Поки влада обіцяє Європі “реалістичний курс”, вулиці Тбілісі залишаються головною ареною політичної боротьби. І як зауважив один із грузинських активістів, “питання не в тому, чи ми виграємо – питання в тому, чи ми збережемо країну, яку любимо”.
Отже, протести в Грузії стали не лише реакцією на окремі рішення уряду – це боротьба за саму суть грузинської демократії. У країні, де пам’ять про 2003 рік і “революцію троянд” ще жива, нинішні події сприймаються як спроба відкотити час назад. Але, здається, громадянське суспільство Грузії готове боротися, навіть ціною штрафів, арештів і репресій.
