Українці в Німеччині, які не можуть знайти роботу або хочуть повернутися до професійної діяльності, дедалі частіше розглядають можливість офіційно відкрити бізнес. У 2025 році це залишається складною, але реалістичною процедурою, яка передбачає юридичну підготовку, фінансову дисципліну і врахування особливостей німецького права.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну сотні тисяч українців прибули до Німеччини в статусі біженців. Частина з них отримала тимчасовий захист, частина — дозвіл на перебування на інших підставах. Упродовж перших місяців перебування пріоритетними були питання безпеки, житла, доступу до медицини та освіти. Але згодом постало ключове питання довготривалого перебування: працевлаштування. В умовах, коли знайти роботу в німецьких компаніях складно через мовний бар’єр, невизнані дипломи або сімейні обставини, частина українців почала розглядати реєстрацію бізнесу як інструмент для повернення до економічної самостійності.
Німеччина дозволяє іноземцям відкривати бізнес, але лише за умови наявності відповідного дозволу. Найперше, що повинен перевірити українець, — це чи має він офіційне право на самозайнятість (Selbständigkeit). Його наявність зазначено у документі, що підтверджує дозвіл на проживання. Якщо такої відмітки немає — реєстрація підприємницької діяльності заборонена. У такому разі потрібно подати заяву до Ausländerbehörde, додати бізнес-план, обґрунтувати користь для німецької економіки, надати інформацію про джерела фінансування, а також підтвердити фаховість у заявленій сфері.
Далі українцю слід обрати правову форму бізнесу. Найпростішою є реєстрація як Einzelunternehmen — тобто фізичної особи-підприємця. Такий варіант підходить для самозайнятих осіб, які працюють без найманих працівників і не потребують складної структури. Реєстрація відбувається в місцевому відомстві Gewerbeamt. Потрібні документи: паспорт, дозвіл на проживання, опис виду діяльності. Вартість — від 15 до 50 євро залежно від регіону. Після цього особа отримує Gewerbeanmeldung — документ, що підтверджує право на провадження підприємницької діяльності.
Після реєстрації в Gewerbeamt дані автоматично передаються до податкової служби (Finanzamt), яка надсилає підприємцю спеціальний формуляр. На основі поданих даних людині надають податковий номер, визначають обов’язки зі сплати податків, а також реєструють у системі ПДВ, якщо передбачено.
Якщо особа має фах у так званій вільній професії — наприклад, журналіст, перекладач, програміст, архітектор, психолог, дизайнер — вона може претендувати на статус Freiberufler. Це означає, що її діяльність не підлягає обов’язковій реєстрації в Gewerbeamt, але мусить бути задекларована у Finanzamt. Податкова оцінює, чи діяльність справді відповідає критеріям вільної професії. Такий статус спрощує адміністративне навантаження — зокрема, фахівець не сплачує торговий податок (Gewerbesteuer) і не має обов’язку бути членом торгово-промислової палати.
Для тих українців, які мають бізнес-ідею, що передбачає найм працівників, співпрацю з партнерами або планує розширюватись, більш відповідним варіантом є реєстрація юридичної особи — зокрема UG (Unternehmergesellschaft haftungsbeschränkt) або GmbH (Gesellschaft mit beschränkter Haftung). UG — це спрощена форма GmbH, яку можна зареєструвати з капіталом від 1 євро. Проте прибуток підприємства частково резервується, поки компанія не накопичить 25 000 євро, що відповідає вимогам до GmbH. Реєстрація UG або GmbH відбувається через нотаріуса, потребує складання статуту, відкриття рахунку, внесення даних до Торгового реєстру (Handelsregister). Вартість — від 300 до 800 євро для UG, і від 750 до 2 000 євро для GmbH плюс статутний капітал.
Окрім цього, юридичні особи мають обов’язок подавати річну фінансову звітність, вести бухгалтерію, сплачувати податок на прибуток (Körperschaftsteuer), торговий податок (Gewerbesteuer) та ПДВ (Umsatzsteuer), якщо компанія зареєстрована як платник. У багатьох випадках потрібні послуги податкового консультанта (Steuerberater), особливо якщо підприємець не має досвіду у веденні фінансової документації в Німеччині.
Варто враховувати, що після реєстрації бізнесу підприємець зобов’язаний самостійно подавати податкові декларації, зберігати первинну документацію, декларувати доходи, реєструвати працівників (якщо такі є), оформлювати договори на страхування відповідальності та медичне страхування. Членство у торгово-промисловій палаті (IHK або HWK) — обов’язкове для більшості форм бізнесу, за винятком окремих вільних професій.
Окремо варто наголосити, що наявність дозволу на підприємницьку діяльність не дає автоматичного права на постійне проживання або подовження тимчасового захисту. Якщо людина відкрила бізнес і подає заяву на зміну міграційного статусу (наприклад, з тимчасового захисту на візу підприємця), ця заявка розглядається окремо і не гарантує позитивного рішення. Багато залежить від фінансової життєздатності бізнесу, сплачених податків і перспектив на майбутнє.
Для українців, які ще перебувають в Україні, а планують відкривати бізнес у Німеччині, існує можливість подати заяву на візу для самозайнятих осіб (Selbständigkeit або Unternehmer-Visa). Це довготривала процедура, яка потребує детального бізнес-плану, фінансових гарантій, обґрунтування економічної користі для регіону та підтвердження професійного досвіду. Але для тих, хто справді має намір працювати — це реальний інструмент для легального входу на німецький ринок.
Загалом, німецька система підтримує ініціативу, але не робить винятків. Права мають ті, хто дотримується процедури. Для українських біженців — це виклик, бо війна поставила багатьох у позицію, коли часу на бюрократію обмаль, а життєва потреба заробляти — нагальна. І саме тому багато хто намагається почати самостійну роботу без повного юридичного оформлення, що несе ризики як штрафів, так і втрати права перебування.
Реєстрація бізнесу для українця в Німеччині — це не жест довіри до системи, а відповідь на необхідність. Це не лише економічний крок, а й спосіб інтеграції в суспільство, в якому правила працюють, але не гнучкі. І саме тому цей шлях вимагає не ідеї, а підготовки. Не лише мотивації, а й терпіння. Не декларацій, а доказів.
