Юрист, адвокат, нотаріус, прокурор чи суддя: як не помилитися з вибором фахівця для вирішення правового питання

Спадщина, розлучення, купівля житла, трудовий конфлікт, борг чи претензія від державного органу — у кожній із цих ситуацій важливо шукати правову допомогу і звертатися до того, хто має повноваження вирішувати саме таке питання. Однак перша помилка часто виникає ще до початку вирішення питання — люди звертаються не до того фахівця. Помилка у виборі фахівця може затягнути процес, ускладнити справу або змусити людину починати все спочатку. Нотаріус не замінить адвоката у спорі, суддя не дає консультацій, прокурор не розглядає будь-які скарги, а звичайний юрист не завжди може представляти інтереси в суді. Саме тому важливо розуміти, хто за що відповідає і в якій ситуації дійсно може допомогти.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери», до яких звернулася наша редакція, прокоментували, як правильно визначити, до якого фахівця звертатися залежно від суті проблеми, які повноваження мають юристи, адвокати, нотаріуси, прокурори та судді.

Дійсно, не зважаючи на наявність великої кількості інформації, пересічні громадяни й досі плутають до кого з яким юридичним питанням необхідно звертатися. Хтось діє з необізнаності, а хтось проеціює закордонний досвід та правила на українські реалії, або пам’ятає «як воно було раніше». Зазначимо, що за фахом нотаріус, адвокат, суддя та прокурор – це юристи. По аналогії з лікарями – офтальмолог, хірург, стоматолог – всі вони лікарі, але кожен має свій профіль.

Втім, коли кажуть «піду до юриста», найчастіше мається на увазі особа яка займається консультуванням з юридичних питань як підприємець, або все ж таки адвокат. Юрист може існувати як співробітник юридичної фірми, фізична особа – підприємець (ФОП). Втім консультувати вони мають право по будь-яким юридичним питанням, але цінність консультації від особи, яка не ходить до суду по даній категорії справ викликає сумнів, адже представляти інтереси громадян в суді в 90% випадків мають право виключно адвокати.

На відміну від юристів у фірмі чи ФОПа, адвокатом може бути фізична особа, яка має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування, склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Адвокати працюють як індивідуально – у статусі особи, що займається незалежною професійною діяльністю, так і формі адвокатських об’єднань, юридичних фірм тощо.

Варто знати, що кримінальними справами відповідно до чинного законодавства може займатися виключно адвокат. Щодо цивільних справ, з якими звертається більшість громадян, то брати участь в суді можуть юристи тільки по малозначним справам

У цивільному процесі до малозначних належать справи, в яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У 2026 році це становить 99 840 грн. До цієї категорії також можуть належати справи незначної складності, якщо суд визнає їх малозначними. Водночас це не стосується справ, які мають розглядатися лише за правилами загального позовного провадження, а також справ, у яких ціна позову перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 266 240 грн.

Малозначними вважаються і справи про стягнення аліментів, збільшення або зменшення їхнього розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів та зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов’язані зі встановленням чи оспорюванням батьківства або материнства.

До малозначних справ у цивільному процесі також належать справи про розірвання шлюбу. Окремо до цієї категорії відносять справи про захист прав споживачів, якщо ціна позову не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У 2026 році це 199 680 грн.

В адміністративному судочинстві малозначним вважатиметься оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, якщо на підставі такого рішення може бути заявлена вимога про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує п’ятнадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У 2026 році ця межа становить 49 920 грн.

Водночас спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб’єкта владних повноважень розглядатимуться за правилами загального позовного провадження, якщо позивач разом із такими вимогами заявляє вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної відповідними рішеннями, діями чи бездіяльністю, і сума такої шкоди перевищує шістдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 199 680 грн.

Отже, за консультаціями з правових питань, підготовкою документів до суду, скарг і заяв, а також за захистом чи представництвом інтересів у суді або під час слідства слід звертатися до юристів чи адвокатів. Закон визначає адвокатську діяльність як незалежну професійну діяльність адвоката, що полягає у здійсненні захисту, представництва та наданні інших видів правничої допомоги клієнту.

До адвоката звертаються, коли вирішило подружжя розлучитися з метою консультації про поділ майна та аліменти, незаконно звільнили з роботи на предмет звернення до суду, вирішили поділити будинок із співвласником, а в добровільному порядку він не згоден, вас звинувачують у скоєнні кримінального злочину, потрібно встановити факт смерті чи народження тощо. Тобто до адвоката звертаються за консультацією або коли вже є суперечлива ситуація, яка не може бути розв’язана за згодою сторін або коли є відмова якихось органів/осіб у вирішенні необхідної ситуації.

Працюють адвокати у межах всієї країни якщо на це є бажання. Тобто адвокат з Івано-Франківська може виконувати свою роботу в Дніпрі та навпаки. Прив’язки до місцевості у адвокатів немає, інше питання, що коштувати буде дорого привозити адвоката з Харкова на слідчі дії у Львів, тому дешевше винайняти місцевого.

На відміну від адвокатів, нотаріуси працюють тільки з тим, що не викликає ані сумнівів, ані заперечень. Нотаріус – це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Нотаріуси мають право вчиняти низку нотаріальних дій, зокрема посвідчувати правочини. Йдеться про договори, заповіти, довіреності, вимоги про нотаріальне посвідчення правочину та інші документи, для яких законом або бажанням сторін передбачена нотаріальна форма. До повноважень нотаріуса також належить вжиття заходів щодо охорони спадкового майна та видача свідоцтв про право на спадщину. Крім того, нотаріуси видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя або колишнього подружжя на підставі спільної заяви чи у разі смерті одного з подружжя.

У передбачених законом випадках нотаріуси видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів або аукціонів, а також свідоцтва про придбання такого майна, якщо прилюдні торги чи аукціони не відбулися.

Нотаріус може вживати заходів для встановлення опіки над майном фізичної особи, яку визнано безвісно відсутньою, або особи, яка зникла безвісти за особливих обставин. Також він видає дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у його справах.

Окремим напрямом роботи нотаріуса є накладення та зняття заборони відчуження нерухомого майна, майнових прав на нерухомість, об’єктів незавершеного будівництва, майбутніх об’єктів нерухомості, прав на які підлягають державній реєстрації, частки у праві власності на таке майно, а у випадках, визначених законодавством, — і рухомого майна.

Крім того, нотаріус накладає заборону щодо відчуження грошових сум, які мають бути зараховані заявником вимоги, визначеним відповідно до частини четвертої статті 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», на рахунок умовного зберігання ескроу, відкритий згідно із цим законом.

До нотаріальних дій також належить засвідчення вірності копій, фотокопій документів і виписок із них, засвідчення справжності підпису на документах, а також засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу.

Нотаріуси посвідчують факт, що фізична або юридична особа є виконавцем заповіту, факт того, що фізична особа є живою, факт перебування фізичної особи в певному місці, а також час пред’явлення документів.

Серед інших повноважень нотаріуса — передача заяв фізичних та юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам, прийняття в депозит грошових сум та цінних паперів, вчинення виконавчих написів, протестів векселів і морських протестів, а також прийняття документів на зберігання. На нотаріусів можуть покладатися й інші нотаріальні дії, якщо це передбачено законом.

Отже, якщо потрібно посвідчити договір купівлі-продажу чи дарування, оформити довіреність або отримати документи на спадщину, звертатися слід саме до нотаріуса. Водночас у роботі нотаріусів існує територіальна прив’язка — нотаріальний округ. Це територіальна одиниця, у межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і де розташована державна нотаріальна контора, у якій працює державний нотаріус, або робоче місце, тобто контора, приватного нотаріуса.

Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. У містах з районним поділом округом діяльності нотаріуса є вся територія міста. При цьому нотаріус не має права здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, крім заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом. Що це означає на практиці? Оформити договір купівлі-продажу квартири у м. Києві, в якому продавець зареєстрований м. Києві, а покупець у м. Харкові, можна або в нотаріуса з Києва, або у нотаріуса з Харкова. Нотаріус у Дніпрі чи Львові нічим не допоможе, адже посвідчення угод проводиться за місцезнаходженням об’єкта нерухомості, або за зареєстрованим місцем проживання (перебування) однієї зі сторін – покупця чи продавця.

Нотаріат в Україні є системою органів і посадових осіб, на яких покладено обов’язок посвідчувати права та факти, що мають юридичне значення, а також вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законодавством. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах і державних нотаріальних архівах, тобто державних нотаріусів, або займаються приватною нотаріальною діяльністю як приватні нотаріуси.

Водночас окремою категорією юристів є прокурори. Раніше законодавство було іншим, а прокуратура мала функцію загального нагляду, тому громадяни часто діяли за звичним принципом: у незрозумілій ситуації треба скаржитися прокурору. Колись це справді могло спрацювати, однак зараз прокуратура не виконує функції загального контролю. Саме тому, наприклад, звернення до прокурора зі скаргою на незаконне звільнення з роботи не матиме практичного сенсу.

Наразі на прокуратуру покладено підтримання державного обвинувачення в суді. Також прокуратура здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України, зокрема у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. До повноважень прокуратури належить і нагляд за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

Крім того, прокуратура здійснює нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Отже, прокурор не є універсальною інстанцією для будь-яких скарг. Його повноваження обмежені насамперед кримінально-процесуальною сферою, а представництво інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист таких інтересів лише у випадках і порядку, встановлених законом.

Варто знати, що прокурор може представляти в суді інтереси громадянина України, іноземця або особи без громадянства лише у визначених законом випадках. Йдеться про ситуації, коли людина не може самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через неповноліття, недієздатність чи обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати її права, свободи та інтереси, не роблять цього або роблять неналежним чином.

Щодо суддів ситуація має свої особливості. Кожен суд має територіальну підсудність, тобто визначені законом правила, за якими встановлюється, який саме суд має право розглядати конкретну справу залежно від території. Крім того, суди мають спеціалізацію, хоча пересічні громадяни найчастіше стикаються або із судами загальної юрисдикції, або з адміністративними судами. Також існує інстанційність: суд першої інстанції, апеляційний суд і касаційний суд.

Колись система виглядала інакше: існували суди загальної юрисдикції для громадян та арбітражні суди для юридичних осіб. У судах загальної юрисдикції за кожним суддею була закріплена певна територія, а у визначений час суддя навіть міг здійснювати прийом громадян. Однак така практика давно залишилася в минулому. Нині суддя отримує справи в межах усієї території, закріпленої за відповідним судом, а розподіл справ здійснюється автоматизованою системою з урахуванням багатьох чинників.

Спілкування із суддею можливе лише в межах судового процесу, під час судового засідання, і ставити судді запитання як консультанту суворо заборонено. Тому потрапити до судді можна фактично лише в одному випадку: якщо ви подали документи до суду і на їх підставі відкрито судову справу. При цьому суддя не буде консультувати, пояснювати, як краще діяти, чи підказувати, які документи потрібно підготувати. У незрозумілій ситуації людину, найімовірніше, скерують по консультацію до адвоката.

Типова ситуація може виглядати так: у громадянина помирає мати, після чого відкривається спадщина. Людина звертається до нотаріуса, той збирає документи й з’ясовує, що строк на прийняття спадщини пропущено, а документів, які підтверджують родинний зв’язок із матір’ю, немає. У такому разі нотаріус видає постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії та пояснює, що питання потрібно вирішувати через суд.

Для звернення до суду громадянинові необхідно підготувати певний пакет документів, зокрема позовну заяву та докази, які підтверджують викладені обставини. Якщо людина знає, як правильно скласти позовну заяву за формою, зібрати всі необхідні докази, визначити підсудність, тобто зрозуміти, до якого саме суду звертатися, а також розрахувати і сплатити судовий збір, вона може не звертатися до адвоката.

Якщо ж громадянин не розуміє, з чого починати і як правильно оформити звернення до суду, доцільно звернутися саме до адвоката. Він підготує необхідні документи так, щоб у суду виникло якомога менше питань до їхнього змісту та оформлення.

До суду громадянин приходить у призначений час на судове засідання. Кількість таких засідань залежить від складності справи: іноді достатньо одного-двох засідань, а іноді процес може тривати до трьох років. При цьому людина може брати участь у справі самостійно або укласти договір з адвокатом, який представлятиме її інтереси в суді.

У наведеному прикладі після отримання позитивного судового рішення про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини та факту родинних відносин громадянин знову звертається до нотаріуса. Позитивний результат у такій справі напряму залежить від якості підготовки позовної заяви та зібраних доказів. Вже після цього людина подає заяву нотаріусу, а згодом отримує свідоцтво про право на спадщину. У такій спадковій процедурі прокурор участі не бере.

Отже, радимо не обирати фахівця навмання і не керуватися старими уявленнями про те, «куди раніше ходили зі скаргами». Якщо є спір, ризик суду, кримінальне провадження або потрібно підготувати правову позицію, слід звертатися до адвоката. Якщо треба посвідчити договір, довіреність, оформити спадщину чи підтвердити юридичний факт без спору — це питання нотаріуса. До суду звертаються через належно оформлені документи, а не за консультацією, а прокурор зараз діє лише в межах визначених законом повноважень.