У 1990-х роках Чорноморське морське пароплавство (ЧМП) було одним з найбільших судноплавних підприємств світу, зі щорічним доходом у 1 млрд доларів і чистим прибутком у 160 млн. На балансі підприємства було 295 вантажних і насосних суден, а також 1,1 тис. одиниць допоміжного флоту. Такі масштаби малювали чудові перспективи для розвитку експорту. Україна могла стати лідером світової морської логістики. Утім, не склалося.
Гроші, заблоковані на рахунках у Москві, корупція в українських владних колах, бажання іноземних компаній отримати судна за безцінь — усе це розвалило підприємство з майже двохсотлітньою історією.
На початку незалежності України, державна судноплавна компанія потрапила під контроль осіб з не зовсім чесними намірами. Внаслідок дій кількох недобросовісних керівників, які постійно змінювалися, кількість суден на балансі пароплавства зменшилась з 255 у 1992 роді до одного у 2008 році.
Попри кілька спроб урятувати пароплавство протягом двох останніх десятиліть (питання про його долю неодноразово виносилося на розгляд парламенту), розкрадання найстарішого і найбільшого судноплавного підприємства Європи тривало безперервно. У результаті компанія, яка колись була гордістю радянського і українського флоту, опинилася у вкрай жалюгідному стані.
Історія торговельного судноплавства
Компанія має майже двохсотлітню історію і до “лихтих 90-х” була досить успішною Підприємство було засноване у 1833 році як “Чорноморське товариство пароплавів”. Від самого початку уряд Російської імперії безоплатно передав їй три державні пароплави: “Нева”, “Император Николай” і “Императрица Александра”, які будувалися в Миколаєві (загальна вартість – до 1 млн рублів асигнаціями). Два з цих суден забезпечували регулярні рейси між Одесою та Константинополем (щотижнево), а третє служило резервом або для інших цілей за рішенням товариства.
Товариство отримувало від уряду значні пільги. Пароплави звільнялися від сплати зборів (якірний, маячний і ластовий на місткість), мали річні паспорти для навігації від митниці, і обслуговувалися в карантинних закладах без затримок. Товариство могло безмитно купувати вугілля в будь-якій кількості та отримувало кошти від перевезення пошти (крім державних пакетів, що перевозилися безкоштовно). Також дозволялося наймати іноземні екіпажі.
Чорноморське пароплавне товариство засновувалося на 10 років, після чого мало право клопотати про продовження своєї діяльності. Капітал товариства становив 250 тис. рублів асигнаціями (500 акцій по 500 рублів). Попри перестороги купецтва щодо нових справ, кошти були зібрані швидко.
Такі стартові умови дали хороший поштовх для розвитку судноплавства.
Управління справами здійснювала дирекція, обрана загальними зборами акціонерів, яка складалася з трьох директорів. Уряд відмовився від участі в управлінні підприємством, але прибуток ділився порівну між акціонерами та урядом, за винятком 10% для запасного капіталу. Наприкінці 1835 року уряд відмовився від своєї частки прибутку і дозволив збільшити капітал до 500 тис. рублів асигнаціями. Першими директорами товариства стали представники великого купецтва.
Чорноморське морське пароплавство (ЧМП) було найбільшим судноплавним підприємством у Радянському Союзі, забезпечуючи чверть зовнішньоторговельних перевезень країни. Воно займало п’яте місце серед подібних компаній у сіті. Флот складався з близько трьох сотень суден. Структура ЧМП включала порти, бази відпочинку та іноземні представництва. Вартість його майна оцінювалась у мільярди доларів.
На піку свого розвитку ЧМП володіло 295 торговими та пасажирськими суднами, понад тисячу одиниць допоміжного флоту, активами в розмірі 7 мільярдів доларів, та отримувало щорічний дохід до мільярда доларів. В пароплавстві працювали 80 тисяч осіб, які забезпечували СРСР 10% від загальної валютної виручки.
Першим президентом пароплавства за часів незалежної України був Павло Кудюкін.
Станом на 1992 рік у складі ЧМП було 255 суден. Тодішній прем’єр-міністр України Леонід Кучма запропонував передати судна ЧМП офшорним компаніям, перетворивши компанію на акціонерне товариство. Цю пропозицію підтримав Президент України Леонід Кравчук.
У 1992 році було списано 28 суден, і ЧМП залишилося з 227 одиницями флоту. На грудень 1992 року заборгованість складала 170 млн доларів. У 1993 році 160 суден були передані офшорним компаніям.
Після арешту Павла Кудюкіна розпочався масовий розпродаж та розкрадання майна компанії: з 1994 по 1997 рік кількість суден Чорноморського морського пароплавства зменшилася більш ніж на 200, у тому числі 171 судно було втрачено у 1995-1997 роках.
Станом на 2004 рік у ЧМП залишалося лише 6 суден, а заборгованість за кредитами становила 11,1 млн доларів.
У 2008 році в Чорноморському морському пароплавстві залишився лише один самохідний плашкоут “Парутине”.
Нерухомість теж розікрали
Однак, навіть повне знищення флоту через розкрадання і конфіскації за борги, ще не означало цілковитого кінця компанії. На початку 2000-х років ЧМП володіло значними активами на суші, зокрема нерухомістю.
Загальна балансова вартість нерухомого майна, що включала 54 об’єкти, серед яких земельні ділянки в районі Аркадії, кілька дитсадків, склади, два м’ясо-молочні комплекси, навчально-тренажерне судно “Лісозаводськ”, міжрейсова база моряків та частки в спільних підприємствах перевищувала 270 млн грн. За оцінкою фахівців, ринкова вартість цього майна була у десять разів більшою.
Тоді активи ЧМП значно перевищували кредиторські зобов’язання, які “висіли” на компанії. За реєстром вимог кредиторів, ці зобовʼязання складали близько 170 млн грн. Отже, продаж частини майна міг би повністю покрити борги.
У 2003 році Господарський суд Одеської області ухвалив рішення про санацію підприємства, що означало перехід влади в компанії від президента до арбітражного керівника, призначеного судом з комітетом кредиторів. Це призвело до втрати державного контролю над ухваленням рішень у пароплавстві.
Один з керівників санації під приводом необхідності погашення боргів перед кредиторами вирішив скористатися фінансовою допомогою комерційних структур. Схема передбачала, що приватні компанії погашають борг і натомість отримують певний об’єкт. Проте ці суми були в десятки разів заниженими. Як наслідок – найбагатші одеські бізнесмени фактично забирали майно підприємства майже за безцінь.
Так зникла одна з найбільших українських компаній 1990-х років. Знадобилось 10-15 років, щоб втратити все майно ЧМП.
Винних у розкраданні флоту не знайшлось
Згідно з даними “Відомостей приватизації” Фонду державного майна України, випущеними у 2000 році, останні три пакети, що складалися зі 145 суден, було продано кіпрській компанії. Незабаром вибухнула кримінальна справа про розкрадання майна “Бласко-ЧМП”.
Тоді “цапом відбувайлом” став адмірал Павло Кудюкін, директор Чорноморського морського пароплавства в 1992–1994 рр. Одесит у п’ятому поколінні, за спеціальністю інженер-судноводій, розпочав кар’єру як помічник капітана.
Суд засудив його до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Протягом чотирьох років Кудюкін перебував у Лук’янівському СІЗО, а також у колоніях у Миколаєві, Одесі, Харкові та Житомирі. В місцях позбавлення волі він мав певні привілеї: окрема кімната, кабінет та передпокій, а також шанобливе ставлення. Через чотири роки Леонід Кучма підписав указ про його помилування. За 10 років після цих подій справу було закрито за статтею 6.2 – “відсутність складу злочину”.
У 2013 році Кравчук визнав перетворення Чорноморського морського товариства на акціонерне товариство помилкою.
Що далі?
Перед повномасштабною війною робилися спроби відновити роботи Державної судноплавної компанії “Чорноморське морське пароплавство” (ДСК “ЧМП”). Згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 30 квітня 2021 року, Володимира Сметаніна призначено виконувач обов’язки президента компанії.
Проводилась робота з відновлення документації ДСК “ЧМП”, включаючи аудит кредиторської та дебіторської заборгованості. Почався пошук втрачених активів як в Україні, так і за кордоном. Оскаржувалися рішення Фонду державного майна України щодо приватизації ДСК “ЧМП” за заниженою вартістю. Також почалися судові процеси зі стягнення заборгованості та повернення майна, відкрито кримінальні провадження.
Утім, повномасштабне вторгнення зупинило цей процес, як і судноплавство загалом через небезпеку атак на кораблі в Чорному морі. Важливо, щоб після війни тема відновлення ЧМП не була забута, адже саме війна вчергове продемонструвала, яку важливу роль для економіки відіграє морська логістика.
