Закон про Єдину інформаційну систему соціальної сфери: централізація контролю та ризики для приватності українців

Підписання закону про Єдину інформаційну систему соціальної сфери відкриває нову сторінку в історії державного управління соціальною політикою, де автоматизація і цифровізація стають основним інструментом взаємодії громадян з державою. Закон передбачає створення єдиного інформаційного простору, який поєднує дані з численних реєстрів від військового обліку і податкових зобов’язань до реєстрів майна та охорони здоров’я, формуючи максимально деталізований профіль кожного громадянина. Водночас така централізація ставить під сумнів контроль за безпекою даних та приватність громадян, оскільки обсяг інформації та рівень її інтеграції створюють потенційно уразливу систему, де будь-яка помилка, технічний збій або зловмисне втручання може мати серйозні наслідки для соціальних прав і фінансового становища людей.

Єдина інформаційна система соціальної сфери: концентрація даних громадян

Президент України Володимир Зеленський підписав закон №4607-IX (раніше – законопроєкт №11377), який створює Єдину інформаційну систему соціальної сфери. У парламенті його позиціонують як «великий державний електронний хаб», в якому будуть зібрані всі дані та сервіси, пов’язані з соціальною підтримкою людей. Як зазначать законотворці, він має на меті не лише автоматизувати процеси надання соціальної підтримки, а й підвищити рівень захисту персональних даних громадян. Поки що він не набув чинності, адже передбачено відстрочку в шість місяців з дня офіційної публікації (до 27 травня 2026 року), що залишає час для підготовки відповідних державних структур і органів соціального захисту до впровадження нових правил.

Ініціатива щодо створення такої системи була ухвалена Верховною Радою 18 вересня 2025 року, коли законопроєкт Кабінету Міністрів №11377 було прийнято в цілому. У пояснювальній записці до законопроєкту уряд наголошував, що нова система забезпечить формування «повної картини про громадян», об’єднуючи дані з численних реєстрів та баз інформації, які раніше діяли ізольовано.

Серед тих даних, які система буде накопичувати та обробляти, знаходяться відомості про стан військового обліку громадян, відкриті виконавчі провадження, інформація про податкові зобов’язання та сплату податків, а також майновий стан, включно з наявністю у фізичних осіб квартир, земельних ділянок, транспортних засобів та інших активів. Такий підхід дозволяє державі мати комплексне уявлення про кожного громадянина, що з одного боку сприяє оперативнішому прийняттю рішень у сфері соціальної підтримки, а з іншого піднімає питання безпеки даних та контролю над їхнім використанням.

Створення єдиної системи також передбачає значну трансформацію процедур отримання соціальних виплат та послуг. Раніше громадянам необхідно було самостійно подавати заяви у різні відомства, надавати численні документи та чекати підтвердження з кількох структур. Нова інформаційна система автоматично інтегрує ці дані, що дозволяє скоротити бюрократичні процедури, зменшити кількість паперових документів та прискорити процес ухвалення рішень про надання соціальної підтримки.

Закон передбачає централізацію та автоматизацію ключових процесів у сфері соціального захисту, що дозволяє підвищити прозорість адміністрування соціальних видатків, спростити процедури взаємодії громадян з державними органами та зменшити потенційні корупційні ризики на рівні як державних, так і місцевих структур. Крім того, нормативні документи, які супроводжували прийняття закону, визначають чіткі правила збору, обробки та збереження інформації про заявників і отримувачів соціальної підтримки, а також про користувачів системи, що має забезпечити високий рівень ефективності соціальних виплат та узгоджену роботу органів влади.

Для реалізації цих завдань законом передбачено електронний обмін даними в онлайн-режимі між Єдиною інформаційною системою та низкою державних реєстрів. Серед них — «Оберіг», єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів, електронна система охорони здоров’я, демографічний реєстр, реєстр транспортних засобів, реєстр фізичних осіб-платників податків, автоматизована система виконавчого провадження та система контролю осіб, транспортних засобів і вантажів на державному кордоні. Крім того, інтеграція передбачає обмін даними з Державним реєстром актів цивільного стану громадян, Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, Державним земельним кадастром, Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою та іншими електронними ресурсами держави.

Законотворці вважають, що синхронізація цих реєстрів у режимі реального часу створює умови для швидкої і достовірної перевірки інформації, що необхідна для надання соціальних послуг та прийняття рішень про соціальну підтримку, при цьому підвищується контроль держави над дотриманням законодавства та виключається дублювання даних або потреба у повторному наданні документів від громадян. Інтеграція різних систем і реєстрів, зокрема тих, що стосуються військового обліку, податків і майна, формує єдиний інформаційний простір, де дані обробляються централізовано, що теоретично знижує адміністративні витрати та оптимізує процеси прийняття рішень у соціальній сфері.

Разом з цим закон передбачає «високі вимоги до захисту персональних даних», адже об’єднання великої кількості інформації з різних джерел створює потенційні ризики витоку або несанкціонованого доступу. В уряді наголошують, що система буде побудована із застосуванням сучасних стандартів кібербезпеки та забезпечення конфіденційності, а право доступу до даних передбачає контрольовані процедури, які визначають компетентні державні органи.

Особливу увагу привертає питання взаємодії різних державних реєстрів, адже інтеграція інформації про майно, податкові зобов’язання та стан військового обліку потребує узгодження правил обробки даних між кількома відомствами. Це включає не лише технічну сумісність баз, а й правові аспекти передачі та обробки інформації, а також визначення суб’єктів відповідальності у разі помилок або неточностей. У цьому сенсі закон створює юридичну основу для комплексного управління інформацією, що дозволяє не лише підвищити ефективність соціальної підтримки, а й закріплює правові механізми контролю за використанням персональних даних.

Потенційні ризики та наслідки для українців від впровадження нової системи

Закон про Єдину інформаційну систему соціальної сфери можна розглядати як спробу модернізації соціальної політики держави через цифровізацію, яка має на меті зробити її більш оперативною та прозорою. Проте водночас масштабність системи та концентрація даних про громадян в одному інформаційному полі створює суперечливі питання щодо балансу між ефективністю та ризиком потенційних порушень конфіденційності. У найближчі пів року державні структури повинні розробити процедури впровадження та контролю за використанням системи, визначити технічні стандарти безпеки та забезпечити навчання персоналу, що працюватиме з цими даними, аби уникнути збоїв і помилок, які можуть мати серйозні наслідки для громадян.

Впровадження Єдиної інформаційної системи соціальної сфери хоча і має на меті спрощення адміністративних процедур та підвищення прозорості соціальної підтримки, але водночас створює низку потенційних ризиків, які безпосередньо стосуються прав і безпеки громадян.

По-перше, концентрація великого обсягу персональної інформації в єдиному інформаційному середовищі підвищує ймовірність витоку даних або несанкціонованого доступу. Навіть якщо система буде оснащена сучасними засобами кіберзахисту, людський фактор, технічні збої або цілеспрямовані кібератаки можуть призвести до розголошення конфіденційних даних, таких як стан здоров’я, доходи, майно або судові рішення. Для українців це означає ризик не лише втрати приватності, а й потенційних фінансових і соціальних наслідків, включно з шахрайством, крадіжкою особистості або неправомірним використанням інформації для обмеження соціальних виплат.

По-друге, автоматизація прийняття рішень у соціальній сфері передбачає застосування алгоритмів та інтеграції даних з різних реєстрів. Водночас будь-яка помилка у введенні даних або технічний збій може призвести до неправомірного обмеження соціальних виплат або відмови в їх наданні. Наприклад, неточні дані щодо податкових зобов’язань чи майнового стану громадянина можуть бути трактовані як перевищення доходів, що автоматично вплине на розмір субсидій або допомоги. Такі алгоритмічні рішення часто неможливо оперативно оскаржити, що ставить громадянина в ситуацію, коли він фактично позбавлений можливості контролювати власні соціальні права.

Третій ризик пов’язаний з правовим регулюванням доступу до даних і взаємодією різних державних органів. Інтеграція інформації з реєстрів військового обліку, податкових даних, реєстрів майна та охорони здоров’я створює можливість для надмірного контролю над громадянами, де будь-яка активність або зміна майнового стану відображатиметься у системі в режимі реального часу. Теоретично це може використовуватися не лише для соціальної підтримки, а й для адміністративного тиску або непрозорого контролю за поведінкою громадян.

Крім того, суттєвим ризиком залишається правова неузгодженість. Закон передбачає збір і обробку чутливих даних без достатньої деталізації процедур перевірки та оскарження рішень, ухвалених на основі автоматизованого аналізу. У випадках, коли система може помилково інтерпретувати інформацію, громадянин може залишитися без ефективного механізму для виправлення даних або відновлення порушених прав. Аналогічна проблема існує й щодо захисту від помилкових рішень про соціальну допомогу, адже алгоритми не враховують індивідуальних обставин, які можуть бути критичними для отримання підтримки.

Ще один аспект ризику полягає у непрозорості алгоритмів і процедур прийняття рішень. Українці, які не мають технічних знань або доступу до інформації про те, як система обробляє їхні дані, фактично стають пасивними учасниками процесу, а будь-які помилки або несправедливі рішення можуть залишитися непоміченими або невиправленими. Це створює ситуацію непрямого порушення принципу прозорості і справедливості у наданні соціальних послуг.

Тобто закон створює нову соціальну нерівність, яку можна назвати «цифровою дискримінацією». Ставка на повну цифровізацію соціальної сфери автоматично виключає тих, хто з різних причин не має доступу до інтернету, смартфонів чи комп’ютерів. Для літніх людей, мешканців віддалених сіл або малозабезпечених сімей нова система може стати не інструментом допомоги, а бар’єром, який ускладнює отримання належних виплат і послуг. Фактично це загрожує розширенням соціального розриву між громадянами, які інтегровані у цифрову державу, та тими, хто залишається поза її межами.

Крім того, централізація даних підвищує залежність громадян від стабільності та безпеки державної електронної системи. Технічні збої, перебої в енергопостачанні або кіберінциденти можуть тимчасово паралізувати роботу системи, що призведе до затримки соціальних виплат або блокування доступу до необхідної інформації, що особливо критично для найбільш уразливих категорій громадян, таких як пенсіонери, особи з інвалідністю та сім’ї з дітьми.

Водночас збір великих масивів персональних даних викликає питання щодо балансу між державним контролем і приватністю українців, адже інформація про доходи, власність, стан здоров’я та участь у соціальних програмах концентрується в одній системі, яка потенційно дозволяє формувати профілі громадян і використовувати їх у непередбачуваний спосіб. Цей аспект стає особливо важливим у світлі міжнародних стандартів захисту персональних даних, які передбачають мінімізацію ризику збору і обробки чутливої інформації без чіткої законодавчої підстави та гарантій захисту.

Крім того, в законі існують політичні і корупційні ризики. Система, яка зберігатиме інформацію про соціальне становище кожного громадянина, стає зручним механізмом для будь-яких маніпуляцій. Наявність повної бази даних відкриває можливості для цільового використання допомог чи субсидій як інструменту політичного впливу. Це може виявлятися як у прихованому «підкупі» окремих категорій населення, так і у вибірковому обмеженні доступу до соціальної підтримки для опонентів влади чи критично налаштованих громадських активістів.

Також варто враховувати традиційні проблеми з прозорістю державних тендерів, у результаті чого доступ до контрактів на створення й обслуговування системи можуть отримати не ті компанії, які справді здатні гарантувати якість і безпеку, а ті, що мають політичні зв’язки.

Аналіз фінансування реалізації закону

Окремого аналізу потребує фінансування реалізації закону «Про Єдину інформаційну систему соціальної сфери». Він дозволяє побачити, що за формальною структурованістю кошторису приховані проблеми, які потенційно можуть перетворити амбітний задум на бездонну фінансову діру. Кожен з напрямів фінансування виглядає логічно обґрунтованим, однак у сукупності вони формують модель, що може стати важким тягарем для бюджету, джерелом корупційних схем і простором для зловживань у сфері міжнародної допомоги.

Насамперед варто звернути увагу на витрати, закладені на супроводження, взаємодію з користувачами та адміністрування ЄІССС. Виходячи з пояснювальної записки до законопроєкту №11377, на технічну підтримку та адміністрування Єдиної інформаційної системи соціальної сфери у 2024 році було виділено 20 205,9 тис. грн, у т. ч. ПДВ 3 367,6 тис. грн. У 2025 – 23 641, 9 тис. грн, а в 2026 планується виділити 22 354, 1 тис. грн.

Ці кошти спрямовуються через договір між Мінсоцполітики та державним підприємством «Інформаційно-обчислювальний центр». Крім того, на розроблення та впровадження нових підсистем Єдиної системи, а також доопрацювання та модернізацію існуючих підсистем передбачено орієнтовне фінансування у розмірі 562 000 тис. грн у 2024 році, 682 000 тис. грн у 2025 році та 320 000 тис. грн у 2026 році.

Вже сам факт концентрації технічного адміністрування у підпорядкованому підприємстві створює ризики відсутності конкуренції й незалежного контролю. Адміністратор отримує монопольний статус з постійним доступом до чутливих даних, а громадськість фактично позбавлена механізмів перевірити, чи виконуються послуги у повному обсязі та на належному рівні. Крім того, в кошторисі окремо виділено ПДВ у кілька мільйонів, що ще більше здорожчує технічний супровід системи. У цій схемі очевидно простежується ризик формалізованого освоєння коштів без прозорої звітності.

Проте найбільшими фінансовими витратами є розроблення та модернізація підсистем ЄІССС. У 2024 році було виділено понад пів мільярда гривень, у 2025 році — понад 680 мільйонів, у 2026 році виділять ще 320 мільйонів. Загалом за три роки йдеться про витрати на рівні 1,5 мільярда гривень. І це, як зазначено у пояснювальній записці до законопроєкту, лише орієнтовні цифри, які за формулюванням «залежно від обсягу технічного доопрацювання» можуть змінюватися у бік подальшого зростання.

Таким чином, фінансова модель закладає можливість постійного коригування кошторису, який фактично відкриває дорогу до нескінченного подорожчання проєкту під приводом «нових нормативних актів» або «зміни законодавства». У реальності це створює сприятливе середовище для безконтрольного витрачання державних коштів, де кінцевий результат — працююча система — може залишатися невизначеним, тоді як фінансові ресурси поглинатимуться без зупину.

Окремим блоком виділяється закупівля обладнання та програмного забезпечення для центру обробки даних у 2024 році на суму понад п’ятсот мільйонів гривень. Ці витрати фінансуються за рахунок кредиту Міжнародного банку реконструкції та розвитку в межах проєкту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України». Використання позикових коштів для створення технічної інфраструктури в умовах війни означає фактичне перекладання фінансового тягаря на наступні покоління, тоді як прозорість закупівельного процесу та ефективність використання обладнання залишається під питанням.

Враховуючи досвід попередніх державних проєктів, можна прогнозувати ризик завищення цін на обладнання, закупівель у пов’язаних компаній і створення штучних бар’єрів для конкурентних тендерів. Це перетворює модернізацію на схему освоєння кредитних ресурсів з майбутніми борговими зобов’язаннями для держави.

Особливої уваги заслуговує залучення міжнародної технічної допомоги та фінансування від Всесвітньої продовольчої програми. Вже укладено низку контрактів на сотні тисяч доларів — від технічної підтримки та навчання персоналу до модернізації бази даних про інвалідність чи розвиток функціоналу для обліку ветеранів війни. Кошти переказані або перебувають на етапі перерахування, а виконавцями визначені як приватна структура «Медирент», так і державне підприємство «ІОЦ Мінсоцполітики».

У межах реалізації закону про Єдину інформаційну систему соціальної сфери важливе місце займають договори, укладені Міністерством соціальної політики України спільно з Всесвітньою продовольчою програмою. Вони стали одним з ключових джерел фінансування розробки та модернізації системи й показують реальні масштаби залучення міжнародних коштів.

Перший значний контракт — це договір №0391/22-2024 від 9 лютого 2024 року (у редакції додаткової угоди від 14 лютого 2024 року) загальною вартістю 446,2 тисячі доларів США. Його предметом є розвиток функціоналу Єдиної системи у кількох напрямах: централізація технології автоматизації процесів соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, удосконалення механізмів державних допомог у зв’язку з воєнним часом, розширення обмінів даними з іншими державними інформаційними системами, зокрема Мінфіну, інтеграція з інформаційно-комунікаційною системою Пенсійного фонду через «Трембіту», а також розвиток Реєстру осіб, які мають право на пільги. За інформацією Всесвітньої продовольчої програми, ці кошти вже були перераховані виконавцю в повному обсязі.

Другий договір, №0391/29-2024 від 4 березня 2024 року, передбачає виділення 599,5 тисячі доларів США на технічну та консультативну підтримку програмного забезпечення Єдиної системи. Він включає організацію навчання щодо функціоналу, створення та роботу служби підтримки (хелп-деску), а також формування й утримання інфраструктури в основному та резервному центрах обробки даних. Кошти також уже перераховані виконавцю повністю.

Третій контракт, укладений 13 березня 2024 року під номером №0391/31-2024, є меншим за обсягом, але має важливий соціальний зміст. Його вартість становить 84 тисячі доларів США, і він спрямований на модернізацію Центрального банку даних проблем з інвалідністю. Цей договір демонструє спробу інтегрувати в Єдину систему складові, що безпосередньо стосуються найвразливіших категорій населення. Оплата за ним також здійснена повністю.

Четвертий договір, підписаний 22 квітня 2024 року (№0391/107-2024), має загальну вартість 439,7 тисячі доларів США. Він передбачає подальший розвиток функціоналу системи у напрямах автоматизації процесів соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, відповідно до змін у постанові Кабміну №332 від 20 березня 2022 року, а також розробку програмного забезпечення для надання соціальних послуг, кейс-менеджменту, роботи соціального порталу й ведення обліку ветеранів війни з метою забезпечення їх пільг. За інформацією Всесвітньої продовольчої програми, ці кошти мають бути перераховані виконавцю у червні 2024 року.

Таким чином, лише за перші чотири договори у 2024 році витрати складали понад 1,56 мільйона доларів США. Ці цифри свідчать, що міжнародна допомога стає суттєвою частиною реалізації ЄІССС. Водночас вони порушують питання прозорості використання коштів, адже всі ці договори укладені з обмеженим колом виконавців, серед яких провідну роль відіграє державне підприємство «Інформаційно-обчислювальний центр Мінсоцполітики» та його партнери.

Така схема, коли міжнародна допомога від імені ООН фактично обслуговує внутрішні державні структури, викликає запитання щодо її прозорості: чи не стає міжнародне фінансування ще одним каналом наповнення кишень окремих виконавців без належної системи аудиту й контролю. Формулювання договорів, які передбачають створення нових функцій, розширення обмінів і впровадження додаткових інструментів, створюють ризик дублювання робіт і повторного фінансування тих самих процесів під різними назвами.

Загалом фінансовий блок реалізації ЄІССС виявляється не менш загрозливим, ніж сама централізація даних. За відсутності дієвих механізмів контролю, незалежного аудиту та чіткої системи звітності ці кошти ризикують розчинитися у нетрях бюрократичного апарату й сумнівних договорів. Суспільство отримує ситуацію, коли під гаслом цифрової трансформації одночасно формується фінансова залежність від зовнішніх кредиторів, внутрішня монополізація технічного адміністрування і непрозора система освоєння міжнародної допомоги.

Суперечливі закони і подвійні стандарти

Показово, що 17 вересня президент підписав закон №11533 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України та деяких інших законів України щодо особливостей надання відомостей публічних електронних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, та деяких інших публічних електронних реєстрів», який передбачає обмеження доступу до інформації в електронній формі про права на нерухоме майно, зареєстроване за будь-якими юридичними особами.

Він має на меті захист оборонних підприємств від легкого доступу до інформації через публічні електронні реєстри. Ця аргументація є цілком зрозумілою, бо ворог справді використовує відкриті дані для наведення ударів. Проте в самому тексті закону закладено механізми, які значно виходять за межі воєнної логіки і створюють нову архітектуру закритості. При цьому головний ризик полягає у тому, що обмеження діятимуть не лише під час воєнного стану, а й до трьох років після його завершення. Це означає, що навіть у мирний час суспільство залишатиметься відрізаним від інформації, яка десятиліттями вважалася основою прозорості й антикорупційної діяльності.

Згідно із законом, у сфері реєстрації прав на нерухоме майно відбудеться різке звуження доступу: дані про точне місцезнаходження об’єктів і кадастрові номери замінюються на загальну інформацію про область, район чи місто. Формально такий крок виправдано потребою захистити склади та виробничі потужності від ракетних ударів, але практично він позбавляє суспільство можливості ідентифікувати об’єкти, які належать посадовцям або їхнім родичам.

В результаті виявлення незаконного збагачення стає майже неможливим, а журналісти і громадські активісти втрачають інструменти, які дозволяли порівнювати декларації чиновників з реальною картиною їхніх активів. Тобто закриття публічних реєстрів позбавляє можливості доводити суспільству реальні масштаби корупційних дій чиновників, коли офіційні доходи не пояснюють розкоші, у якій вони живуть.

Таким чином, створення Єдиної інформаційної системи соціальної сфери відкриває перед державою значні можливості щодо підвищення ефективності соціальної підтримки та оптимізації адміністративних процесів, проте водночас формує широкий спектр ризиків для українців, пов’язаних з захистом персональних даних, прозорістю рішень, контролем за власною соціальною інформацією та «цифровою дискримінацією».

Водночас прийняті закони є дисонансом у прозорості дій громадян і можновладців. З одного боку, влада акумулює в руках колосальні масиви персональних даних, що робить будь-якого громадянина об’єктом цифрового моніторингу. З іншого — представники політичних «еліт» уникають належного рівня підзвітності, використовуючи законодавство для приховування своїх статків, бізнесових інтересів чи зв’язків. У результаті формується подвійний стандарт: для суспільства діє режим максимальної прозорості та контролю, у той же час для чиновників створюються винятки, які дозволяють залишати свої статки в тіні. Отже, можна не сумніватися: з такими законодавчими нормами корупцію в Україні точно «подолають»!