Заводи Volkswagen припинили роботу: страйкарі протестують проти скорочення зарплат, звільнень і закриття підприємств у Німеччині

Вчора у Німеччині, в серці розвинутого індустріального центру, заводи Volkswagen припинили звичну роботу. Це була не технічна пауза, а виразна колективна заява. У Вольфсбурзі, де зародилася компанія, близько 35000 працівників об’єднались у масову акцію протесту. Від Ганновера до Брауншвейга, від Касселя до Емдена десятки тисяч людей приєдналися до демонстрації солідарності. До кінця дня профспілка IG Metall заявила, що на дев’яти заводах з десяти понад 66 000 працівників призупинили роботу, вимагаючи діалогу з очільниками концерну.

Страйкарі протестують проти планів керівництва компанії скоротити заробітну плату  для 120 тисяч працівників компанії на 10%, а також вдатися до масових звільнень та закрити три підприємства у Німеччині. Багато співробітників сприймають такі наміри свого керівництва як зраду їхньої багаторічної праці, що створила репутацію бренду.

IG Metall, яка організувала ці акції, є однією з найвпливовіших профспілок у Німеччині. Її голос резонує не лише серед працівників, але й у владних структурах. І питання, нею поставлене, виходить за межі зарплат і робочих місць – це боротьба за збереження гідності в час змін.

Чому керманичі Volkswagen вимушене вдатися до скорочень

Зі свого боку, керівництво Volkswagen обґрунтовує необхідність скорочень наступними причинами. Насамперед, компанія втрачає конкурентоспроможність на глобальному ринку через високі витрати на виробництво та операційну діяльність. Німецький автопром в цілому та Volkswagen зокрема стикаються з серйозними викликами через конкуренцію з китайськими виробниками електромобілів. Останні, серед інших, BYD, поширюють свою економічну гегемонію в єврозоні, пропонуючи електромобілі за спокусливо низькими цінами.

Китайські авто, той самий BYD, зазвичай дешевші за німецькі аналоги. Це зумовлено нижчими виробничими витратами, державним субсидуванням та економією на масштабі. Наприклад, у Китаї середня ціна електромобіля становить близько 22 100 євро, тоді як у Європі – приблизно 43 000 євро. Це додатково тисне на німецьких виробників, які вже мають високі виробничі витрати та стикаються з необхідністю швидкої трансформації до електромобільності.

Єврокомісія висловлює занепокоєння щодо демпінгу з боку китайських виробників, субсидованих Пекіном, що дозволяє їм пропонувати свої автомобілі за зниженими цінами в єврозоні. Це ставить європейських виробників у невигідне становище, оскільки вони не можуть конкурувати на рівних.

Щоб вирішити цю проблему, Євросоюз запровадив спеціальні мита на китайські електромобілі. Тепер імпорт таких авто обкладається додатковими податками, які залежать від компанії-виробника. Наприклад, для BYD – 17%, Geely – майже 19%, а для деяких інших виробників – аж 35%. Навіть автомобілі Tesla, зроблені в Китаї, тепер матимуть додаткове мито майже 8%. Ці нові податки додано до вже існуючого 10% мита і діятимуть п’ять років. Такі заходи покликані захистити європейських виробників від недобросовісної конкуренції з боку Піднебесної.

Однак, позиції в німецькому істеблішменті щодо цього питання розділилися. Так, канцлер Шольц застеріг Китай від демпінгу цін на автомобілі, закликаючи до чесної конкуренції. Він закликав ЄС уникати протекціоністських заходів, які можуть зашкодити європейським виробникам.

Водночас міністр транспорту Німеччини Віссінг виступив проти запровадження мит на китайські електромобілі, аргументуючи тим, що глобальна конкуренція стимулює німецьких виробників створювати кращі та дешевші автомобілі.

Додатковим викликом для німецького автопрому є зниження попиту на європейському ринку, зумовлене економічною нестабільністю, змінами споживацьких уподобань та подорожчанням автомобілей. Усе це провокує скорочення обсягів продажу, зменшення доходів компанії та посилення фінансового тиску. У відповідь на ці проблеми керівництво вдається до скорочення витрат, що включає оптимізацію штату.

Однак такі рішення зустрічають сильний опір з боку профспілки, для якої ці заходи неприйнятні. IG Metall пропонує альтернативні заходи економії, зокрема відмову від бонусів, що дозволило б заощадити до 1,5 мільярда євро, однак керівництво компанії поки що відхиляє ці пропозиції. Профспілка вимагає збереження робочих місць і рівня заробітної плати, апелюючи до необхідності захисту соціальних стандартів і прав працівників.

Це створює конфлікт між прагненням компанії зберегти конкурентоспроможність і соціальною відповідальністю перед працівниками. Спостерігаємо типове протистояння між бізнесовими інтересами та соціальними зобов’язаннями в умовах економічних викликів.

Як розгортатимуться події за умов недосягнення порозуміння

Запланований на 9 грудня раунд переговорів є спробою досягти компромісу між профспілкою та керівництвом компанії. IG Metall попередила, що в разі провалу переговорів нею можуть бути організовані масштабні цілодобові або навіть безстрокові страйки.

Очевидно, що масштабні акції протесту здатні завдати серйозних збитків компанії та негативно вплинути на виробничі процеси, доходи та репутацію. І керівництво концерну зацікавлене уникнути таких наслідків. Таким чином, результат переговорів значною мірою визначить, чи ескалує конфлікт далі, чи сторони знайдуть компроміс.

Ці страйки – найбільші з 2018 року – показують серйозні розбіжності між працівниками та керівництвом Volkswagen щодо майбутнього виробництва в Німеччині. Профспілка стверджує, що необхідно справедливо розподілити тягар економічних труднощів між працівниками, керівництвом та акціонерами.

Подібні страйки у Volkswagen завжди були масштабними і мали значні наслідки, але водночас проходили в рамках правового поля завдяки активній ролі IG Metall. Ця профспілка, одна з найвпливовіших у Німеччині, забезпечувала організованість протестів, які залучали десятки тисяч працівників і нерідко призводили до зупинки виробничих ліній. Страйки зазвичай тривали від кількох годин до кількох днів, часто мали попереджувальний характер, щоб продемонструвати рішучість працівників, але уникнути повного зриву виробничих процесів. Подекуди, якщо конфлікт загострювався, акції могли тривати довше.

Метою страйків завжди було покращення умов праці, гарантії зайнятості, запобігання скороченням або підвищення заробітної плати. Так, у 2018-у працівники вимагали скорочення робочого дня до шести годин для певних категорій без зменшення заробітної плати.

Уникаючи тривалих конфліктів і серйозних збитків, керівництво Volkswagen, як правило, швидко відновлювало переговори з профспілками. У більшості випадків це призводило до компромісу – часткового виконання вимог страйкарів в обмін на стабілізацію виробничого процесу. Важливу роль у таких ситуаціях відігравала традиція соціального діалогу в Німеччині, що передбачає використання державного посередництва або експертних рад для пошуку збалансованого рішення.

Як еволюціонувала традиція страйків в Німеччині

Варто зазначити, що трудова культура Німеччини передбачає дисципліновані форми протесту. Такий страйк  – це радше звернення до діалогу, ніж спроба зруйнувати усталений порядок. Традиція страйків у Німеччині має глибоке коріння і еволюціонувала від стихійних протестів до чітко регульованої правової та соціальної практики.

У ХІХ столітті страйки були переважно стихійними й організовувалися на тлі індустріалізації, коли робітники вимагали поліпшення умов праці, скорочення робочого дня та збільшення зарплат. У цей період робітничий рух не мав чіткої організаційної структури, а протести часто придушувалися владою. Однак поступово, із заснуванням профспілок, у другій половині ХІХ століття страйки стали організованішими. Ключову роль у захисті прав працівників почали відігравати профспілки, виступаючи посередниками між робітниками і роботодавцями.

У період між двома світовими війнами страйки часто були політично забарвленими, висуваючи не лише економічні вимоги, а й протидіючи зростаючому авторитаризму. При нацистській диктатурі, як не важко здогадатися, страйки було заборонено, а профспілки жорстко контролювалися або ліквідовувалися.

Після Другої світової в Німеччині було створено сучасну модель соціального партнерства, що передбачала правове регулювання трудових відносин і взаємодію між роботодавцями, працівниками та державою. У 1950-1960-х роках страйки набули форми контрольованого тиску на роботодавців. Законодавство захищало право на страйк, але вимагало дотримання чітких процедур, наприклад проведення попередніх переговорів і голосування серед працівників.

З кінця ХХ століття страйки в Німеччині стали рідшими, але більш структурованими. На це вплинули економічний розвиток, покращення умов праці та роль профспілок, передусім, IG Metall і Ver.di, здатних захищати інтереси працівників через переговори, уникаючи відкритих конфліктів. Сучасні страйки найчастіше мають економічний характер, пов’язані із зарплатами, умовами праці чи гарантіями зайнятості, і рідше стосуються політичних питань.

Еволюція страйків у Німеччині демонструє перехід від хаотичних і нерегульованих протестів до раціональної та правової системи вирішення трудових конфліктів, яка стала взірцем для багатьох країн. Страйки залишаються важливим інструментом для працівників, але завдяки традиції соціального діалогу вони рідко набувають форми довготривалих і руйнівних конфліктів…

…Зіткнення між потужним автовиробником і його робітниками лише почалося. Зупинені механізми та мовчання заводів стали символом боротьби, що ведеться не через хаос чи крик, а через рішучість і єдність тих, хто прагне бути почутим.

Тетяна Вікторова