Під час війни в Україні Канада стала однією з ключових країн притулку для тих, хто змушений був покинути свої домівки. Протягом останніх років вона надала прихисток десяткам тисяч українців — як гуманітарну підтримку, так і свідчення солідарності з народом, який чинить спротив агресору. Але чи стане Канада новим домом для цих людей? Чи наважиться держава надати їм не лише тимчасовий прихисток, а й дозвіл на постійне проживання? Відповіді на ці питання з’явилися нещодавно, і вони виявилися непростими.
Позиція уряду Канади
Міністр імміграції Канади Марк Міллер заявив: Канада не готова надати дозвіл на постійне проживання всім українцям, які прибули через війну. В його заяві наголошується, що масове ПМЖ могло б сприйматися як «поразницький меседж» щодо війни — начебто Канада змирилася з тим, що українці не повернуться додому, і що перемога України більше не є реалістичною перспективою. Саме така дипломатична логіка, за словами міністра, лежить в основі обмеження у наданні статусу постійного проживання.
Однак при цьому уряд не планує жодних депортацій. Біженці з України можуть залишатися в Канаді, користуючись чинними гуманітарними дозволами. Це підтвердження того, що Канада і далі підтримує український народ, але прагне зберегти баланс між людяністю та загальною імміграційною політикою.
Поточний статус: гуманітарна програма CUAET
Українці, які прибули до Канади до 31 березня 2024 року в рамках спеціальної програми CUAET (Canada-Ukraine Authorization for Emergency Travel), мають право на тимчасове перебування та дозвіл на роботу. На початку весни уряд продовжив дію цієї програми, визнаючи, що загроза повернення в зону війни є неприпустимою. Саме CUAET стала для більшості українців єдиним шансом знайти притулок у безпечному середовищі.
Програма дозволяє перебувати в Канаді до трьох років, а також дає можливість працювати й навчатися. Проте вона не гарантує автоматичного переходу до статусу постійного мешканця. Для цього потрібно подаватися за загальними імміграційними правилами, які є складними, багатоступеневими та вимагають виконання суворих вимог.
Канада, яка досі демонструє стабільну підтримку Україні на дипломатичному, економічному та гуманітарному фронтах, водночас уникає рішень, що можуть мати далекосяжні геополітичні наслідки. Визнання всіх українців біженцями на постійній основі могло б бути розцінене Москвою як ознака того, що Захід поступово змирився з анексією територій і тривалістю конфлікту. Це політичне рішення — делікатне і стратегічне.
До того ж Канада має чітку імміграційну систему, де правила однакові для всіх заявників. Якщо українці хочуть отримати ПМЖ, вони можуть це зробити шляхом подання відповідних заяв на основі освіти, працевлаштування, гуманітарного статусу або возз’єднання сім’ї. Але це — індивідуальні рішення, а не загальна амністія.
Канада — одна з найгуманніших країн світу щодо біженців, і її програма CUAET є унікальною в масштабах заходу, але навіть вона не може вирішити всі проблеми. Політика допомоги без постійного закріплення ставить українців у складне становище. І хоча примусових повернень не буде, у багатьох залишається відчуття непевності. Цей міграційний парадокс, коли держава щиро допомагає, але не може або не хоче надати остаточну стабільність, характерний для багатьох західних країн, де біженці з України опинилися в період кризи.
Соціальні та психологічні наслідки для українців
Понад 300 тисяч українців, які наразі перебувають у Канаді, опинилися між бажанням інтегруватися й необхідністю щороку продовжувати свій тимчасовий статус. Це викликає тривогу, нестабільність, складнощі з орендою житла, влаштуванням дітей до шкіл, а також плануванням майбутнього.
Багато хто сподівався, що Канада піде шляхом постійного притулку, як це було, наприклад, у випадках із сирійськими біженцями. Відсутність такої гарантії створює ситуацію «тимчасового життя» — коли люди інтегруються, працюють, сплачують податки, але не можуть будувати довготривалі плани.
Канада не відвернулася від України, але вона також не зробила ставку на те, що українці залишаться назавжди. Це складна, стратегічно зважена позиція, яка поєднує емпатію та геополітичну логіку. Вона залишає українцям двері відчиненими, але без обіцянок. І саме в цьому складається новий виклик для тих, хто вже пустив коріння на іншому континенті.
Попри труднощі, українці в Канаді довели свою здатність адаптуватися, працювати, здобувати освіту та створювати нові спільноти. І хоча формальних гарантій немає, саме людський фактор — готовність до інтеграції, працездатність, навчання й участь у житті канадського суспільства — може стати найбільш переконливим аргументом для майбутніх позитивних рішень щодо постійного проживання.
