Point of view

Germany introduces border control: what neighboring countries think about it

Starting next week, Germany intends to introduce controls at all its borders. Home Secretary Nancy Feather justified the decision by wanting to limit irregular migration and strengthen protection against terrorism and cross-border crime. In addition, “refusals of entry in accordance with European legislation” will become possible.

European mass media are discussing the possible consequences, which will concern not only Germany.

Le Soir – Belgium. Heads of countries and governments of the EU are acting under the influence of panic – the Brussels Le Soir criticizes:

“With such governments in power, there is no need for the far right: the AdG leadership did not miss the opportunity to mock the Democrats, who, they say, are finally implementing the same policy that we have been demanding for ten years. The European migration pact, which is far from perfect, but ensures a fair redistribution of refugees between receiving countries was scrapped immediately after acceptance.

The pressure of elections and the fear of far-right or far-left forces make those in power run around in panic, like a headless chicken, and the migrant here serves only as a valve.”

Die Presse – Austria. Uncontrolled migration has the potential to split the EU, according to Vienna’s Die Presse:

“Germany has played the role of a model European state for many years, but now the cup is overflowing. The terrorist attack in Solingen … was a turning point for Germany. … If Germany closes its borders or develops some kind of operational mechanism to allow or not allow migrants directly at the border, then it should expect a domino effect that can roll all the way to the EU’s external border.

If Germany manages to circumvent EU legislation, the price will be high: then everyone will be free to do what they want. Waiting for the ultra-right to come to power in Europe is not a good idea eitherian Something has to happen. Unregulated migration is a heavy burden on European countries.”

See also  Global Media Literacy Week: education against the dangers of the digital age

taz, die tageszeitung – Germany. The Berlin taz warns against the dangers of a possible domino effect:

“When it comes to this topic, everyone starts from half a turn. Last year Austria – more or less without noise and dust – took back more than twelve thousand people from Germany. But now, in the course of the election campaign and after the loud disputes that we saw in Berlin , it is planned to put an end to this practice.

And what will happen later? Other states can take this behavior as an example to follow. The result may be a cascade of border closures and entry denials – all the way to the external borders of the European Union, where in fact chaos will erupt and dissatisfaction with EU partners will continue to grow. … If sentiment in the European Union continues to flare up over the refugee problem, it will undoubtedly weaken the community even more. As we understand, the moment is the most inappropriate for this.”

Tygodnik Powszechny – Польща. The Warsaw weekly Tygodnik Powszechny reflects:

“The foundations of Angela Merkel’s policies for the past 20 years now lie in ruins. Relations with Russia ended the day Russia invaded Ukraine. The current head of the CDU, Friedrich Merz, intends to close the borders that Merkel opened wide in 2015. And the bad news from the VW concern make us doubt the German economic model.

But the problems facing Germany are also the problems of the entire continent. These are the problems of the Polish borders, where the change in Berlin’s migration policy is felt. These are the problems of Polish suppliers and factories, which live at the expense of orders from German concerns. These are the problems of the Polish military strategy – in the event that the Germans decide to reduce support for Kyiv.”

See also  Вони працюють там, де війна залишає лише руїни і загиблих. Вони заходять в «сіру зону», де ще вчора гриміли бої, і розшукують тих, хто вже не зможе повернутися. Їхня робота — це не лише ризик, а й борг перед загиблими. Адже поки одні воюють, інші повертають додому тих, хто віддав своє життя за Україну. Вони знаходять тіла українських військових, щоб їхні рідні змогли попрощатися, а також шукають загиблих росіян, щоб обміняти їх на тіла наших воїнів. Однією з таких організацій є «Плацдарм». Її волонтери працюють на мінних полях, під обстрілами, у найнебезпечніших місцях, щоб не залишити нікого в забутті. Їхня місія — повернути полеглих додому. Журналісти інформаційного агентства «ФАКТ» побували під Слов’янськом і стали свідками важкої, небезпечної, але вкрай важливої роботи волонтерів організації «Плацдарм». Ми поспілкувалися з її керівником Олексієм Юковим, жителем Слов'янська, який займається пошуком загиблих воїнів вже майже 25 років. Олексію, коли і чому ви вирішили зайнятися пошуком загиблих? Чим ви займалися до війни? До війни я був тренером з тайського боксу. Цією діяльністю почав займатися ще з 13 років. Саме в цьому віці вперше побачив поле бою часів Другої світової війни, де на поверхні землі лежали кістки загиблих – як радянських, так і німецьких солдатів. Все це було розмародерене людьми. І тоді я вперше задумався: а де ж людяність? Чому у ХХ столітті просто посеред лісу можна натрапити на останки людей, фрагменти озброєння, і всі роблять вигляд, що це нормально? Це був початок моєї справи життя. Я зрозумів, що людина залишається людиною, поки пам’ятає тих, хто відійшов у вічність. З кожним роком я все більше заглиблювався у цю тему, почав досліджувати архіви, говорити зі старожилами, шукати місця масових поховань. А коли почалася ця війна – я вже точно знав, що не зможу стояти осторонь. Розкажіть про діяльність «Плацдарму». Де ви працюєте і з якими труднощами стикаєтеся? До 2014 року волонтерська організація «Плацдарм» займалася пошуком загиблих часів Другої світової війни, але після початку війни в Україні наша місія змінилася. Ми почали шукати та повертати тіла воїнів, загиблих у війні з Росією. Це як українські військові, яких ми повертаємо додому, так і російські солдати, яких обмінюють на тіла наших загиблих. З 2014 року ми збирали тіла загиблих у Слов’янську, а потім працювали по всій лінії фронту – Іловайськ, Дебальцеве, Авдіївка та інші гарячі точки. Зараз наша робота ускладнилася через наступальні дії. Працюємо як на підконтрольних Україні, так і на тимчасово окупованих територіях. Найбільші ризики – це дрони, обстріли. Ми не можемо працювати групами, щоб не привертати уваги, тому заходимо по двоє. Часто доводиться долати відстань у кілька кілометрів пішки. Тіла знаходимо у лісах, водоймах, посадках, виносимо їх на собі, бо техніку використовувати неможливо. Ми робимо собі евакуаційні точки, а потім, використовуючи засоби радіоелектронної боротьби, швидко вивозимо тіла автомобілем. Працюємо в основному, коли погана погода - дощ, сильний вітер, або ж в сутінках. Дронами та артилерією ворог нас постійно вираховує. Деколи доводиться просіювати землю, щоб зібрати навіть найдрібніші фрагменти тіл. Часто доводиться розгрібати завали, розбирати уламки техніки, піднімати тіла з-під завалів бетонних споруд, що обвалилися після обстрілів. Роботи в нас чимало, мабуть, життя не вистачить на це. Але ми працюємо на максимумі зусиль, наскільки це можливо. Які найбільші труднощі при ідентифікації загиблих? Найважче – коли тіло повністю згоріло. В таких випадках ідентифікація майже неможлива. Ми визначаємо особу за одягом, особистими речами, вивчаємо стан кісток, навіть залишки нігтів та зубів. Нажаль, час працює проти нас - тіла розтягують тварини, природні умови руйнують останки. По кістках можна визначити стать, вік, характер поранень. Також знаходимо мітки про хронічні хвороби, що допомагає встановити особу. Що є найчастішою причиною смерті військових? Найчастіше це мінно-вибухові травми. Від вибухів, артилерійських обстрілів, ударів дронів часто майже нічого не залишається. Там, де були прямі влучання снарядів, знайти щось вкрай складно. Часто це лише окремі фрагменти тіла, які розкидані на десятки метрів. Що мотивує вас і волонтерів займатися такою небезпечною роботою? Однією з самих головних мотивацій є повернення загиблих додому, наших хлопців, які стали на захист нашої Батьківщини, які віддають свої життя на фронті. І кожний з них повинен знати, якщо трапиться лихо, то його не залишать на полі пою. За його душу, за його тіло будуть боротися, шукати і повертати додому. Для мене є справою честі повертати душі, які були втрачені на війні. І неважливо, як ця війна називається, «спеціальна військова операція», АТО, Перша чи Друга світова. Це завжди війна, бо там вбивають і калічать людей, цілі народи. Мені доводилося бачити гори тіл, навалені, як зламані іграшки. Це страшно! Трупи просто лежать у посадках, і в них немає шансу повернутися додому, навіть мертвими. І якби не наша робота, вони залишилися б там назавжди. Але вони мають право на останню дорогу додому. Це не просто робота, а наш обов’язок перед загиблими і перед їхніми родинами, які щодня їх чекають. Зрозуміло, що саме ради цього ви ризикуєте своїм життям. Але як ви поясните те, що ризикуєте заради того, щоб зібрати останки російських військових? Ми відрізняємося від наших ворогів людяністю, ми завжди залишаємося людьми, не зважаючи на ситуацію. Російський солдат – теж людина. Навіть якщо за життя він коїв злочини, ми не воюємо з мертвими. Це не по-українськи. Ми забираємо всіх загиблих – і наших, і їхніх. Навіть коли нас вбивають, ми залишаємося людьми. І якщо ми втратимо це – то чим тоді будемо кращими за них? Які емоції ви відчуваєте, коли знаходите загиблих або їхні останки? Це завжди дуже сильні переживання. Ти усвідомлюєш, що одні з цих людей віддали життя за нашу державу, боролися за наше майбутнє, а інші прийшли знищувати нас і наших дітей. Найбільший біль – за наших загиблих хлопців, за тих, хто мав би жити, радіти, будувати своє майбутнє. Але водночас до тіл ворогів немає ненависті. Вони вже мертві. Смерть ставить крапку у всьому, і ми ставимося до них із певною повагою. Смерть не пробачає поганого відношення до мертвих. Я не розумію тих, хто каже: «Нехай валяються, вони цього заслужили». Це неправильно! Всі мертві мають бути поховані. Бо кожне тіло – це чиїсь син, батько, брат. Їх оплакують матері, дружини, діти. Для них важливо мати могилу, куди можна прийти, помолитися, попрощатися. Це питання людяності, незалежно від того, на чиєму боці вони були. Що ви робите, коли знаходите останки тіл? Тіла наших військових ми передаємо українським фахівцям, які далі забезпечують їхнє повернення рідним для поховання. Останки російських солдатів ми передаємо на обмін - вже передали понад 750 тіл. Це складна і болюча робота, в якій задіяно багато людей – не лише наш пошуковий загін, а Координаційний штаб, Генеральний штаб, ГУР, СБУ, поліція, лікарі. Кожен виконує свою частину, щоб зробити цю справу з максимальною точністю та гідністю. Чи знаходите ви тіла цивільних людей? Зараз у зоні бойових дій цивільних знаходимо рідко, але раніше – це було частіше. Найстрашніше – знаходити дітей. Це ранить до глибини душі! Ми знаходили цивільних похованими просто у дворах, у городах, у зруйнованих будинках, підвалах, сараях... Особливо важко, коли тіло згоріло настільки, що неможливо взяти біологічний матеріал для ідентифікації. А ще боляче, коли знаєш, що сусіди бачили ці тіла, знали, що вони там, але мовчали. Потім, через час, розповідали, що боялися, не хотіли зайвих проблем. Ця байдужість просто жахає! Як можна було проходити повз і не зробити нічого? Але, на жаль, війна оголює не лише героїзм, а й слабкості людей. Олексій, дякуємо Вам і всім волонтерам організації «Плацдарм» за вашу вкрай важливу працю, за кожного знайденого, за кожну родину, якій ви повернули частку втраченої гідності! Нехай ваша місія буде почута і підтримана, нехай небезпеки оминають вас, а людська вдячність стане вашим оберегом! Щиро дякую! Ми продовжуємо роботу, робимо це заради тих, хто чекає вдома, хто хоче знати правду, хто має право попрощатися зі своїми рідними. І поки ця війна триває, ми не зупинимося! Бажаю всім нам якнайшвидшого закінчення війни і щасливого мирного життя!

Der Nordschleswiger – Denmark. In recent years, the Danish government has introduced border controls several times – and under various pretexts. Germany’s current decision will only cement a similar practice, the Danish German-language portal Der Nordschleswiger expresses such fears:

“Although according to official information [the border control declared by Germany] is temporary, in the end this announcement means the end of free movement within the European Union. … And from now on it will be possible to point the finger: look, because Germany is also engaged in control. … Of course, there is control somewhere, maybe it won’t be continued, but somewhere it will definitely be preserved, and already on the German-Danish border, at least on the Danish side, and ready.”

Neue Zürcher Zeitung – Switzerland. According to the Neue Zürcher Zeitung, border controls are not enough:

“Germany must significantly increase the number of deportations, and therefore increase diplomatic pressure on countries that refuse to cooperate in the return of their citizens. Although recent statistics show a movement in the right direction, this is not enough. Foreigners who are ordered to leave the country must no longer to receive state aid – in the extreme case, they should rely on some minimum specified in the legislation.

And most importantly, the government in Berlin should be ready to continue the reform of the individual right to political refugee status at the European level. After all, this right is hopelessly out of date and is a threat today – not only for Germany, but first of all for Germany itself.”

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Related Articles

Back to top button