Італійський слід у майбутньому України: як мафія заходить у держпроєкти під виглядом бізнесу (продовження)
Україна стоїть перед історичним викликом: масштабна післявоєнна відбудова потребує мільярдних інвестицій, а отже несе загрозу проникнення у ключові сфери організованої злочинності. Італійський досвід, про який йшлося у матеріалі ІА”ФАКТ” раніше, показує: мафія більше не діє на вулицях, вона заходить у тендери, державні програми та “зелені” проєкти під виглядом легального бізнесу й громадських ініціатив. Очевидно, що в умовах вітчизняної бюрократії, непрозорих процедур і поспіху ризики зростають багатократно.
Болгарський сценарій і сербські “рішали”: як Балкани програли мафії, і чого має уникнути Україна
Ці ризики не є унікальними: їх проходили інші країни після краху старих режимів і в періоди великих трансформацій. Коли державні інститути ще слабкі, а фінансові потоки великі, саме тоді організована злочинність найшвидше адаптується і проникає в ключові сфери. Балкани — наочний приклад.
Коли у 1990-х Балкани переходили від комунізму до ринку, багато хто сподівався, що невдовзі запрацює чесна приватизація, західні інвестиції, відбудеться бізнес-революція. Але замість цього розпочався розквіт мафії. І зараз, коли Україна стоїть на порозі великої відбудови, цей балканський досвід варто розібрати до деталей, щоб потім не було запізно.
У 2000-х сербські мафіозі — багато з яких вийшли з футбольних ультрас — стали не просто гравцями на чорному ринку. Вони працювали на владу, контролювали частину поліції, займалися рекетом, охороною, торгівлею людьми й наркотиками. Часто саме вони “допомагали” бізнесу виграти тендер або усунути конкурента.
Після розпаду СРСР швидку приватизацію почала Болгарія. І поки реформи тільки запускалися, колишні КДБшники створювали бізнес-групи, які купували порти, металургію, логістику. Ці ж групи займалися контрабандою зброї, сигарет, наркотиків, а водночас брали участь у політичному житті. У підсумку саме Болгарію в 2000-х називали в ЄС “мафіозною державою”.
У Румунії еволюціонували квазімафіозні структури: почавши з рекету та квартирних крадіжок, вони вийшли на рівень європейських тендерів, закупівель, впливу на місцеву політику. І хоча вступ до ЄС приніс антикорупційний прогрес, у 2000-х роках Румунія була джерелом масштабного трафіку наркотиків та торгівлі людьми в межах Шенгену.
Зараз Україна перебуває в точці, яку Балкани пройшли 20–30 років тому. Попереду масштабна відбудова, десятки мільярдів євро, десятки тисяч підрядів і тисячі охочих “освоїти” ці кошти. Якщо не створити системи контролю, маємо всі шанси побачити “рішал” і силовиків при тендерах, сітки підставних компаній із офісами у Львові, а рахунками в Кіпрі, схеми “соціального бізнесу”, через які виводяться кошти донорів, нову мафію — не з вулиць, а з банківських офісів і держкомісій.
Як мафія заходить у владу через слабкі інститути
У боротьбі за бюджетні мільярди мафія вже давно не користується пістолетами. Її головна зброя — телефон “напряму до мера”, печатка на фіктивну фірму та “своя людина” у тендерному комітеті. Якщо державна машина недосконала, вона не стримує мафію, а легалізує її.
Якщо у вас є впливовий чиновник або депутат, який зацікавлений у “відкатах”, то будь-який тендер можна “проштовхнути”. Це основа симбіозу між мафією та владою. Прикладом може бути скандал у Римі 2014 року — “Mafia Capitale”, де угруповання керували держконтрактами на соціальні послуги.
У багатьох країнах, як тільки антикорупційний орган починає справді працювати, його реорганізовують або змінюють керівництво. Якщо “свої” сидять у Держаудитслужбі, НАБУ чи НАЗК, навіть найгрубіші схеми залишаються “непоміченими”.
Фірма, зареєстрована два тижні тому на водія охоронної компанії, раптом виграє підряд на 200 мільйонів гривень. Тому що умови прописані “під свого”. Таке траплялося, наприклад, у випадку зі скандальною реконструкцією Охматдиту: зривалися тендери, змінювалися правила, зависали гроші.
Коли ці слабкості з’єднуються, держава перетворюється на майданчик для наживи. Маємо бюджетні втрати: мільярди гривень, що мали йти на лікарні, школи чи дороги, осідають у кишенях фірм-прокладок. Отримуємо відсутність відповідальності, бо всі все знають, але “не мають повноважень”. І, звичайно, розчарування громадян, бо кожна нова історія з “фіктивним мостом” тільки збільшує прірву між владою й суспільством.
Вихід в системній зміні правил. Антикорупційні органи мають бути не декоративні, а з повноваженнями й захистом від втручання. Хорошим прикладом є Європейська прокуратура, яка розслідує фінансові злочини, зловживання з коштами Євросоюзу та транскордонну корупцію. Вона має автономність від національних урядів і можливість вести справи незалежно, що забезпечує реальну ефективність.
Усі тендери, без винятків, слід проводити через Прозорро, із відкритим переліком усіх субпідрядників. Бо найчастіше мафія ховається саме на другому й третьому рівнях. Громадські спостерігачі — журналісти, аналітики, волонтери — повинні мати доступ до інформації в реальному часі.
Мафія не любить світла: як італійські журналісти відкривають її схеми — і чому це критично для України
Щоб побачити мафію в дії, необов’язково їхати в темні квартали Сицилії. Часто достатньо відкрити розслідування незалежного журналіста. В Італії саме медіа стали однією з головних сил, які не дають мафії тишком-нишком перетворити державу на приватну годівницю. І той урок, який винесли італійські журналісти, надзвичайно важливий для України.
В Італії бути антимафіозним журналістом означає працювати під прицілом. Один із найвідоміших прикладів — журналіст Роберто Савіано, автор книги “Gomorra” про неаполітанську Каморру. Після виходу книжки Савіано отримав смертельні погрози, живе під охороною понад 15 років і не має права на спокій. Його називають “голосом проти мафії”, який мафія мріє змусити замовкнути.
Ще один приклад — журналіст і ведучий Піно Маньячі, який розслідував діяльність мафії в маленьких сицилійських містах. Його собаку вбили, автомобіль підпалили, а сам він отримував регулярні погрози.
Але в Італії журналісти не залишаються наодинці. Є громадські рухи, які протистоять мафії: майно, конфісковане у мафіозі, повертають у громаду — на школи, кооперативи, бібліотеки, повертає організація Libera. А Addiopizzo (“Прощавай, рекет”) закликає підприємців не платити “данину” та підтримує тих, хто чинить спротив.
Сьогодні Україна починає нову главу — відбудову. І саме зараз критично важливо мати журналістів, які не боятимуться викривати, хто “пиляє” донорські гроші, хто під виглядом волонтера займається контрабандою, а хто будує школи з піску. Бо мафія не любить світла, а розслідувачі — саме ті світочі, які показують, де схована корупція.
Якщо ми не дамо медіа змоги працювати вільно, якщо не підтримаємо незалежні платформи, мафіозні схеми просочаться в тиху зону комфорту. І замість країни, яка бореться за справедливість, отримаємо чергову історію, де “всі все знали, але мовчали”.
Мафія — вже не просто кримінал, а загроза для європейської безпеки
У березні Europol опублікував новий звіт EU SOCTA, констатуючи, що мафіозні мережі діють як “гібридні гравці”. Вони зрощуються з бізнесом, впливають на місцеву владу, використовують криптовалюти для відмивання грошей, а іноді і як проксі-структури для зовнішнього втручання.
Так, за даними Europol, італійська Ндрангета зараз працює не лише в Італії, вона має активи в Бельгії, Німеччині, Канаді. І, що важливо, не тільки у “брудних” галузях, а в логістиці, агро та енергетиці.
Europol — координаційний мозок, що об’єднує поліції країн єврозони, збирає дані та запускає міжнародні розслідування. Саме вони координували масові арешти в справі “Mafia Capitale” в Римі у 2014.
Фінансова поліція Євросоюзу OLAF розслідує шахрайство з єврофондами: коли, наприклад, фірма-прокладка виграє тендер на переробку сміття й нічого не будує.
Нарешті, Eurojust — європейська судова “мережа”, що допомагає слідчим у різних країнах узгоджено ловити мафіозі, які “переховуються” за юрисдикціями. Їхня роль критична в справах з міжнародними мережами.
Якщо Україна хоче отримати мільярди на відбудову, вона має стати частиною системи європейської безпеки. Бо кожен мафіозний підряд чи непрозорий тендер — не просто крадіжка, а вразливість, якою можуть скористатися зовнішні гравці.
Європа вже бачила, як мафія прокладає собі дорогу в державні контракти, а потім у вплив на політиків. Саме тому сьогодні питання боротьби з мафією — це питання безпеки, а не лише правосуддя.
Тетяна Вікторова
