Книги, які читають у білих рукавичках: Олена Медведєва про свої креативні арт-буки

Існує стереотип, що люди стали менше читати. Якщо брати до уваги паперові книжки, то так, у цифрову епоху вони не надто користуються попитом. Інша справа – електронні та аудіоверсії книжок.
Інтерес до них зростає по всьому світу. В США минулого року кількість завантажень аудіокниг зросла на 20%, в Європі – на 17%. Продажі електронних книг ще більші, фактично вони перевершують аудіокниги.
Отже, книжки не втрачають своєї привабливості для людей так званої книжкової культури. Для тих, хто не уявляє собі жодного дня без книги, і для митців, які надихаються літературною творчістю, аби запропонувати світові щось унікальне своє…
Ми зустрілися з рівненською майстринею Оленою Медведєвою, яка вже понад 15 років вишиває книжки. Саме вона заснувала видавництво книг ручної роботи “Креативна книга”, створила три вишивані шрифти і започаткувала унікальну техніку “ниткографіка”.

Пані Олена гортає створені нею книжки. Руки – у рукавичках, аби не попсувати з любов’ю зроблені стежки. Починає з Шевченкового “Кобзаря”, розповідає: “Він побачив світ десять років тому. Сторінки полотняні. Все у книзі збережено так, як у першому виданні, яке було факсимільним. Вишивали з нього. Як і в оригіналі, текст починається не з балади “Причинна”, а з вірша “Думи мої, думи мої”, далі йде “Перебендя”. Тут є присвяти і шість малярських робіт Шевченка. Ми знаємо, що він був геніальним портретистом, геніальним живописцем. Ці роботи належать до його ранньої творчості – 1832-42 роки. Вони були зіскановані і переведені в “хрестик”, щоб їх можна було відтворити у вишивці. “Бандурист” вишивався 14 кольорами. “Катерина” має 48 кольорів.
Загалом книга містить 46 сторінок і важить три з половиною кілограми.
Ось знаменита “Тополя”. Тарас Шевченко подорожував Україною, їздив по експедиціях, робив замальовки. Тополя була намальована олівцем. Я її вишила хрестиком.
Ось іще одна Шевченкова малярська робота, яку ми вишили. Це його “Циганка-ворожка”. За неї Шевченко в Санкт-Петербурзі отримав срібну медаль.
В Кобзарі ми розмістили також маловідому картину Кобзаря “Визволення апостола Петра з темниці”, вона перегукується із визволенням з кріпацтва. І “Автопортрет” – ось таким одухотвореним був молодий Тарас.

Скільки років Ви вишивали “Кобзар”?
Два роки, над нею працювали я і Анна Тимошок. Вишивали щодня. Кожна сторінка вишивалася на полотні, вручну. Кожен рядок ретельно перевіряли, аби не було помилок. За потреби випорювали слова і вишивали заново. Зберігали все так, як в оригіналі. Цікавий момент – коли Тарас Григорович хотів повідомити читача, що думка не завершена, ставив не трикрапку, до якої ми звикли, а дозволяв собі чотири, п’ять, шість і навіть сім крапок. Все це ми вишивали так, як бачилося поетові.
Як прийшла ця ідея – вишивати книжки?
До цього мене спонукала материнська любов. В дитинстві
син почав писати казки, в нього дуже непогано виходило. І мені захотілося їх втілити в якийсь незвичний спосіб, а не просто надрукувати. Почала вишивати. Казку про їжачка – на зеленому фоні. Про сніжинку Даринку – на блакитному. Ще одну казку – на теракотовому. Вишиті казки накопичувалися. Створили цілу книжкову поличку. І врешті-решт я замислилася. Можна ж і в інших техніках книжки “друкувати”.
Зараз у мене є бурштинова книга, є бісерна, є складена з вербових гілочок. Є книга-іграшка, є гербарна книга. Усього їх понад 30.
Як Ви працюєте над книжками?
Як і будь-яка інша людина, яка грунтовно підходить до роботи, вивчаю все про автора, переглядаю документальні й художні фільми, знайомлюся з публікаціями, а потім вже беруся до роботи.
От візьмемо Франкову книжку. Після знайомства з матеріалами його життя ми змогли відтворити з фотографій візерунок однієї з улюблених вишиванок Франка.
Тому на сторінках його книги можна побачити вишитий синіми і червоними нитками той візерунок, який він носив. Тож орнамент у книжці не випадковий.
Скільки часу щодня Ви присвячуєте вишиванню?
У середньому 5-6 годин на день. У вихідні можу працювати і більше десяти годин. Не все моє життя проходить у вишиванні. Я також журналістка, психологиня, письменниця…

А чи пробували Ви подаватися на гранти, аби підтримати свою творчість?
Кажуть, якщо Бог дає ідею, то дасть і на ідею. Я жодного разу не подавалася на гранти. Пройшла до фіналу Національної премії України імені Тараса Шевченка, але… мою ідею не зрозуміли.
Окрім великих книжок Ви також вишиваєте і мініатюри?
Так, я роблю мініатюри європейського зразка. Це означає, що вони відповідають міжнародним стандартам. От, наприклад, вишитий уривок з “Лісової пісні” Лесі Українки. Це справжня мініатюра. Якщо буде менша, ніж 8 сторінок, вже не відповідатиме стандартам. Якщо вища за 12 см – теж не буде вважатися стандартною мініатюрою. Тут все виконано вручну. Візерунки теж невипадкові – відтворені з альбому Олени Пчілки.
Чула, що Ви працюєте голкою, яка є рекордсменкою за кількістю зроблених стежків…
Це звичайна голка. Я вишила нею понад п’ять мільйонів літер. Тут спрацьовує філософія інструменту. Коли він багаторазово використовується і за його допомогою створюється виріб, тоді він стає безцінним.
Знаєте, діти іноді мріють про чарівний пензлик, щоб створювати картини. Ні, так не буває. Тільки тоді, коли ти цим пензликом сам щось створюєш, він стає чарівним.
Щоправда, є в мене одна сторінка, вишита не моєю голкою, а Лесиною. Якось ми були з колегами в Колодяжному, в Літературному музеї. І от в експозиції Лесі Українки побачили гольничку родини Косачів. Нам її відкрили і дозволили взяти голку для роботи. Я вишила оцей текст голкою, яку тримала в руках Леся.

Ваші книжки потребують особливого зберігання?
Так, два роки праці – два роки серця для кожної книги. Тому бережу їх. Не можна залишати вишиті роботи під відкритим небом, ставити під прямі сонячні промені, тримати у вологому повітрі.
Нині в Рівному готується арт-простір “Вишивані книги”. Власне там вони і будуть зберігатися.
А є вже ті майстрині, що підтримують Вашу ідею?
Так. Багато жінок долучилися до проєкту “Вишивка українською”. Ми вишиваємо мотивуючі цитати про мову, про нашу єдність. Відтворюємо тексти за допомогою моєї ниткографіки.
Роботи Олени Медведєвої мають не лише мистецьке, а й вагоме історичне значення. Вони зберігають пам’ять про авторські оригінали та контекст, у яких створювалися.
У листопаді 2019 року мисткиня встановила Національний рекорд України — вишила вручну найбільшу книгу-фоліант.