Як давно ви помічали, що замерзаєте в офісі? Чи замислювалися, чому ваш телефон незручно тримати в руці? Ймовірно, частіше на ці незручності звертають увагу саме жінки, а не чоловіки. Представники жіночої статі більш примхливі, скажете ви. Але насправді причина прихована набагато глибше, буквально пронизуючи найбільш буденні аспекти нашого життя. Від міського планування до медицини, від технологій до побутових речей — багато чого створено з розрахунком на “середнього чоловіка”, роблячи жінок буквально невидимими в світовій статистиці та дослідженнях.
Чи знали ви, що краш-тести автомобілів проводяться на “чоловічих” манекенах, що робить жінок більш вразливими під час ДТП? Або що більшість медичних досліджень просто ігнорує жіночу фізіологію? І це не просто статистика, а питання життя й смерті.
Очевидно, що світ, у якому ми живемо, був сформований за “чоловічим стандартом”, і ця нерівність впливає на кожен аспект нашого життя. Але найбільший шок полягає в тому, що ми навіть не усвідомлюємо цього. Настав час зірвати цю завісу і поглянути правді в очі: гендерна нерівність глибше, ніж здається, і впливає на кожен наш день.
Невидимі бар’єри
Завдяки активній боротьбі феміністок, що точилася століттями, жінки отримали право на освіту й роботу, а в більшості країн за законом можуть обирати будь-яку професію та обіймати різноманітні посади. Начебто гендерна рівність досягнута і встановлена справедливість, однак це лише поверхня айсберга. А справжні проблеми криються десь на глибині.
Хоча ми більше не бачимо відкритої дискримінації, де жінкам прямо забороняють голосувати чи отримувати освіту, це не означає, що рівність повністю досягнута. Сьогодні порушення прав жінок прийняло більш приховані, але не менш небезпечні форми. Чи помічали ви, як часто жінкам доводиться працювати вдвічі більше, щоб довести свою компетентність на тих самих посадах, що займають і чоловіки? Або коли за однакову роботу вони отримують меншу зарплатню? Це більше не гучні слова або явна заборона — це тихе, системне упередження, яке непомітно формує наші кар’єри, стосунки та навіть наші мрії.
Жінкам все ще доводиться боротися за те, щоб їхні голоси почули. Стереотипи щодо “жіночих” і “чоловічих” професій залишають мільйони талановитих жінок у затінку, примушуючи їх сумніватися у своїх можливостях. А коли йдеться про кар’єрне зростання, жінки частіше стикаються з так званою “скляною стелею”, яку не видно, але яку неможливо пробити. І це не кажучи про репродуктивні права, які в багатьох країнах досі під загрозою, коли жінки не мають права контролювати власне тіло.
Ми живемо в епоху, коли дискримінація часто приховується під виглядом звичних норм і практик, які здаються нейтральними, але насправді глибоко вкорінені в патріархальні цінності. Це тихий, але постійний шепіт нерівності, що змушує жінок обирати між сім’єю і кар’єрою, або ж відмовлятися від своїх амбіцій заради суспільного спокою.
Стереотипи, що стоять на заваді пошуку роботи
З дитинства нас привчали сприймати професії в залежності від статі:
- “чоловічі” – поліцейський, пожежник, військовослужбовець, політик тощо;
- “жіночі” – медсестра, вчителька, прибиральниця тощо.
Начебто у сучасному суспільстві робляться спроби відійти від такого поділу, навіть, у мову вправно вкрутили фемінітиви (медикиня, репортерка, колежанка, борчиня тощо). Але чи змінилося саме відношення суспільства до сприйняття різних професій?
Яскравим прикладом збереження такого поділу на практиці й досі можна вважати медичну сферу. Тут лікар-чоловік сприймається як звичне явище, в той час як молодший медичний персонал наче створений спеціально для жінки. Та й навіть серед самих лікарів можна спостерігати сегрегацію, де більш прибуткові спеціальності, на кшталт хірургії, є переважно прерогативою чоловіків. А от всю доглядову працю суспільство покладає на жінок. А, отже, жінки вимушені робити перерив у своєму кар’єрному розвитку, оскільки мають необхідність йти у декретну відпустку. А при прийомі на роботу натикаються на справжній прояв дискримінації, коли потенційні роботодавці запитують про наявність дітей. В той час як до чоловіків такі запитання не виникають.
За даними соціологічного дослідження “Вплив повномасштабної війни на вибір професії”, 52% респондентів все ще поділяють професії на “чоловічі” та ”жіночі”. При чому з таким поділом частіше погоджуються чоловіки (55%), ніж жінки (49%). Суспільство все ще вбачає “чоловічою” сферою авіацію та силові органи, в той час як прибирання та виховання дітей – “жіночою”.
У світі спостерігається гендерний розрив в оплаті праці жінок та чоловіків. Він не спричинений тим, що жінки заробляють менше, ніж чоловіки за ту саму роботу. А саме через те, що жінки зазнають так званого “покарання за материнство”. Так, за даними журналу The Economist, у Британії 70% жінок скоротили свої робочі години або перейшли на легшу роботу у зв’язку з материнством. В той час як це зробило лише 11% чоловіків. В Австралії 56% матерів і 19% батьків. У той час як у Франції – 55% жінок у порівнянні з 13% чоловіків. Звісно, що проблема не в самому материнстві, а в непропорційному поділі обов’язків. Не забуваємо, що поруч із професійними обов’язками, жінка змушена також виконувати хатні та з догляду за дітьми. Напевно, що для того, аби бути успішними й багато заробляти, потрібно не лише працювати, а ще й достатньо і якісно відпочивати та мати ресурс на саморозвиток і додаткову освіту. Чи однаково жінки й чоловіки володіють цим ресурсом? Навряд чи. Адже по завершенню робочого дня на жінку чекає ще так звана друга зміна вдома у вигляді прибирання, прання, готування обідів та виховання дітей.
За даними Оxfam, в середньому жінки витрачають близько 12,5 мільярдів годин на хатню роботу й догляд за дітьми. Лише уявіть, якби ця праця оплачувалася відповідно до мінімальних заробітних плат, то сума становила б приблизно 11 трильйонів доларів на рік.
А тепер поговоримо про оснащення робочого місця. Більшість офісних крісел, столів та навіть систем опалення налаштовані під “середнього” чоловіка — високого, з більшою м’язовою масою та іншими фізіологічними особливостями. Температура в офісах, як показують дослідження, найчастіше налаштовується відповідно до комфортного рівня для чоловіків, в той час як жінки часто мерзнуть на робочих місцях. А що з уніформами? Стандарти розроблені для чоловічого тіла, що робить жіночий варіант часто непрактичним і незручним.
Наприклад, в лавах наших ЗСУ є багато військових жінок (40-70 тис осіб за різними даними), і боронять вони державу на одному рівні з чоловіками. Та чомусь не мають власної форми, а носять одяг з чоловічого плеча. Жінки-військові скаржаться, що форма завелика, у комплекті чоловічі труси, а про бюстгальтер у військовому середовищі і не чули зовсім. Відсутність комфортної жіночої форми та броні ставить під загрозу здоров’я наших жінок-військових, які виконують ті ж самі обов’язки, що і чоловіки. Багато військових баз та польових умов не враховують потреб жінок: часто не передбачають окремих туалетів чи душів для жінок, наметів та бліндажів.
Перепони у повсякденному житті жінки
Гендерна нерівність не завжди проявляється у формі очевидної дискримінації. Набагато частіше вона діє через невидимі бар’єри, які формують усе — від нашого щоденного комфорту до здоров’я і безпеки. Розглянемо з якими труднощами стикаються жінки у начебто звичайній течії життя.
Здається, що медицина має бути однаково ефективною для всіх, але це далеко від реальності. Більшість медичних досліджень та випробувань лікарських препаратів проводяться на чоловіках, а їхні результати автоматично застосовуються до жінок. Однак організми жінок функціонують по-іншому — їхній метаболізм, гормональний фон та навіть реакція на біль відрізняються. У результаті жінки стикаються з неправильними діагнозами або некоректним лікуванням. Наприклад, симптоми інфаркту в жінок значно відрізняються від чоловічих, але саме чоловічі ознаки вважаються стандартом.
Технології, які мають спрощувати життя, насправді часто створюють додаткові бар’єри для жінок. Для прикладу можна навести дизайн смартфонів. Більшість сучасних телефонів розроблені з урахуванням чоловічих рук, які в середньому більші, ніж жіночі. Жінкам доводиться або керуватися незручно великим пристроєм, або купувати менші версії, які часто поступаються за функціоналом. Технології не враховують потреби жінок, тому що під час розробки та тестування пристроїв жіночий досвід і потреби залишаються поза увагою.
Автомобільна промисловість також довго орієнтувалася на чоловіків. Краш-тести більшість автомобілів проводяться із використанням манекенів, що відповідають стандартному чоловічому тілу. Це означає, що безпека жінок під час аварій не враховується належним чином. Жінки частіше отримують серйозні травми в ДТП, тому що стандартні ремені безпеки та подушки безпеки не адаптовані під їхню анатомію.
Міська інфраструктура часто ігнорує повсякденні потреби жінок. Типовий день жінки може включати поїздки до дитячого садка, на роботу, за покупками, і знову — за дітьми. Системи громадського транспорту проектуються, виходячи з лінійного маршруту “дім-робота-дім”, що характерно для традиційного чоловічого ритму життя. Це робить громадський транспорт менш зручним для жінок, які частіше здійснюють кілька коротких поїздок протягом дня.
Навіть освітня система, здавалося б, нейтральна, та все ж має приховані упередження. Як показують дослідження, за одну і ту ж саму провину у поведінці, як правило, до дівчаток висувають більше вимог, ніж до хлопчиків. Крім того, навчальні матеріали часто використовують приклади, які стосуються чоловіків — від відомих вчених до літературних персонажів, що підсвідомо похитує віру у сприйняття жінками своїх можливостей.
Як бачимо, чоловічий стандарт у багатьох аспектах нашого життя продовжує формувати світ так, що жінки змушені пристосовуватися до правил, створених не для них. Напевно, настав час змінити цю парадигму та почати враховувати потреби всіх людей — незалежно від статі. І хоча досягнення повної рівності може бути довгим процесом, перший крок полягає у визнанні проблеми та її невидимих проявів.
Ми живемо у світі, який приховано налаштований проти половини людства. Світ, у якому стандарти чоловічої зручності, безпеки та комфорту вирішують все – від того, як ми лікуємося, до того, як ми працюємо, подорожуємо і навіть просто існуємо. Це не просто питання рівності, це питання нашої безпеки, здоров’я та можливостей жити повноцінним життям. Коли автомобілі більш небезпечні для жінок, ліки недієві, а технології незручні, це вже не невидимий бар’єр — це мовчазна згода на те, що жіночі життя менш важливі. Це вже не просто питання справедливості, це питання якості життя для половини населення планети. Вирішення цієї проблеми вимагає системних змін: від інклюзивних досліджень і даних до переосмислення повсякденної інфраструктури. Коли ми почнемо бачити жінок і враховувати їхні потреби на рівних із чоловіками, це змінить не лише їхнє життя, але й суспільство в цілому. Шокує, що у 21 столітті ми досі змушені пристосовуватися до стандартів, створених для іншої статі. Світ, у якому ми всі маємо однакові права, насправді нерівний до самого кістяка. І найбільша проблема полягає в тому, що ми цього навіть не помічаємо. Але ми маємо право вимагати змін. Жінки заслуговують на світ, створений для них так само, як і для чоловіків. Тому настав час розірвати цей цикл нерівності, побачити світ таким, яким він є, і разом змінити його.
