Конкурс на голову Держмитслужби: чи змінить новий керівник систему, яка десятиліттями вважається найбільш корумпованою

Митниця, яка десятиліттями вважається найбільш корумпованою сферою, понад чотири роки залишається без повноцінного керівника, хоча від її роботи суттєво залежить наповнення Держбюджету. Нинішній конкурс на голову Держмитслужби виходить далеко за межі кадрової новини, бо оголює стару проблему її оновлення, яку в Україні роками відкладали, маскували і переносили з одного політичного циклу в інший. Комісія обрала фіналістів конкурсу, якими стали працівники НАБУ. Однак головне питання полягає не в тому, хто отримає посаду, а в тому, чи змінить новий керівник службу, яку справедливо критикують за системну корупцію, хабарництво, забюрократизованість, затримки у митному оформленні товарів та непрозорість процедур.

Митниця без керівника п’ятий рік: конкурс звівся до двох детективів НАБУ

4 серпня 2025 року Кабінет міністрів запустив процедуру відкритого відбору голови Державної митної служби, відкривши конкурс на посаду, яка залишається вакантною вже більш як чотири роки. Поки уряд лише підходить до остаточного рішення, митниця працює з виконувачем обов’язків, цю функцію здійснює заступник голови Держмитслужби Сергій Звягінцев.

Конструкція конкурсу була побудована так, щоб фінальне призначення залишалося за урядом, але через фільтр кількох етапів і голосування конкурсної комісії. Остаточне рішення про те, хто очолить митницю на п’ять років, Кабмін ухвалює за поданням міністра фінансів Сергія Марченка. До цього моменту претенденти весь цей час проходили послідовний відбір: після тестування на загальні здібності відбулася спеціальна перевірка на доброчесність, далі кандидати мали інтерв’ю з психологом і тестування для оцінювання особистісних рис, а завершальним етапом перед тим, як комісія мала визначити двох фіналістів, стала співбесіда на доброчесність.

Слід зазначити, що перший етап конкурсу завершився 17 січня, його подолали 16 із 38 кандидатів. Того ж дня відбулося тестування загальних здібностей на посаду голови Державної митної служби України, і його результати зафіксували іншу кількість учасників: з 36 претендентів до наступного етапу пройшли 16 людей, які набрали 107 балів або більше за підсумками трьох блоків завдань — вербального, абстрактно-логічного та математичного. На цьому тлі показники двох майбутніх фіналістів виглядали стримано, але достатньо для проходження далі: Руслан Даменцов тоді отримав 107 балів, а Орест Мандзій — 115. Водночас вісім їхніх конкурентів показали результат у діапазоні від 116 до 130 балів.

Механізм фінального голосування залишала кандидатам доволі жорсткий коридор вимог. Щоб претендент зберіг шанс на вихід у фінал, він мав отримати щонайменше чотири голоси «за» від шести членів комісії, причому серед цих голосів обов’язково мало бути не менше двох від її міжнародних членів.

27 березня комісія з відбору голови Держмитслужби визначила двох кандидатів на посаду очільника, якими стали чинні працівники Національного антикорупційного бюро України Руслан Даменцов та Орест Мандзій. Обидві кандидатури вже передані на розгляд Міністерства фінансів, після чого уряд має впродовж десяти днів визначити нового голову служби.

Обидва фіналісти прийшли до вирішального етапу з антикорупційного середовища, хоча їхні позиції всередині НАБУ різняться за профілем і рівнем відповідальності. Руслан Даменцов обіймає посаду заступника керівника другого підрозділу детективів НАБУ, а також раніше брав участь у конкурсі на посаду директора Бюро економічної безпеки. Орест Мандзій очолює шостий підрозділ детективів НАБУ.

Митниця під наглядом конкурсів, аудиту і донорів: реформа Держмитслужби

Митниця традиційно вважалася одним з найбільш корумпованих органів в державі, де численні правопорушення і конфлікти інтересів накопичувалися роками. На початку 2019 року президент України проводив показові перевірки регіональних керівників митниць з метою боротьби з контрабандою, задаючи питання «звідки айфон?». Проте ця ініціатива, хоча й мала суспільний резонанс, але не змогла усунути системні проблеми та не призвела до докорінної зміни практик роботи митної служби. Шість років потому аналіз доброчесності кандидатів демонструє, що ситуація не змінилася, у митників продовжують знаходити сотні квадратних метрів елітної нерухомості, мільйони готівки, дорогі автомобілі та нерухомість, оформлену на родичів.

В січні цього року голова Антикорупційного центру «Межа» Мартина Богуславець оприлюднила дані щодо претендентів на посаду голови Державної митної служби, серед яких переважають колишні та чинні митники, податківці, прикордонники, бізнесмени, викладачі, детективи НАБУ та співробітники НАЗК. Загалом на конкурс тоді зареєструвалися 38 кандидатів, але наш попередній аналіз їхньої доброчесності та способу життя свідчив про численні потенційні конфлікти інтересів, а також про прив’язаність до старих схем, які тривалий час підтримували корупційні практики в митній системі.

За даними дослідження Національного агентства з питань запобігання корупції за 2024 рік, саме митницю бізнес вважає найбільш корумпованою сферою, і це визначення задає тон всьому подальшим діям щодо її реформування та призначення голови служби. Додаткової ваги цьому процесу надає те, що реформування стало однією з ключових умов зовнішнього фінансування. Для програми Міжнародного валютного фонду на 2023–2025 роки перетворення митниці визначили як одну з базових вимог, а структурні зміни в цій сфері вже включені і до майбутньої програми з фондом на 2026–2029 роки. Тому йдеться про зобов’язання, від виконання яких залежить набагато більше, ніж призначення окремого посадовця.

У жовтні 2024 року президент підписав закон № 6490-д про реформування Державної митної служби, який став важливим структурним маяком від Міжнародного валютного фонду, Світового банку і США. Він також заклав нову архітектуру служби, а його поява прив’язана одразу до кількох рамкових документів: Плану України в межах інструменту Європейського Союзу Ukraine Facility та Національної стратегії доходів на 2024–2030 роки.

Зазначена реформа змінила процедуру конкурсного відбору на посаду голови Держмитслужби. За основу було взято підходи, які вже застосовувалися в НАБУ, САП та інших антикорупційних органах. Це передбачає, що конкурс має бути побудованим за правилами, де вирішальне значення мають процедура, перевірка і захист від політичного ручного впливу. При цьому передбачено залучення міжнародних експертів, які мають високі професійні компетенції та щонайменше п’ятирічний досвід роботи у сферах права, економіки та або запобігання корупції. Їхня присутність у відборі покликана змінити саму довіру до конкурсу, адже для митниці, репутація якої давно стала частиною антикорупційної проблеми, зовнішній професійний контроль має значення не менше, ніж внутрішнє голосування.

Водночас закон не обмежився лише конкурсом, а встановлює чіткий алгоритм ухвалення рішень конкурсною комісією. Принциповим є те, що комісія має вносити прем’єр-міністру України подання на одну кандидатуру, тобто на переможця конкурсу, а не пропонувати ширший перелік претендентів. Така модель зменшує простір для розмитих трактувань фіналу відбору, коли вирішальна стадія перетворюється на додатковий політичний торг між кількома іменами.

Ще один центр тяжіння реформи стосується повноважень майбутнього голови митниці. Закон надав йому право формувати кадровий потенціал митних органів, у тому числі через призначення своїх заступників за поданням прем’єр-міністра відповідно до пропозицій такого голови. Водночас скасувалася необхідність погодження з міністром фінансів призначень і звільнень керівників середньої ланки. У практичному вимірі це означало спробу зібрати кадрову вертикаль не як набір розрізнених компромісів, а як систему, за яку керівник нестиме пряму відповідальність.

Не менш показовою є норма про щорічний незалежний аудит ефективності діяльності митних органів. Якщо за його підсумками буде надано негативний висновок, це стає підставою для звільнення голови Держмитслужби. У такій моделі відповідальність не розчиняється у загальних формулюваннях про наміри та плани, а прив’язується до інструменту регулярної зовнішньої оцінки, який може мати прямі кадрові наслідки.

Крім того, окремий блок реформи стосувався працівників митниці. Закон визначив особливості вимог до прийняття на службу, передбачає проведення одноразової атестації посадових осіб митних органів для встановлення відповідності займаній посаді, а також фіксує підхід до визначення розмірів окладів працівників. У поєднанні ці елементи виглядають як спроба вплинути одразу на три рівні системи: вхід до служби, перевірку тих, хто вже в ній працює, і фінансові умови, в межах яких ця служба існує.

Отже, реформа, яку підтримали Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Сполучені Штати і всі бізнес-асоціації, була задумана як структурний маяк, за яким замість системи, де кадрові рішення, підзвітність і доброчесність розходилися в різні боки, мала бути створена митниця, де всі ці елементи зведені в одну керовану і перевірювану модель.

Конкурс без зламу системи: чому митницю не змінить новий керівник

Оскільки влада впродовж десятиріч не демонструє готовності ламати корупційно-кримінальну модель управління митницею, конкурс на обрання її очільника виглядає не інструментом подолання проблем, а способом інакше розподілити відповідальність за те, що станеться далі. Логіка тут читається доволі просто: міжнародні партнери вимагали конкурсної процедури, участі іноземних експертів, жорстких критеріїв доброчесності й формальної прозорості – вони її отримали. За такої постановки питання конкурс стає не початком розв’язання хронічної хвороби системи, а зручним доказом того, що формально все було зроблено правильно, навіть якщо сама хвороба лишилася недоторканою.

Під час співбесід на конкурсі цей підхід проявився особливо виразно, бо замість розмови про те, як зламати багаторічні схеми і яким має бути план перебудови митниці, члени комісії зосередилися майже виключно на доброчесності кандидатів. Набагато більше часу й уваги пішло на питання про купівлю нити квартир і автомобілів, ніж на обговорення того, що становить ядро кризи самої служби: виявлені НАБУ каси митниці, продаж посад за мільйон доларів, схеми з бусами й фурами тощо. Тобто розмова точилася довкола приватної біографії претендентів значно активніше, ніж довкола механізму системи, яку від них нібито очікують змінити.

Ще показовішим цей перекіс можна побачити, якщо зіставити тривалість різних частин відбору: на декларації, походження майна і пошук ознак доброчесності комісія витрачала від 30 хвилин до години, тоді як на виклад бачення розвитку митниці кандидатам відводили лише дві хвилини. За такого співвідношення процедура від самого початку була налаштована не на пошук людини, здатної запустити реформу, а на відсів тих, хто не проходить через морально-біографічний фільтр. Інакше кажучи, комісію цікавив передусім не майбутній проєкт нової митниці, а особистий профіль того, хто мав би в неї зайти.

Не менш промовистою виявилася і загальна атмосфера довкола конкурсу, бо жодного звичного для українських реалій саботажу цього разу майже не сталося. Не з’явилися судові позови від народних депутатів про нелегітимність процедури, не вибухнули гучні історії про паспорти кандидатів, не почалися скандали, які зазвичай супроводжують процеси, здатні зачепити справді чутливі інтереси. Таку тишу важко вважати випадковою, адже вона свідчить про те, що державна система не сприйняла цей конкурс як реальну небезпеку для себе.

Не дивно, що серед фіналістів опинилися працівники НАБУ, тобто люди з антикорупційного середовища. Їхня поява у вирішальному етапі, безперечно, є певним сигналом, однак і тут не варто підміняти реальність красивою рамкою, бо новий керівник заходить в систему як чужий для неї елемент, як представник органу влади, який стояв «по інший бік барикади». Однак без політичної волі на найвищому рівні такий керівник від початку буде зв’язаний у своїх можливостях, незалежно від особистих якостей і репутації.

Отже, ключове питання полягає не в тому, чи призначать доброчесну людину, а в тому, чи зможе вона вижити й діяти всередині середовища, де корупційні практики вибудовувалися десятиліттями. Митниця давно існує як простір, в якому вимагання неправомірної вигоди за безперешкодне оформлення товарів і пропуск вантажів поєднується з «сірими» схемами, контрабандою, пропуском фур без належного огляду, підробкою документів, товарами-прикриттями та заниженням митної вартості, щоб зменшувати податки. До цього додаються штучні затримки, забюрократизованість, простаї бізнесу, невиконання планів надходжень, слабка боротьба з контрабандою, політична залежність, свавілля під час перевірок і затримання товарів через умовні «помилки» в деклараціях. Митницю критикують також за складність електронних систем і необхідність входити в контакт з корумпованими посадовцями, бо саме це штовхає частину ринку до пошуку «швидких» неформальних шляхів оформлення.

Коли людина після призначення опиняється сам на сам з системою, яка щомісяця продукує мільйони доларів тіньових зборів, обслуговує інтереси представників різних гілок влади і підживлює готівкою правоохоронний сектор, простору для чесного маневру майже не залишається. Перед новим головою постане жорсткий вибір: або входити в конфлікт з цією конструкцією, або входити з нею в контакт. У першому випадку він ризикує дуже швидко бути зламаним і звільненим з посади, у другому ‒ перетвориться на частину тих самих процесів, з якими має боротися. Скоріш за все, від вибере другий шлях, бо сам собі не ворог.

Коли розмову про конкурс на голову митниці подають як доказ запущеної реформи і намагання навести порядок в системі, з поля зору зникає головне: сама по собі така процедура ще не означає, що система почне змінюватися. З моменту прийняття закону про реформування дієве перетворення митної служби так і не відбулося, бо впродовж десятирічь держава не демонструє готовності ламати корупційно-кримінальну модель управління митницею. Крім того, неможливо реформувати один державний орган при відсутності цілісної стратегії розвитку держави і зрозумілого плану оновлення всієї системи держуправління, включно з правоохоронними структурами. За такої конфігурації будь-яка спроба навести лад в митниці окремо від податкової служби, правоохоронних органів, судової системи і політичної волі високопосадовців приречена на провал.