Між сповільненням економіки та переглядом бюджетної архітектури: парламент шукає майбутнє в надрах під час спаду ВВП

Україна опинилася в точці, де моделі післявоєнного відновлення стикаються з поточною економічною реальністю, яка стає дедалі жорсткішою. Коли міжнародні фінансові інституції фіксують уповільнення зростання, а прогнози переглядаються в бік зниження, держава запускає механізми, покликані працювати в середньо- і довгостроковій перспективі. Серед них — ідея створення Фонду відновлення за рахунок доходів від користування надрами, передбаченого новою угодою зі США. Але ключове питання полягає не в тому, наскільки амбітною є ініціатива, а чи є вона співмірною з макроекономічною ситуацією в країні. В умовах, коли прогнозоване зростання ВВП ледь перевищує 3%, чи не перетвориться стратегічний фонд на декларативну конструкцію без реального ресурсу?

Скоригований прогноз ЄБРР

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) переглянув свій прогноз щодо зростання валового внутрішнього продукту України на 2025 рік. Якщо раніше банк оцінював потенціал зростання на рівні 3,5%, то тепер очікує лише 3,3%. Ця новина, на перший погляд, не є кардинально вагомою. Але навіть незначне зниження очікувань в умовах війни та глобальної економічної турбулентності несе важливі сигнали для української економічної політики, інвесторів та міжнародних донорів.

ЄБРР прямо пов’язує корекцію прогнозу з двома головними факторами — триваючою війною та загостренням глобальних торговельних суперечок. У повідомленні зазначається, що ці чинники тиснуть на загальні економічні очікування та змушують переглядати динаміку розвитку навіть у тих країнах, які демонструють відносну стійкість.

Для України зниження прогнозу до 3,3% виглядає як сигнал: міжнародні партнери не бачать підстав для швидкого покращення економічного середовища наступного року. Йдеться не лише про бойові дії, які блокують логістику, стримують інвестиції та підвищують безпекові витрати, а й про зовнішні умови — від фрагментації глобальних ринків до торгових конфліктів між США, Китаєм та ЄС.

Фоном для зміни прогнозу стала динаміка 2024 року, яка продемонструвала очевидне гальмування. У першому півріччі темп зростання ВВП України становив 5,0%, що створювало враження поступового економічного відновлення. Проте у другому півріччі зростання впало до 2,0%, а річний підсумок зупинився на 2,9%. Така амплітуда між кварталами — симптом крихкості, яка поки не дозволяє говорити про сталу позитивну динаміку.

ЄБРР пояснює це уповільнення трьома ключовими факторами: дефіцитом електроенергії, поганим урожаєм і гострим браком робочої сили. Кожен із них має свою логіку, але разом вони формують тривалий тиск на виробничі потужності та потенціал відновлення.

Окрема увага приділяється кадровій кризі. Брак робочої сили є одним з найбільш чутливих для України викликів, який посилюється як через мобілізацію, так і через масштабну міграцію. В окремих секторах економіки нестача кадрів стала хронічною. Це не лише стримує розвиток бізнесу, а й обмежує можливості для залучення інвестицій, бо міжнародні партнери вивчають не лише макропоказники, а й мікрорівень організації праці.

Ще однією з причин згортання зростання є нестабільне енергопостачання. В умовах воєнних дій енергетична інфраструктура залишається мішенню для атак, що призводить до відключень, зниження обсягів виробництва й збільшення витрат. Навіть ті підприємства, які можуть працювати, змушені адаптуватися до нестабільного графіка, що означає втрату продуктивності й додаткові витрати.

Ще одним ударом є слабкий врожай. Сільське господарство, яке залишається однією з основ української економіки, потерпає як через збройний конфлікт, так і через кліматичні зміни. Погані погодні умови та зруйнована інфраструктура зберігання й логістики унеможливлюють стабільний експорт і обмежують надходження валютної виручки.

Слід зазначити, що в довгостроковій перспективі ЄБРР залишив прогноз зростання ВВП України на 2026 рік на рівні 5,0%. Однак ця оцінка базується на ключовій умові — припиненні війни. Це означає, що жодна позитивна динаміка не можлива без фундаментальної зміни безпекового контексту. Інакше навіть великі обсяги міжнародної допомоги не зможуть компенсувати втрати через постійні ризики.

Скорочення прогнозу ЄБРР є, в першу чергу, викликом для економічного блоку уряду. Необхідність забезпечити макроекономічну стабільність, фінансування бюджету, виконання програм співпраці з МВФ, а також захист бізнесу від зовнішніх і внутрішніх шоків є тими завданнями, які потребують як технічних рішень, так і стратегічного бачення. При цьому реакцією на ці виклики має бути не косметичне коригування, а системна модернізація підходів до розвитку — від політики зайнятості й податкової системи до енергетичної безпеки та підтримки експортноорієнтованих секторів.

Отже, зниження прогнозу зростання ВВП України з 3,5% до 3,3% у 2025 році свідчить про крихкість української економіки, яка, попри стійкість, залишається заручником війни, трудових втрат і зовнішньоекономічних ризиків. І хоча 5% зростання у 2026 році виглядає привабливо, воно залишається у зоні умовного способу: лише за умови припинення бойових дій та стабілізації системних параметрів економіки. Уряду варто розцінювати цей прогноз як червоний прапорець, а не як незначну технічну зміну.

Зміни в Бюджетному кодексі на тлі погіршення прогнозів зростання економіки

Оприлюднене зниження прогнозу зростання ВВП України з боку Європейського банку реконструкції та розвитку надає нового звучання іншим подіям в економічній політиці країни. Одним з таких кроків є рішення Бюджетного комітету Верховної Ради України підтримати у першому читанні законопроєкт №13256 щодо змін до Бюджетного кодексу. На думку нардепів вони мають забезпечити імплементацію положень міжурядової угоди між Україною та США про стратегічну співпрацю у сфері корисних копалин.

Це рішення, ухвалене 13 травня 2025 року, потенційно впливає на стратегічні засади формування бюджету на наступні роки. У поєднанні з прогнозом ЄБРР про слабке економічне зростання, воно дає уявлення про те, в якому напрямку держава шукає ресурс для розвитку — через ренту з надрокористування, модернізацію фіскальних інструментів та співфінансування інфраструктурних проєктів.

Зміни до Бюджетного кодексу потрібні для створення окремого спеціального фонду бюджету, в який зараховуватиметься частина доходів від нових ліцензій на користування надрами, а також від ренти, пов’язаної з реалізацією продукції, добутої в рамках нових проєктів. Ідеться не про переоцінку вже діючих контрактів, а саме про нові угоди, які укладатимуться після набуття чинності міжурядової угоди.

Голова бюджетного комітету Роксолана Підласа зазначила, що 50% цих надходжень будуть спрямовуватись до Фонду відновлення — інвестиційного інструменту, який має підтримувати розвиткові проєкти в післявоєнний період. При чому основним розпорядником фонду, як очікується, буде Міністерство економіки. Цей механізм передбачає, що кошти акумулюються в спецфонді бюджету й далі за процедурою — перераховуються у Фонд відновлення.

Такий підхід не є новим для країн з ресурсною базою, він запозичує логіку стабілізаційних або суверенних фондів, які формуються за рахунок доходів від експлуатації надр. Принципова відмінність складається лише в цільовому призначенні: кошти мають піти не на підтримку платіжного балансу чи обслуговування держборгу, а саме на відновлення, інфраструктурні ініціативи та потенційно — на підтримку ключових секторів економіки. Орієнтовна сума, яку Україна могла б накопичити за п’ять років за цією схемою, становить близько 3 мільярдів гривень. Таку цифру Підласа навела гіпотетично, якби угода була підписана ще у 2019 році, на цей момент така сума вже могла б бути акумульована.

З огляду на оновлений прогноз ЄБРР, що вказує на зниження динаміки ВВП до 3,3% у 2025 році, цей законопроєкт набуває більшого значення. Очевидно, що уряд і парламент шукають способи створити джерела стабільного фінансування не через пряме зовнішнє запозичення, а через консолідацію внутрішніх ресурсів — зокрема природних.

За умов, коли дефіцит бюджету залишається високим, а міжнародна допомога не може покривати всі потреби, інтеграція системи рентної політики у довгострокову фінансову архітектуру держави виглядає логічною. Особливо, якщо мова йде про залучення США як партнера у видобувних проєктах, що також передбачає підвищення технологічної якості, прозорості та екологічних стандартів у галузі.

Водночас реалізація таких змін не позбавлена викликів. По-перше, сам по собі обсяг рентних надходжень може бути обмеженим у короткостроковій перспективі через тривалість процесу ліцензування, необхідність геологічної оцінки, підготовки майданчиків і залучення інвесторів. По-друге, процедура формування та адміністрування спеціального фонду вимагає прозорих механізмів розподілу та аудиту, аби уникнути повторення долі інших «спецфондів», які згодом перетворювались на фіскальні «чорні скриньки».

По-третє, зміни до Бюджетного кодексу є лише один з етапів імплементації угоди. Після першого читання на парламент чекає детальне опрацювання тексту, коригування формулювань, погодження з Мінфіном і проведення фінансово-економічної експертизи. Не виключено, що частина норм зустріне спротив з боку політичних гравців, які побоюються концентрації ресурсів у руках уряду без парламентського контролю.

Підтримка цього законопроєкту в першому читанні є сигналом Вашингтону про те, що Україна виконує взяті на себе зобов’язання, пов’язані з відкриттям доступу до надр, прозорим адмініструванням доходів і стратегічним партнерством. Успішна реалізація угоди з США може створити прецедент для подібних домовленостей із ЄС, Канадою чи Японією — країнами, зацікавленими в стратегічних ресурсах, зокрема у контексті переходу до зеленої економіки. Однак на рівні внутрішньої політики ця ініціатива ставить питання про ефективність довгострокового фінансового планування, інституційну спроможність реалізації таких механізмів і реальну волю політичного класу до створення прозорих механізмів управління ресурсами.

Таким чином, у контексті сповільнення зростання ВВП та зниження прогнозів розвитку економіки Україна намагається створити нову архітектуру фінансової мобілізації. Законопроєкт про внесення змін до Бюджетного кодексу з метою реалізації угоди з США про надра є одним з перших кроків у цьому напрямку. Він вказує на намір переосмислити джерела фінансування розвитку та відбудови. Водночас його реалізація потребуватиме не лише політичної підтримки, а й високого рівня професійного адміністрування. І саме тут криється основний ризик і головний тест на зрілість українських інституцій у післякризовий період.

Водночас це рішення саме по собі не здатне швидко стимулювати економіку у короткостроковій перспективі. Обсяг надходжень буде обмеженим через інерційність запуску нових проєктів, складність процедур ліцензування, геологічних оцінок і залучення іноземного капіталу. В умовах уповільнення зростання, яке вже зафіксував ЄБРР, це може створити ілюзію додаткового ресурсу там, де його поки що немає, і відволікти увагу від нагальних макроекономічних потреб — дефіциту бюджету, нестачі валюти, обмежень у платіжному балансі.

Тобто, законопроєкт №13256 не є рятівним інструментом на тлі загального уповільнення ВВП в державі. Його ефективність залежатиме від здатності уряду не лише створити формальний фонд, а й забезпечити прозору, незалежну, стратегічно керовану політику використання доходів від надр. За відсутності такої спроможності є ризик, що навіть перспективна ініціатива перетвориться на інституційне навантаження без реального впливу на економіку.

На тлі погіршення прогнозів зростання економіки України у 2025 році — зниженням оцінки ЄБРР до 3,3% — держава намагається активізувати пошук внутрішніх джерел розвитку. Саме в цьому контексті варто розглядати рішення Верховної Ради щодо внесення змін до Бюджетного кодексу задля імплементації угоди про стратегічну співпрацю з США у сфері надр. Йдеться не лише про формальні корективи в бюджетному законодавстві, а про спробу закласти фундамент для нової моделі відновлення економіки — через конвертацію природного потенціалу в структурні інвестиції.

Це рішення демонструє спробу зменшити залежність від зовнішнього фінансування та вивести фіскальну політику на рівень стратегічного партнерства. У разі успішної реалізації та прозорого адміністрування така ініціатива може стати відповіддю на нинішню стагнацію й надійною опорою у відновленні економіки. Водночас темпи зростання, на які сподівається уряд, можливі лише за умови не лише припинення війни, а й чіткої, узгодженої роботи парламенту, уряду, міжнародних партнерів та інституційної системи управління публічними фінансами.