Небойові втрати в “Скелі” і не тільки: як ставлення до військових руйнує мотивацію служити та впливає на національну безпеку держави
Сьогодні світ відзначає Міжнародний день на підтримку жертв катувань, який для України має глибокий та болючий сенс на тлі жахливих воєнних злочинів Росії проти наших військовополонених і цивільних громадян. Водночас цей день є суворим нагадуванням про обов’язок безкомпромісно захищати права людини та європейські стандарти правосуддя всередині нашої держави. Останнім часом суспільний резонанс викликають повідомлення про випадки жорстокого поводження з військовослужбовцями, зокрема в 425-му окремому штурмовому полку «Скеля».
В Україні чітко простежується тенденція до зниження загального рівня мотивації громадян йти до війська, що створює разючий контраст з першими місяцями повномасштабного вторгнення РФ, коли добровольці масово штурмували територіальні центри комплектування. На тлі виснаження і втоми військових та усвідомлення тривалості війни критично важливим стає питання внутрішнього клімату в Збройних Силах. Однак шокуючі випадки, які трапляються всередині окремих військових частин, вкрай негативно позначаються на готовності людей мобілізуватися, підриваючи залишки довіри до системи та деморалізуючи новобранців ще до їхнього потрапляння на фронт.
Смерть без ворожого обстрілу: розслідування небойових втрат серед мобілізованих в полку «Скеля»
Соціальні мережі та звернення родичів військовослужбовців дедалі частіше стають майданчиками для оприлюднення історій про критичний стан медичного забезпечення, ігнорування скарг на стан здоров’я та прояви фізичного тиску в армійських лавах. Захист держави не повинен позбавляти громадянина базових прав на безпеку, людяне ставлення та кваліфіковану лікарську допомогу, а кожен випадок катування і передчасної смерті вимагає максимальної прозорості та неупередженого розслідування. Особливого резонансу набувають ситуації, коли мобілізовані йдуть із життя всього за кілька тижнів після призову з вини своїх командирів і побратимів.
Нещодавнє журналістське розслідування видання «Бабель» відкрило завісу над внутрішніми процесами у 425-му окремому штурмовому полку «Скеля», зафіксувавши щонайменше 26 небойових втрат серед новоприбулого поповнення. Оприлюднені факти охоплюють період з кінця осені 2025 року до весни 2026 року, при цьому потерпілі військові та родичі померлих відкрито говорять про системний брак медичної опіки та непоодинокі факти жорстокого поводження. Втім, командування військової частини подібні звинувачення категорично заперечує, наполягаючи на безпідставності закидів.
Хвиля публічного обурення та перші документальні свідчення про незадовільні умови перебування в підрозділі збіглися в часі з періодом реорганізації, коли наприкінці 2025 року колишній батальйон отримав статус полку та суттєво збільшив свій штат. Представники медіа підкреслюють, що наведена статистика відображає лише ті трагедії, які вдалося офіційно підтвердити за допомогою документів, тоді як реальні масштаби смертності під час підготовки залишаються закритими для загалу через таємність військових даних.
Жахливим свідченням внутрішньої кризи став випадок 35-річного Олександра Семенова, який у січні 2026 року потрапив до медичного закладу Кропивницького з чисельними ушкодженнями голови, здертою шкірою на руках та попереку, а також травмованими пальцями. Чоловік встиг розповісти медикам, що зважився на втечу з розташування полку «Скеля» через регулярні знущання, побиття та катування, під час яких його прив’язували до квадроцикла і тягнули по землі. На відеозаписі, який зробили працівники лікарні, пацієнт згадав про дев’ять випадків самогубств серед своїх товаришів по службі, деталізував умови цих інцидентів та назвав прізвище одного з померлих. За кілька днів після фіксації цих свідчень Олександр Семенов помер у лікарняній палаті, при цьому офіційним медичним висновком про причину його смерті став діагноз «пневмонія».
Цей штурмовий підрозділ вважається найбільшим у структурі Збройних Сил України та має неофіційний статус «полку Сирського», оскільки підпорядковується безпосередньо вищому військовому керівництву в обхід стандартних армійських корпусів.
Слід зазначити, що військова історія «Скелі» наповнена звитяжними сторінками участі у найважчих битвах сучасної війни, полк є ефективною складовою Сил оборони України і виконує бойові завдання на найскладніших напрямках фронту, знищуючи ворога. Втім, видатні бойові досягнення сусідять із жорсткою критикою з боку колег по зброї, журналістів та родин мобілізованих. Через високий рівень втрат на передовій за цим підрозділом закріпилося суворе прізвисько «м’ясного», проте нові дані показують, що люди гинуть не лише під ворожими обстрілами, але й під час проходження навчання в тилу.
Презумпція винуватості чи кругова порука: аргументи «Скелі» проти фактів
Командування 425-го окремого штурмового полку «Скеля» відреагувало на розслідування журналістів, заявивши, що значна частина висвітлених проблем була повністю усунута ще за кілька місяців до її появи. При цьому представники підрозділу висловили глибокі співчуття родинам всіх загиблих військовослужбовців та оголосили про абсолютну відкритість до всебічних перевірок, наполягаючи на тому, що кожен драматичний випадок вимагає ізольованого оцінювання на основі суворих документів, а не емоційних узагальнень до завершення слідчих дій.
Ця публічна дискусія розгорілася на тлі ширшої інституційної реакції, адже після хвилі суспільного обурення Головнокомандувач Олександр Сирський провів термінову зустріч з представниками Десантно-штурмових військ та штурмових підрозділів для обговорення абсолютної пріоритетності збереження життя особового складу. Водночас вище керівництво 7-го корпусу ДШВ ініціювало офіційну перевірку діяльності полку, який і раніше вже стикався із серйозними звинуваченнями щодо масштабів втрат під час оборонних операцій на Покровському напрямку. При цьому командира 425 окремого штурмового полку «Скеля» Юрія Гаркавого відсторонено від виконання обов’язків на час перевірок і розслідувань.
Аргументуючи власну позицію, командування «Скелі» вказало на те, що 18 з 26 трагічних смертей сталися безпосередньо в медичних закладах або під час екстреної евакуації, що свідчить про наявні важкі патології чи загальний критичний стан здоров’я мобілізованих громадян. За словами командування, контингент, який прибуває до лав у 2026 році, нерідко містить осіб, які категорично відмовляються виконувати обов’язки в будь-якій якості, що природно призводить до систематичних порушень дисципліни. Крім того, у підрозділі стверджують, що журналістський матеріал майже повністю спирається на свідченні солдатів, які обрали шлях самовільного залишення частини, повністю ігноруючи офіційні експертні висновки та судові рішення. Для ілюстрації неоднозначності звинувачень полк наводить історію, коли військовослужбовець під час спроби втечі заліз на сосну, впав з висоти й згодом помер у лікарняній палаті за обставин, які вимагають незалежного з’ясування дій самих цивільних медиків.
Водночас позицію військової частини детально конкретизував начальник групи цивільно-військового співробітництва Андрій Сурай, який назвав медійне розслідування упередженим і від самого початку побудованим на презумпції винуватості армійських офіцерів. Він підкреслив, що під час двогодинної розмови з авторкою матеріалу надав розгорнуті коментарі щодо кожного трагічного епізоду, проте майже всі аргументи командування були відкинуті як недостовірні на користь свідчень утікачів.
Єдиним невідомим фактом для керівництва до моменту публікації залишалося побиття 32-річного Володимира Цуканова, в якому обґрунтовано підозрюють сержанта підрозділу. Його негайно передали правоохоронним органам і тримають під вартою до винесення вироку суду. Спростовуючи твердження журналістів про те, що померлими були виключно молоді й абсолютно здорові чоловіки, представник полку зазначив, що один з бійців пішов із життя через алкогольну кардіоміопатію, а інші мали хронічні недуги, які прогледіли на стадії військово-лікарської комісії.
За словами Андрія Сурая, внутрішні регламенти полку не передбачають проведення службових розслідувань щодо смертей, які зафіксовані в цивільних лікарнях, що суттєво обмежує правове поле реакції підрозділу стосовно вісімнадцяти згаданих випадків. Він рішуче заперечив тезу про те, що більшість смертей стається протягом першого місяця після прибуття новобранців до навчального центру, запропонувавши оцінити загальну статистику інших тренувальних баз країни, де цифри виявляються цілком порівнянними.
Втім, абсолютно інший погляд на кризу демонструє Офіс військового омбудсмена, де наявні аналітичні дані вказують на те, що реальна кількість трагедій у цьому підрозділі є навіть більшою, ніж наведено у пресі. Коріння нинішньої кризи в елітному штурмовому підрозділі сягає ще середини минулого року, коли публічного розголосу набули факти системного знущання з особового складу.
Як зазначає військова омбудсманка Ольга Решетилова, перші тривожні сигнали про правовий хаос всередині «Скелі» зафіксували під час інцидентів з побиттям медійника, духівника, а згодом і керівної ланки батальйону. Це здійснила окрема група інструкторів та осіб, відповідальних за охорону й дисципліну на полігонах полку. Побиття офіцерів відбулося як каральна акція за те, що вони намагалися зламати систему знущань і навести статутний лад у підрозділі. Група інструкторів на полігонах фактично створила «державу в державі» з власними жорстокими правилами та методами «виховання».
Цей випадок спричинив масштабну інспекцію на тренувальних майданчиках, до якої долучилися представники Офісу Президента, Генерального штабу ЗСУ, Командування Сухопутних військ та військова служба правопорядку. Тоді понад два десятки армійців підтвердили факти насильства на спеціальних перевірках, що дозволило окреслити коло інструкторів, які перетворили навчання на тортури. Проте рішучих кроків з боку контролюючих органів не було: винуватців не притягнули до відповідальності, а превентивні механізми так і не запрацювали, попри зібрані матеріали, які й досі лежать в кабінетах правоохоронців без судових вироків.
Протягом останніх місяців Офіс військового омбудсмана надіслав п’ять офіційних звернень до Офісу Генерального прокурора та Державного бюро розслідувань щодо ймовірних злочинів у підрозділі, намагаючись зрушити розслідування з мертвої точки. Розуміючи, що бюрократична машина та кадрові ротації гальмують правосуддя, Офіс обрав шлях прямого діалогу з керівництвом частини для негайного убезпечення особового складу. Як наслідок, командира вдалося переконати повністю ізолювати від роботи з новобранцями тих інструкторів, які практикували жорстокість. Окрім цього, впровадження обов’язкового графіка телефонних дзвінків для солдатів дозволило вже наприкінці весни знизити вал нарікань на інформаційну ізоляцію майже на три чверті.
Водночас правозахисники наголошують на важливості розмежування відповідальності, адже протиправними діями займалася конкретна обмежена група осіб, тоді як у лавах бригади воює величезна кількість чесних та звитяжних бійців, які не мають жодного стосунку до знущань. Тому узагальнення проблеми на весь підрозділ викривлює реальну картину. Натомість куди більшою системною загрозою виявився кадровий склад: під час моніторингу в лавах формування нарахували близько 2000 осіб з важкими формами наркотичної залежності. Попри те, що чинні медичні регламенти визначають таких громадян непридатними або, як виняток, обмежено придатними для армії, їх масово відправляли саме до штурмових загонів.
Разом з цим заступник військового омбудсмана Руслан Циганков підтвердив, що відсоток небойових втрат у «Скелі» пропорційно перевищує середні показники інших частин, пов’язуючи це з прорахунками в організації медичного забезпечення, хоча й визнав відсутність колосального розриву з рештою армії. При цьому, за його словами, процес моніторингу реальної картини суттєво ускладнюється через відсутність персоніфікованого обліку подібних інцидентів у Генеральному штабі, куди з місць надходять лише сухі математичні звіти без конкретних імен.
Циганков наголошує, що згідно з інституційною статистикою, цей штурмовий підрозділ міцно утримує лідерство за кількістю нарікань, акумулюючи понад 5% від 9000 тисяч скарг, зареєстрованих офісом омбудсмана, тоді як друге місце посідає 225-й окремий штурмовий полк з показником у три відсотки. Подібний статистичний дисбаланс частково пояснюється тим, що в інших навчальних центрах новобранці мають більше свободи комунікації, тоді як тут лише після тривалих консультацій з правозахисниками військовим дозволили виходити на зв’язок з рідними тричі на тиждень (що раніше було суворо заборонено).
Водночас додаткова гостра критика правозахисників спрямована на роботу військово-лікарських комісій, які систематично визнають придатними до служби в елітних штурмових військах осіб, що проходять замісну підтримувальну терапію. Зважаючи на ситуацію, що склалася, і крайню тяжкість звинувачень в катуваннях, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець залучив Державне бюро розслідувань та Спеціалізовану прокуратуру в сфері оборони для проведення вичерпної та незалежної перевірки всіх оприлюднених епізодів катувань в «Скелі».
Жорна армійської бюрократії: чому тилове насильство роками залишається без покарання
Географія аналогічних скандалів у навчальних центрах та військових підрозділах по всій країні доводить, що ситуація в штурмового полку «Скеля» не є поодинокою. Лише протягом весни та початку літа 2026 року правоохоронні органи зафіксували низку кричущих випадків свавілля щодо мобілізованих. Зокрема, у Миколаївському обласному збірному пункті чоловіка 3 тижні незаконно утримували з переламаними ребрами без будь-якої медичної допомоги та зв’язку. Водночас у Вознесенську ДБР передало до суду справу проти керівництва районного ТЦК, яке 9 днів катувало в підвалі багатодітного батька з хронічними хворобами, вимагаючи підпису на «добровільну» службу, після чого чоловік отримав струс мозку та переломи рук і ребер. У Харкові в квітні цього ж року групі працівників військкомату на чолі з майором оголосили підозру в катуванні та примусовому утриманні громадян задля виконання мобілізаційних показників.
Ці та багато інших інцидентів доповнюють ланцюжок старіших справ, серед яких побиття курсанта прикладом автомата на полігоні в Кіровоградській області у вересні 2024 року та створення незаконних місць утримання у 211-й понтонно-мостовій бригаді. Наведені факти свідчать про те, що використання застарілих «дідівських» методів підтримання дисципліни нижчою ланкою офіцерів та тотальний брак якісного медичного відбору на етапі ВЛК є хронічною хворобою всієї системи розподілу новобранців.
Слід зазначити, що офіційна реакція керівництва 425-го окремого штурмового полку «Скеля» на розслідування виглядає вкрай суперечливою, млявою та побудованою на спробах змістити акценти. Командування активно апелює до своїх беззаперечних бойових заслуг на фронті, проте реальні подвиги на передовій не можуть слугувати виправданням чи правовим щитом у питаннях порушення прав людей або жорстокого поводження в тилу.
Твердження про те, що 18 з 26 військових померли в лікарнях чи дорогою до них, абсолютно нічого не пояснює й не знімає відповідальності з офіцерів, адже перебування у медичному закладі в останні хвилини життя не спростовує фактів попереднього насильства, катувань чи тривалого ігнорування скарг на здоров’я.
Крім того, командування «Скелі» заганяє себе у логічну пастку: закликаючи суспільство не робити передчасних висновків до завершення слідчих дій, воно водночас безапеляційно стверджує, що смерті пов’язані виключно з хронічними хворобами та загальним поганим станом здоров’я мобілізованих. При цьому оприлюднена реакція на журналістське розслідування не дає головних відповідей, які сьогодні цікавлять суспільство: скільки службових розслідувань було проведено, скільки злочинів офіційно підтвердилося, скільки посадових осіб притягнуто до відповідальності та які конкретні кроки впроваджено для виправлення ситуації. Полк посилається на затримання сержанта у справі побиття Володимира Цуканова як на доказ своєї правоти, проте це затримання якраз і підтверджує, що описані журналістами факти насильства є реальними, а не вигаданими.
Значна частина публічного захисту полку присвячена дискредитації свідків, яких звинувачують у небажанні служити, порушеннях дисципліни та схильності до самовільного залишення частин. Втім, факт перебування військового в СЗЧ жодним чином не доводить, що його свідчення є брехнею, адже їх необхідно ретельно перевіряти, а не нівелювати через особистість викривача.
Теза військового керівництва про те, що зафіксовані трагедії є лише «окремими випадками», повністю розбивається об висновки військового омбудсмана Ольги Решетилової, яка заявила про очевидну системність знущань з боку конкретної групи інструкторів. Спроби списати все на упередженість бійців-втікачів спростовуються тим, що перевірки на поліграфі проводили представники Офісу Президента, Офісу омбудсмена та Військової служби правопорядку на основі свідчень 22 очевидців.
Твердження про відкритість та самостійне виправлення помилок командуванням також виявляються маніпулятивними, адже правозахисники зазначили, що керівників підрозділу довелося буквально переконувати та змушувати відсторонити садистів від особового складу й повернути солдатам зв’язок з рідними. Хоча заклик «Скелі» дочекатися фіналу розслідувань є правильним, Офіс омбудсмана чітко показує, що вже зараз зібрано занадто багато задокументованих доказів, відкритих проваджень та встановлених осіб, аби говорити про відсутність підстав для серйозного занепокоєння.
Намагання командування перекласти відповідальність на зовнішній фактор виглядає як класична спроба захистити розмиті кордони власної репутації. У своїй офіційній заяві представники полку зазначають, що розслідування журналістів активно підхопили та поширюють особи, які грають на користь Росії в інформаційному просторі, зокрема окремі блогери. Проте цей до болю знайомий прийом — списувати будь-яку внутрішню критику на ворожі ІПСО — цього разу не працює, оскільки про жахи на полігонах пишуть не підставні агенти впливу, а люди, яким не байдужа доля армії та країни.
Ця ситуація демонструє, що між розслідуванням журналістів та позицією правозахисників немає суперечностей — наявність побиттів, знущань, системних прорахунків у медицині та необхідність зовнішнього втручання є доведеним фактом. Водночас на тлі цих подій діяльність Уповноваженого з прав людини Дмитра Лубінця викликає серйозні запитання, адже попри великий масив скарг, який триває роками, реакція омбудсмана обмежується лиш публічним обуренням та констатацією фактів без реального контролю за діями силовиків.
Зараз суспільство чекає на відповіді від очільників силових відомств: Офіс Генерального прокурора має оголосити кінцеві результати розслідувань, Державне бюро розслідувань — назвати стадії справ та імена осіб, яким повідомлено про підозру, а Військова служба правопорядку — пояснити, чому після виявлення групи катів у червні минулого року не було вжито своєчасних заходів. Командування Сухопутних військ зобов’язане оприлюднити висновки внутрішнього аудиту, а керівництво 425-го полку — назвати прізвища тих, хто був остаточно покараний, розжалуваний або звільнений після всіх проведених перевірок.
Коли держава опиняється у стані тривалої та виснажливої війни, її головним ресурсом стає не техніка, а люди. Проте ситуація, в якій мобілізовані стикаються з жорстокістю не на полі бою, а в підрозділах від рук своїх же командирів чи інструкторів, свідчить про глибоку деформацію армійської дисципліни. До такого стану призвели роки замовчування внутрішніх проблем, покривання прорахунків медичного відбору та спроби замінити професійний менеджмент психологічним тиском. Коли застарілі методи підтримання дисципліни стають нормою, а реакція на виявлені факти катувань тоне в паперових звітах і відомчих переписуваннях, система починає працювати проти власної безпеки, перетворюючи захисників держави на жертв внутрішнього свавілля.
Очікувати на зростання мотивації йти до війська за таких умов — щонайменше ілюзія. Суспільство, яке й без того виснажене роками повномасштабної війни та тривожними новинами щодо дій представників ТЦК, миттєво реагує на подібні внутрішні скандали. Жодна патріотична кампанія чи заклики до виконання обов’язку не здатні перекрити страх людини потрапити в інформаційну ізоляцію, залишитися без лікарської допомоги або стати об’єктом знущань на полігоні. Низька готовність громадян мобілізуватися, яка вже є серйозним викликом для країни, через такі інциденти лише поглиблюється, оскільки тилові навчальні центри починають сприйматися не як простір підготовки до боротьби з ворогом, а як зона підвищеного ризику для життя та здоров’я.
Ця криза вже давно вийшла за межі суто правових чи дисциплінарних порушень, бо знекровлення підрозділів через небойові втрати, системний відтік військових через самовільне залишення частин та зрив планів з поповнення особового складу суттєво послаблюють лінію фронту і безпосередньо загрожують національній безпеці України.
