Обіцяли карати, але передумали: мовчазне зняття законопроєкту з розгляду залишило простір для свавілля ТЦК
Коли у суспільстві закипає невдоволення, обіцянки влади стають головним маркером надії. Українці, які щодня стають учасниками або свідками мобілізаційного процесу, все більше говорять про несправедливість і свавілля співробітників ТЦК. Випадки незаконного затримання на вулицях, побиття, агресивна поведінка, мобілізація хворих, зневага до людської гідності — все це формує обурення і недовіру до системи. Саме тому, коли з’явилася ініціатива запровадити кримінальну відповідальність для співробітників ТЦК за зловживання і порушення під час мобілізації, багато хто сприйняв це як сигнал: система готова змінюватися, порушники отримають покарання, а процес стане більш чесним і прозорим. Законопроєкт мав стати інструментом, який захистить людей від свавілля, а водночас — відновить довіру до влади. Проте реальність виявилася іншою. Верховна Рада тихо, без гучних заяв і пояснень, зняла цей законопроєкт з порядку денного. І це стало черговим ударом по довірі суспільства.
Законопроєкт про кримінальну відповідальність ТЦК і ВЛК знято з розгляду
В Україні війна давно вже стала не лише битвою на фронтах, а й боротьбою за справедливість і право. Одним з найбільших викликів цієї війни стала мобілізація, яка часто супроводжується скандалами, свавіллям і порушенням прав громадян. Силове затримання, мобілізація хворих, відмова визнавати відстрочки – все це реальність, яка з кожним днем лише посилює суспільне невдоволення. Люди не хочуть бути «жертвами системи», яка бачить у них лише черговий мобілізаційний ресурс. І тому вони вимагають одного – справедливості.
Саме цю справедливість обіцяли принести у Верховній Раді, коли 27 січня 2025 року зареєстрували законопроєкт №12442. Документ мав стати запобіжником для тих, хто порушує закон під час мобілізації. Він передбачає кримінальну відповідальність для співробітників ТЦК та членів ВЛК за незаконні дії під час мобілізаційного процесу. Це мало стати відповіддю на суспільне обурення та гарантією того, що зловживання не залишатимуться безкарними.
Законопроєкт №12442 пропонує ввести кримінальну відповідальність для тих, хто грає за правилами корупційної гри у військовій системі. У Кримінальному кодексі мали з’явитися дві нові статті – перша стаття 337-1, передбачала кримінальну відповідальність за порушення порядку проведення медичного огляду (військово-лікарської експертизи), що визначає придатність до військової служби. Друга, стаття 426-2, вводила покарання для посадових осіб ТЦК за порушення порядку призову на військову службу. Обидві статті передбачали покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 1 до 3 років.
Також проєкт закону пропонує розширити перелік суб’єктів корупційного кримінального правопорушення, включивши до нього членів ВЛК, аби запобігти зловживанням під час визначення придатності до служби. У разі його прийняття голови, заступники, члени та секретарі постійно діючих військово-лікарських комісій, а також лікарсько-льотних комісій, потраплять до списку потенційних корупціонерів за статтею 368-5. Підстави? Навмисне порушення порядку проведення медогляду, яке призвело до незаконного призову або, навпаки, звільнення від служби. В умовах воєнного стану за такі «помилки» загрожує від 3 до 8 років ув’язнення і додаткове покарання у вигляді заборони обіймати певні посади чи займатися відповідною діяльністю від 1 до 3 років.
Водночас посадовцям ТЦК, які порушать порядок призову, загрожує така ж кара. Якщо незаконний призов або звільнення від нього стане наслідком їхніх дій, вони також ризикують опинитися за ґратами на 3-8 років, із забороною працювати на відповідних посадах від 1 до 3 років. Але є нюанс. Законопроєкт делікатно обійшов насильницькі методи вуличної мобілізації. Силове затримання, побиття, вилучення телефонів і примусове доставлення до ТЦК – за це відповідальності не передбачено. Виходить, що «облави на вулицях» лишаються в сірій зоні, поки головна увага закону прикута до комісій та офіційних процедур. Інакше кажучи, хто встиг, той проскочив.
Та замість справедливості суспільство отримало черговий удар – 9 березня законопроєкт №12442 несподівано зник з порядку денного Верховної Ради. При цьому жодного офіційного пояснення, жодної спроби аргументувати, чому боротьба зі свавіллям більше не на часі. Лише мовчазне ігнорування запиту суспільства. Про зняття законопроєкту з розгляду повідомив народний депутат Максим Бужанський, зазначивши, що це рішення було ухвалено на вимогу фракції «Голос».
«Шановні українці, законопроєкт 12442, який вводив кримінальну відповідальність для ТЦК за незаконну мобілізацію тих, хто має бронь і відстрочку, і для ВЛК – за визнання явно хворих абсолютно здоровими, знято з порядку денного наступної пленарної неділі Верховної Ради на вимогу фракції «Голос». Я не знаю, з якого моменту фракція з 17 людей почала визначати порядок Ради, але прошу вас не забути запитати у колег з «Голосу», чи їх усе влаштовує в процесі мобілізації, і чому вони вважають можливим блокувати спроби навести порядок», – написав Бужанський.
Ймовірно, відсутність коментарів щодо свого рішення можна пояснити небажанням парламенту створювати додатковий тиск на працівників ТЦК, які й так перебувають у складних умовах. Або ж страх перед тим, що новий закон відкриє лавину скарг і розслідувань, які паралізують процес мобілізації. Втім, що б не стояло за таким рішенням, відмова від справедливого покарання працівників ТЦК лише підживлює суспільне невдоволення.
Чому законопроєкт №12442 є важливим
Українське суспільство вже давно живе у стані мобілізаційної турбулентності. Люди, які чесно проходять військовий облік або вже воюють, бачать, як інші — за хабарі чи завдяки зв’язкам — уникають мобілізації. Ті, кого намагаються затримати «на вулиці», почуваються жертвами полювання, а не державного порядку. І кожен такий випадок лише підсилює небажання людей воювати або ставати СЗЧ. Війна — це не лише фронт, але й моральна готовність до неї. І коли справедливість ігнорується, ця готовність зникає.
Законопроєкт, який передбачав відповідальність для співробітників ТЦК за порушення під час мобілізації, був логічним і очікуваним кроком. Він міг стати дієвим запобіжником від свавілля. Адже, коли немає страху перед покаранням, система дозволяє собі те, що викликає суспільний гнів: примусові затримання, ігнорування медичних довідок, виклики без належного обґрунтування. Але, знявши цей законопроєкт з розгляду, депутати залишили можливість для подальшого безкарного зловживання.
Українська мобілізаційна система давно потребує оновлення. Вона вже стала символом несправедливості, де одні отримують повістки прямо на вулиці, а інші за хабар чи через зв’язки уникають армії. У цьому хаосі народжується зневіра, страх і ненависть. Люди почуваються не захищеними, а загнаними. І кожен скандальний випадок лише поглиблює цю прірву.
Як свідчать соціологічні дослідження, вже майже 80% українців говорять про неприпустимість того, що відбувається під виглядом мобілізації. Вони стають учасниками або свідками беззаконня, читають новини про насильницькі затримання, бачать підпали машин, теракти біля адмінбудинків ТЦК та напади на їх працівників. В свою чергу, вони розповідають, що це ворог хоче розколоти суспільство, налаштувати військових проти цивільних. Цілком можливо. Але чи не депутати своїми діями самі підігрівають цей конфлікт? Чи не вони дають підстави для спротиву, дозволяючи беззаконня? Адже головним провокатором конфліктів завжди є несправедливість.
Відсутність відповідальності за насильницьку мобілізацію є сигналом: боротися безглуздо. Немає сенсу писати скарги, доводити свою непридатність, вимагати справедливості. Легше втекти, сховатися, уникнути будь-якої взаємодії з системою. В парламенті та ТЦК це називають «ухилянням», але це є лише спротивом свавіллю. І скоріш за все, цей спротив наростатиме. З кожним безкарним співробітником ТЦК, з кожним відхиленим законопроєктом, з кожним примусовим затягуванням до військкомату.
Чим більше людей боятимуться ТЦК, тим менше буде бажаючих воювати. Чим більше людей бачитимуть несправедливість, тим більше з’явиться тих, хто готовий уникати мобілізації будь-якою ціною. Це вже не про мораль — це про виживання. Бо хто захоче йти на війну, знаючи, що його права зневажають ще до того, як він отримає зброю? Тобто, цей процес вже давно перетворився з моральної проблеми в пряму загрозу обороноздатності держави. Залучення до армії має бути справедливим, інакше військо ризикує втратити новобранців, а держава – підтримку з боку суспільства.
