Підстави для встановлення факту перебування на утриманні: що враховують суди при призначенні військових виплат

Повномасштабна війна загострила питання соціальних гарантій для родин військовослужбовців і водночас виявила прогалини у практичному застосуванні законодавства, зокрема там, де родинні зв’язки не збігаються з реальними обставинами утримання. Питання встановлення факту перебування на утриманні для отримання військових виплат залишається одним з найбільш складних і дискусійних у судовій практиці. Закон визначає коло осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу, але формулювання щодо «інших утриманців» потребує доказування, яке виходить за межі звичайних сімейних відносин і ґрунтується на фінансових, соціальних та фактичних обставинах життя. Саме тут стикаються очікування родин і суворі вимоги процесуального права.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери», до яких звернулася наша редакція, пояснили загальні підходи щодо встановлення факту перебування на утриманні у справах, пов’язаних з військовими виплатами. Вони прокоментували застосування норм чинного законодавства в судовій практиці та ті аспекти, які найчастіше стають предметом спорів між заявниками й органами, що здійснюють виплати.

Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів викликає багато питань та суперечок. Насамперед хочемо звернути увагу на норми чинного законодавства. Так, згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на час смерті батька заявниці) сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Водночас стаття 16^-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначає, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги  у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

Варто знати, що до членів сімей загиблих (померлих) осіб у розумінні цього Закону, належать:

• діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;
• вдова (вдівець);
• батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);
• внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);
• жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;
• інші утриманці загиблої (померлої) особи, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України«Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Якщо з іншими пунктами більш менш усе зрозуміло, то «інші утриманці загиблої (померлої) особи, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника» викликають безліч запитань відповіді на які має судова практика. Цікавим з цієї точки зору є рішення, яке ухвалив Верховний Суд України 5 листопада 2025 року справа № 644/1574/23.

За фабулою даної справи  у березні 2023 року мати в інтересах  двох малолітніх дітей –  звернулась до суду із заявою, заінтересовані особи: військова частина, Головне управління Національної гвардії України, про встановлення факту перебування малолітніх дітей на утриманні.

Свою заяву громадянка  обґрунтована тим, що вона є одинокою матір`ю та виховує двох синів –  запис про народження яких зроблено відповідно до частини першої статті 135 СК України, тобто є матір’ю одиначкою. Жінка вказала, що отримує державну соціальну допомогу як одинока малозабезпечена мати, проте суттєву матеріальну допомогу в утриманні дітей надавав її батько, який, зокрема, придбавав продукти харчування, купував ліки для одного з синів, який є особою з інвалідністю.

З початком повномасштабної війни її батько був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України. Під час бойового завдання він отримав поранення, внаслідок якого   помер у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. І. І. Мечникова.

Посилаючись на вимоги статей 16, 16-1 Закону України «Про соціальний захист і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», вказувала, що встановлення факту перебування дітей на утриманні її батька необхідно для реалізації права на отримання ними, як особами, що перебували на утримання загиблого, одноразової грошової допомоги через загибель військовослужбовця. Враховуючи викладене, жінка просила суд встановити факт перебування її двох неповнолітніх дітей, на утриманні померлого діда.

Рішенням першої інстанції  від 26 листопада 2024 року її заяву було задоволено, мотивуючись тим, що досліджені судом письмові докази та покази свідків, в їх сукупності, підтверджують факт перебування малолітніх дітей на утриманні загиблого діда. Допомога, яка надавалась дідом онукам, була постійним та основним джерелом засобів до існування, не враховуючи отримання заявницею державної соціальної допомоги на дітей. Будь-яких даних, які б спростовували факт перебування малолітніх онуків на утриманні загиблого діда   судом не встановлено, інших родичів, окрім заявниці та її дітей, загиблий не мав.

При цьому постановою  апеляційного суду від 04 червня 2025 року, апеляційну скаргу військової частини задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано, заяву залишено без задоволення. Ця постанова мотивована тим, що заявником не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт перебування її малолітніх дітей на утриманні загиблого діда , одержання від нього допомоги, яка була постійним і основним джерелом засобів до існування.

Дані відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків ДПС України про джерела та суми доходів судом показали, що дід у період   з 04 березня 2020 року по 01 грудня 2022 року доходу не мав, а покази трьох свідків   про отримання діда певного доходу від ремонту транспортних засобів, не підтверджують майновий стан останнього та можливість надання ним постійної допомоги онукам.

Доказів утримання дідом онуків з 02 грудня 2022 року по день його смерті, зокрема шляхом перерахування грошових коштів на картковий рахунок заявниці чи в інший спосіб, матеріали справи також не містять.

Чотири свідки підтвердили, що  дід дійсно неодноразово приїжджав до онуків, проводив з ними дозвілля, купляв продукти харчування та дарував подарунки, але вказані обставини не доводять факт перебування дітей на утриманні діда. За таких обставин справа надійшла до суду касаційної інстанції. Хвалюючи своє рішення Верховний Суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Водночас статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються:

а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки – за умови, якщо вони не мають працездатних батьків;

б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю;

в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює;

г) дід і бабуся – в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого також має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.

Крім того, відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні заяви громадянки про встановлення факту перебування дітей   на утриманні її батька (діда дітей) суд апеляційної інстанції, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявниця не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту надання дідом її малолітнім дітям матеріальної допомоги, яка була постійним і основним джерелом засобів для існування.

Апеляційним судом надано належну оцінку показам свідків трьох свідків , які вказали про факт отримання дідом певного доходу від виконання авторемонтних робіт. Разом з тим, вказані обставини не підтверджують майновий стан  діда та можливість надання ним постійної допомоги онукам, на що правильно звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Також апеляційним судом надано належну оцінку відповідно до показів п’яти свідків, які підтвердили, що дід дійсно неодноразово приїжджав до онуків, проводив з ними дозвілля, купляв продукти харчування та дарував подарунки, але вказані обставини не доводять факт перебування дітей на утриманні діда.

При цьому будь-яких доказів надання дідом матеріальної допомоги на утримання дітей, зокрема шляхом перерахування грошових коштів на картковий рахунок заявниці чи в інший спосіб, заявниця суду не надала.

Верховний Суд погодився з такими висновками апеляційного суду та вважає, що надані заявницею докази не є безспірним підтвердженням факту надання її батьком матеріальної допомоги її малолітнім дітям, яка була постійним і основним джерелом засобів для існування.

Отже, для встановлення факту перебування на утриманні померлого військовослужбовця з метою отримання одноразової грошової допомоги необхідно довести, що надавана допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування. Факт нерегулярної допомоги у вигляді купівлі продуктів харчування, ліків, подарунків та проведення дозвілля, за відсутності доказів щодо розміру такої допомоги та її співвідношення з іншими доходами, не є достатньою підставою для встановлення факту перебування на утриманні. При цьому показання свідків без підтвердження іншими об’єктивними доказами (банківські виписки, документи про доходи тощо) не можуть бути безспірним підтвердженням факту надання матеріальної допомоги, яка була постійним і основним джерелом засобів для існування.