Реалії Вовчанська: від надії на життя до примусової евакуації

Російські війська швидко захопили контроль над містом, встановивши свої порядки і розпочавши певні репресії проти місцевого населення. Окупація тривала понад пів року, приносячи горе та труднощі мешканцям міста.

Проте 11 вересня 2022 року стало днем надії та радості для Вовчанська, бо в ході успішного контрнаступу Збройних Сил України в Харківській області, місто було звільнене від окупантів. Українські військові змогли повернути контроль над ним і мешканці Вовчанська повернулися додому, отримавши надію знову розпочати життя на своїй території.

На жаль, мир для Вовчанська був недовгим, бо у травні 2024 року в результаті чергового наступу Росії в Харківській області, російські війська знову увійшли до міста. Однак цього разу розпочалися запеклі міські бої, які призвели до значних руйнувань, смертей та великої небезпеки. Місто, яке тільки почало відновлюватися після попередньої окупації, знову опинилося в центрі бойових дій, а його мешканці змушені були ховатися у підвалах та бомбосховищах, ризикуючи своїм життям.

Наразі ситуація в Вовчанську стала ще більш складною, не дивлячись на те, що українські військові продовжують боротися за місто. Історія цього маленького прикордонного міста стала ще одним прикладом невимовної біди, яка випала на долю його мешканців. Вони проживали тут поколіннями, але вимушені були розпрощатися зі своїми домівками та виїхати задля порятунку власного життя.

Під час евакуацій з Вовчанська журналістам ІА “ФАКТ” разом з іншими ЗМІ вдалося поговорити з місцевими жителями, яких волонтери забирали з міста майже на лінії вогню.

Жителі Вовчанська до останнього не хотіли залишати свої оселі та господарство, тому не хотіли виїжджати, коли це можна було зробити більш-менш безпечно. Однак потім, коли бої у місті загострилися, вони залишилися без зв’язку, продуктів та ліків. В основному це були літні, хворі люди. Вони стали очікувати на допомогу, але певний час її не отримували. Пізніше за ними приїхали волонтери, ризикуючи своїм життям. Люди зібрали лише вкрай необхідні речі, бо місць в машинах волонтерів було мало.

Дивлячись в очі жителів Вовчанська, можна було побачити лише сльози від тяжкості втрат всього, що наживали на протязі життя, страху від обстрілів та невідомим майбутнім. Для багатьох з них рішення залишити те, що було колись символом їхнього життя, і розпочати все спочатку у пошуках безпеки, було дуже важким, та далося лише через серйозні розмови волонтерів про ризики залишатися на місці.

Та дорога, яка веде цих людей у безпеку, наповнена не тільки фізичними перешкодами, але й емоційними випробуваннями. І оскільки сьогодні усім цим людям доводиться залишити своє минуле життя задля порятунку, ми повинні пам’ятати про них, підтримувати у цій важкій хвилині та потім допомагати відновити те, що було втрачено та зруйновано.