Єнс Столтенберг пішов з посади генсека НАТО, зробивши кілька гучних зізнань і накресливши шлях для подальшого розвитку Альянсу. Його прощальні інтерв’ю розібрали на цитати світові медіа, включно з російськими. Відтак наголоси й оцінки значно різняться – від роздумів про можливості вступу України до НАТО за наявності окупованих територій до педалювання теми “бункерного перебування” Зеленського у перші дні війни. Частину відповідальності за несвоєчасну і недостатню збройну підтримку України колишній голова НАТО взяв на себе. Історія не допускає умовного способу мислення. І все ж, озираючись назад Столтенберг визнає помилки, прорахунки, некоректні оцінки і говорить про те, що було б, якби…
В інтерв’ю для Financial Times, опублікованому 4 жовтня, Столтенберг зазначив, що вступ України до НАТО під час війни, розв’язаної Росією, не обов’язково означатиме, що Альянс автоматично стане учасником бойових дій. Це зумовлено тим, що гарантії безпеки можуть не поширюватися на території, окуповані Росією. Столтенберг нагадав, що подібні прецеденти вже мали місце в історії НАТО, наприклад, при вступі Західної Німеччини у 1955 році, коли Альянс захищав лише її частину, не визнаючи Східну Німеччину.
Він також згадав приклад Японії, безпекові гарантії якої не поширюються на Курильські острови, які вона вважає своєю територією.
Нагадаємо, що Японія має двосторонні оборонні домовленості зі Сполученими Штатами. Столтенберг вказує на те, що ці гарантії безпеки не поширюються на спірні Курильські острови, які контролює Росія, хоча Японія вважає їх своєю територією. Тож цей приклад ілюструє можливість обмеження дії безпекових зобов’язань, подібно до того, як це може бути з Україною, якщо вона стане членом НАТО, але частина її територій буде окупованою.
Приклад з Німеччиною, на який посилається Столтенберг, стосується вступу Західної Німеччини (Федеративної Республіки Німеччини, ФРН) до НАТО у 1955 році, коли країна була розділена на дві частини: Західну Німеччину, яку підтримували західні країни, і Східну Німеччину (Німецьку Демократичну Республіку, НДР), що перебувала під радянським впливом.
На момент вступу Західної Німеччини до НАТО, вона не контролювала Східну Німеччину, але вважала її частиною своєї території. Однак, гарантії безпеки НАТО поширювалися лише на територію Західної Німеччини, не включаючи Східну. Це створило певний прецедент: НАТО захищало тільки ту частину країни, яку фактично контролював її уряд, при цьому не визнаючи поділу Німеччини як постійного й незворотного.
Столтенберг підкреслив, що якщо є політична воля, завжди можна знайти рішення, однак для цього необхідно визначити лінію, де діятиме стаття 5, і ця лінія повинна контролюватися Україною.
Нагадаємо ще кілька інших прикладів, коли НАТО поширювало свої гарантії безпеки лише на частину території держави-члена.
Туреччина стала членом НАТО у 1952 році. У 1974 році вона здійснила військове вторгнення на Кіпр після перевороту, організованого грецькими військовими. З того часу острів розділений на дві частини: Республіку Кіпр, яку міжнародна спільнота визнає як єдину законну владу, та Північний Кіпр, контрольований Туреччиною, але визнаний лише нею. Попри те, що Туреччина є членом НАТО, Північний Кіпр не є частиною території, на яку поширюються гарантії Альянсу. Це ілюструє ситуацію, коли гарантії безпеки НАТО не поширюються на спірні або окуповані території.
Варто також зазначити, що обидві країни — Греція та Туреччина — є членами НАТО, але мають тривалі територіальні суперечки в Егейському морі. Напруженість між цими двома країнами щодо прав на морські простори та повітряний простір неодноразово призводила до загострення відносин. Попри їх членство в НАТО, ці спори залишаються поза сферою гарантій Альянсу, який намагається зберігати нейтралітет у таких питаннях.
Іспанія вступила до НАТО у 1982 році, проте її конфлікт з Британією щодо суверенітету над Гібралтаром лишається складною територіальною суперечкою. Іспанія не визнає Гібралтар як частину британської території та не розглядає його як підконтрольну зону, на яку поширюються гарантії НАТО. Цей приклад також демонструє, що Альянс уникає втручання в територіальні суперечки між своїми членами, що підкреслює межі колективної оборони у подібних ситуаціях.
Раніше Єнс Столтенберг неодноразово підкреслював, що НАТО підтримує прагнення України до членства в Альянсі, але зазначав, що процес вступу залежить від виконання певних умов, включаючи реформи в країні. Він також говорив про те, що членство можливе лише після завершення конфлікту. Столтенберг зауважував, що НАТО готове підтримувати Україну в її боротьбі за суверенітет, і що країна має потенціал стати частиною Альянсу.
В прощальних інтерв’ю колишній голова НАТО Єнс Столтенберг висловив жаль щодо недостатньої військової підтримки, наданої Україні перед повномасштабним вторгненням Росії. Він заявив, що союзники повинні були надати Києву більше зброї раніше, щоб потенційно запобігти конфлікту. Столтенберг визнає, що обговорення про постачання летальної зброї в Україну було суттєвим до початку вторгнення.
Колишній генсек НАТО також підкреслив важливість забезпечення гарантій безпеки для України, назвавши членство в НАТО ключовим для стабільного та тривалого миру в Європі. Він зазначив, що без стабільної України неможлива стабільна безпека в Європі, а без членства в НАТО Україна не матиме надійних гарантій безпеки. “Двері НАТО відчинені, і Україна приєднається до Альянсу”, – запевнив Столтенберг.
«Я наполягав на перетині всіх тих “червоних ліній”, які встановив Путін, і ми вже багато з них перетнули, але він не вжив жодних дій. Якщо президент Путін вирішить ескалувати ситуацію, використовуючи зброю масового знищення, він знайде виправдання для цього. На даний момент ми вважаємо це блефом», – зазначив він.
Колишній голова НАТО також закликав союзників створити умови для переговорів з Росією, але підкреслив, що остаточне рішення про переговори має залишатися за Україною. Як приклад можливого компромісу Столтенберг навів Фінляндію, яка під час Другої світової війни втратила частину своєї території, але отримала стабільний кордон.
Він також висловив жаль щодо недостатньої підтримки України з боку НАТО до вторгнення Росії та згадав проблеми з фінансуванням оборони серед країн Альянсу. Столтенберг наголосив, що для реалізації усіх обіцянок щодо військової підтримки необхідно буде виділяти значно більше коштів, ніж передбачено поточними нормами.
У своїй прощальній промові Єнс Столтенберг визнав помилки НАТО щодо Росії та висловив занепокоєння, що союзники можуть припуститися подібних помилок у відносинах з Китаєм. Він згадав, що під час його керівництва Альянсом НАТО неодноразово ставили під сумнів, називаючи його “розрізненим” і “застарілим”. Однак, за словами Столтенберга, сьогодні НАТО сильніше та згуртованіше, ніж будь-коли, а Україна наблизилася до членства. Він наголосив, що “свобода важливіша за вільну торгівлю” і що союзники зробили помилку, вважаючи закупівлю російського газу суто комерційною справою. Столтенберг підкреслив, що Росія використовує енергетичні ресурси як засіб тиску, щоб перешкодити підтримці України, і застеріг від подібних ризиків у відносинах з Китаєм, зокрема через контроль Пекіна над критичною інфраструктурою та рідкоземельними металами.
З 1 жовтня його на посаді генерального секретаря замінив Марк Рютте. Колишній прем’єр-міністр Нідерландів отримав нову посаду під час церемонії в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі. Він заявив, що “не може бути тривалої безпеки в Європі без сильної, незалежної України” і підтвердив, що “справедливе місце України — в НАТО”.
Рютте — давній союзник України, підкреслила аналітик Арміда ван Рей, старший науковий співробітник лондонського аналітичного центру Chatham House.
«Під час свого прем’єрства в Нідерландах він активно підтримував Україну. Саме він ухвалив рішення про постачання Україні винищувачів F-16. Таким чином, він має значний досвід підтримки», — зазначила вона.
