У Верховній Раді України розглядали законопроєкт, який, на думку багатьох, може стати ударом по основоположних правах громадян. Документ передбачає кримінальну відповідальність за розголошення даних з публічних реєстрів, але його формулювання настільки розмиті, що під ударом опиняються журналісти, активісти та всі, хто насмілюється викривати корупційні схеми чи інші злочини влади.
Якщо цей закон набере чинності, будь-яке викриття корупції чи публічне обговорення незаконних дій можновладців може обернутися не визнанням суспільства, а реальним тюремним строком. Що це — спроба захистити національні інтереси чи спланована атака на свободу слова?
Що передбачає новий законопроєкт
Законопроєкт №10242 уже викликав хвилю обурення серед журналістів, правозахисників та активістів. Причина цілком очевидна. Адже офіційно цей документ покликаний начебто захищати державні інтереси та посилити контроль над поширенням суспільно важливої інформації, яка зберігається у державних реєстрах. Але на практиці він відкриває шлях до криміналізації будь-якої критики влади, особливо якщо вона зачіпає корупційні схеми чи зловживання високопосадовців. Даний законопроєкт вводить кримінальну відповідальність за розголошення інформації, яку можуть вважати державною таємницею чи важливою для суспільного порядку. Проблема полягає в тому, що критерії визначення, яку саме інформацію не можна розголошувати, прописані нечітко. Фактично це означає, що будь-яке журналістське розслідування чи навіть допис активіста у соцмережах може трактуватися як порушення закону.
Наприклад, якщо журналіст викриє корупцію в міністерстві чи покаже, як бюджетні гроші розкрадаються через фіктивні компанії, влада може легко звинуватити його у “розголошенні секретної інформації”. Наслідки можуть бути дуже серйозними – ув’язнення на 8 років.
Очевидно, що цей законопроєкт б’є по основі демократії — свободі слова. Вільна преса та громадський контроль — це механізми, які стримують корупцію та зловживання владою. Якщо журналісти, правозахисники та громадські активісти будуть притягнуті до відповідальності та опиняться за ґратами за свою роботу, то викриття корупції стане майже неможливим.
Крім того, такий законопроєкт створює атмосферу страху і самоцензури. Люди перестануть говорити про реальні проблеми країни, побоюючись переслідувань. Це в довгостроковій перспективі призведе до зростання корупції, зниження довіри до влади та міжнародної ізоляції України як держави, що порушує права людини. Адже зрозуміло, що за таких умов ні про яке цивілізоване європейське суспільство і речі бути не може.
Що про це думають експерти
Правозахисники вже заявили, що законопроєкт порушує Конституцію, яка гарантує свободу слова та право на доступ до інформації. Вони також наголошують, що законопроєкт суперечить міжнародним зобов’язанням України. А деякі журналісти називають його нічим іншим, як наступом на демократію та спробою прикрити злочинні махінації чиновників.
Журналіст Української правди Михайло Ткач, був першим, хто відреагував на особливості законопроєкту у своєму дописі у Facebook. Він зазначив, що статті 361 та 361-2 КК України у вже наявному вигляді створюють загрозу для викривачів корупції. Так як у разі визнання судом інформації, яку вони розголошують, суспільно необхідною, вони можуть бути піддані кримінальному переслідуванню.
“Це порушує захист від кримінального переслідування передбачений законами України Про інформацію та Право на доступ до публічної інформації за розголошення інформації з обмеженим доступом. А отже створює страх серед тих, хто розкриває корупційні схеми та зловживання владою. У проєкті закону № 10242 передбачено зміни до ККУ, зокрема посилення покарання за розголошення інформації з держреєстрів у час війни та покарання строком до 8 років. Водночас звільнення від відповідальності викривачів корупції взагалі не передбачено. У підсумку це дасть можливість правоохоронцями масштабно посилити контроль за джерелами журналістів та самими журналістами”, – зазначає Михайло Ткач.
Спільнота Медіарух також закликає депутатів ні в якому разі не підтримувати цей законопроєкт.
“Цей законопроєкт несе суттєві загрози для свободи слова, роботи журналістів, захисту журналістських джерел та викривачів корупції в Україні. Під прикриттям боротьби із “зловживанням даними” створюється інструмент, який може бути використаний для переслідування журналістів, що висвітлюють корупційні схеми або зловживання владою. Перетворення подібних правопорушень на тяжкі злочини відкриває можливість для застосування негласних слідчих дій проти журналістів, зокрема прослуховування та стеження, що суттєво порушує стандарти захисту джерел інформації”, – зазначають у своєму дописі-зверненні у Facebook активісти спільноти Медіарух.
“Згідно з цим законопроєктом, якщо журналіст-викривач або його джерело у правоохоронних органах пробʼє по базі власника нового дорогого авто — то вісім років отримає журналіст або джерело, а не корупціонер. Вісім років отримає журналіст, якщо покаже, що посадовець незрозумілим чином перетнув кордон. В Україні є фантастично круті журналісти-розслідувачі, роботу яких просто вбʼють цим драконівським законопроєктом. І зроблять великий подарунок любителям корупції”, – застерігає голова комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярослав Юрчишин.
Великий подив викликає той факт, що начебто даний законопроєкт просувається під виглядом виконання вимог Європейського Союзу. Але його положення очевидно суперечать принципам свободи слова, захисту журналістських джерел і викривачів, закріплених у міжнародних документах, включно з нещодавно ухваленим Європейським актом про свободу медіа. То про який вступ до ЄС йдеться мова, коли чиновники так зухвало трактують нові закони на свою користь, порушуючи свободу слова, яка декларується в законах України та постійно злітає з вуст самих можновладців? На ділі ми маємо порушення права на свободу слова та очевидні спроби заважати журналістам неупереджено користуватися фактами, вести розслідування та висвітлювати події для суспільства.
За словами експертів, варто спочатку провести додаткові консультації з міжнародними партнерами та медівниками з метою пошуку можливих варіантів захисту персональних даних без наступу на права журналістів. І лише тоді розробити новий законопроєкт закону з відсилкою до захисту прав викривачів.
Якщо суспільство дозволить прийняти цей законопроєкт, то це стане небезпечним прецедентом. Українцям доведеться жити в реальності, де розмова про правду коштує свободи, а питання до влади — в’язниці. Це не просто виклик для журналістики чи правозахисної діяльності, а загроза для кожного, хто хоче жити у вільній і прозорій країні. Посилення кримінальної відповідальності має супроводжуватися створенням надійних механізмів захисту журналістів та викривачів корупції. Законодавство, яке обмежує можливості суспільного контролю за владою та сприяє створенню атмосфери страху серед журналістів, не лише шкодить демократії, а й підриває довіру до державних інституцій.
Законопроєкт №10242 — це тест на готовність українського суспільства захищати свої права. Поки що боротьба триває, але мовчання може стати найгіршим вибором.
Як реалізується право на свободу слова за кордоном
Свобода слова — це основоположне право, яке в зарубіжних країнах має свої особливості. У США свобода слова захищена Першою поправкою до Конституції. А це означає, що держава не може обмежувати висловлювання, навіть якщо вони критикують уряд. Люди мають право на протест, публічне висловлювання та публікацію будь-якої інформації, якщо вона не загрожує національній безпеці або не є наклепом. Звісно, законом передбачені і винятки: заборонені висловлювання, що закликають до насильства, розпалюють ненависть чи шкодять національній безпеці.
У Німеччині свобода слова гарантується Основним законом із чіткими обмеженнями. Так законом передбачена заборона мови ненависті, пропаганда нацизму, заперечення Голокосту. Регулюється контент, який може завдати шкоди суспільній моралі, наприклад, порнографія чи мова, що розпалює ворожнечу. Викриття корупції захищене, але порушення особистих прав посадовців може мати юридичні наслідки.
У Великій Британії свобода слова забезпечується через Європейську конвенцію з прав людини. Проте діє закон про наклеп, який захищає репутацію осіб і компаній. Якщо хтось публічно звинувачує інших без доказів, це може призвести до судового позову. Мова ненависті та підбурювання до тероризму суворо караються законом.
У скандинавських країнах, таких як Швеція чи Норвегія, свобода слова регулюється ліберальними законами, які дозволяють широкі дискусії та критику влади. Особливий акцент робиться на прозорості: громадяни мають право на доступ до державної інформації, що сприяє боротьбі з корупцією. Але висловлювання, що порушують права інших, наприклад, мова ненависті, підлягають покаранню.
Чудовим антиприкладом невизнання свободи слова є Китай. В цій країні свобода слова суворо обмежена. Критика влади може призвести до штрафів, арештів або навіть ув’язнення. Державні органи контролюють медіа і блокують доступ до небажаних ресурсів. Активісти, блогери й журналісти часто стикаються з переслідуваннями.
Як бачимо, у демократичних державах свобода слова регулюється таким чином, щоб захищати інтереси суспільства та забезпечувати баланс між правами особи й безпекою. В авторитарних — вона використовується як інструмент для контролю над населенням і боротьби з інакомисленням. Наша влада, створюючи подібні закони, ризикує пустити країну по курсу авторитарного режиму, а це означає, що про ЄС можна забути. Свобода слова працює найкраще в умовах прозорості влади, незалежної судової системи та активного громадянського суспільства. Лише за таких умов можливо створити цивілізоване суспільство.
Нині склалася така картина, що свобода слова в Україні все частіше нагадує красиву декларацію, яку влада використовує для власного піару, але ігнорує на практиці. Подання на розгляд парламенту законопроєкту №10242 було черговим кроком до того, щоб перетворити її на фікцію. Під виглядом турботи про “суспільний порядок” і “національну безпеку” нам пропонують механізм, що захищає не державу, а корупціонерів від викриття. При цьому ЗМІ, які мають бути “вартовими демократії”, ризикували перетворитися на мовчазних свідків зловживань. Журналісти, активісти, антикорупціонери — всі, хто бореться за правду, ризикують опинитися за ґратами за виконання своєї роботи. Однак 4 грудня законопроєкт, що передбачає посилення відповідальності за розповсюдження інформації з публічних електронних реєстрів, не здобув підтримки у Верховній Раді. Про це повідомив народний депутат Олексій Гончаренко. За законопроєкт №10242 проголосували 213 депутатів, однак 229 парламентарів ухвалили рішення відправити документ на повторне друге читання.
Свобода слова є не просто законним правом, вона є фундаментом, на якому тримається демократія. Якщо ми дозволимо знищити цей принцип, завтра зникне будь-яка можливість викривати брехню, розкривати маніпуляції й захищати справедливість. Мовчання, нав’язане страхом чи цензурою, стає найефективнішою зброєю проти суспільства, позбавляючи його здатності боротися за власні права. Без свободи слова ми ризикуємо втратити не лише істину, але й саму ідею свободи як таку.
