З кожним днем ми стаємо на крок ближче до перспективи, коли кожна фінансова дія – від покупки хліба до переказу коштів волонтерам, може опинитися під повним контролем держави. Цифрова валюта здатна перетворити грошову систему на прозорий механізм нагляду, де будь-яка транзакція зберігається, аналізується і, за потреби, миттєво блокується. Це вже не припущення чи футуристичний сценарій, а напрямок, в якому рухається Україна під гаслом, нібито, технологічного розвитку. І хоча публічно представники влади засуджують цифрову валюту в інших країнах, водночас говорячи про інновації, прозорість та її зручність, насправді ми стоїмо перед доволі небезпечною межею між цифровим прогресом і цифровим рабством.
Як цифрова гривня може змінити відносини держави і громадянина
Віце-прем’єр-міністр з цифрової трансформації Михайло Федоров вже не перший рік системно просуває ідею впровадження в Україні цифрової гривні саме у тому вигляді, який містить ознаки централізованого контролю. Ще в серпні 2021 року він публічно заявляв про плани виплачувати зарплати своїй команді в е-гривнях до кінця того ж року. 21 лютого 2022 року, всього за кілька днів до повномасштабного вторгнення, пролунала нова обіцянка — запустити цифрову гривню до кінця 2022-го. У лютому 2023 року Федоров знову озвучив плани запуску е-гривні, цього разу вже у 2024 році. Зрештою, саме з його ініціативи Національний банк України визначив 2025 рік як час для пілотного запуску тестового проєкту цифрової валюти.
Як бачимо, термін “цифрова гривня” вже давно перестав бути технічною екзотикою. Сьогодні це реальний елемент державної стратегії, який Національний банк України готує до випробувань у найближчі роки. Йдеться про третю форму національної валюти, що має функціонувати поряд з готівкою і звичними безготівковими коштами. Але те, що подається як черговий технологічний крок, насправді має куди глибші й потенційно суперечливі наслідки, а особливо якщо говорити про контроль над грошима громадян.
Згідно з офіційною позицією, цифрова гривня буде не просто електронними грошима, її головна “новація” полягає у програмовності. Тобто, на відміну від звичайного банківського рахунку, такі гроші можна буде обмежувати у використанні. Приміром, якщо держава надає фінансову допомогу на відбудову житла, ці кошти можна буде витратити виключно на будівельні матеріали. Якщо ж це гроші з програми підтримки читання, то на них дозволять купити лише книги.
Заступник голови НБУ Олексій Шабан пояснює, що зараз банки змушені відкривати окремі рахунки або випускати спеціальні картки для цільових виплат. Цифрова валюта нібито спростить цей процес. Усе вирішуватиметься “в адмінці”: у системі магазину певним товарам буде присвоєно мітки, а цифрова гривня зможе зчитувати ці обмеження. Купити щось поза встановленим переліком, наприклад, солодощі або алкоголь, такою гривнею буде просто неможливо. Після надходження цих грошей на рахунок продавця обмеження зніматимуться, і він зможе розпоряджатися ними як звичайною валютою. Так виглядає технічна сторона. Але саме тут починаються глибші запитання щодо принципів фінансової свободи.
Програмовані платежі є моделлю, в якій гроші перестають бути універсальним засобом обміну і перетворюються на умовну перепустку до певних дозволених дій. Автоматичне виконання державних алгоритмів замість персонального вибору. Тобто, механізм теоретично зможе відсіювати “небажані” витрати, зокрема й ті, що суперечать державній політиці, навіть якщо вони цілком легальні. У НБУ наголошують, що цифрова гривня буде “безпечнішою”, ніж готівка.
Якщо втратити доступ до гаманця, його можна буде відновити через іншого провайдера. Це справді вирішує стару проблему: загублена купюра буде втрачена назавжди, тоді як цифровий гаманець підлягає відновленню. Але за цим рішенням криється необхідність централізованого контролю над доступом до грошей. Тобто можливість технічно і юридично втручатися у розпорядження приватними фінансами. У технологічному плані НБУ вивчає розподілену реєстрову систему (DLT), яка забезпечує захист і прозорість даних. Проте, на відміну від децентралізованих криптовалют, цифрова гривня буде централізованою. Її емісію та обіг контролюватиме виключно Національний банк. Це рішення підкреслює: йдеться не про заміну державної грошової системи, а про її технологічне розширення з повним контролем з боку центру.
Перший пілотний проєкт е-гривні заплановано на 2025 рік. Тестування охопить реальні операції. Громадяни зможуть отримувати цифрові кошти, витрачати їх, а бізнес — приймати. Попри формальну добровільність участі, до проєкту залучено усі державні інституції, на кшталт Пенсійного фонду, Міністерства соціальної політики, Державної казначейської служби, що свідчить про масштабні наміри для потенційного переходу до нового стандарту фінансової поведінки. Регулятор готується проводити активну інформаційну кампанію. У Нацбанку визнають, що цифрова валюта може викликати недовіру. Та експерти наголошують, що, як і у випадку з криптовалютами, спочатку суспільство має сприйняти ідею прозорості, мовляв, усе видно, усе фіксується, усе під контролем. Офіційна позиція при цьому залишається незмінною: цифрова гривня — це не заміна готівки, не обов’язок і не примус, а лише “ще один варіант”. Користуватися ним чи ні залежить лише від самого громадянина. Проте в умовах, коли в державі вже давно практикується блокування рахунків без рішення суду, автоматичне списання податків і штрафів, а цифрові інструменти все більше підпорядковуються бюрократичній логіці, це “добровільне” рішення цілком може стати новою нормою. І тоді запитання про те, де проходить межа між зручністю та контролем, перестане бути теоретичним.
Цифрові активи в Україні: грошова революція на тлі війни
Попри війну, економічну нестабільність і постійні виклики для фінансової системи, Україна продовжує залишатися однією з найбільш цифрово активних країн світу. І мова не лише про банківські сервіси чи “Дію”. Цифрові активи стали новим фронтом для українського користувача, бізнесу та навіть держави.
За прогнозами Statista, ринок цифрових активів в Україні вже у 2025 знизиться до 152,4 млн длр. Це падіння може бути симптомом як ринку, що стабілізується після стрімкого злету, так і свідченням невизначеності в цифровому регулюванні. Проте попит зростає. Станом на 2025 рік кількість українців, які користуються цифровими активами, становить майже 2 млн осіб. Це близько 5,3% населення, що робить країну одним із лідерів у Європі за темпами поширення. Середній дохід на одного користувача очікується на рівні 82,5 длр, що вказує на активне використання, а не просто “пробу пера”.
Згідно з рейтингом Chainalysis, Україна посідає 4-те місце у світі за рівнем прийняття криптовалют. 12,7% дорослого населення мають криптовалютні гаманці, що вказує на стратегічний вибір. На тлі фінансових обмежень, обвалу банківських сервісів та логістичних труднощів, українці звертаються до Bitcoin, Tether та інших цифрових активів, як до альтернативи банківській системі. Історії збереження заощаджень у холодних гаманцях, переказів через блокчейн без банківської комісії чи втручання перетворилися з розділу фантастики на частину воєнної економіки.
Найяскравішим прикладом виступає криптобіржа Kuna, де щоденний обсяг торгів досягає 800 тис длр, навіть у кризових умовах. Це свідчить пол. те, що криптовалюта в Україні не є спекулятивною іграшкою, а повноцінним платіжним і заощаджувальним інструментом. В умовах війни, коли доступ до банків, банкоматів і міжнародних сервісів був тимчасово паралізований, багато українців інтуїтивно переорієнтувалися на криптовалюту. За інформацією аналітиків, Bitcoin, Ethereum та стейблкоїни стали “грошовою подушкою” для тисяч родин, змушених евакуюватися або втратити зв’язок з рідною банківською системою. Очевидно, що саме відсутність потреби в банках, простота переказів, захист від інфляції стали головними причинами, чому цифрові активи перетворилися з “модної теми” на інструмент виживання.
У березні 2022 року Верховна Рада схвалила, а президент підписав закон, який формально визнає цифрові активи як законні в Україні. Тепер держава стала однією з перших країн у світі, яка не просто “дозволила криптовалюту”, а створила рамки для її обігу.
Але на ділі все не так злагоджено, як здається. І ось тут виникає конфлікт, бо система, що народилася на свободі, ймовірно буде мати механізм контролю. Цілком зрозуміло, що цифрова економіка в Україні вже не просто “проєкт майбутнього”, але вектор її розвитку залежатиме від того, чи стане держава партнером цифрових інновацій, чи намагатиметься зробити їх ще одним інструментом нагляду.
Цифрова валюта у світі: уроки для України
Світ вже кілька років активно експериментує з цифровими валютами центральних банків (CBDC), і деякі країни навіть вийшли на етап повноцінного запуску. Їхній досвід для України може стати не просто цікавою статистикою, а живою лабораторією, де народжуються не тільки ідеї, а й попередження. Наприклад, Китай став одним з піонерів, розпочавши тестування цифрового юаня ще у 2019 році. Масштаби вражають: понад 260 мільйонів користувачів, транзакції на десятки мільярдів доларів. Цифровий юань активно інтегрують у повсякденне життя — від громадського транспорту до соцпрограм. Однак тут же з’являється й суттєва тривога, адже технологія дає владі безпрецедентні можливості для моніторингу та контролю кожного платежу.
У 2020 році Багамські Острови випередили всіх і офіційно запустили свою цифрову валюту — Sand Dollar. Ідея полягала у підвищенні доступу до фінансових послуг у віддалених районах та зниженні витрат на готівкові операції. Проте пройшло два роки, а користувачів цифрового долара — менше 10%. Цей факт нагадує, що для запуску подібної валюти потрібна не лише технологія, а й чітке розуміння, як люди будуть користуватися новинкою, наскільки вона потрібна і зрозуміла.
Швеція — одна з найпросунутіших країн у цифровізації фінансів, де готівка практично зникла. Тут проєкт e-krona поки що знаходиться на стадії досліджень і тестів. Шведи намагаються знайти “золоту середину”, бо на їх думку, цифрова валюта має доповнити, а не замінити традиційні методи, зберігаючи свободу вибору для громадян.
Як бачимо, китайський досвід можна сміливо сприймати як похмуре нагадування того, що цифрова валюта легко перетворюється з інструменту зручності на зброю масового стеження. Те, що в одному натисканні клавіші держава отримує доступ до всієї вашої фінансової поведінки вже стало реальністю для сотень мільйонів китайців. Українське суспільство, яке пройшло випробування свавіллям силовиків, податковими блокуваннями без рішень суду та перманентною корупцією, має всі підстави ставитися до цього з обережністю, якщо не з прямою підозрою.
Також варто розуміти, що лише одного прогресу недостатньо. Невдалий старт Sand Dollar на Багамах, де ставка була зроблена на технологію, продемонстрував, що важливо ще й розуміти потреби населення. Україна не може дозволити собі повторити цю помилку. Цифрова гривня має вирішувати проблеми, а не створювати нові, а особливо якщо мова йде про ще більше ускладнення державних процедур, які й так давно задушили дрібний бізнес та звичайного платника податків.
Швеція, у свою чергу, показує приклад обачності. Навіть у надсучасному, майже повністю безготівковому суспільстві цифрову валюту впроваджують не революційно, а обережно, як доповнення, а не як заміну. Там розуміють: у питанні грошей радикалізм породжує опір. І якщо вже шведи не поспішають, то Україні тим паче не варто кидатися в експеримент, не маючи ні технологічної стабільності, ні суспільного консенсусу.
Впровадження цифрової гривні має сприйматися як глибокий суспільний експеримент із непередбачуваними наслідками. І якщо держава піде шляхом жорсткого контролю, не забезпечивши громадянам базових гарантій конфіденційності та вибору, нова валюта легко перетвориться на фінансові кайдани. В цьому процесі ми не торкаємося питання комфорту, а маємо серйозний виклик демократичним цінностям і праву на приватність. Центробанк і держоргани, що керують емісією та рухом цифрових грошей, отримають неймовірні можливості для контролю.
Історія показує, що концентрація таких повноважень майже завжди призводить до зловживань. Це може означати тиск на політичних опонентів, утиски активістів чи навіть цензуру незалежних ЗМІ через обмеження у фінансових операціях. Таким чином, цифрова гривня ризикує перетворитися на механізм придушення свободи, прихований за фасадом інновацій.
А що станеться, якщо цифрова гривня стане єдиним способом розрахунків? Люди втратять право вибору, позбудуться можливості зберігати і витрачати гроші анонімно, як це було з готівкою. У цьому разі фінансова система перетвориться на інструмент контролю, де кожен крок громадянина регламентований і відстежений. Саме тому це вже є не просто економічною зміною, а радикальним обмеженням базових свобод. Звісно, з одного боку, цифрові технології відкривають нові можливості розвитку, але з іншого — не можна повторювати помилки авторитарних режимів, де цифрова валюта стала інструментом контролю та обмежень.
Щоб цього уникнути, потрібно впровадити жорсткі законодавчі гарантії захисту приватності і прав користувачів. Важливо створити прозорі механізми нагляду, які не дозволять владі зловживати своїми повноваженнями. І головне, залучити суспільство до відкритого діалогу, щоб кожен розумів, як працює нова система і які ризики вона несе. При цьому варто зберегти можливість вибору, щоб люди могли користуватися як цифровою гривнею, так і звичною готівкою. Лише тоді цифрові гроші стануть інструментом розвитку, а не засобом обмеження свободи.
