На тлі постійних викликів і труднощів, з якими стикається українська армія в умовах війни, діяльність територіальних центрів комплектування (ТЦК) завжди була під пильним оком суспільства. Питання вручення повісток стало особливо гострим, враховуючи масові мобілізації. Та виявляється, що за суворою зовнішністю процесу ховається елемент гри та змагання серед самих працівників ТЦК. Ця ситуація, викладена в інтерв’ю, відкриває несподівані деталі внутрішнього життя працівників ТЦК.
Працівники ТЦК влаштовують між собою неофіційні змагання, які можуть здатися дивними на перший погляд. За словами представника ТЦК, у них немає строгого плану або квоти щодо вручення повісток, але це не заважає співробітникам обговорювати між собою, хто скільки повісток вручив.
“Це стало своєрідною внутрішньою грою: хто більше, а хто менше роздав повісток. Щодня працівники діляться, скільки повісток їм вдалося вручити. Це на повсякденній основі, ми щоденно вручаємо повістки. Є певний спортивний інтерес. “У тебе скільки?”, “Я вже 5 вручив”. У когось одного дня більше, у іншого на наступний день більше. Це нічого не дає, у нас немає плану. Це просто спортивний інтерес серед своїх”, – розповів працівник ТЦК.
Також виявилося, що у них є своєрідні “премії” за вручення повісток водіям дорогих автомобілів. При цьому “гелік” або інші люксові авто вважаються великим успіхом.
“Є змагання виписати повістку тому, у кого крутіша машина. Є “гелік”. Ось буде їхати чувак на “геліку”, йому треба впаяти повістку. Чим дорожча машина, тим цікавіше. Серед своїх є така галочка, вручити комусь на “геліку”. Tesla – це вже пройдений варіант. На “геліку” у мене ще не було. У нас є розуміння, якщо хтось їде на “геліку”, це або хтось дуже крутий, або бандос – це вже галочка”, – розповідає він.
Працівник ТЦК поділився, що у нього навіть був випадок, коли йому вдалося вручити повістку водієві останньої моделі Mercedes-Benz S-класу. Для них це як своєрідний знак визнання та досягнення. Як всім відомо, такі машини можуть належати або дуже важливим людям, або якимось впливовим фігурам, що не може не піднімати самооцінку працівникам ТЦК.
Отже, перетворення вручення повісток на своєрідну гру та змагання між працівниками ТЦК розкриває людську сторону цього непростого процесу. Попри серйозність завдань, з якими стикаються ці працівники, у їхній діяльності знайшлося місце і для змагальності, що, безумовно, додає психологічного відтінку їхній роботі. Але це також викликає питання про етичність таких змагань, особливо в контексті війни, де кожна повістка може змінити чиєсь життя.
