За 10 років правління президента Туреччини Ердогана багато політичних та економічних ресурсів було витрачено на Африку. Кількість посольств у країнах Африки за декаду правління Ердогана збільшилась у 3,5 рази: з 12 до 44. Яка мета присутності Туреччини в Африці та чи можна це політико-економічне втручання розглядати як взірець для наслідування?
Багатовекторність турецької політики з Росією
Загалом можна стверджувати, що політика Туреччини не суто близькосхідна, а скоріш багатовекторна. “Багатовекторність” зовнішньої політики Турції виявляється, скажімо, у тому, що країна могла збити російський літак, а згодом налагодити з Росією паралельний імпорт.
Йдеться про інцидент, коли у листопаді 2015 року турецький винищувач F-16 збив російський військовий літак Су-24 на сирійсько-турецькому кордоні. Анкара стверджувала, що російський літак порушив повітряний простір Туреччини і не реагував на численні попередження.
Цей інцидент натомість не завадив Туреччині запровадити паралельний імпорт з Росією. Згодом, з березня минулого року, Туреччина припинила транзит санкційних товарів до Росії. Це рішення було прийнято під тиском ЄС та США, які вимагали підтримати обмеження, накладені на Росію через війну в Україні. Митна система Туреччини почала блокувати товари, які прямують до Росії, що значно ускладнило паралельний імпорт.
Непослідовність дій Анкари щодо Пекіну та Європи
Ердоган може з ентузіазмом тиснути руку Сі Цзіньпіну, а потім втопити китайський автопром. З одного боку, Туреччина та Китай співпрацюють у галузях енергетики, торгівлі та інвестицій тощо, а з іншого, Анкара може не вагаючись запровадити китайцям чималі мита. Так, у липні Туреччина запровадила спеціальне імпортне мито у розмірі 40% на імпорт автомобілів з Китаю. Це стосується як електромобілів, так і звичайних та гібридних автомобілів. Мінімальне мито становить 7000 доларів за автомобіль.
Ердоган може відвідувати Європу та захоплюватися її досягненнями, а може налаштувати потік мігрантів в Європу, завдавши Старому Світу чималий соціально-економічний клопіт.
Чому Туреччина обрала Африку як ключовий напрямок прикладання своїх зусиль
Непослідовність міжнародної політики наступниці Османської імперії можна пояснити її амбіціями стати провідником між Азією та Європою. На думку турецького керівництва, саме через неї має проходити Великий шовковий шлях. Саме тут повинен знаходитися глобальний хаб всіх торговельних потоків світу. Але проблема в тому, що для Заходу такий шпагат не дуже прийнятний, у тому числі тому, що імідж Ердогана в Європі останнім часом погіршився.
І от наразі Африка виявилася тим регіоном, де політична багатовекторність Анкари не мала зворотного ефекту для турків. Динаміка входження турецьких компаній всіх сфер економіки забезпечили Туреччині небувалі темпи збільшення своєї присутності на “континенті коротких тіней”.
Туреччина пропонує Африці послуги, будівництво, відбудову, продовольство, розвиток технологій для аграріїв. енергетики та видобування корисних копалин. Варто згадати про гуманітарні ініціативи Туреччини в Африці, включаючи допомогу в будівництві лікарень, шкіл та інших інфраструктурних проектів, а також зростання турецьких інвестицій у будівництво, енергетику та сільське господарство.
В контексті колоніального минулого африканських народів стають зрозумілими їхні побоювання перед активним втручанням в їхнє життя розвинених країн. Разом з тим континент потребує постачання, яке йому можуть забезпечити саме розвинені країни, які можуть запропонувати сучасні технології, будівництво та інвестиції.
Чому Туреччина їм здається вигідним партнером? З одного боку, вона не є західною країною, при цьому має солідний власний капітал та є високотехнологічною. Так, очевидний прогрес Туреччина демонструє у розвитку авіаліній. Жодна країна світу не пропонує стільки рейсів в африканські країни як авіакомпанія Turkish Airlines: щотижня у 29 африканських країн здійснюється 273 рейси. Завдяки цьому процвітає туризм та бізнес-подорожі в обидва боки. Цьому сприяє і спрощений візовий режим в Африці.
На континенті активно з’являються нові школи, мечеті, аеропорти, дороги, побудовані турецькими забудовниками. Тільки у 2013 році було побудовано більше ніж 1800 інфраструктурних об’єктів. Варто зазначити, що саме спільна релігія дуже сприяє знаходженню спільної мови та порозуміння між турецькими та африканськими партнерами. Звичайно, важко переоцінити роль державної підтримки у входженні турецького будівельного бізнесу на африканський ринок.
Європейські та американські будівельні компанії також намагалися освоїти ринок Африки, але через невизначеність перспектив та безпекові ризики важко вкладалися в специфічну модель ведення бізнесу. На противагу ним, турки цілком могли адаптуватися на тропічному континенті до запропонованих ним умов ведення бізнесу.
З’явилася в Африці і продукція оборонно-промислового комплексу. Зокрема, після вдалого застосування безпілотників Байрактар, їх покупкою у турецькій компанії Baykar Makina зацікавилися в Малі, Нігері та Ефіопії. Але більшою мірою на континенті збувають старі бронетранспортери, техніку для розмінування, кулемети, автомати та ін. За останні 10 років обсяг експорту турецької зброї до Африки зріз у 10 разів, досягши піка у 100 млн доларів у 2021 році.
Останні роки Туреччина навіть брала на себе роль арбітра в місцевих конфліктах. З останніх подій виділяють візит дипломатів з Сомалі та Ефіопії до Туреччини. Через низку соціальних та географічних факторів всі країни мають довгу історію конфлікту.
Так, Сомалі блокує вихід Ефіопії до Індійського океану і не поступається цим правом. На цьому ґрунті і виникла низка політичних та військових конфліктів між двома країнами. Ердоган лобіював вирішення цього конфлікту, просуваючи через свої політичні сили будівництво військової бази на березі Індійського океану на території Сомалі. Це, звичайно, викликало незадоволення сомалійців.
Що думають у світі про залученість Туреччини до африканської економіки
Багато країн уважно стежать за активністю Туреччини в Африці і висловлюють різні думки з цього приводу. США і Франція стурбовані зростаючим впливом Туреччини в Африці. Вони вбачають у цьому спробу Туреччини зміцнити свої геополітичні позиції і конкурувати з традиційними західними союзниками в регіоні.
Думки африканських країн розділяються. Деякі країни, як Сомалі та Ефіопія, вітають турецькі інвестиції та допомогу, вбачаючи в цьому можливість для економічного зростання та розвитку інфраструктури. Інші країни можуть бути більш обережними, побоюючись надмірного впливу зовнішніх сил на їхні внутрішні справи.
Країни Близького Сходу – Єгипет і Саудівська Аравія – також уважно стежать за діями Туреччини в Африці, розглядаючи це як частину ширшої стратегії Туреччини з розширення свого впливу в ісламському світі.
Тетяна Морараш
