Європейська політична ідентичність завжди формувалася під впливом міжнародних криз та історичних катаклізмів, і нині цей процес стає особливо виразним. Події вчорашнього вечора в Овальному кабінеті визначили новий переломний момент у відносинах між Європою та США: трансатлантичний розкол у питанні війни в Україні загострюється.
Адміністрація Трампа, ледь прийшовши до влади, почала вимагати від європейських країн взяти на себе основний тягар безпекової підтримки України. До цього додалася загроза 25-відсоткових мит на європейський експорт до США, а також посилений тиск на Київ із вимогою поступок Москві. Під загрозою опинилися не лише стратегічні інтереси, а й самі цінності, на яких ґрунтується європейський проєкт. Європа більше не може сподіватися на те, що США автоматично гарантуватимуть її безпеку. Навпаки, вона має продемонструвати готовність до самостійного політичного та військового лідерства на регіональному та глобальному рівнях.
Чи зможе Європа впоратися з цим викликом, залежить від політичної волі та здатності її лідерів діяти спільно. У цьому турбулентному середовищі багатократно зростає важливість європейської єдності. Хоча Європейський Союз об’єднує 27 держав, його позиція – це лише частина ширшої континентальної відповіді. Символічним став підхід прем’єр-міністра Великої Британії Кейра Стармера, який у розмовах із Трампом наголошує на європейській ідентичності. Це питання виходить далеко за межі безпеки та оборони.
Саме в цьому контексті слід розглядати й екстрені зустрічі європейських лідерів. Лондон стає ключовим місцем для попередніх переговорів перед масштабною зустріччю ЄС у Брюсселі наступного тижня. До цього переговори з Трампом вже провів Еммануель Макрон. Підвищений рівень координації серед європейських держав вказує на те, що вони розглядають поточний момент як критичний для визначення подальшої політичної траєкторії Європи. І посилення напруженості з Вашингтоном лише підкреслює нагальність цих перемовин.
Скасований візит представника ЄС до Вашингтона
По багатьох інцидентах останніх днів бачимо, що адміністрація Трампа не соромиться використовувати економічний тиск і дипломатичні маневри для просування власних інтересів. І йдеться не лише про конфронтацію Трамп-Зеленський.
Важливим сигналом також став скасований нещодавно візит верховного представника ЄС із зовнішньої політики Каї Каллас до держсекретаря США Марко Рубіо під час її поїздки до Вашингтона. Про це повідомляє видання Politico. Офіційна версія — “проблеми з графіком”, але для європейських дипломатів це виглядає як черговий крок Трампа, спрямований на демонстрацію того, що ЄС для нього не є рівнозначним партнером.
Епізод з представницею ЄС лише підкреслює глибину трансатлантичного розколу щодо війни в Україні. Очікувалося, що Каллас обговорить із Рубіо позицію США щодо переговорів із Москвою, особливо після того, як Трамп почав відкрито наполягати на компромісах, які можуть піти на користь Росії. Однак, судячи з усього, нова адміністрація в Білому домі не зацікавлена в демонстрації єдності із Європою на цьому напрямку.
Як зазначив один із дипломатів ЄС, скасована зустріч ще раз засвідчує, що Вашингтон не бачить Брюссель як самостійного гравця у цій грі. Це не просто дипломатичний інцидент – це прояв ширшої тенденції, коли США дистанціюються від спільної стратегії з Європою та натомість формують власний порядок денний у питаннях безпеки та геополітики.
Європа посилює незалежність від США
Після дипломатичного скандалу під час візиту президента України Володимира Зеленського до США європейські політики дедалі гучніше говорять про необхідність посилення самостійності Європи. Депутатка Європарламенту від Вільної демократичної партії Німеччини Марі-Агнес Штрак-Ціммерманн наголошує, що ЄС більше не може покладатися виключно на Сполучені Штати.
“Як переконана трансатлантистка, я кажу це не легковажно, але настав час посилити нашу незалежність від США“, — заявила вона в інтерв’ю Deutsche Presse-Agentur. Політикиня закликає Європу продемонструвати силу та діяти більш рішуче у відносинах з Україною: “Ми повинні показати зуби. Нам потрібно укладати договори з Україною, формувати економічні пріоритети та переосмислити роль Європи у світі“.
Особливе обурення Штрак-Ціммерманн викликає ситуація, в якій США чинять тиск на Зеленського. “Це просто немислимо — такі методи є відверто ганебними, навіть абсурдними“, — зазначила вона. Вона наголосила, що поки Росія продовжує свою агресію, адміністрація Трампа фактично здійснює інверсію ролей, змушуючи Україну виправдовуватися, тоді як агресор залишається безкарним. Така політика лише грає на руку Володимиру Путіну.
У цьому контексті реакція Європи набуває особливого значення. Підхід Трампа змушує європейських лідерів переосмислювати свою стратегію і посилювати власну роль у міжнародній політиці.
Стармер намагається зняти напруженість
Після напруженого інциденту в Білому домі між президентом України Володимиром Зеленським і президентом США Дональдом Трампом прем’єр-міністр Великої Британії Кейр Стармер намагається взяти на себе роль посередника.
Як повідомили в офісі британського прем’єра на Даунінг-стріт, Стармер провів телефонні розмови як із Зеленським, так і з Трампом після того, як український президент передчасно залишив Білий дім.
“Він залишається непохитним у своїй підтримці України та робить усе можливе для пошуку шляху до стійкого миру, заснованого на суверенітеті та безпеці України“, — заявив представник Даунінг-стріт.
Такий жест з боку Лондона відображає прагнення Великої Британії зберегти єдність Заходу у підтримці України, попри дедалі більш контроверсійний підхід адміністрації Трампа. Чи зможе Стармер стати тим голосом, який пом’якшить трансатлантичну напруженість, наразі відкрите питання, однак його активне залучення до діалогу свідчить про спробу сформувати альтернативний європейський курс у врегулюванні війни.
Всі, крім Орбана
Після дипломатичного скандалу у Білому домі численні європейські лідери висловили свою підтримку Зеленському. Серед них були президент Франції Еммануель Макрон, прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес та президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн. Вони публічно підтримали Зеленського, підкреслюючи його гідність та мужність у протистоянні агресії.
Президент Європейської ради Антоніу Кошта запросив Зеленського взяти участь у саміті лідерів ЄС, запланованому на 6 березня, що свідчить про подальшу підтримку України з боку європейських партнерів.
Загалом, понад 30 лідерів європейських держав та інституцій висловили свою солідарність з Україною в цей критичний момент. Єдиний європейський лідер, який пішов проти течії – Віктор Орбан, що має виразну проросійську позицію.
Свою підтримку Україні висловив і прем’єр-міністр Австралії Ентоні Альбанезе. Він запевнив, що Австралія продовжуватиме підтримувати Україну стільки, скільки буде потрібно.
Що може зробити Європа в довгостроковій перспективі?
Питання в тому, як Європа має реагувати, якщо дипломатичні зусилля та поступки більше не працюють. Віцеканцлер Німеччини Роберт Габек закликав до проведення масштабної реформи в Європі та ухвалення швидших рішень. Це передбачає готовність національних урядів передати більше повноважень на рівень ЄС.
Однак нинішня ситуація з підтримкою України демонструє відсутність єдиної європейської лінії. Часто країни-члени ЄС не можуть дійти згоди щодо типу зброї, яку варто передавати Києву, а також щодо обсягу допомоги. Без спільної стратегії гарантувати безпеку Європи буде неможливо.
Одним із варіантів, який обговорюють роками, є створення спільної європейської армії. Проте цей проєкт залишається малореалістичним, адже для його реалізації потрібна одностайна згода всіх 27 держав ЄС, включно з урядом Угорщини під керівництвом проросійського Віктора Орбана.
Більш досяжною метою є поглиблення військової координації між уже існуючими збройними силами європейських країн. Це можна зробити через уніфікацію стандартів, спільне виробництво та закупівлю озброєнь, а також розширену оборонну співпрацю.
За даними European Council on Foreign Relations, вже у 2023 році сукупні витрати на оборону країн НАТО в Європі та членів ЄС перевищували російські у чотири рази. Європейські збройні сили чисельніші за армії США та Росії, а оборонна промисловість регіону виробляє деякі з найсучасніших систем озброєнь. До того ж п’ять європейських країн — Франція, Німеччина, Італія, Велика Британія та Іспанія — входять до числа найбільших експортерів зброї у світі.
Таким чином, у Європи є необхідні ресурси, щоб зміцнити власну оборону. Питання лише в тому, чи зможуть лідери континенту подолати політичні суперечності та виробити спільну стратегію, яка дозволить ЄС діяти як єдина військово-політична сила, незалежна від рішень Вашингтона.
Крім того, серед країн ЄС вже склалася загальна згода щодо необхідності збільшення оборонних витрат. У відповідь на зростаючі виклики безпеці Брюссель активно працює над планами, які допоможуть зміцнити спільну європейську оборонну політику та зробити її більш автономною.
Біла книга з питань оборони та інші ініціативи
У середині поточного місяця Європейська комісія представить Білу книгу з питань оборони, в якій буде окреслено ключові військові можливості, у які, на думку Брюсселя, ЄС повинен інвестувати спільно. Документ також запропонує шляхи фінансування цих проєктів, що дозволить країнам ЄС ефективніше координувати свої оборонні витрати.
Крім того, у найближчі тижні Єврокомісія планує представити пропозиції щодо механізму “положення про вихід”, яке дасть державам-членам змогу брати нові боргові зобов’язання для фінансування оборонних потреб без загрози потрапляння під процедуру надмірного дефіциту ЄС. На екстреному саміті європейських лідерів у Парижі 17 лютого 2025 року було досягнуто згоди щодо зміни фіскальних правил ЄС, яка дозволить збільшити оборонні витрати.
Такі кроки свідчать про те, що Європа усвідомлює нову реальність і шукає інструменти для посилення власної стійкості. Однак питання залишається відкритим: чи зможе ЄС не лише знайти фінансування, а й подолати бюрократичні бар’єри та внутрішньополітичні розбіжності, які досі заважали створенню реальної оборонної незалежності?
