Щороку в травні на вулицях українських міст і сіл можна побачити різнобарв’я візерунків — Україна відзначає День вишиванки. Але наскільки глибоко ця традиція вкорінена в нашому щоденному житті? Чи залишилась вишиванка живим символом, або ж стала урочистим атрибутом, якого торкаються лише раз на рік? У цьому матеріалі — про те, хто, коли і навіщо вдягає вишиту сорочку, як вона змінюється разом із суспільством і чому важливо не замика́ти ідентичність у шафі.
Код ідентичності у шафі: як ми носимо вишиванку сьогодні
До Дня вишиванки «Дзеркало тижня» поцікавилося у своїх читачів: чи носять вони вишиванку в повсякденному житті? Результати виявилися показовими та, певною мірою, сумними. Лише 6% опитаних відповіли, що носять вишиванку регулярно. Тож для переважної більшості вишита сорочка — не елемент буденного гардероба, а символ для особливих дат. Найбільша частка — 39% — вдягають її лише на свята, ще 9% — винятково на День вишиванки.
Втім, найбільш красномовною є інша цифра: 41% респондентів не носять вишиванку взагалі. У коментарях деякі пояснюють це небажанням перетворювати патріотизм на показовість, інші просто не бачать її доречною в сучасному міському житті.
Такий результат свідчить не про байдужість, скоріше про складне співіснування традиції й сучасності, про пошук нового змісту в символах, які за останні роки знову набули потужного значення. Адже в умовах війни вишиванка — не просто вбрання, а м’яка сила національної ідентичності, код культурного опору.
Але чи не замикаємо ми її в шафі разом із іншими “урочистими” речами? Якщо ми хочемо, щоб традиція була частиною майбутнього, їй треба дозволити бути частиною теперішнього.
Портрет українця у вишиванці
Хто ж сьогодні носить вишиванку? Загалом понад половина українців у тій чи іншій формі вшановують вишиванку: одягають її на свята, в День вишиванки чи хоча б мають одну в гардеробі. Найвідданішою традиціям залишається українська жінка. Дві з трьох українок мають вишиванку і час від часу одягають її, зокрема на державні чи релігійні свята. Для багатьох це вже не просто етнічний елемент, радше елемент особистого стилю. Сучасні бренди створюють лінійки вишитих суконь, блуз і сорочок, які легко інтегруються в щоденний гардероб. І жінки цим користуються.
Чоловіки — менш активні. Лише половина чоловіків в Україні носять вишиванки. Причини тут різні: від практичності й модних упереджень до браку комфортних моделей.
Пік популярності вишиванки припадає на українців віком від 40 до 59 років. Саме це покоління пережило “перебудову”, здобуття Незалежності, Революцію Гідності й початок війни. Вишиванка для них — це не просто одяг. Це — ідентичність. Вибір «бути собою» у час, коли за це доводиться платити дорогою ціною. Цікаво, що молодь до 24 років носить вишиванку менше — лише половина визнає, що одягає її хоча б раз на рік. Проте для них вона часто асоціюється з флешмобами, інстаграм-фото, фестивалями. Вишиванка вже не суворий атрибут, а жива тканина сучасного образу. І це не менш цінно.
Щодо географії вишиванок, можна сміливо сказати, що саме село тримає традицію. У селах вишиванка жива. Там її носять частіше: 66% опитаних мешканців сіл сказали, що мають і одягають вишиванку. Для них це частина ритуалу, сімейної спадщини, щирого дотику до землі. У містах же цей відсоток значно менший — 53%. Велике місто диктує іншу моду, інші ритми. Але й тут є місце для вишиванки — бодай на День Незалежності чи, як цьогоріч, на 15 травня.
Від студентського флешмобу до міжнародного свята
Це свято завжди мало дух молодіжного запалу. День вишиванки народився 2006 року в стінах Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Майбутній політолог Ігор Житарюк іноді приходив на пари у вишиванці. Його однокурсниця Леся Воронюк запропонувала зробити це разом: обрати день, коли всі студенти прийдуть у вишитих сорочках — і зроблять спільне фото. Ідея швидко прижилася, спершу на факультеті, згодом — в усьому університеті, а тоді й далеко за його межами. Сьогодні вишиванку вдягають мільйони людей у різних країнах як вияв підтримки Україні, як символ ідентичності, гідності, єдності.
Із простого заклику “вдягни вишиванку на пари” з’явилася назва, яка вже давно стала брендом — Всесвітній день вишиванки.
Коли з’явилося слово “вишиванка”? Хоча традиція носити вишиті сорочки в Україні давня, саме слово “вишиванка” в нашій мові зафіксовано ще у середині ХІХ століття. У словнику 1855 року, укладеному Олександром Афанасьєвим-Чужбинським, подано два значення: вишивка загалом і жіноча вишита сорочка.
Наприкінці ХІХ століття це слово з’являється в українській літературі — наприклад, у п’єсі Олени Пчілки “Світова річ”. Леся Українка, перебуваючи в Криму, просила надіслати сорочку з “подільською вишиванкою” як подарунок лікареві. Згодом про “вишиванки” писали часописи, їх продавали на ярмарках, ними прикрашали сорочки, рушники, серветки. І хоча етнографи зазначають, що в селах традиційно казали “сорочка”, а не “вишиванка”, саме друге слово почало набувати популярності як більш художнє й символічне.
З ХХ століття слово “вишиванка” закріплюється не лише в літературі, а й у масовій культурі. Поет Андрій Малишко у воєнному вірші писав:
“Я сорочку знайду вишиванку / І надіну, як хлопчик, радий“.
У 1960-х роках з’являються перші популярні пісні про вишиванки, а сама тема стає частиною культурного коду. Її співають, зображають у фільмах, обговорюють у газетах. Вона вже не лише про традиційний одяг — а про емоцію, спадок, настрій.
Сьогодні вишиванка — це стиль і заява. Це модно, актуально й небанально. Її носять у щоденному житті, на подіумах, у дипломатії, на концертах тощо.
Тренди вишиванки: мода і зміст
Google знає, коли інтерес до нашого автентичного одягу зростає. Кожного травня спостерігається стрибок. Запит “вишиванка” у Google стрімко зростає саме напередодні Дня вишиванки. За останні 5 років пік припадає саме на другу декаду травня, і це вже стало певною традицією. Але не лише святковий день цікавить людей — вишиванку шукають і перед Днем Незалежності, і на Великдень, і у моменти загальнонаціонального піднесення. Тобто мода ідентичності все частіше стає мікротрендом у споживанні.
На ринку вишиванок сьогодні переважає машинна вишивка: близько 70–80% сорочок, представлених у мас-маркеті, вишиті автоматично. Це швидко, дешево і доступно. Але разом із тим зростає інтерес до автентичної ручної роботи: вишиті вручну сорочки від українських брендів (Etnodim, Varenyky Fashion, Ozero, Gaptuvalnya) стають статусними речами, де вартість починається від 5–7 тисяч гривень і сягає 30–40 тисяч. Це вже не просто одяг, а предмет колекціонування й культурного капіталу.
За даними найбільших онлайн-магазинів (Rozetka, Kachorovska, MustHave, Etnodim), найпопулярніші моделі — білі або молочні вишиванки з червоно-чорною або синьо-білою вишивкою. Найбільший сплеск продажів припадає на травень та серпень. У середньому українці витрачають від 1000 до 2500 грн на сорочку з машинною вишивкою, і вдвічі-втричі більше — на дизайнерські чи ручні варіанти. Все частіше купують вишиванки для дітей та чоловіків, ця ніша стрімко зростає.
Отже вишиванка — це вибір. І кожен, хто її вдягає, стає частиною живого ланцюга поколінь.
Може, наступного року тих, хто вдягне вишиванку не лише на свято, буде більше. А може навпаки. Але поки люди виходитимуть на вулицю у вишиванках, наша історія триватиме.
