Внутрішнє переміщення в Україні стало однією з найбільших соціальних тем війни, оскільки мільйони людей були змушені залишити домівки, втратити звичне середовище, роботу, доступ до послуг і стабільність, на якій трималося повсякденне життя. Для переселенців питання підтримки давно вийшло за межі разової допомоги після евакуації, бо людині потрібні житло, робота, медичний супровід, навчання для дітей, психологічна підтримка, зрозумілі документи та реальна можливість або влаштуватися в новій громаді, або повернутися додому після появи безпечних умов.
Схвалення Стратегії державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року
Кабінет Міністрів України схвалив розроблену Мінсоцполітики Стратегію державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року. У міністерстві пояснюють, що документ має створити єдиний державний підхід до підтримки внутрішньо переміщених осіб і громад, які приймають людей після евакуації або вимушеного виїзду з небезпечних територій.
Підготовка Стратегії проходила через громадські обговорення, консультації з Радами ВПО, громадськими організаціями та міжнародними партнерами. Під час цієї роботи враховували проблеми, з якими переселенці стикаються після переміщення: пошук житла, оформлення допомоги, доступ до медичних і соціальних послуг, влаштування дітей до садків і шкіл, працевлаштування, відновлення документів, адаптацію в новій громаді та потребу в достовірній інформації щодо можливого повернення.
«Раніше в Україні не було єдиного маршруту підтримки внутрішньо переміщених осіб — окремі рішення допомагали закривати певні потреби, але це не були об’єднані в цілісну систему. Стратегія до 2030 року вперше визначає такий маршрут: від моменту переміщення до інтеграції в громаду або добровільного повернення додому», — зазначив Міністр соціальної політики, сімʼї та єдності Денис Улютін.
Оскільки попередня підтримка ВПО складалася з окремих рішень для конкретних потреб, держава переходить до моделі супроводу людини на всіх етапах переміщення. У Мінсоцполітики пояснюють, що йдеться про повний шлях переселенця: виїзд із небезпечної території, першу допомогу після евакуації, оцінку потреб, розміщення, адаптацію, працевлаштування, інтеграцію в громаду або добровільне повернення після відновлення безпечних умов.
Замість набору окремих рішень для різних етапів переміщення Мінсоцполітики пропонує комплексну систему, у якій допомога має супроводжувати людину послідовно. Такий підхід охоплює евакуацію, перше розміщення, оцінку потреб, соціальну підтримку, працевлаштування, житлові рішення, інтеграцію в громаду та можливе повернення додому.
Чотири стратегічні цілі для підтримки ВПО
У Мінсоцполітики повідомили, що в Стратегії державної політики щодо внутрішнього переміщення до 2030 року визначено чотири стратегічні цілі, які разом формують повний цикл підтримки переселенців. Перша ціль передбачає створення скоординованої системи державної політики щодо внутрішнього переміщення, друга стосується організованої евакуації населення та виїзду з тимчасово окупованих територій, третя спрямована на адаптацію й інтеграцію ВПО у приймаючі громади, четверта охоплює умови для добровільного, безпечного та стійкого повернення.
За поясненням Мінсоцполітики, ці напрями мають працювати як пов’язана система, у якій кожен наступний етап не починається з нуля. Якщо людина виїхала з небезпечної території, держава має бачити її потреби вже на етапі евакуації, передавати необхідну інформацію соціальним службам, допомагати з розміщенням, підтримувати громаду, яка приймає переселенців, і пропонувати інструменти для самостійного життя.
Для узгодження дій різних органів влади, місцевого самоврядування, міжнародних організацій і громадського сектору планують створити координаційну платформу. Вона має стати майданчиком, де розглядатимуть проблеми ВПО, погоджуватимуть зміни до законодавства, аналізуватимуть ефективність програм і формуватимуть спільні рішення для регіонів із різним навантаженням.
Оскільки приймаючі громади мають різні можливості, кількість переселенців, стан житлового фонду, доступність роботи, медичних закладів і соціальних послуг, місцеві програми підтримки мають розроблятися на основі реальних даних. Стратегія передбачає, що рішення щодо допомоги не повинні залежати лише від приблизних оцінок або разових звернень, адже для планування потрібна повна картина потреб людей і ресурсів громади.
Для чого створюватимуть цифрову платформу
Як зазначають в Мінсоцполітики, оскільки переселенці часто стикаються з розпорошеністю інформації та необхідністю звертатися до різних установ, у Стратегії передбачено запуск єдиної цифрової платформи підтримки ВПО. Через неї люди зможуть отримувати інформацію про послуги, програми допомоги, житлові можливості, працевлаштування, соціальний супровід та інші інструменти підтримки.
Для держави така платформа має стати способом краще бачити ситуацію з внутрішнім переміщенням. Обмін даними між реєстрами і соціальними службами дозволить швидше оцінювати потреби, коригувати допомогу, уникати дублювання програм і реагувати на проблеми, які виникають у людей після переїзду. Окреме значення матиме збір звернень, скарг і пропозицій від самих переселенців, щоб державні послуги можна було змінювати з урахуванням практичного досвіду ВПО.
У межах другої стратегічної цілі Мінсоцполітики пояснює перехід до більш організованої евакуації, у якій заздалегідь визначатимуть відповідальних, порядок оповіщення, транспорт, місця тимчасового розміщення та подальший супровід людини. Такий підхід особливо важливий для літніх людей, осіб з інвалідністю, лежачих хворих, родин із дітьми та тих, хто потребує медичної або соціальної підтримки вже під час виїзду.
Після прибуття до транзитних центрів переселенці мають отримувати базову допомогу та проходити індивідуальне оцінювання потреб. Мультидисциплінарні команди повинні визначати, яке житло потрібне людині, чи потрібен медичний супровід, чи є потреба в психологічній допомозі, соціальних послугах, догляді, влаштуванні дітей до навчальних закладів або подальшому перевезенні до іншої громади.
Що означає персональний маршрут підтримки
У Стратегії окремо закладено розвиток персонального маршруту підтримки ВПО та їхніх родин. Такий маршрут має формуватися на основі конкретних обставин людини, а не за однаковою схемою для всіх переселенців. Для однієї родини першочерговим питанням може бути житло і школа для дітей, для іншої — медична допомога, догляд за літньою людиною або працевлаштування після втрати роботи.
Через персональний маршрут держава планує пов’язати різні види підтримки між собою: соціальні виплати, медичні послуги, психологічну допомогу, професійне навчання, підтвердження кваліфікації, пошук роботи, житлові програми та підтримку дітей. Такий підхід має допомогти переселенцям швидше перейти від залежності від екстреної допомоги до більш стабільного життя в громаді.
Як підтримуватимуть приймаючі громади
У Мінсоцполітики пояснили, оскільки значна частина відповідальності за адаптацію ВПО лягає на громади, Стратегія передбачає їхню окрему підтримку. Громади мають враховувати потреби переселенців у стратегічному та бюджетному плануванні, розвивати місцеві програми допомоги, залучати додаткові ресурси для житла, роботи, освіти, медицини та соціальних послуг.
У документі окремо передбачено перехід від місць тимчасового проживання до сталих житлових рішень. Серед таких інструментів названо соціальну оренду, доступне кредитування та інші програми, які мають допомогти людям отримати більш передбачувані умови проживання. Для ВПО це важливо, оскільки тривале перебування в тимчасових місцях не дає родині відчуття стабільності, ускладнює працевлаштування, навчання дітей і планування життя.
Працевлаштування та економічна самостійність переселенців
Оскільки довгострокова підтримка не може обмежуватися лише виплатами, у Мінсоцполітики наголосили, що Стратегія робить акцент на працевлаштуванні та відновленні економічної самостійності ВПО. Для цього передбачено доступ до місцевих ринків праці, професійного навчання, перекваліфікації та підтвердження кваліфікацій, що особливо важливо для людей, які після переміщення втратили роботу або не можуть продовжувати попередню діяльність у новому регіоні.
Найбільш вразливі категорії переселенців, які через вік, стан здоров’я, інвалідність, догляд за дітьми або інші обставини не можуть самостійно забезпечити себе, мають і надалі отримувати адресну підтримку. За логікою Стратегії, допомога повинна відрізнятися залежно від ситуації людини: одних потрібно супроводжувати до працевлаштування, іншим необхідна стабільна соціальна підтримка та догляд.
Підтримка дітей і молоді з числа ВПО
Оскільки переміщення родини безпосередньо впливає на дітей, у Стратегії передбачено увагу до їхнього розвитку в приймаючих громадах. У Мінсоцполітики пояснюють, що дитина, яка виїхала з небезпечної території, потребує не лише місця в школі чи садочку, а й стабільного середовища, доступу до позашкільної освіти, психологічної підтримки та можливості поступово адаптуватися до нового кола спілкування.
У межах персонального маршруту підтримки родини з дітьми мають отримувати допомогу з влаштуванням до навчальних закладів, доступом до медичних і соціальних послуг, а також із подоланням наслідків стресу після переміщення. Для громад це означає потребу планувати освітню, соціальну та молодіжну політику з урахуванням дітей ВПО, які стали частиною місцевого життя.
Як держава підходитиме до повернення додому
У четвертій стратегічній цілі визначено умови для добровільного, безпечного та стійкого повернення переселенців до покинутого місця проживання. У Мінсоцполітики підкреслюють, що повернення має залишатися вибором людини, а державна підтримка можлива лише за наявності безпекових передумов, відновленої інфраструктури, доступного житла, медичних послуг і можливостей для роботи.
Для цього мають бути розроблені критерії, за якими населений пункт визнаватиметься безпечним для повернення. Переселенці повинні отримувати достовірну інформацію про стан житла, доріг, лікарень, шкіл, комунальних послуг, розмінування та ризики, пов’язані з територіями бойових дій або тимчасово непідконтрольними територіями.
Оскільки повернення людей неможливе без відновлення територій, Стратегія передбачає зв’язок програм реінтеграції з планами відбудови. Це означає, що допомога тим, хто вирішить повернутися, має поєднуватися з ремонтом житла, відновленням інфраструктури, створенням робочих місць, запуском послуг і заходами з розмінування.
Через єдині державні канали людей мають регулярно інформувати про реальний стан територій, щоб рішення про повернення не ґрунтувалося на чутках, неточних повідомленнях або емоційному бажанні швидко повернутися додому. Така інформація особливо важлива для родин із дітьми, людей похилого віку та осіб, які потребують постійної медичної допомоги.
Хто відповідатиме за виконання Стратегії
Відповідальним за формування, координацію політики та моніторинг реалізації Стратегії визначено Міністерство соціальної політики України. Саме при міністерстві має працювати спільна координуюча платформа із залученням інших органів влади, місцевого самоврядування, міжнародних організацій і громадського сектору.
Фінансування заходів, передбачених до 2030 року, планується з кількох джерел: державного бюджету, місцевих бюджетів, міжнародної фінансової та технічної допомоги, а також інших джерел, які дозволені законодавством. Розподіл ресурсів має враховувати одночасно нагальні гуманітарні потреби переселенців і довгострокові завдання, пов’язані з житлом, працевлаштуванням, інтеграцією та відновленням територій.
Після схвалення Стратегії Мінсоцполітики планує окремо висвітлювати ключові напрями її реалізації. У роз’яснювальних матеріалах мають деталізувати чинні та нові інструменти підтримки ВПО, механізми евакуації, персональний маршрут допомоги, інтеграцію у приймаючі громади, цифрові сервіси та результати міжвідомчої координації.
Для переселенців значення цього документа полягає в тому, що держава декларує перехід від розрізнених рішень до системи, яка має супроводжувати людину від моменту вимушеного виїзду до стабільного життя в новій громаді або безпечного повернення додому. У практичному вимірі ефективність Стратегії залежатиме від того, наскільки швидко запрацюють цифрові інструменти, координація між установами, житлові програми, підтримка громад і персональний супровід ВПО.
