Біля зачинених дверей одного із харківських Центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП) під спекотним сонцем червня утворилася довга черга. Буквально за хвилину до цього над містом пролунала повітряна тривога, і тепер вхід у приміщення будівлі зачинено до відбою. Люди зі статусом “внутрішньо переміщена особа” чекають, коли їх нарешті викличуть на прийом.
“Ми чекаємо з 9 ранку і приходимо сюди вже не перший день”, – говорять люди з черзі. Багато хто з них так і не дочекався своєї черги, бо сплинув час роботи ЦНАПу за причини нескінчених повітряних тривог.
Через дорогу навпроти біжать мати з донькою. “Бігали робити копію реквізитів банку, бо можемо знову не встигнути”, – розповідає на ходу знервована жінка.
Такі та багато інших випробувань на шляху до реєстрації та оформлення грошової допомоги випадають зараз на долю людей, яких в останні роки називають ВПО. Залишившись без своїх домівок, родин, речей, переживши жахіття обстрілів, вони й надалі продовжують проходити тяжкі випробування. Серед них більшість людей похилого віку та матерів з дітьми.
Повномасштабне вторгнення РФ в Україну продовжує вносити свої жорсткі корективи у життя мільйонів українців. Зруйноване житло, нестабільна ситуація з енергопостачанням та продуктами харчування, відсутній мобільний та інтернет зв’язок, відсутність транспортного зв’язку з іншими населеними пунктами, неспроможність отримувати освітні послуги, постійні обстріли, що призводять до руйнацій і пожеж, повне безробіття, напружена стресова ситуація та постійний ризик для життя – всі ці фактори змушують людей кидати свої домівки, близькі серцю речі та рушати у невідомість.
За даними голови Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірини Верещук, станом на 2024 рік в Україні зафіксовано 4,6 млн внутрішньо переміщених осіб. Демографічний склад цієї кількості представлений наступними цифрами: 57,3% – жінки, 42,7% – чоловіки, 24,4% – діти (до 18 років), 23,5% – люди похилого віку (понад 60 років). Так, до міста Харкова з наближених територій, де ведуться бойові дії, у травні було евакуйовано 6,5 тисяч українців. В умовах війни, коли втрачено житло, робоче місце, а ціни продовжують зростати на тлі всіх подій, підвищується й майнова нерівність серед населення. Велика кількість обездолених українців потребує особливої турботи та допомоги з боку держави. Так, за даними дослідження “Права людини в процесі подолання наслідків війни: результати опитування 2024” 21% опитуваних вказали, що потребують фінансової та житлової допомоги, 17% – медичної допомоги, а 11% – допомоги по догляду за хворими.
Грошова допомога ВПО
З 1 травня 2024 року Державна казначейська служба України відкрила асигнування, передбачені Міністерством соціальної політики України для виплати соціальної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у повному обсязі. Облік таких верств населення здійснюють органи соціального захисту населення.
Слід зазначити, що з початком війни всі ВПО отримували від держави щомісячну грошову допомогу – 2 тис грн дорослий та 3 тис грн дитина. Проте від 1 березня 2024 року частина переселенців втратила право на виплати від держави, їх залишили тільки певним категоріям осіб:
- пенсіонерам, у яких розмір пенсії не перевищує 9 444 грн (станом на 1 січня 2024);
- особам з інвалідністю I чи II групи;
- дітям з інвалідністю віком до 18 років, тяжкохворі діти;
- дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування;
- батькам-вихователям та прийомним батькам.
Як зазначає Ірина Верещук, допомогу зараз отримують лише ті, хто її потребує. При цьому її перестали надавати тим, хто змінив через війну своє місце перебування, виїхавши за кордон, пенсіонерам за вислугою років та іншим категоріям осіб. Також її вирішили не виплачувати тим, хто зробив великі покупки, наприклад, автівку (не старше 5 років), земельну ділянку, квартиру, будинок на суму понад 100 тис грн. Цікаво, чи багато українців, які мають статус ВПО, можуть дозволити собі зробити великі покупки.
Отже, в Україні станом на травень 4,6 мільйона людей мають статус внутрішньо переміщених осіб, і з них лише 1,5 мільйона отримують виплати від держави. Виходить, що війна продовжується, але багато українців, які потребують грошової допомоги, її зараз не отримують.
Забезпечення ВПО тимчасовим житлом
Наріжним питанням, що викликає страх у ВПО і не дає одразу наважитися на евакуацію, є відсутність житла. Згідно з даними опитування МОМ 47% ВПО втратили своє житло внаслідок руйнації, інші залишили свої домівки, які в будь-який момент можуть бути зруйновані. При цьому 45% ВПО орендують житло, не отримуючи допомоги від держави.
Лише на третій рік війни, у червні 2024 року, Міністерство соціальної політики прийняло рішення надати внутрішньо переміщеним особам субсидію на оренду житла. Реалізувати цей проєкт планують в рамках експериментального проєкту протягом двох років.
У той час, поки ВПО зможуть визначитися з житловим питанням, усіх їх розміщують у гуртожитках. Люди говорять, “добре, що не під відкритим небом”. Але варто зазначити, що в гуртожитках відсутні умови для людей похилого віку та інвалідів, а саме такі верстви населення прибувають щодня у пункти незламності з небезпечних територій.
Працевлаштування ВПО
Однією з найбільших проблем внутрішньо переміщених осіб є складнощі у працевлаштуванні. На даний час знайшли собі роботу приблизно 25%, тоді як 75% досі не працевлаштовані.
Основними причинами, що ускладнюють працевлаштування ВПО є:
- Невідповідність компетенцій: багато ВПО не можуть знайти роботу через розбіжності між їхніми навичками та потребами ринку праці в місцях переселення. Наприклад, люди, які працювали на заводах, часто не можуть знайти відповідну роботу в аграрних регіонах.
- Очікування заробітної плати: ВПО часто очікують вищої заробітної плати, ніж ринкова вартість їхньої праці, що створює додаткові труднощі у працевлаштуванні.
- Соціальна адаптація: ВПО часто стикаються з проблемами соціальної адаптації на нових місцях, що також впливає на їхнє працевлаштування.
- Неможливість працевлаштуватися через догляд за дитиною. Багато матерів не мають можливості влаштувати дітей в садки.
- Перешкоди з боку роботодавців: деякі роботодавці неохоче наймають ВПО через бюрократичні труднощі, пов’язані з отриманням компенсацій або через невідповідність документів. Крім того, людей не хочуть приймати на роботу тому, що сприймають їх як лише тимчасових співробітників, а роботодавцям потрібні постійні кадри.
Не дивлячись та те, з 1 квітня 2024 року розмір компенсації для роботодавців, які наймають внутрішньо переміщених осіб, становить 8 тис грн, вони не мають змоги працевлаштовувати ВПО, бо змушені закривати свій бізнес через економічні труднощі.
Соціальна адаптація і психологічна підтримка ВПО
Оскільки пережиті події ще надовго будуть відгукуватися у пам’яті людей, вони потребують соціальної і психологічної допомоги. Цю нелегку місію з самого початку війни взяли на себе волонтерські та громадські організації, а також українські та міжнародні благодійні фонди. Наприклад, 7 травня у Харкові розпочав свою роботу перший адаптаційний простір.
Внутрішньо переміщені особи можуть отримати у подібних організаціях кваліфіковану допомогу психолога, гуманітарну допомогу у вигляді постільної білизни, одягу, медичних аптечок, продуктів харчування. Тут також здійснюється оформлення для отримання грошової допомоги від УВКБ ООН. У подібних організаціях з початку війни для людей проводяться тренінги та групові заняття, надаються консультації з правових питань та навчання для перекваліфікації.
Серед проблем, з якими стикаються ВПО, є те, що їх діти часто складно проходять інтеграцією в новій школі, а дорослі стикаються з труднощами у доступі до медичних і соціальних послуг. Відсутність належної документації або незнання нових правил і процедур може ускладнювати доступ до цих послуг.
ВПО часто мають справу з психологічними травмами, пов’язаними з втечею від конфлікту, втратою домівки та близьких. Посттравматичний стресовий розлад є поширеним серед переселенців, що потребує кваліфікованої психологічної допомоги. Крім того, вони можуть відчувати себе ізольованими в нових громадах через відсутність соціальних зв’язків та підтримки. Це призводить до депресії та тривожних розладів, що вимагає втручання соціальних працівників і психологів. В Україні діють кілька програм, спрямованих на психологічну підтримку ВПО. Зокрема, психологічні служби надають консультації та підтримку, організовують групи самодопомоги та тренінги для покращення психоемоційного стану переселенців, але їх недостатньо.
Український уряд впроваджує різноманітні програми для підтримки ВПО. Наприклад, державні служби зайнятості надають можливості для професійного перенавчання та отримання нових кваліфікацій, що сприяє кращій інтеграції на ринку праці. Крім того, допомогають міжнародні організації, які надають гуманітарну допомогу та фінансову підтримку ВПО. Вони також реалізують проекти, спрямовані на покращення житлових умов, доступу до медичних послуг і психологічної допомоги.
Життєві труднощі, які кидають виклик вразливим верствам населення не можуть не відобразитися на їх ментальному та фізичному здоров’ї. Саме тому держава працює над розробкою спеціальних програм медичної допомоги. Наприклад, з 1 січня почала діяти Програма медичних гарантій на 2024 рік. Вона містить в собі пакети медичних послуг. Кожен пацієнт, незалежно від місця перебування, має можливість одержати медичну допомогу, взяти участь у програмі “Доступні ліки”, одержати дистанційну консультацію. Однак сама процедура отримання медичної допомоги досить перевантажена бюрократичною системою довідок та декларацій. Вочевидь, важко зібрати весь список необхідних довідок, коли стан здоров’я навряд чи достатній для такого випробування. Дослідження Світової організації з охорони здоров’я свідчать про те, що 16% ВПО не могли скористатися послугами сімейного лікаря, так як не були зареєстрованими за новим місцем проживання.
Отже, кожен із внутрішніх переселенців щодня стикається з різноманітними труднощами адаптації. Та все ж таки найважче за все тим, хто має певні вади здоров’я. Ось один із прикладів. На долю 70-річної Валентини з Вовчанщини випало неабияке випробування. Жінка з віком втратила зір, тому не спроможна виходити на вулицю. Однак з моменту перебування на новому місці їй необхідно відкрити банківський рахунок для нарахування пенсії, бо раніше приносили пенсію робітники пошти, а також з’явитися особисто до ЦНАПУ для оформлення допомоги ВПО.
Постійні походи по установам та вистоювання в чергах навряд чи під силу і абсолютно здоровій людині, а що вже говорити про тих, літніх людей та інвалідів.
“Нам пощастило, при зверненні до Пенсійного фонду у телефонному режимі та при розмові з операторами ЦНАПУ ми зустрілися з чуйними людьми, які пішли нам на зустріч, відвідали маму та провели процедуру оформлення вдома”, – розказала ІА “ФАКТ” донька Валентини Юлія.
Однак такі випадки зустрічаються нечасто, люди вимушені стикатися з бюрократичними проблемами. Тому за часів високих технологій та процесів інклюзії, про які так часто говорять в країні, має бути налагоджена система роботи з інвалідами та людьми похилого віку, щоб уберегти їх від простоювань у довгих чергах та паперової колотнечі.
Наявність труднощів у сфері надання допомоги при великому напливі людей – це цілком нормальний процес. Однак він не має залишатися проблемою на весь період війни. Тож першочерговим завданням держави має стати спрощення та оцифрування процесу надання допомоги ВПО, що зменшить навантаження як на робітників у сфері надання адміністративних послуг, так і на постраждалих від війни людей.
Лише узгоджена дія центральних та місцевих органів влади, бізнесу, волонтерських організацій, спрямована на покращення, а не застій системи надання всебічної допомоги ВПО, зможе підтримати величезну категорію українців. Цей процес повинен проходити не формально, а з великим розумінням того, в якій ситуації опинилися ці люди.
