Спадкове право регулює один із найважливіших аспектів сімейного життя — передачу майна від однієї особи до іншої після її смерті. Хоча закон визначає чіткі правила щодо черговості спадкування та умов отримання спадщини, у реальних ситуаціях часто виникають спори, які потребують юридичного втручання. Особливо складними є випадки, коли спадкоємці можуть бути усунені від права на спадщину через певні обставини, або коли є необхідність змінити черговість спадкування на основі фактичних сімейних відносин. Такі ситуації вимагають розуміння законодавства, об’єктивного аналізу і правильної стратегії дій.
Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» пояснили, як в подібних випадках діяти, щоб захистити свої інтереси і дотриматися законодавчих норм.
Як відомо, спадкування відбувається у двох варіантах: за законом та за заповітом. Обидва варіанти мають безліч нюансів, в яких іноді плутаються навіть досвідчені юристи. Зовсім недавно до нас на консультацію прийшла жінка з питанням щодо черговості спадкування та подальших перспектив, яка з кінця 90-х років мешкала разом з чоловіком однією родиною (сімейні свята, відпочинок разом, спільний бюджет, зведений будинок – все як по класиці) але офіційно шлюб не реєстрували. У кожного з них вже були діти від попередніх шлюбів і ось менш ніж пів року тому чоловік помер. Надані медичні документи підтвердили, що він був інвалідом ІІ групи – хворе серце, отримував пенсію на цій підставі, не працював. Зі слів цивільної дружини з власним сином батько ніколи не спілкувався, хоча вона була не проти цього, син теж батьком не цікавився – його навіть ховала цивільна дружина, але по закону син єдиний спадкоємець першої черги, а жінка може бути спадкоємцем тільки четвертої черги, якщо немає нікого із трьох попередніх.
Слід зазначити, що наведена ситуація досить не поодинока. Після смерті спадкодавця зазвичай рідня згадує все: хто привозив продукти старенькій мамі, хто кинув роботу аби доглядати лежачого татка, а хто продовжував жити у своє задоволення, за чиї кошти поліпшені умови проживання в будинку та хто підтримував морально та особистою працею того, хто вже відійшов у вічність. Саме після всіх цих розборок і виникає питання – а чи можливого когось із спадкоємців усунути від отримання спадщини або чи можливо змінити черговість спадкування та отримати спадщину тому, кому вона за загальним правилом належати не може?
Відмітимо, що спадкоємців за заповітом з тих підстав, які ми будемо розглядати нижче, позбавити спадщини не можливо! Отже, не має значення, чи допомагала дочка, на яку складений заповіт хворої лежачої матері. Навіть якщо така дочка вже десять років маму в очі не бачила, а опікувалися помираючою інші діти, закон ставить на перше місце волю померлого, навіть якщо він діє в супереч логіки та справедливості.
Відповідно до положень ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування.
За статтею 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Змінити черговість спадкування можливо тільки при спадкуванні за законом. Крім того, за умовами даної статті на такі зміни потрібно отримати рішення суду. Що стосується судової практики, то оскільки Цивільний кодекс України діє вже достатньо великий проміжок часу, то судова практика також встигла скластися по даній категорії справ та є вже багато років не змінною. Так, у постанові від 30 травня 2019 року у справі № 346/1178/17 Верховний Суд зазначив:
«Підставами для задоволення такого позову є сукупність юридичних фактів, встановлених у судовому порядку:
- здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами);
- матеріальне забезпечення спадкодавця;
- надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири;
- тривалий час здійснення зазначених вище дій;
- безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
При цьому, безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою, каліцтвом або коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. При цьому безпорадний стан повинен бути підтверджений відповідними записами в медичних документах.
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 не була особою похилого віку, а доказів неможливості нею самостійно забезпечити умови свого життя, потреби в постійному сторонньому догляді, допомоги та піклуванні, а також тривалості надання позивачем спадкодавцю допомоги матеріали справи не містять, тому відсутні правові підстави для застосування положень частини другої статті 1259 ЦК України та, відповідно, для задоволення позовних вимог.
Аналогічний висновок про підстави задоволення позову про зміну черговості одержання права на спадкування Верховний Суд зазначив і у постанові від 11 грудня 2020 року у справі № 373/1144/17: підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку:
1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо);
2) матеріальне забезпечення спадкодавця;
3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, — прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири;
4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3;
5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.
Щодо усунення від права спадкування взагалі, то закон містить достатньо великий перелік таких випадків. Але в даній статті нас цікавить лише один пункт статті 1224 ЦК України: «За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані». Верховний Суд України в своїй практиці зазначив, що правило частини п’ятої статті 1224 ЦК стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК не були зобов’язані утримувати спадкодавця.
Позбавлення особи права спадкувати – це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім, характеру поведінки відповідача. При цьому під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв’язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов’язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Крім того, підлягає з’ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Як ми бачимо, знов потрібна наявність всіх факторів, а не лише одного з них. Якщо спадкодавець, на приклад, хоча й мав похилий вік чи тяжку хворобу, й потребував стороннього догляду, але не хотів бачити когось зі спадкоємців, то підстав для усунення від спадкування цього когось не має.
Щодо доказової бази стану самого спадкодавця, то тут знов таки ж потрібна медична документація. Чим її більше, тим краще!
Водночас, розглядаючи справи зазначеної категорії Верховний Суд України зазначив, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи (постанови ВС від 11 лютого 2019 р. у справі № 756/11676/16-ц, від 25 березня 2019 р. у справі № 766/810/17). Обов’язково підлягає з’ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу (постанови ВС від 04 липня 2018 р. у справі № 404/2163/16-ц, від 19 червня 2019 р. у справі № 491/1111/15-ц, від 02 березня 2020 р. у справі № 133/1625/18). Безпорадним станом спадкодавця є таким, якщо він неспроможний самостійно задовольняти свої потреби (постанова ВС від 17 жовтня 2018 р. у справі № 200/21452/15-ц).
Зауважимо, що положення статті 1224 ЦК України поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов’язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Наша адвокатська практика має досить успішний випадок вирішення такої справи. Так, напівлежачий чоловік мешкав у квартирі на другому поверсі будинку, який не мав внутрішнього водогону та каналізації (таке житло раніше називалось бараками). Все це потрібно було носити вверх-вниз у відрах. Вода була в колонці по вулиці, тільки холодна відповідно, гарячу потрібно було гріти. Багато років (десь десять) чоловік мешкав без реєстрації шлюбу з жінкою, яка й опікувалась ним, надавала усю необхідну допомогу. Обоє у офіційно зареєстрованих шлюбах не перебували. Чоловік від попереднього шлюбу мав дорослого сина, який мав й автомобіль, й гроші, але батькові ніколи допомоги не надавав, скільки його не просили. Чоловік помер, хоронила його також цивільна дружина, але спадкоємець першої черги то син. Після тривалої консультації було прийняте рішення йти до суду з позовом в порядку статті 74 Сімейного кодексу України: «Якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними». Тобто, жінка звернулась з позовом до суду про усунення сина від спадкування після смерті батька. На засідання у якості свідків прийшли сусіди, які підтвердили як бачили, що бідна жінка носить туди-сюди повні відра на другий поверх, бо грошей зробити водогін та каналізацію немає, сина, який би допомагав батькові, ніхто не бачив. Суд першої інстанції в позові відмовив. Однак суд апеляційної інстанції в складі трьох суддів рішення місцевого суду скасував та позов жінки задовольнив.
Ситуації, пов’язані зі спадкуванням, часто демонструють, наскільки складно буває знайти баланс між законодавчими нормами та реальними життєвими обставинами. Черговість спадкування та усунення від права спадщини є правовими механізмами, покликаними врегулювати питання передачі майна, але вони не завжди враховують тонкощі людських стосунків і життєві реалії. Саме тому важливо не лише знати свої права, але й заздалегідь дбати про їхнє забезпечення, використовуючи інструменти, доступні в рамках закону, наприклад, складання заповіту чи юридичну консультацію. Успішне вирішення спадкових питань залежить не лише від формальностей, але й від грамотної правової стратегії, яка дозволяє захистити інтереси всіх сторін.
