Зміна імені та прізвища дитини без згоди одного з батьків: які обставини доведеться підтвердити в суді

Ім’я, прізвище та по батькові дитини належать до її особистої ідентичності, проте можливість їх змінити залежить від віку неповнолітнього, позиції батьків і конкретних сімейних обставин. Після розлучення дорослих питання нового прізвища нерідко виходить за межі звичайної реєстраційної процедури, особливо якщо дитина живе з матір’ю, має інше прізвище, ніж решта її нової родини, а батько відмовляється надати згоду. В таких спорах недостатньо пояснити бажанням уникнути побутових незручностей або послатися на складні стосунки між колишнім подружжям, оскільки орган опіки чи суд оцінюватиме насамперед наслідки рішення для самої дитини.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» пояснили, як змінюються ім’я, прізвище та по батькові дитини, в якому віці закон вимагає її особистої згоди, що робити за заперечень одного з батьків і які обставини матимуть вирішальне значення під час судового розгляду.

Статті 148 та 149 Сімейного кодексу України визначають випадки, коли дитині можна змінити прізвище, ім’я або по батькові. На практиці ця процедура є значно складнішою, ніж для повнолітніх громадян. Якщо доросла людина здебільшого самостійно ухвалює таке рішення, то щодо дітей закон передбачає цілу низку умов, які залежать від віку дитини, згоди батьків, а в окремих випадках — і від рішення суду. Саме тому спори про зміну прізвища чи інших персональних даних дитини досить часто стають предметом судового розгляду.

Найпростішою є ситуація, коли прізвище одночасно змінюють обоє батьків. Якщо дитині ще не виповнилося 7 років, її прізвище змінюється разом з прізвищем батьків. Закон виходить із того, що в такому віці дитина ще не бере участі у прийнятті подібних рішень.

Втім, після досягнення дитиною 7 років порядок вже буде іншим. Навіть якщо нове прізвище отримують обоє батьків, змінити прізвище дитині можна лише за її згодою. Тобто закон надає дитині право висловити власну думку щодо питання, яке безпосередньо стосується її особистості. На практиці це означає, що батькам варто не просто повідомити дитину про своє рішення, а доступно пояснити, чому виникла потреба змінити прізвище і які наслідки можуть виникати у повсякденному житті, якщо члени однієї сім’ї матимуть різні прізвища.

Ще більше умов виникає тоді, коли прізвище змінює лише один з батьків. До досягнення дитиною 7 років для зміни її прізвища потрібна згода другого з батьків. Якщо ж дитині вже виповнилося 7 років, цього вже недостатньо, адже обов’язковою стає і згода самої дитини. Отже, з цього віку закон фактично наділяє її правом брати участь у вирішенні питання про власне прізвище.

Окремо Сімейний кодекс України визначає випадки, коли дитині, якій ще не виповнилося 14 років і якій під час державної реєстрації народження було присвоєно прізвище одного з батьків, це прізвище може бути змінене на прізвище другого з батьків. Така можливість існує не лише тоді, коли між батьками є спільна згода. Закон також дозволяє одному з батьків самостійно звернутися з відповідною заявою, якщо другий з батьків помер, оголошений померлим, визнаний судом недієздатним або безвісно відсутнім.

Не менш детально закон регулює і випадки, коли змінити свої персональні дані бажає вже сама дитина. Після досягнення 16 років вона має право самостійно вирішити питання про зміну прізвища, власного імені або по батькові. З цього віку таке рішення вже не залежить від волі батьків.

Зазначимо, що для дітей віком від 14 до 16 років правила відрізняються. У цей період дитина має право змінити по батькові лише за згодою батьків. Якщо ж над нею встановлено піклування, така зміна здійснюється за згодою піклувальника.

Водночас закон передбачає ситуації, коли для зміни по батькові дитині, яка досягла 14 років, достатньо згоди лише одного з батьків. Це можливо, якщо другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним або недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини. Таке правило також застосовується, якщо відомості про батька або матір виключені з актового запису про народження дитини чи якщо відомості про чоловіка як батька були внесені до актового запису про народження за заявою матері.

Таким чином, закон встановлює різний порядок зміни прізвища, імені та по батькові залежно від віку дитини та конкретних сімейних обставин. Тому перед тим, як розпочинати відповідну процедуру, варто насамперед з’ясувати, чи потрібна згода обох батьків, чи має право голосу сама дитина, а також чи не виникне необхідність вирішувати це питання через суд.

Якщо один з батьків заперечує проти зміни прізвища або по батькові дитини, вирішити це питання лише за домовленістю вже не вдасться. У такому разі спір може розглядати орган опіки та піклування або суд. Під час ухвалення рішення оцінюється, як кожен із батьків виконує свої обов’язки щодо дитини, а також інші обставини, які можуть підтвердити, що зміна прізвища або по батькові відповідає її інтересам.

Формулювання закону про необхідність враховувати виконання батьками своїх обов’язків та інші істотні обставини залишає чимало запитань у практичному застосуванні. Чіткого й вичерпного переліку доказів, які автоматично свідчили б на користь зміни прізвища, закон не встановлює. Через це кожну сімейну ситуацію доводиться оцінювати окремо, а зрозуміти підхід судів допомагає аналіз судової практики.

Показовою у цьому контексті є постанова Верховного Суду від 13 липня 2026 року у справі №686/12635/25. Спір стосувався зміни прізвища 2 дітей, а позов подала їхня мати. Відповідачем у справі був батько дітей, ще одним учасником процесу став Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Хмельницькому Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, а третьою особою залучили Службу у справах дітей Хмельницької міської ради.

Обґрунтовуючи свої вимоги, жінка зазначила, що з 2010 року перебувала з батьком дітей у зареєстрованому шлюбі, який у 2019 році було розірвано заочним рішенням суду. У цьому шлюбі народилися 2 доньки, які після розлучення залишилися проживати разом із матір’ю.

Ще у 2019 році судовим наказом з батька було стягнуто аліменти на утримання 2 неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини його заробітку або іншого доходу щомісяця. Водночас мати стверджувала, що батько фактично не бере участі у вихованні доньок, не цікавиться їхнім навчанням, життям і станом здоров’я, а також не підтримує з ними спілкування. За її словами, чоловік створив нову сім’ю, у якій у нього народилася ще 1 дитина.

Пояснюючи необхідність зміни прізвища, позивачка наголошувала, що повсякденним вихованням доньок займається лише вона. У новій сім’ї жінки також народилася донька, тому 2 старші дівчинки хотіли мати таке саме прізвище, як мати та молодша сестра. Додатковим аргументом стало те, що однолітки, за твердженням жінки, висміювали прізвище, яке діти отримали від батька.

За таких обставин мати вважала, що відмова батька надати згоду на зміну прізвища порушує права доньок і суперечить їхнім інтересам. У позові вона просила змінити прізвище обох малолітніх дітей з батькового на її та зобов’язати орган державної реєстрації актів цивільного стану внести відповідні зміни до актових записів про народження. Однак після розгляду наданих сторонами пояснень і доказів суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення позову, тому в зміні прізвища дітей матері було відмовлено.

Відмовляючи матері у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що її твердження не були підтверджені належними та допустимими доказами. На думку суду, позивачка не довела, що батько свідомо й умисно не виконує своїх обов’язків щодо дітей, що доньки справді мають проблеми через немилозвучність прізвища або що бажання змінити його сформувалося у них самостійно, без впливу конфлікту між батьками. Апеляційний суд погодився з такою оцінкою.

Під час розгляду справи районний суд також звернув увагу на те, що мати не зверталася до Служби у справах дітей Хмельницької міської ради із заявою про визначення прізвища дітей. Більше того, на етапі підготовки справи до розгляду вона наполягала, що висновок органу опіки та піклування у цьому спорі не потрібен. Для суду ця обставина мала значення, оскільки у справах, що стосуються прав та інтересів дітей, позиція органу опіки часто допомагає оцінити сімейну ситуацію ширше й не обмежуватися лише твердженнями сторін.

Оцінюючи можливі наслідки зміни прізвища, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що таке рішення може ще більше віддалити дітей від батька. Вони врахували, що чоловік сплачує аліменти, висловлює бажання спілкуватися з доньками, брати участь у їхньому житті та вихованні. За таких умов суди не визнали зміну прізвища такою, що безумовно відповідатиме найкращим інтересам дітей.

Думку малолітніх доньок про бажання мати прізвище матері суди також не поклали в основу рішення. Вони вважали, що з огляду на вік дітей і конфлікт між батьками не можна впевнено стверджувати, що це бажання є повністю самостійним і не сформоване під впливом дорослих. Апеляційний суд у підсумку погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Окремої оцінки отримав висновок фахівця, складений за результатами психологічного дослідження на замовлення матері. Апеляційний суд відхилив цей документ, оскільки психолог спілкувався лише з однією стороною та не проводив бесіди з батьком дітей. На думку суду, висновок містив переважно загальні твердження про зв’язок матері з дітьми відповідного віку, але не враховував всіх фактичних обставин конкретної справи. Крім того, він не містив достатньої інформації щодо тих обставин, які мали бути доведені у суді, а тому не був визнаний належним доказом.

Не погодившись з рішеннями попередніх інстанцій, мати подала касаційну скаргу. У ній вона наполягала, що суди не врахували фактичну поведінку батька. За її словами, він не бере участі у вихованні та розвитку дітей, не цікавиться їхніми потребами й емоційним станом, не вітає з днем народження та нерегулярно сплачує аліменти. Позивачка також зазначала, що після ухвалення рішення суду про встановлення графіка побачень чоловік не приходив на зустрічі з доньками. Лише після подання позову він, за її твердженням, приїхав до села на зустріч із дівчатами та почав чинити на них психологічний тиск.

Розглядаючи справу, Верховний Суд пояснив, що в спорах про зміну прізвища дитини необхідно оцінювати реальні стосунки між нею та обома батьками, зокрема й тим, хто проживає окремо. Якщо батько або мати, з яким дитина має спільне прізвище, підтримує з нею близькі стосунки та бере участь у вихованні, зміна прізвища може посилити відчуження між ними. За таких обставин суд має оцінити, чи не завдасть це шкоди дитині.

Водночас Верховний Суд наголосив, що заперечення одного з батьків не може автоматично заблокувати зміну прізвища. Якщо той із батьків, хто живе окремо, не спілкується з дитиною, хоча йому ніхто не перешкоджає, не виявляє турботи й уваги, його незгода не повинна бути безумовною підставою для відмови. За наявності доказів, які підтверджують обґрунтованість і доцільність зміни прізвища, суд може ухвалити рішення на користь дитини.

Такий підхід Верховний Суд уже висловлював у постановах від 1 квітня 2020 року у справі №234/19213/17 та від 13 квітня 2020 року в справі № 496/904/18. У цих рішеннях наголошувалося, що суд має оцінювати не лише формальну незгоду одного з батьків, а й реальний характер його участі у житті дитини.

У постановах від 20 листопада 2019 року в справі № 599/596/17 та від 30 березня 2020 року у справі № 759/5739/18 Верховний Суд також сформулював важливий для подібних спорів висновок. Позивач повинен довести належними й допустимими доказами, що інший із батьків свідомо та умисно не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини. Окремо необхідно підтвердити, що зміна прізвища на прізвище матері справді відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Під час вирішення таких спорів суд має зберігати справедливу рівновагу між інтересами дитини та інтересами її батьків. Водночас перевага повинна надаватися потребам дитини, оскільки за своєю природою та значенням вони важливіші за особисті бажання дорослих. Такий підхід відповідає також рішенню Європейського суду з прав людини від 7 грудня 2006 року в справі «Хант проти України» № 31111/04, в якому підкреслюється пріоритет найкращих інтересів дитини.

У цій справі мати обґрунтовувала позов тим, що батько не бере участі у вихованні доньок, не цікавиться їхнім життям, навчанням і здоров’ям, не підтримує з ними спілкування, а тому збереження батькового прізвища порушує їхні права та не відповідає їхнім інтересам. Однак суди дійшли висновку, що цих тверджень недостатньо без належного доказового підтвердження.

Оцінивши всі доводи сторін і матеріали справи, суд першої інстанції, а згодом і апеляційний суд визнали, що мати не довела свідомого й умисного невиконання батьком своїх обов’язків. На переконання судів, не було достатньо підтверджено, що він не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їхнє навчання та виховання, не відвідує доньок і не забезпечує їх матеріально. Так само не було доведено, що зміна прізвища сприятиме психологічному комфорту та гармонійному розвитку дітей.

Посилання матері на те, що батько фактично усунувся від виховання, Верховний Суд не визнав такими, що спростовують висновки попередніх інстанцій. Суди врахували, що між батьками вже існував окремий спір щодо усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способу участі батька у їхньому вихованні. Крім того, чоловік сплачував аліменти, заявляв про бажання підтримувати стосунки з доньками та брати участь у їхньому житті. В сукупності ці обставини не дали підстав вважати, що зміна прізвища відповідає вимогам частини 5 статті 148 Сімейного кодексу України.

Верховний Суд також звернув увагу на те, що ставлення дитини до власного прізвища значною мірою залежить від поведінки дорослих. Зокрема, мати повинна добросовісно виконувати свої обов’язки та утримуватися від негативних висловлювань про батькове прізвище. На момент розгляду справи суд не побачив підстав вважати, що це прізвище саме собою суперечить інтересам дітей.

Ухвалюючи рішення, суди також виходили з рівності прав обох батьків щодо дитини. Вони врахували, що з досягненням більш зрілого віку доньки зможуть самостійніше висловити свою позицію щодо прізвища. Через їхній юний вік на момент розгляду справи суди не визнали таке бажання достатньо сформованим і незалежним, а тому залишили рішення про відмову у позові без змін.

Отже, радимо перед зверненням до суду об’єктивно оцінити, які саме докази можуть підтвердити невиконання другим із батьків своїх обов’язків і чому зміна прізвища справді відповідатиме найкращим інтересам дитини. Самих пояснень про відсутність спілкування, небажання дитини носити прізвище батька або прагнення мати однакове прізвище з матір’ю може виявитися недостатньо. Важливими можуть бути висновок органу опіки та піклування, підтвердження відсутності участі у вихованні, документи про несплату аліментів, відомості зі школи, висновки психолога, складені з урахуванням позицій обох батьків, та інші матеріали, які безпосередньо стосуються інтересів дитини.

За відсутності переконливих доказів варто зважити не лише перспективу судового спору, а і його вплив на дитину та стосунки в родині. Після досягнення 16 років дитина зможе самостійно вирішити питання про зміну прізвища, імені та по батькові, тому в окремих випадках відкладення цього рішення може бути більш виваженим, ніж тривалий конфлікт між батьками.