10 червня відзначаються Міжнародний день геральдики, Всесвітній день ремісництва, Всесвітній день пам’яті домашніх тварин, Всесвітній день морозива та День кулькової ручки. Цей день в історії людства залишив помітний слід, адже у різні століття відбувалися події, які вплинули на хід релігійної, політичної, наукової та культурної еволюції.
Міжнародний день геральдики
Щороку 10 червня дослідники символіки, науковці, реконструктори та аматори святкують Міжнародний день геральдики — дату, яка об’єднує не тільки любителів середньовіччя, а всіх, хто розуміє силу знаку як універсального коду. Це свято заснували у 2013 році, обравши символічну історичну подію як прив’язку до дати: саме 10 червня 1128 року англійський король Генріх І Боклерк під час церемонії посвяти в лицарі вручив своєму майбутньому зятю Жоффруа Плантагенету щит, прикрашений трьома парами золотих левів. На думку багатьох істориків, саме цей подарунок став одним із перших задокументованих гербів у європейській історії.
Геральдика як наука — це не лише про щити, герби і гасла. Це коди, в яких зашифровані династії, війни, союзи, суспільні ролі, ідеї та ідеали. У кожному гербі — історія особистості або цілого роду, у кожному символі — відголоски політики, релігії, родової гордості або спроби самоствердження. Геральдика була офіційною мовою престижу у середньовіччі, що дозволяла ідентифікувати ворога й союзника на полі бою, оформити документи, маркувати печатки та оголошувати претензії на владу.
Сьогодні герби продовжують існувати в музеях, фасадах ратуш, у гербовниках держав, у шкільних і університетських логотипах, на муніципальних знаках. У багатьох країнах, зокрема в Україні, триває активна робота з оновлення та впорядкування місцевої геральдики: створюються герби громад, розробляються нові символи для територіальних одиниць, а старі повертаються із забуття.
Цікаві факти
Геральдичні кольори поділяються на метали (золото — жовтий, срібло — білий) і емалі (червоний, синій, чорний, зелений, пурпуровий). Їх не можна змішувати як заманеться: наприклад, метал не можна класти на метал, а емаль — на емаль.
Герби мають «мову»: наприклад, лев символізує мужність і силу, орел — владу, лілія — шляхетність, а меч — військову доблесть. Комбінація символів творить складний наратив — так звану геральдичну легенду.
Геральдика стала підґрунтям для вексилології — науки про прапори. У багатьох випадках саме герб був основою для створення прапора міста, держави або династії.
Жінки теж мали герби, хоча часто із заокругленим або ромбічним щитом, без шолома — щоб відрізнити жіночу геральдику від військової.
Герб України — тризуб — має глибокі історичні корені: від символів Рюриковичів до сучасної державності. Його форма вперше зустрічається на монетах Володимира Великого ще у X столітті.
У ХХ столітті геральдика не зникла, а змінилася: тоталітарні режими, як-от СРСР або Третій Рейх, створили свої геральдичні системи, які поєднували давні символи з пропагандистськими елементами. Наприклад, серп і молот, червона зірка — нова типологія ідеологічних емблем, що наслідувала геральдичні принципи впізнаваності.
Всесвітній день ремісництва
Ця дата вшановує не лише ремесло як навичку, а передусім культурну спадщину людства, яку тримають на плечах мільйони майстрів. Це свято зародилося як міжнародна ініціатива у 1964 році, коли в Нью-Йорку відбулася перша масштабна конференція за участю урядовців, викладачів, художників і ремісників із 40 країн. Саме тоді вперше було підкреслено, що традиційні ремесла — це не архаїка, а живий і самобутній інструмент розвитку культури, економіки та соціального включення.
Ремісництво — це вміння щось створювати своїми руками, а також покоління досвіду, яке передається через техніку, інтуїцію, ритуал і деталь. У ньому — час, зосередженість, уповільнене розуміння матерії. У часи автоматизації та масового виробництва ручна праця набула нової цінності: вона стала символом автентичності, сталості, людської присутності у виробі.
На конференції 1964 року пролунала думка, яка актуальна й сьогодні: ремесла мають право не лише на збереження, а й на розвиток, навчання і підтримку. Це не ностальгія за минулим, а відповідь на виклики глобалізації. Майстри можуть і повинні бути інтегровані в сучасну економіку, туристичні індустрії, дизайн, моду та освіту. Відтоді 10 червня стало нагодою говорити не лише про гончарів, ткачів чи ювелірів, а й про політичне значення збереження нематеріальної культурної спадщини.
В Україні це свято набуває особливого звучання. Адже народні промисли — різьба, ткацтво, вишивка, ковальство — прикрашають побут, а також формують уявлення про українську ідентичність.
Цікаві факти
Міжнародну конференцію 1964 року організувала організація World Crafts Council, яка згодом стала глобальною платформою для підтримки ремесел і створення мереж між майстрами у понад 100 країнах.
Ремесло офіційно визнане частиною нематеріальної культурної спадщини людства — ЮНЕСКО вносить у свої списки не лише пісні чи ритуали, а й конкретні ремісничі техніки, наприклад, традиційну гончарну справу Косова (Україна), японське мистецтво лакування чи французьке виготовлення мережива.
У багатьох країнах ремісництво є частиною системи професійної освіти. Наприклад, у Німеччині та Австрії діє система дуальної освіти, де учні з юності поєднують теоретичне навчання з ремісничою практикою на виробництві.
У 2022 році ремісничий сектор становив понад 3% світового ВВП у частині креативної економіки, за даними ООН. Попит на унікальні, локальні, ручні вироби зростає, особливо серед молоді, що шукає альтернативу масмаркету.
Сьогоднішнє ремесло є інновацією – молоді майстри поєднують традиційні техніки з 3D-друком, біоматеріалами, сучасним шрифтами, екодизайном. Наприклад, вишивка може бути не лише на сорочці, а на архітектурному фасаді.
В Україні зростає попит на навчання ремеслам: відкриваються майстерні, фестивалі, крафтові школи. Суспільний інтерес до гончарства, лозоплетіння, обробки шкіри або фахової вишивки говорить про глибоку потребу в тактильному, ручному досвіді — як противагу цифровому перевантаженню.
Багато українських майстрів в умовах війни продовжують працювати, створюючи речі для армії, волонтерів або як символ підтримки: ткані браслети, обереги, іменні вишиті речі, дерев’яні сувеніри з символікою. Ремесло стало способом терапії, спротиву, зв’язку з домом.
Всесвітній день пам’яті домашніх тварин
Другий вівторок червня у багатьох країнах світу є особливою датою. У цей день відзначають Всесвітній день пам’яті домашніх тварин — неофіційне, але глибоко особисте свято, яке виникло як ініціатива підтримки людей, що пережили втрату улюбленця. Ідея цього дня полягає не в жалобі, а в спокійному, вдячному згадуванні тих, хто був поруч, дарував тепло, прив’язаність і щоденну радість — навіть тоді, коли інші не могли.
Цей день виник як прояв емпатії до особливого виду втрати. Він дає можливість не лише згадати, а й знайти способи збереження пам’яті: хтось створює фотокнигу, хтось висаджує дерево, хтось запалює свічку чи пише листа. У деяких країнах цього дня проводять тематичні заходи: сеанси зоотерапії, виставки портретів тварин, групи підтримки або навіть благодійні акції на користь притулків — як спосіб перетворити смуток на дію. Для багатьох цей день також є важливим з психологічної точки зору — можливістю прожити втрату. Адже суспільство не завжди визнає горювання за твариною як «справжню» втрату.
Цікаві факти
Ініціатором дня вважають британську організацію Pets Magazine, яка у 2015 році вперше закликала зробити червневий день моментом пам’яті. Ідею підтримали численні благодійні фонди, клініки, притулки та окремі власники по всьому світу.
У деяких країнах існують спеціалізовані цвинтарі для домашніх тварин, найвідоміший із них — Cimetière des Chiens у Парижі, заснований 1899 року. Це не лише місце спочинку, а й культурний об’єкт.
В Японії існує буддійська традиція поховань тварин із проведенням повного ритуалу, включно з молитвами й написами на табличках. Тварин сприймають як істот, що мають душу і життєвий шлях.
В Україні дедалі частіше з’являються сервіси пам’яті про домашніх тварин — від кремації та меморіальних табличок до спеціальних урн і екокапсул із насінням дерева.
Втрата тварини має офіційний психологічний статус: Американська психологічна асоціація визнає горе після смерті домашнього улюбленця як важливий етап, що потребує підтримки. У багатьох клініках США є окремі спеціалісти або гарячі лінії для допомоги власникам.
Всесвітній день морозива
Щороку 10 червня ласуни всього світу відзначають Всесвітній день морозива — неформальне, але напрочуд популярне свято одного з найулюбленіших десертів людства. Це не просто нагода з’їсти ріжок чи стаканчик охолодженого щастя — це день, коли морозиво стає культурним і гастрономічним символом літа, радості й традицій, що існують століттями.
Відомо, що заморожені десерти готували ще в Давньому Китаї, Персії, Римі та Індії. У Європі рецепти почали поширюватися в середньовіччі, а сучасний кремоподібний варіант з’явився завдяки розвитку технологій заморожування в XVI–XVII століттях. Проте саме Сполучені Штати Америки стали тим майданчиком, де морозиво перетворилося з привілею аристократів на продукт масового споживання.
Перше документоване згадування морозива в Новому Світі датується 1744 роком. Цей факт відомий із листа, написаного Вільямом Бладом, гостем губернатора Меріленда, в якому він описує стіл, на якому подавали «заморожені кремові ласощі». Але справжнім проривом стала реклама в газеті «New York Gazette» від 12 травня 1777 року, в якій кондитер Філіп Ленз заявив, що морозиво доступне в нього “майже щодня”. Це стало не лише початком комерціалізації десерту, а й віхою в історії гастрономії — ще до того, як відбулися перші масові продажі.
І хоча найбільш відома дата запуску регулярної торгівлі морозивом у США — 10 червня 1786 року, саме вона закріпилася як символічний день народження морозива у Новому Світі. Відтоді десерт пережив безліч трансформацій — від простого замороженого молока до багатошарових джелато, сорбетів, безлактозних варіантів і екзотичних смаків із васабі, беконом чи навіть чорнилами каракатиці.
Цікаві факти
Перші згадки про подібність до морозива з’явилися ще в Китаї близько 2000 р. до н.е., де десерти готували з льоду, снігу, рису та фруктів.
Американські президенти теж любили морозиво. Томас Джефферсон мав власний рукописний рецепт ванільного морозива, а Джордж Вашингтон витратив понад 200 доларів на морозиво лише за літо 1790 року — величезну суму на той час.
Морозиво стало справжнім символом «доступної розкоші» у XX столітті — після винайдення морозильних машин і появи промислового виробництва, воно стало доступним для всіх верств населення.
Під час Другої світової війни морозиво стало елементом патріотичного духу США: армія виготовляла морозиво для військових, а на авіаносцях будували спеціальні холодильні установки.
Найбільш вживаним смаком залишається ваніль, хоча в різних країнах є свої хіти: у Японії популярне морозиво з зеленою гречкою або восьминогом, у Туреччині — тягуче дондурма, а в Італії — щільне, ароматне джелато.
У світі навіть існує «морожена дипломатія»: в історії зафіксовано випадки, коли морозиво дарували лідерам держав як символ гостинності й культурного обміну.
Україна має власну історію морозива, де класичні пломбіри радянського зразка для багатьох досі асоціюються з дитинством, а сучасні виробники активно експериментують із органічними й авторськими смаками.
Найбільше морозива в світі споживають у Новій Зеландії, США та Австралії, де середній річний обсяг перевищує 20 літрів на людину.
День кулькової ручки
Щороку 10 червня відзначають День кулькової ручки — у пам’ять про дату, коли у 1943 році у США було офіційно запатентовано цей винахід. На перший погляд — буденна річ, що лежить у кожній шухляді чи кишені. Але за своєю суттю кулькова ручка є революцією у письмі, промисловості, освіті та навіть культурі споживання.
Патент США №2,390,636 отримав угорський журналіст і винахідник Ласло Біро, який емігрував до Аргентини, рятуючись від нацистів. Саме Біро разом зі своїм братом-хіміком розробив механізм, що дозволяв чорнилу вільно подаватися через маленьку кульку на кінчику ручки, не розтікаючись і не засихаючи. Цей механізм кардинально відрізнявся від пер, які вимагали постійного занурення в чорнило або наповнення резервуару, і був зручнішим за олівці.
Військові, авіатори, школярі, журналісти — всі швидко оцінили нову технологію письма. Завдяки кульковій ручці письмо стало мобільним, чистим, швидким. Вона не потребувала складного догляду, не бруднила папір, могла писати під різними кутами і навіть в умовах невагомості (у модернізованих варіантах). Відтак кулькова ручка стала універсальним інструментом у будь-яких сферах.
Сьогодні важко уявити сучасний світ без кулькової ручки. Вона залишається символом письма навіть у цифрову епоху. Попри смартфони, планшети й стилуси, саме ручкою ми підписуємо договори, залишаємо автограф, складаємо нотатки, готуємо листи або просто малюємо в блокноті. Її фізична присутність досі надає письму відчуття справжності й особистого контакту.
Цікаві факти
Ім’я Ласло Біро увійшло в повсякденну мову: в Аргентині, Великій Британії та Австралії кулькову ручку іноді називають просто «biro» — за прізвищем її винахідника.
Першим масштабним замовником кулькових ручок стала британська армія. У 1944 році Міністерство оборони Великої Британії закупило велику партію ручок для пілотів Королівських ВПС, бо пером писати в повітрі було майже неможливо.
Ручка змінила архітектуру письма: через тонкість і стабільність лінії з’явилися нові шрифти, стилі підписів, типи письма. Копірайтери, стенографи та викладачі масово перейшли на ручки як головний інструмент.
У 1950-х французька компанія BIC купила патент у Біро і запустила серійне виробництво. Їхня модель BIC Cristal стала світовим еталоном і продається досі — більше 100 мільярдів одиниць виготовлено станом на XXI століття.
У 2000-х роках NASA замовила спеціальні кулькові ручки Fisher Space Pen, які могли писати в умовах невагомості, на жирному папері та при низьких температурах. На відміну від популярного міфу, радянські космонавти також використовували такі ручки.
Кулькова ручка увійшла до постійної колекції Музею сучасного мистецтва (MoMA) у Нью-Йорку — модель BIC Cristal була визнана прикладом ідеального промислового дизайну: проста, функціональна, масова.
В Україні кулькова ручка стала символом освітньої масовості у 1960-х: її активно впроваджували в школах замість чорнильниць і пір’їв, що дозволило стандартизувати навчання та зробити письмо доступнішим.
Історичні події в цей день
404 — Івана Златоуста, видатного християнського мислителя, проповідника і архієпископа Константинополя, було вигнано з міста. Це стало наслідком конфліктів із імператрицею Євдоксією та політичного протистояння в церковному середовищі. Його заслання викликало обурення серед вірян і заклало початок традиції вшанування мучеництва за слово.
978 — князь Володимир Великий, син Святослава Ігоровича, утвердився на київському престолі. Саме його правління стало ключовим у справі християнізації Русі, об’єднання земель і зміцнення державності. Цей політичний крок забезпечив стабільність і сформував подальший вектор розвитку Східної Європи.
1610 — на острів Манхеттен у Північній Америці прибули перші голландські колоністи. Ця подія поклала початок формуванню поселення Новий Амстердам, яке згодом стало одним із найвідоміших міст світу — Нью-Йорком.
1692 — у місті Салем (Массачусетс) було страчено перших жінок, звинувачених у чаклунстві. Так почався один із найгучніших і найтрагічніших епізодів американської колоніальної історії — «судові процеси над салемськими відьмами», що стали символом фанатизму та масової істерії.
1793 — у Парижі для публічного відвідування відкрився перший у світі зоопарк — Jardin des Plantes. Це був важливий крок у розвитку зоології, природознавства та просвітництва, адже вперше тварин демонстрували не для розваг, а з науковою метою.
1793 — того ж дня столицею США офіційно став Вашингтон, змінивши Філадельфію. Це рішення зміцнило федеральний статус нового політичного центру й дало початок розбудові міста, яке стало серцем американської влади.
1809 — Папа Римський Пій VII наклав відлучення від церкви на Наполеона Бонапарта за агресивну політику щодо Папської області. Це стало ще одним етапом конфлікту між церквою і французькою імперською владою.
1907 — брати Люм’єр, піонери кінематографа, розробили метод друку кольорових фотографій — автохромну технологію. Її впровадження стало кроком до створення кольорового кіно та розвитку візуальних мистецтв у ХХ столітті.
1909 — пасажирський лайнер «Славонія» став першим у світі судном, яке подало радіосигнал SOS під час аварії. Це нововведення врятувало десятки життів і стало переломним моментом у впровадженні морської системи аварійного зв’язку.
1909 — також у цей день було офіційно засновано місто Канберра — майбутню столицю Австралії. Його створення як спеціально спроєктованого урядового центру стало компромісом між Сіднеєм і Мельбурном.
1934 — в структурі НКВС УРСР створили Головне управління виправно-трудових таборів — відділення радянського ГУЛАГу в Україні. Це стало початком масштабної системи репресій, трудової експлуатації та порушення прав людини в межах тоталітарної політики.
1940 — під час Другої світової війни Італія оголосила війну Великій Британії та Франції. У відповідь Канада вже того ж дня вступила у війну проти Італії, що стало черговим підтвердженням глобальності збройного конфлікту.
1943 — угорець Ласло Біро отримав патент на винахід кулькової ручки у США. Завдяки цьому рішенню розпочалася нова ера в повсякденному письмі, яка зробила ручку доступною, зручною та універсальною.
1964 — у Москві, навпроти будівлі МДУ, відкрили пам’ятник Тарасові Шевченку. Цей акт став визнанням ролі українського поета як символу свободи слова, культури й гідності навіть у межах радянського контексту.
1997 — американська компанія Intel представила процесор Pentium II, що започаткував новий виток у розвитку персональних комп’ютерів. Він забезпечив вищу продуктивність, мультимедійність і широке впровадження технологій у побут.
2003 — NASA успішно запустило марсохід Spirit у межах місії Mars Exploration Rover. Цей апарат досліджував поверхню Марса понад 6 років замість запланованих 90 днів і передав тисячі унікальних світлин і даних, що змінили уявлення про Червону планету.
