Антарктична експедиція під час війни: наукова необхідність чи символ бюджетного дисбалансу
Попри віну, глибоку економічну кризу, соціальні потрясіння, з якими зараз стикається Україна, держава знову фінансує масштабну наукову місію. Національний антарктичний науковий центр оголосив конкурс на участь у 31-й Українській антарктичній експедиції. Учасники вирушать на станцію “Академік Вернадський”, яка знаходиться у Західній Антарктиці. Таке дослідження потребує серйозних фінансових вкладень з державного бюджету. Вкладення в антарктичну науку за таких умов починають виглядати не як інвестиція в майбутнє, а як витрата, яка не враховує першочергові потреби суспільства. Поки одна частина країни бореться за країну і виживання, інша витрачає ресурси на престижні, але сумнівно пріоритетні проєкти, що явно демонструє глибокий дисбаланс у державному підході до розподілу фінансування.
Україна готує нову експедицію в Антарктиду: стартував набір зимівників
Національний антарктичний науковий центр МОН України відкрив конкурс на участь у 31-й Українській антарктичній експедиції. У 2026–2027 роках команда з дванадцяти учасників вирушить на понадрічну місію на станцію “Академік Вернадський”, що розташована на острові Галіндез у Західній Антарктиці. Попереду чекає робота у віддаленому середовищі з екстремальними умовами, повною ізоляцією та обмеженими ресурсами. До складу експедиції планують включити сімох науковців і п’ятьох фахівців з обслуговування станції. Серед технічного персоналу потрібні дизеліст-електрик, механік, лікар, кухар і системний адміністратор зв’язку. Науковий блок охоплює дослідження в галузях геофізики, геології, фізики атмосфери, біології, екології та вивчення геокосмосу.
Претенденти мають бути фізично здоровими, психологічно стійкими та готовими працювати в умовах замкнутого простору. При цьому вміння ладнати з командою та комунікувати без конфліктів є обов’язковою складовою. Також вітається знання англійської або іспанської мов. Для наукових посад обов’язковим є диплом магістра. Перевагою вважається досвід польових досліджень та наявність публікацій. Фахівці з технічного обслуговування повинні мати відповідну освіту і практичний досвід за спеціальністю. Набір уже відкритий, тож охочі спробувати себе у полярних умовах можуть починати готувати документи та проходити відбір.
Українська антарктична історія продовжується: ротація зимівників і крижаний маршрут “Ноосфери”
На початку квітня додому повернулася команда 29-ї Української антарктичної експедиції. Після року роботи на станції “Академік Вернадський” полярники вирушили в зворотний шлях, який зайняв майже два тижні. Їх змінила нова зміна 30-ї експедиції, яка прибула до Антарктиди 8 березня під керівництвом досвідченого метеоролога та полярника Олександра Полудня. Станція “Академік Вернадський”, де працюють українські дослідники, розташована на острові Галіндез, за сім кілометрів від західного узбережжя Антарктичного півострова. Це єдина антарктична база України, яка працює безперервно й виконує функції наукової, метеорологічної та геофізичної обсерваторії. Основна її задача полягає у проведенні наукових досліджень, що й визначає місію всього Національного антарктичного наукового центру.
Історія станції почалась задовго до української участі. Її збудували британці у 1947 році й назвали “Фарадей”. У 1996 році Велика Британія передала її Україні, після чого вона отримала нову назву “Академік Вернадський”, на честь видатного українського вченого Володимира Вернадського. Саме він став першим президентом Національної академії наук України й символом наукового суверенітету, у тому числі і антарктичного.
До ювілею української присутності на шостому континенті, у січні 2021 року, Президент України Володимир Зеленський підписав указ з нагоди 25-річчя станції. А в серпні того ж року для логістичних потреб експедицій придбали криголам “Ноосфера”. Цей самий корабель у 1996 році вперше доставив українських науковців на станцію, яка тоді ще була британською. Як бачимо, антарктична історія України триває: вона складна, витратна, сувора, проте наполеглива і вперта, як і країна, яка її творить.
Лосось, вино і восьминоги під час війни: скільки насправді коштує Україні антарктична наука
Антарктичні експедиції безперечно мають наукову цінність. Українські полярники ведуть спостереження за кліматичними змінами, досліджують геофізичні процеси, займаються біологічними експериментами. Усе це є, звісно, складною і відповідальною роботою в умовах суворої ізоляції, низьких температур і відсутності комфорту. Проте варто згадати, скільки саме платники податків щороку витрачають на підтримку цієї діяльності.
Минулого року журналісти ІА “ФАКТ” вже писали про вартість матеріально-технічного забезпечення антарктичних місій. Сума, що фігурувала в державних закупівлях на платформі Prozorro, склала 11 мільйонів 606 тисяч 125 доларів США без ПДВ (64 мільйони 301 тисяча 494 гривні). Ці кошти йшли на закупівлю пального, продуктів, технічного обладнання, а також логістику для станції “Академік Вернадський” і науково-дослідного судна “Ноосфера”.
Тоді список закупівель викликав хвилю обурення у суспільстві. Серед замовлених продуктів фігурували не лише базові продукти, а й 118 кг філе та 140 кг стейка лосося, 28 кг восьминогів, 5040 яєць, 4 кілограми ікри, шоколад, цукерки, а також 168 пляшок червоного та 112 білого вина. При цьому закупівля стосувалась лише одного року забезпечення.
Очільник НАНЦ Євген Дикий, колишній військовий і активний публічний діяч, пояснив цю витрату в емоційній формі, зазначивши, що йдеться про “раз на рік” закупівлю, а обсяги сягають не більше, ніж “два келишки вина на тиждень” і “по шматочку шоколаду на день”. У відповідь на хвилю критики він звинуватив суспільство у толеруванні ухилянтів і наголосив, що хейт спричинений його жорсткою позицією щодо мобілізації.
Водночас у 2022 році антарктична місія обійшлася державному бюджету у півтора мільйона доларів. Уже в 2023 році сума перевищила 11,7 мільйона. Окремо було витрачено понад 50 тисяч гривень на закупівлю національних прапорів для станції та судна. Така послідовність витрат виглядає особливо контрастно на тлі потреб поранених, переселенців і загального дефіциту в соціальній сфері. Поки тисячі українських родин рахують кожну гривню, відкладають на хліб і ліки, а діти в евакуації не завжди мають доступ до базових продуктів, держава закладає в бюджет антарктичні “делікатеси”. Шоколад, ікра, восьминоги, стейки з лосося та кількасот пляшок вина мають вигляд радше фантазії ресторанного меню, а не частини державної закупівлі для наукової експедиції.
В умовах, коли країна щодня втрачає людей, домівки та джерела доходу, фінансування подібного “комфортного виживання” виглядає не просто зайвим, а відверто цинічним. Пояснення про “по 10 грамів шоколаду на день” чи “два келишки вина на тиждень” не перекреслюють реальності, в якій опинилась більшість українців. Бо навіть ці 10 грамів виявляються розкішшю, коли в холодильнику порожньо. Звісно, ніхто не заперечує важливості науки для розвитку держави. Але в умовах війни важливо і розуміти межі допустимого. Ікру та вино в той час, коли країна виживає, не виправдає жодна формула наукового прогресу.
Фінансова розкладка: що стоїть за мільйонами
Близько 11, 6 млн доларів США — стільки, за офіційними даними тендера на Prozorro, держава планує витратити на забезпечення антарктичної експедиції у 2026–2027 роках. У гривневому еквіваленті це понад 64 мільйони. Ціна звучить загрозливо, але стає ще відчутнішою, якщо поглянути на неї крізь призму конкретних потреб усередині країни.
У складі експедиції налічується 12 осіб. Якщо поділити зазначену суму на цю кількість, виходить майже 967 тисяч доларів на одного зимівника, або понад 5,3 мільйона гривень. На ці кошти держава забезпечує їхнє проживання, харчування, перевезення, паливо, технічні ресурси та логістику. Це без урахування ПДВ, додаткових витрат на криголам “Ноосфера” чи інші пов’язані з проєктом витрати.
Для порівняння: за 5 мільйонів гривень можна відновити сільську амбулаторію, закупити обладнання для реабілітаційного центру або повністю профінансувати один рік роботи невеликої школи на 100 учнів. За ту ж суму можна закупити близько 4000 аптечок для військових, профінансувати лікування десятків онкохворих дітей або надати щомісячну допомогу по 5000 гривень для 1000 внутрішньо переміщених осіб протягом року.
А тепер масштабніше: вся сума в 11,6 мільйона доларів, за поточним курсом, дозволила б побудувати або відремонтувати щонайменше 5 обласних лікарень або реабілітаційних центрів, закупити 200 тисяч комплектів зимового одягу для дітей у прифронтових регіонах, фінансувати річну програму харчування в шкільних їдальнях для кількох областей, забезпечити річне утримання понад 100 притулків для ВПО з повним обслуговуванням.
Звісно, забезпечити комфорт і фізичну витривалість учасників експедиції є теж необхідністю, зважаючи на суворі умови Антарктиди. Але рівень витрат і обсяг замовлень виглядає дисонансно на тлі хронічного недофінансування базових сфер життя в самій Україні. Особливо зараз, коли кожна гривня має бути вкладена з максимальною користю для людей, які живуть під обстрілами, втрачають дім або намагаються вижити після поранення.
На фоні хронічно недофінансованих медичних установ, скорочень освітніх програм і мінімізації витрат на соціальну підтримку, майже 12 мільйонів доларів на рік для утримання експедиції виглядають як політичне рішення, що ухвалюється в ізоляції від реальності більшості громадян. Наприклад, згідно з відкритими даними Мінфіну, у 2023 році обсяг видатків на державну програму забезпечення шкіл комп’ютерною технікою склав удвічі менше, ніж річна антарктична закупівля. Водночас у деяких регіонах через нестачу коштів призупинялися проєкти будівництва укриттів у школах та затримувались закупівлі реабілітаційного обладнання для поранених.
Цей контраст викликає запитання не лише про ефективність витрат, а й про принципи, за якими зараз розставляються пріоритети. Антарктичні закупівлі проходять через Prozorro як звичайна тендерна процедура, проте жодної суспільної дискусії чи пояснення з боку уряду, чому саме цей напрям залишається недоторканним у час масштабних скорочень в інших секторах, не відбувається. Замість стратегічної прозорості, ми маємо мовчання або ж виправдання у стилі: “так було завжди”.
Фінансування подібних програм може бути виправдане лише в умовах стабільного бюджету та збалансованої економіки. Але в реальності, де йде війна, щомісяця зростає зовнішній борг, а всередині країни скорочується доступ до базових послуг, відсутність перерозподілу виглядає як політична сліпота. У прифронтових містах матері годують дітей дешевою вермішеллю, бо більше нічого немає. Десятки тисяч переселенців виживають у гуртожитках та модульних містечках без стабільного доступу до медичної допомоги чи якісного харчування, пенсіонери рахують копійки, щоб вистачило на ліки та їжу, люди залишилися безхатченками в результаті обстрілів, але на все це в держбюджеті грошей немає. Це демонструє не лише дисбаланс у фінансуванні, а й небажання чиновників коригувати підходи до ресурсного управління, коли ситуація цього вимагає.
На цьому тлі державна турбота про комфорт зимівників з пляшками вина та стейками з лосося виглядає не як турбота про науку, а вибір на користь статусу, навіть якщо він дорогий і не завжди виправданий. І йдеться не про заздрість чи бажання когось “зрівняти”, а етичну межу, яку посадовці переступають тоді, коли продовжують фінансувати “важливі” проєкти, нехтуючи базовими потребами українців.
Цілком зрозуміло, що дослідження Україною Антарктиди має вигляд красивої, амбітної і, можливо, навіть престижної ідеї. Однак коли країна існує на межі виснаження, фінансування подібних проєктів перестає бути питанням науки. Такий підхід можна сміливо сприймати як симптом системи, де комфорт окремих обраних продовжує оплачуватися за рахунок нестачі коштів на вкрай необхідні потреби українців. І справжній холод починається, як виявляється, не в Антарктиді, а у ставленні чиновників до власного суспільства.
