Банківська таємниця скасовується: як держава хоче взяти під контроль фінансове життя громадян

Уявлення про банківську таємницю в Україні з кожним роком стає дедалі більш умовним. Те, що донедавна зберігалося під грифом конфіденційності — дані про особисті рахунки, сейфи, електронні гаманці — тепер може стати об’єктом централізованого збору, адміністрування й аналізу з боку фіскального органу. Уряд вже погодив законопроєкт, і у випадку його прийняття зміниться формат стосунків між громадянином і Державною податковою службою: податківці збиратимуть та систематизуватимуть інформацію про банківську інфраструктуру кожної фізичної особи. При чому вони не тільки отримають доступ до цих даних, але й статус їх держателя, адміністратора та контролера. Тобто, під удар потрапляє як право на конфіденційність, так і загальні основи довіри між фінансовими установами та їхніми клієнтами.

Що означає новий законопроєкт

Український уряд зробив ще один крок у бік приєднання до європейської платіжної зони SEPA — затвердив законопроєкт, розроблений Державною податковою службою. Про це повідомив представник уряду у Верховній Раді Тарас Мельничук. Цей документ має довгу і абстрактну назву: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення відповідності актам права Європейського Союзу та відповідним критеріям, встановленим Європейською платіжною радою, з метою приєднання України до Єдиної зони платежів у євро (SEPA)». Однак її можна перекласти простіше: в обмін на доступ до зручних європейських переказів податкова зазирне не лише у банківські рахунки українців, але й в їхні сейфи.  Отже, з першого погляду законодавча ініціатива виглядає як технічна адаптація до стандартів ЄС, але насправді відкриває податківцям вікно у ваш банківський світ.

Проєкт закону передбачає створення спеціального реєстру, який збиратиме інформацію про всі банківські рахунки та індивідуальні сейфи фізичних осіб. Адмініструвати його буде Державна податкова служба, і саме вона матиме повноваження акумулювати й аналізувати цю інформацію. У перекладі з юридичної мови: банківська таємниця відходить у минуле — банки зобов’язані передавати всі дані податківцям. Згідно з проєктом закону, Національний банк, всі банки, фінансові установи, небанківські платіжні провайдери, емітенти електронних грошей зобов’язані будуть передавати до ДПС відомості про відкриття та закриття рахунків, укладення або припинення договорів оренди індивідуального сейфа, обіг електронних гаманців. Йдеться не про технічну співпрацю, а запровадження нормативного обов’язку, який перетворює фінансові установи на допоміжні ланки податкового моніторингу.

Окрім реєстру рахунків і сейфів, документ також зобов’язує створити базу кінцевих бенефіціарів трастів і подібних утворень — так званих фактичних власників активів. Все це доповнюється механізмом верифікації цих даних. При чому інформація з реєстрів буде доступна низці державних органів у «спеціальному порядку», тобто автоматично, без суду чи окремого запиту. Податкова не лише отримає доступ до інформації, яку раніше отримували тільки спеціальні органи в рамках кримінальних або фінансових розслідувань, а й зможе оцінювати достовірність, законність і цілісність цих відомостей самостійно — без судових дозволів.

На рівні законодавчої ініціативи така зміна означає впровадження нової моделі державного контролю, в якій податкова служба вже є не просто адміністратором податків, а повноправним оператором персоніфікованої банківської аналітики. Усі дані, що передаються до ДПС, можуть бути зведені у повні фінансові досьє, які дозволяють відстежувати структуру власності, джерела походження коштів і характер активності навіть найдрібніших платників.

Крім того, проєкт закону регулює розширення повноважень у сфері фінансового моніторингу, нові обов’язки викривачів, механізми контролю над трастами та відповідальність за подання недостовірної інформації. Також буде розглянуто співвідношення цієї ініціативи з євроінтеграційним контекстом, Національною стратегією доходів і ризиками для фінансової автономії громадян.

Ще один цікавий елемент — введення статусу викривача у сфері фінансової прозорості. Закон закріплює не лише його права, а й механізми захисту. Також передбачено жорсткі санкції за порушення вимог: зокрема, за несвоєчасне або неправдиве подання інформації про бенефіціарів.

Офіційною причиною підготовки цього законопроєкта є забезпечення відповідності актам права ЄС для приєднання до платіжної зони SEPA. Неофіційною — встановлення системного контролю над фінансовими потоками в межах боротьби з тіньовою економікою, підвищенням податкової дисципліни, реалізацією Національної стратегії доходів та умовами фінансування з боку Євросоюзу. Але цю фінансову прозорість держава забезпечує не лише для себе, а й за рахунок громадян, які повинні змінити уявлення про приватність фінансів.

Подвійні меседжі: уряд схвалює, а парламент заперечує

Після того як Кабінет Міністрів схвалив законопроєкт, одним з перших публічно відреагував голова парламентського Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев. Його заява різко контрастує з позицією уряду: «Шансу на відкриття банківської таємниці податковій найближчим часом немає», — підкреслив він, уточнивши, що в комітеті відсутні відповідні законопроєкти, а перспектив для їх підтримки в залі Верховної Ради цього скликання — також немає.

Ця позиція виглядає не тільки дивно, але й як спроба відмежуватися від ініціативи виконавчої влади. Парадоксальність ситуації складається в тому, що до моменту погодження урядом законопроєкту, сам Гетманцев заперечував навіть факт його існування. А після публічного схвалення Кабміном – фактично визнав, що не очікує просування цього документа через парламент. У публічному полі формується враження неузгодженості між урядом, який виконує міжнародні зобов’язання, і парламентом, що готується до виборчого циклу та не хоче брати на себе політичну відповідальність за непопулярні зміни.

Слід зазначити, що справжня мотивація законопроєкту криється не лише в євроінтеграційних прагненнях України, а в конкретних фінансових домовленостях. Згідно з Планом реалізації програми Ukraine Facility, Україна взяла на себе зобов’язання впровадити Єдиний реєстр банківських рахунків як передумову отримання траншів фінансової допомоги від Європейського Союзу. Йдеться про технічні реформи, політичну відповідність, а також виконання детально прописаних умов, без яких фінансування блокується або переглядається. Отже, законопроєкт, який передбачає створення реєстру рахунків, сейфів і трастів з відкритим доступом для ДПС, є елементом зовнішньої фінансової архітектури. При чому зовнішній стимул тут прямо прив’язаний до грошей, і саме тому уряд не має люфту — він виконує домовленості, які вже підписано. Водночас у парламенті ще діють політичні міркування: новий реєстр — це не те, чим зручно хизуватися перед виборцем на тлі соціальних та економічних втрат війни.

З технічного погляду документ є значно ширшим, ніж проста передача податковій інформації про рахунки. По-перше, передбачається створення декількох реєстрів одночасно — від банківських рахунків до бенефіціарних власників трастів. По-друге, в ньому закладено правовий механізм верифікації цих даних: податкова отримає право не лише володіти масивами інформації, а й перевіряти, наскільки вона відповідає дійсності.

Окремою юридичною зоною є довіреність на дії з банківськими сейфами. За логікою розробки і прийняття законів в нашій країні, очікуваним стане супутній законопроєкт про відповідальність за спробу використання сейфа іншої особи на підставі фіктивної довіреності. Також імовірно буде передбачено доступ податкової до реєстру довіреностей — це дозволить автоматично ідентифікувати, хто, коли і за яким правом скористався сейфом або банківським інструментом.

Таким чином, простір для уникнення обліку, наприклад, відкриття рахунку на третю особу чи використання електронного гаманця замість банку, значно звужується. У разі ухвалення закону, будь-яка спроба вивести активи з-під контролю фіскального органу буде прирівняна до шахрайської, навіть якщо йдеться не про ухилення від податків, а про базову конфіденційність.

Наслідки для громадян

Новий реєстр рахунків і сейфів є як інструментом для уніфікації інформації про банківську інфраструктуру, так і кроком до зміни всієї логіки взаємин між людиною і державою. Податкова служба отримує змогу бачити факт відкриття рахунку чи укладення договору на оренду сейфа, а також тенденції поведінки: частоту змін рахунків, переміщення коштів, наявність кількох електронних гаманців. Це дані, з яких можна вибудовувати моделі, формувати підозри й запускати перевірки без прямого контакту з особою.

Така архітектура даних дає змогу встановити повний фінансовий профіль платника без його участі, пояснень чи запиту. Якщо до цього для розкриття банківської таємниці була потрібна участь слідства, дозвіл суду або обґрунтоване подання, то тепер, у разі ухвалення закону, все це стає зайвим. Закон делегує податковій ролі аналітика, верифікатора, адміністратора, контролера — одночасно.

Особливо уразливими стануть ті, хто веде малий бізнес у гнучких, часто неформалізованих умовах. Фізичні особи-підприємці (ФОП), які, наприклад, використовують один і той самий рахунок для особистих і ділових цілей, ризикують стати об’єктом фіскальної підозри навіть без явних порушень. Рух коштів, який для банку є лише фактом операції, для податкової може бути сигналом для перевірки або підставою для донарахування зобов’язань.

І тут не працюватиме презумпція невинуватості — ДПС отримує не тільки інформацію, але й інструменти оцінки цієї інформації за власними критеріями. Проблема посилюється відсутністю реального механізму апеляції або перегляду оцінки, зробленої автоматизованою системою. ФОП фактично потрапляє в зону постійної фіскальної невизначеності.

Крім того, у контексті масової міграції українців після початку повномасштабної війни важливо враховувати і проблеми тих, хто зберігає рахунки в Україні, працюючи за кордоном. Такі люди часто не мають чітко оформленого статусу платника в Україні, але водночас можуть пересилати гроші рідним, оплачувати послуги, утримувати сім’ї.

З точки зору нового реєстру, це виглядатиме як нетипова фінансова поведінка. Якщо людина не декларує дохід в Україні, але її рахунки наповнюються грошима, податкова може зафіксувати це як розрив у податковому ланцюжку, навіть якщо формально підстав для претензій немає. Це створює ризик не лише для громадян, а й для банків, які зобов’язані будуть пояснювати ці операції під час перевірок.

Окремий пласт небезпек відкривається для тих, хто користується довіреними особами для роботи з фінансовими інструментами, наприклад, сейфи, гаманці чи рахунки. Очікуваний «закон-супутник» про відповідальність за фіктивні довіреності може створити правові пастки: кожна дія від імені третьої особи ризикує стати об’єктом окремої перевірки. Це змінює і банківську практику, і структуру юридичних відносин між громадянами. До цього додається підвищення ролі первинного фінансового моніторингу: спеціально визначені суб’єкти (зокрема ті, хто адмініструє трасти або подібні утворення) отримають нові обов’язки, а Мін’юст — повноваження з нагляду. Утім, самі ці обов’язки залишаються юридично розмитими, а санкції — потенційно непропорційними.

Варто зазначити, що наріжним каменем у публічній аргументації уряду залишається приєднання до Єдиної зони платежів у євро (SEPA). Але в цьому випадку ціна такої інтеграції полягає у внутрішньому демонтажі базових принципів банківської приватності. Україна, щоб отримати зовнішні кошти, погоджується на внутрішнє розкриття: не лише фінансової інформації, а й способу її використання. При цьому доступ до SEPA відкриває нові можливості — спрощення розрахунків, дешевші перекази, кращі умови для бізнесу. Однак водночас створює простір, де будь-яка транзакція може бути прочитана не як фінансова активність, а як сигнал для фіскального втручання. Це перетворює саму ідею інтеграції на інструмент контролю, а не лише полегшення.

Отже, навіть якщо законопроєкт про передачу інформації про особисті рахунки та сейфи податковій не буде ухвалено в найближчі місяці, сама його поява та погодження урядом демонструє зміни глибшого порядку. Вони є сигналом про чергову технічну норму і трансформацію взаємин між громадянином та державою.Фінансова приватність втрачає статус недоторканної. Рахунок, сейф, електронний гаманець — все це перестає бути особистим інструментом і стає даними, які ретельно вивчаються, оцінюються і можуть бути використані проти платника податків, навіть без його відома. У країні, яка переживає війну, еміграцію, падіння доходів і нестабільну зайнятість, запровадження такої моделі контролю може мати неочікувані наслідки: від масового недовіри до банків до вимушеного виходу з фінансової системи як форми самозахисту.

На тлі прагнення стати частиною SEPA, де транскордонні платежі в євро здійснюються так само легко, як і внутрішні, Україна бере на себе жорсткі зобов’язання щодо фінансової прозорості. Але постає запитання: чи не стане ця прозорість черговим інструментом фіскального тиску на пересічного українця? Крок до Європи — безперечно. Але й контроль за гаманцем кожного — теж.