Ще десять років тому ожиріння у дітей вважали проблемою західного світу. Українські батьки з легким серцем повторювали мантру: “краще пухкенький, ніж худий”, а державна система охорони здоров’я не бачила в цьому загрози. Сьогодні ж статистика свідчить про зворотне: кількість дітей із надмірною вагою в Україні зростає швидше, ніж ми встигаємо це усвідомити. Причини зрозумілі – дешевий фастфуд та небезпечна їжа, культ солодощів, малорухливий спосіб життя, а головне – відсутність уваги до проблеми на всіх рівнях. Але якщо на Заході з ожирінням борються як із загрозою національної безпеки, то в нас це досі лише розмита тема для розмови.
Невтішна статистика зростання надлишкової маси серед українських школярів
4 лютого в Києві відбулася презентація результатів першого в Україні дослідження, проведеного в рамках Європейської ініціативи ВООЗ (COSI), які виявили невтішну статистику зростання надлишкової маси серед українських школярів. Так, за цими даними, серед дітей віком від 6 до 8 років спостерігається:
- надлишкова маса – 22, 96%;
- ожиріння – 9,13%;
- важке ожиріння – 2,63%.
Тобто, майже кожна п’ята дитина має надлишкову вагу. При цьому схильність до проблем з вагою виявилася переважно у хлопчиків (25,24%), ніж у дівчат (20,72%).
Крім того, у новому дослідженні, опублікованому у журналі The Lancet, показано як у понад 190 країнах змінювався індекс маси тіла у всьому світі у період з 1990 по 2022 рік. Виявилося, що рівень ожиріння зріс у чотири рази серед дітей і подвоївся серед дорослих. Як зазначив старший автор дослідження, професор Маджид Еззаті, епідемія ожиріння, яка була очевидною серед дорослих у більшості країн світу в 1990 році, тепер відображається серед дітей шкільного віку та підлітків. Ми чомусь почали замислюватися над цим лише зараз, хоча самі ж добровільно до цього результату і прийшли.
Причини ожиріння у дітей
Спеціалісти стверджують, що основними факторами розвитку ожиріння є малорухливість і нездорове харчування. А тепер озирніться довкола. Ще не так давно дитячі майданчики були переповнені галасливими дітлахами, що носилися, як шалені. Зараз вони спорожніли, діти змінили пісочницю на планшети, а велосипеди — на геймерські крісла. Дослідження також виявило, що третина дітей або зовсім не займаються фізичною активністю, або приділяють менше години на тиждень високоінтенсивним вправам. У будні 54,4% школярів проводять за електронними пристроями понад дві години, а у вихідні цей показник зростає до 83,4%.
Колись урок фізкультури був справжнім випробуванням: підтягування на турніку, біг на 100 метрів, стрибки у довжину. Але будемо відверті, зараз уроки фізкультури у школі скоріше нагадують перерву з м’ячем, ніж справжнє тренування. Нормативи фізичного навантаження школярів все більше перетворюються на формальні записи у журналах для задоволення адміністрації. Рухова активність майже на нулю.
Мінімум, щоб ніхто не втомився. І головне — щоб, не дай Боже, ніхто не впав, не потягнув м’яз чи не отримав стрес. І тут можна зрозуміти і вчителів, які просто бояться перевантажувати сучасних дітей, через неодноразові нещасні випадки під час занять. Травма на уроці — це одразу купа паперів, пояснень і можливі проблеми. Краще обійтися легкою розминкою, ніж ризикувати. А самі діти просто неготові до фізичних навантажень. Як можна змусити дитину пробігти крос, якщо вона задихається після підйому на третій поверх? Сучасні діти проводять більше часу сидячи, ніж будь-яке попереднє покоління. М’язи слабкі, витривалість майже нульова. Навіть якщо навантажити дітей по повній тричі на тиждень, це не зробить їх сильнішими. Навпаки — перевантаження без звички до регулярної активності призводить до втоми, а не до прогресу.
Але проблема не в тому, що діти не хочуть бігати. Проблема в тому, що ми створили середовище, де рух — це скоріше опція, аніж норма. Колись після уроків шкільні спортзали й двори дзвеніли від гомону дітей. Футбол, баскетбол, боротьба, гімнастика, плавання — секцій було безліч, і кожен міг знайти щось до душі. Хлопці ганяли м’яча до сутінків, дівчата відточували шпагати й сальто, а на татамі не бракувало охочих повчитися прийомам дзюдо. Батьки не хвилювалися, що дитина “зависне” у смартфоні, а швидше переживали, чи встигне вона зробити уроки між тренуваннями.
Тепер настала епоха, коли спортивні зали здебільшого використовують для урочистих лінійок, а діти все частіше “змагаються” лише у швидкості прокрутки стрічки в TikTok. Немає ані масового спорту, ані культури руху. Дитина не знає, куди себе подіти після школи, тож проводить години перед екраном. В результаті маємо не лише надмірну вагу у наших дітей, а й сколіоз, хронічну втому й небажання взагалі рухатися.
Рухати дітей треба не тільки на уроці, а й у житті. І не з примусу, а з інтересом. Бо фізкультура має бути не страхом отримати травму чи не здати норматив, а можливістю відчути, що рух — це круто, а спорт – це частина життя, а не просто дисципліна у розкладі.
Повертаючись до вищезгаданого дослідження маємо ще невтішні результати – менше половини українських дітей харчується з дотриманням рекомендованої норми МОЗ, щодо вживання щоденної норми овочів та фруктів. Свіжі фрукти щодня їдять лише 55,3% дітей, а овочі — 41,4%. Водночас, цукровмісні напої вживають 20,3% дітей, а всілякі смаколики — 17,8% дітей. Колись солодощі були нагородою, а зараз — звичкою. Виробники додають цукор майже у все: від соусів до “здорових” йогуртів. Чипси, газовані напої, напівфабрикати — дешеві, доступні й агресивно рекламовані.
Тут же не можна не згадати революцію у шкільних їдальнях, яка почалася так голосно й амбітно. Нове меню від Євгена Клопотенка мало б змінити сірі обіди на щось яскраве, корисне і, головне, смачне. Але щось пішло не так. Діти дивляться на ці “кулінарні шедеври” з таким самим ентузіазмом, як на домашнє завдання з математики. А замість того, щоб із захопленням хрумтіти кускусом чи пити буряковий суп-пюре, вони ховають бутерброди з ковбасою в рюкзаках або біжать до найближчого кіоску за чипсами й газованою водою.
Знову ж таки, на папері все виглядає ідеально: баланс білків, жирів, вуглеводів, креативні страви без “радянського спадку”. Але на практиці все виявилося не так просто. Лише спробуйте змусити дитину полюбити салат із фенхелю чи булгур, якщо вона навіть не знає, що це таке. Спеціалісти забули головне, що корисне, не завжди означає смачне. А для дітей важливо, щоб їжа була смачненькою. Здорове харчування не повинно бути нудним. Але часто нові страви — це щось на кшталт “здорової версії” того, що діти люблять, тільки без смаку. Або занадто креативно, або просто прісно. Якщо страва виглядає так, ніби її зібрали з того, що залишилось після експерименту на уроці хімії, діти її не їстимуть. Як конкурувати з чипсами, коли вони яскраві, хрусткі й солоні? У дітей є вибір, і вони обирають те, що миттєво дає їм “смакову наcолоду”, навіть якщо це шкодить здоров’ю.
Проблема не в тому, що рецепти Клопотенка погані. Проблема в тому, що їх намагаються втиснути у систему, яка не готова до змін. Їжа має бути не просто корисною, а смачною, зрозумілою і доступною. Іноді це не питання інгредієнтів, а питання підходу. Їдальня має стати місцем, де хочеться поїсти смачно, а не вижити. При цьому у багатьох вдома на столі замість домашнього супу чи каші з м’ясом красується піца з доставкою. Крім того, продукти в українських магазинах перетворилися на хімічний коктейль з консервантів, емульгаторів і підсилювачів смаку, які роблять їжу привабливою, але непридатною для здорового харчування. Дитячий організм не встигає боротися з ГМО, трансжирами та цукровими пастками, тож поки виробники рахують прибутки, рівень ожиріння серед дітей продовжує зростати.
Ожиріння дітей за кордоном
Якщо ви думаєте, що проблема дитячого ожиріння — це суто наша біда, то ви дуже помиляєтесь. Це глобальна світова епідемія. Від Нью-Йорка до Токіо, від Лондона до Сіднея — всюди ситуація схожа, бо діти товстішають. І товстішають швидше, ніж статистика встигає це зафіксувати. Причини ті ж самі: фастфуд, гаджети, малорухливий спосіб життя. Але от підходи до боротьби дуже різняться.
США впевнено тримають сумне лідерство у світовому рейтингу дитячого ожиріння. Тут кожна третя дитина має зайву вагу. І не дивно, бо фастфуд для американців став частиною культури. Ви здивуєтесь, коли побачите які величезні порції приносять у місцевих кафе, а газовані напої там дешевші за воду.
Боротися з надмірною вагою вирішили, запровадивши реформи у школах. Після кампанії Мішель Обами “Let’s Move!” у школах зменшили кількість нездорової їжі в їдальнях, ввели обов’язкові уроки про здорове харчування. У деяких штатах навіть запровадила податки на шкідливі продукти та на солодкі напої, щоб зробити їх менш доступними. У країні діє заборона реклами фастфуду, орієнтованої на дітей. Але, чесно кажучи, боротися з цією проблемою в країні, де “суперсайз” — це стиль життя, досить складно. Тож віз і нині там.
В Японії рівень дитячого ожиріння значно нижчий, ніж у США, бо тут здоровий спосіб життя — частина культури. Їхні шкільні обіди являють собою справжні витвори мистецтва: збалансоване меню з овочами, рибою, рисом. В країні діє “Закон про метаболічне здоров’я”. Цей закон регулює обсяги талії у дорослих, а для дітей запроваджено регулярні медичні обстеження у школах. В Японії робиться акцент на фізичну активність. Дітей заохочують до активної фізичної діяльності. На початку занять обов’язкові зарядки в школах, а самі уроки фізкультури — не формальність, а щоденна практика.Проте і в Японії проблема починає зростати через західний вплив, адже фастфуд і там набирає популярності серед молоді.
В Європі підхід залежить від країни, але загалом боротьба ведеться на всіх фронтах. Наприклад, у Великій Британії ввели податок на цукор, запровадили обмеження реклами шкідливої їжі для дітей та встановили суворі стандарти шкільного харчування.
У скандинавських країнах велика увага приділяється фізичній активності. Діти щодня проводять час на свіжому повітрі, незалежно від погоди. Для французів культура харчування — майже релігія. Дітей вчать цінувати їжу, їсти повільно, розуміти смаки, а не просто наїдатися. Шкільне меню збалансоване та містить всі необхідні для дитячого розвитку вітаміни.
Зрозуміло, що універсального рецепту боротьби з ожирінням немає. Але варто усвідомити просту істину, що ожиріння — це не просто проблема ваги, а проблема способу життя і культури. Там, де держава, батьки та суспільство працюють разом, результати дадуть кращі плоди. Як бачимо, весь світ і досі шукає рішення, але головний інструмент полягає не в забороні чи податках. Це усвідомлення того, що відповідальність за здоров’я дітей лежить не лише на школах чи лікарях.
Вона починається з дому, з щоденних рішень батьків, що покласти на тарілку, куди піти гуляти, скільки часу провести разом з дитиною без екранів. Бо жодна урядова програма не врятує дитину від зайвої ваги, якщо вдома її зустрічають піца на вечерю та новий сезон серіалу замість прогулянки. Виробники харчової промисловості теж не мають залишатися осторонь, а чесно інформувати про склад продуктів і не робити “здоровий вигляд” там, де його немає.
Здоров’я дітей повинно бути одним з пріоритетів держави, бо це питання майбутнього країни. Хворі, ожирілі діти – це майбутні дорослі з діабетом, серцево-судинними захворюваннями та нездатністю ефективно працювати, що означає катастрофічні витрати на медицину, соціальну підтримку та втрату здорової, конкурентоспроможності нації.
