На третьому році повномасштабного вторгнення РФ в Україну спостерігається невтішна тенденція – в університетських аудиторіях стає дедалі більше порожніх місць. Особливо помітно це серед студентів чоловічої статі старших за 30 років. Замість заліків і дипломів їм пропонують повістки. Війна змінює все: від економіки до особистих планів кожного громадянина. Однак її вплив на систему вищої освіти — це тема, про яку говорять мало, хоча наслідки можуть бути катастрофічними. Загальна мобілізація поставила багатьох людей перед вибором, у якому немає справедливого рішення: захищати країну чи продовжувати навчання. Звісно, мобілізація є необхідним елементом оборони країни. Та чи не занадто висока ціна за це майбутнього нашої системи освіти?
Масові відрахування чоловіків з вищих навчальних закладів України
Нещодавно на своїй сторінці у Facebook заступник міністра освіти і науки Михайло Винницький оприлюднив невтішну статистику щодо кількості відрахованих студентів у вищих навчальних закладах України. Так, за період квітень-серпень 2024 р. із закладів вищої освіти України відраховано 23448 здобувачів освіти чоловічої статі віком понад 30 років. Як зазначає пан Винницький, причинами відрахування стали неуспішність та неявка на заняття. Але, погодьтеся, важко повірити, що одразу стільки студентів стали погано навчатися та, більше того, прогулювати заняття. Тобто, чиновники, нехтуючи забезпеченим Конституцією правом на навчання без обмежень статі та віку, з легкої руки, причепили такій великій кількості студентів ярлики “прогульників” та “двієчників”. І чомусь така тенденція спостерігається лише серед студентів саме чоловічої статі.
За словами заступника міністра, хоча ситуація зі скороченням кількості студентів є негативним явищем для освіти, але це також вказує на ознаку вимогливості українських вишів. Тобто, не якість надання освітніх послуг виходить на перший план, а як виявилося, масові відрахування студентів.
І знову українська система освіти балансує над прірвою. Втрата значної частини студентів не просто зменшує кількість випускників вищих навчальних закладів. Вона руйнує баланс, на якому тримається академічна спільнота. Факультети змушені будуть скоротити курси через нестачу студентів. Відзначиться це і на університетах, адже вони втратять фінансування, а викладачі потраплять під вимушене скорочення. Навряд чи можна вважати повноцінною освітню систему в країні, де навчання стає привілеєм лише для тих, кого не торкнулася мобілізація.
Небезпека такої ситуації в тому, що короткострокові рішення вже сьогодні формують довгострокові проблеми. Чи буде в Україні через кілька років достатньо кваліфікованих інженерів, лікарів, педагогів? Чи залишаться в науковій сфері молоді таланти, які могли б розвивати економіку, технології та культуру? Війна забирає у нас не лише сьогодення, але й потенційне майбутнє, якщо зараз не знайти рішення, яке дозволить зберегти баланс між обороноздатністю країни та потребою у кваліфікованій, освіченій нації.
Очевидно, що ця проблема вимагає негайного діалогу на всіх рівнях суспільства. Важливо створити механізми, які дозволять студентам продовжувати навчання навіть за умов мобілізації. Це може бути дистанційна освіта, відтермінування для завершення навчання чи інші гнучкі підходи. Інакше, може статися така ситуація, що настане той час, коли війна закінчиться, а в країні на той момент не буде достатньо людей, здатних її відбудувати. Держава на чолі з чиновниками, які приймають необдумані рішення має вже зараз побачити проблему та почати шукати правильне рішення, поки не стало пізно.
Вплив військових конфліктів на освітню систему в зарубіжних країнах
Зрозуміло, що процеси мобілізації не можуть не впливати на всі сфери життя, включаючи освіту. У багатьох державах, які переживали чи переживають воєнні конфлікти, мобілізація впливає на доступ до освіти, контингент студентів та загальний розвиток освітніх систем.
Якщо пройтися сторінками історії, то можна помітити, що процеси мобілізації завжди мали значний вплив на освіту, особливо в періоди воєнних конфліктів. Від втрати студентів і викладачів до руйнування освітньої інфраструктури — це виклики, які можуть мати довгострокові негативні наслідки для відновлення країн після війни.
У часи Другої світової війни масова мобілізація чоловіків призвела до значного скорочення студентів у вищих навчальних закладах. Наприклад, в США у 1940-х роках кількість студентів-чоловіків зменшилась настільки, що університети почали активно залучати жінок для заповнення аудиторій. Це мало довгостроковий ефект. Жінки почали відігравати більшу роль у вищій освіті, що стало переломним моментом у гендерному балансі.
У країнах колишньої Югославії мобілізація молодих чоловіків спричинила кризу в університетах. Через конфлікти багато студентів вимушені були перервати навчання, що призвело до втрати цілого покоління фахівців. Відновлення системи освіти після війни вимагало десятиліть, оскільки багато студентів не поверталися до навчання.
У Ізраїлі обов’язкова військова служба для чоловіків і жінок значно впливає на систему освіти. Однак держава змогла розробити механізми, які дозволяють гармонійно поєднувати навчання та службу. Наприклад, студенти можуть отримувати відтермінування для завершення освіти або продовжувати навчання після проходження служби. Такий підхід зберігає баланс між мобілізацією та освітніми потребами.
А от Сирія та Афганістан стали яскравим прикладом того, як війна фактично паралізувала систему освіти. Масова мобілізація молодих чоловіків і втеча населення за кордон призвели до закриття багатьох навчальних закладів. Це спричинило втрату цілого покоління освічених людей, що серйозно впливає на відновлення країн після конфлікту навіть сьогодні.
У Південній Кореї обов’язкова військова служба для чоловіків тимчасово зупиняє їхню освіту. Однак система побудована так, щоб студенти могли повернутися до навчання після служби. Державні програми підтримки допомагають забезпечити перехід від армії до навчального процесу.
Очевидно, що мобілізація впливає на освіту у багатьох країнах, але рівень цього впливу залежить від гнучкості державної політики. У країнах, де така рівновага була досягнута, на кшталт Ізраїля, Південної Кореї, а також США під час Другої світової війни, вдалося мінімізувати втрати для освіти та забезпечити швидке відновлення після завершення конфліктів. Натомість, гіркий досвід Сирії, Афганістану та Югославії, де освіта була залишена поза увагою, засвідчує сумні результати нищівного удару по людському капіталу, що створило кризу, яку доводиться долати десятиліттями.
Приклади інших країн мають стати актуальним уроком для України сьогодні. Мобілізація є необхідною для захисту держави, але без збереження освітньої системи майбутнє країни опиняється під загрозою. Лише гнучкі рішення та державна підтримка, які дозволяють молоді вчитися навіть у складних умовах, гарантують, що після війни країна матиме достатньо фахівців для відбудови. Освіта — це фундамент, без якого неможливо побудувати стійке та успішне суспільство.
Шахрайські схеми уникнення мобілізації в освітніх закладах
Водночас неможна заперечувати і той факт, що все більше трапляється випадків шахрайства та маніпуляцій у питанні ухилення від мобілізації з участю працівників закладів вищої освіти. Так, на Полтавщині професор приватного вишу промишляв зарахуванням потенційних призовників на бакалаврат, магістратуру та аспірантуру місцевого держуніверситету без вступних іспитів. Для реалізації злочинної схеми зловмисник використовував особисті зв’язки серед посадовців освітньої сфери.
На Закарпатті було затримано доцентку кафедри історії місцевого університету, яка брала хабарі за незаконне оформлення на навчання до вишу абітурієнтів призовного віку.
А на Миколаївщині керівництво Вищого навчального закладу “Міжнародний технологічний університет “Миколаївська політехніка” взагалі проявило неабияку кмітливість та скористалося прогалинами у нормативних документах, що дало змогу здійснити набір близько тисячі людей на освітньо-кваліфікаційний рівень “молодший спеціаліст” та “спеціаліст”, які в Україні були ліквідовані ще у 2016 році. Як результат, такі студенти не змогли б отримати дипломи, але отримали б можливість відстрочки від мобілізації. Ймовірно, саме це і було метою їх вступу до цього навчального закладу.
Такі випадки демонструють, як необдумані рішення щодо організації мобілізаційного процесу в країні спричинюють злочинність та ставлять під загрозу якісне здобуття освіти для людей, які дійсно прагнуть отримати кваліфікацію.
Ситуація з масовим відрахуванням студентів-чоловіків старше 30 років демонструє, як війна руйнує не лише економіку та інфраструктуру, але й систему освіти. Замість дипломів ці люди отримують повістки, а університети втрачають не лише студентів, але й свій майбутній потенціал. Сьогодні важливо мобілізувати не лише армію, а й думки суспільства про те, що буде з країною після перемоги.
Якщо в Україні залишиться система освіти, орієнтована лише на молодих студентів, а також тих, кого не стосується мобілізація, ми ризикуємо втратити ціле покоління фахівців, без яких неможливо відновити країну. Вища освіта не має бути розкішшю чи привілеєм. Це інвестиція у майбутнє, і вона ні в якому разі не може залежати від віку чи статі.
Звісно, мобілізація є необхідним процесом, але він не повинен підривати основи, на яких будується країна. Якщо уряд не знайде способу зберегти доступ до навчання для всіх, хто прагне вчитися, то відсутність достатньої кількості кваліфікованих фахівців із вищою освітою може стати для України економічною катастрофою та соціальною кризою. Без освічених лікарів, інженерів, вчителів і науковців країна ризикує зіткнутися з деградацією ключових секторів, що забезпечують сталий розвиток. Ослаблення системи освіти та науки може призвести до втрати конкурентоспроможності України на міжнародній арені, зростання рівня безробіття та міграції, що остаточно виснажить людський капітал.
Ця проблема має стратегічне значення – замість будівництва майбутнього держава ризикує втратити здатність забезпечувати базові потреби громадян. Нестача висококваліфікованих кадрів поставить під загрозу обороноздатність, якість медицини, розвиток інноваційних галузей, а також загальний рівень життя. Водночас це відкриє шлях до зростання залежності від зовнішніх фахівців, що може ще більше підірвати незалежність і самостійність держави.
Завтра може не залишитися кому відбудовувати наші міста, лікувати хворих чи навчати дітей. Війна вимагає швидких, але виважених рішень, і одне з найважливіших — знайти баланс між обороною сьогодення і збереженням майбутнього.
