Обрати фах: чому 80% абітурієнтів роблять хибний вибір?

Нас обирають, ми обираємо…За актуальними даними Освітнього порталу, 80% випускників вишів не працюють за фахом, який здобули.
Чому? Розповім типову історію вибору спеціальності, коли у конфронтацію вступають мрії абітурієнта і можливості його батьків. Уявімо дівчинку, яка все свідоме життя бачила себе журналісткою, вела власний блог, гострила перо, брала участь у наповненні шкільного сайту, вела шкільні заходи, адже мріяла і про телевізійне майбутнє. І от наступив час Ч, наша героїня створює електронний кабінет і подає заяву на омріяну спеціальність. Батьки, що також беруть участь у виборі майбутнього своєї дитини, мислять раціонально і резонно: варто податися також туди, де є гарантований бюджет.
І от наша героїня, як тільки починають працювати приймальні комісії, біжить до омріяного університету і подає документи на Журналістику. На бюджет вони не проходять. Бал замалий. Однак дівчина сподівається на розуміння батьків, які наступним кроком мають укласти угоду з вишем і сплатити за навчання. Втім, дарма. Батьки, зваживши “за” і “проти” і побачивши, що донька пройшла на бюджетне місце з “Харчових технологій”, перекладають документи туди. Тут проста математика. За даними 2024 року (ми беремо їх для ілюстративності) обсяг держзамовлення на згадану спеціальність складає 1350 місць у той час, як на “Журналістику” це лише 223 місця. Йдеться про масштаб країни. Чи буде людина, яка планувала бути журналісткою, працювати після випуску на харчовому підприємстві? Навряд, а от диплом вона матиме. На це і розраховують батьки. В умовах війни й тотальної економічної кризи такий розрахунок, звісно, цілком логічний. Але ж ми говоримо про абітурієнтський вибір.
Можна називати і багато інших причин непотрапляння фаху у мрію. Династія інженерів чи агрономів або ж вчителів примушує дітей обирати спеціальність, близьку і зрозумілу родині. Через недостатню профорієнтаційну роботу випускники не можуть визначитися, куди йти далі, тож подають документи “за компанію” з друзями, сусідами, родичами. Когось влаштовує те, що університет поряд з домом. Когось, навпаки, приваблює гуртожиток і відповідно виш, де навчаються випускники рідної школи.
Причин багато – результат один. Вибір, що може стати доленосним для вчорашніх школярів, виявляється помилковим. Як наслідок, держава витрачає кошти на навчання інженерів, юристів, психологів, вчителів, які жодного дня не працюють за фахом.
Є також і проблема деформації професійної ідентичності, яка відбувається зі здобувачами освіти, що мають викривлене уявлення про майбутній фах. У ній – вагоме підґрунтя для розчарувань потенційних фахівців, але це інша, дуже розлога тема.
Ресурс “Щоденник абітурієнта” провів низку опитувань щодо вибору нинішніх випускників шкіл. Їх результати доволі красномовні, а вибірка достатньо репрезентативна, щоб робити висновки.

49% нинішніх абітурієнтів прийняли рішення самостійно, або ж думають, що зробили це без сторонніх впливів, хоча ми чудово розуміємо, що подібні рішення визрівають не у вакуумі. Прикро, що 9% випускників шкіл зазначили, що вибір їх самостійний через те, що просто не було з ким порадитися. Рівною мірою розподілено традиційні джерела впливу на дітей: батьки, вчителі, репетитори, друзі, однолітки… Цікаво, що розкриваючи свій варіант вибору, діти написали про кінематограф, медіа і навіть фанфіки як джерела уявлень про майбутніх фах. Чи варто говорити про те, що романтизовані уявлення, почерпнуті з таких джерел, врешті-решт розбиваються об реалії професійного життя.
Для розуміння психологічного підґрунтя правильного/неправильного вибору показові є і такі відповіді абітурієнтів.

Як бачимо, лідером серед абітурієнтських вагань є нездатність визначитися, чого взагалі вчорашні школярі очікують від життя. Багато з них мають суперечливі думки щодо майбутнього фаху. В декого відбувається конфлікт між різними гранями спеціальності – її привабливості і, скажімо, низької оплачуваності. Дехто переживає, що з часом на професію його мрії впаде попит, тож сьогоднішній вибір себе не виправдає. Дуже показовим є і варіант відповіді – боюся зізнатися у своїх бажаннях найближчому оточенню. Воно свідчить про батьківський тиск на дітей і на деформацію їхнього майбутнього вже на етапі вступу до вишу.
Загалом відповіді абітурієнтів засвідчують потребу у більш активній профорієнтації, елементарній комунікації із представниками тих професій, які є для школярів привабливими. Це не вирішить проблему хибного професійного вибору на всі сто відсотків, однак знизить рівень розгубленості абітурієнтів під час вступної кампанії.