Точка зору

Поява речника ВМС ЗСУ Дмитра Плетенчука в Одеському університеті зі зброєю спричинила жваву дискусію

В умовах війни питання цивільної безпеки набуває нового сенсу. Військові, які тривалий час виконують бойові завдання на передовій, стають частиною міського ландшафту: у формі, у транспорті, на вулицях. Паралельно, разом із цим звичним образом в публічному просторі з’являється і зброя. Після закінчення війни таких ситуацій стане ще більше — і не лише через статус ветеранів, а й через зміни в мисленні, звичках, практиках. Це формує нові виклики, зокрема — як забезпечити безпеку в навчальних закладах, державних установах, громадських просторах, якщо носіння зброї перестає бути винятковим випадком.

Дискусія, яка спалахнула навколо появи речника Військово-морських сил Збройних сил України Дмитра Плетенчука в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова з пістолетом при боці, лише підсвічує глибшу проблему. Вона не лише про один конкретний випадок, а про межі допустимого в умовах, коли межі безпеки щодня змінюються. Чи має право військовий, навіть на активній службі, заходити до цивільного вишу зі зброєю? Чи є це порушенням закону? І що важливіше — особиста безпека військового чи статус цивільного об’єкта, який може втратити свій захист згідно з міжнародним гуманітарним правом?

Сам Плетенчук оприлюднив пост з фото зі зустрічі у Facebook, зазначивши, що прочитав лекцію для студентів-журналістів, поділився досвідом взаємодії з пресслужбами, і “відкрив кілька професійних таємниць”. На знімках чітко видно: у нього при боці — пістолет.

Однак в коментарі до цього посту речник ОСУВ “Хортиця” Назар Волошин нагадав, що військовим заборонено заходити зі зброєю до навчальних закладів, якщо ті не розташовані у зоні бойових дій.

“Якщо не зраджує пам’ять, то зброю приносити з собою в навчальний заклад, на території, де не ведуться бойові дії — Заборонено!”, — написав Волошин, звернувшись до пресофіцера, полковника В’ячеслава Скоряка.

ПОДИВІТЬСЯ ЩЕ:  Практика інтенсивної "бусифікації" не спрацьовує, треба зосередитися на порятунку людського ресурсу, який зараз воює: Ігор Луценко

Своєю чергою Скоряк віджартувався та припустив, що це був іграшковий пістолет.

“То стопудово іграшковий. Тому порушення вимог, підписаних і ратифікованих Україною міжнародних документів в частині не перетворення цивільних обʼєктів, які знаходяться під особливою охороною МГП в легальні воєнні цілі, – немає)”, — зазначив він.

Крім того, В’ячеслав Скоряк нагадав про вимоги міжнародного гуманітарного права та наказ №164 від 2017 року щодо дотримання МГП в українській армії:

“У наказі по організації зберігання зброї норми про заборону носіння зброї в школі – немає… Це більше розписано в наказі по дотриманню МГП (164 від 2017 року), та в інших, імплементованих Україною міжнародних документах… як приклад визначення поняття “військового обʼєкта”. Є військовий зі зброєю – значить військовий обʼєкт і легальна воєнна ціль, навіть, якщо там є цивільні“.

Однак сам же Плетенчук в коментарях підтвердив, що то була його зброя і вона справжня.

“Зброя завжди зі мною. Чи треба було в машині залишити?” — написав він.

Проблема, яку порушує цей випадок, виходить далеко за межі персонального вибору одного військового. Вона про те, як суспільство регулюватиме присутність озброєних людей у мирному просторі після війни. Ветерани повернуться з фронту зі зброєю не лише фізично, але й ментально. Звичка бути озброєним стане не винятком, а нормою для частини суспільства. І якщо зараз у мирних школах та університетах це ще сприймається як порушення, то згодом ця межа може бути розмита остаточно.

Позиції сторін у коментарях до публікації Плетенчука демонструють глибоку етичну та правову невизначеність. Хтось вважає, що офіцер на службі має право не розлучатися зі зброєю навіть у цивільному просторі. Інші наполягають, що правила мають бути однаковими для всіх — і збереження статусу цивільного об’єкта має абсолютну перевагу.

ПОДИВІТЬСЯ ЩЕ:  В "Єдиних новинах" у жовтні 90% інтерв’ю були проведені з представниками влади та партії "Слуга народу": результати моніторингу

Проблема полягає в тому, що на рівні нормативних документів ця межа не завжди чітко сформульована. Накази МОН чи МВС про заборону озброєних осіб у школах чи вишах часто є лише внутрішніми рекомендаціями, а от норми міжнародного гуманітарного права — прямими зобов’язаннями, підписаними Україною.

На практиці саме військові стають тими, хто має не лише захищати країну, а й дотримуватися високих стандартів поведінки, зокрема в тилу. Поява зброї там, де навчаються цивільні, навіть у вигляді символічної присутності, створює ризик — не лише фізичний, а й правовий. Бо в умовах війни правила зрушуються, а в умовах поствоєнного суспільства саме з них починатиметься нова безпека.

Цей епізод із публічною появою військового зі зброєю в університеті — не унікальний. Але вперше він став публічним прикладом для дискусії. В Україні ще не сформовано чіткої культури поводження з легальною зброєю в мирному середовищі. І в умовах, коли на руках в населення її буде дедалі більше — як через оборонні ініціативи, так і через післявоєнний обіг — така дискусія неминуча.

Нам доведеться навчитися жити у суспільстві, де наявність зброї не є винятком. Але це не означає, що її можна заносити будь-куди. Як і не означає, що військовий досвід скасовує вимоги безпеки. Саме в університетах, школах, лікарнях ця межа повинна бути збережена. Не через формальність, а щоб не втратити розуміння, що означає слово “цивільний”.

3 Коментарі

  1. Доброго дня! Цікаву і потрібну тему підняла автор матеріалу. Цю тему потрібно розвивати! Є єдине але, в коментарях висловився речник ОСУВ “Хортиця” Назар Волошин, а не Влад Волошин (речник Південь). Ми рідні брати і речники на різних ділянках фронтів… Не плутайте!

    1. Доброго дня! Щиро дякуємо за уважне прочитання матеріалу та добрі слова на його адресу. Ви абсолютно праві — у тексті дійсно йшлося про речника ОСУВ «Хортиця» Назара Волошина, а не Влада Волошина, речника угруповання військ «Південь». Дякуємо за виправлення та важливе уточнення! Ми вже внесли відповідні зміни. Ваша увага до деталей допомагає робити журналістику точнішою. Сподіваємося на подальший зворотний зв’язок і завжди відкриті до конструктивної взаємодії.

      З повагою —
      редакція.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі статті

Кнопка "Повернутися до початку