Ринок будматеріалів оживає: хто купує газобетон у країні, де кожна п’ята будівля пошкоджена
В епоху, коли більшість компаній намагаються вижити, а бюджети скорочуються до мінімуму, в Україні тим не менш зводяться нові заводи будматеріалів, підписуються багатомільйонні інвестиційні угоди, запускаються нові цехи. Це нова економіка війни — з ризиками, але й з вірою в післявоєнний ренесанс.
Будівельний фронт: хто втратив, хто вистояв і хто приходить в Україну з-за кордону
Серед тих, хто не став чекати “кращих часів”, — будівельний гігант “Ковальська”. Після втрати заводу в Новій Каховці компанія інвестує у нове підприємство з виробництва газобетону в селі Розвадів на Львівщині. Це один із небагатьох прикладів масштабного інвестпроєкту у воєнний час. Потужності зростуть удвічі, а компанія зробить крок до повної незалежності від зруйнованих активів на окупованій території.
Іноземні гіганти входять в Україну з мільйонними інвестиціями. Так, попри втрати, Knauf оголосив про запуск нового заводу в Тернопільській області. Будівництво нового підприємства у Білій Церкві з нуля, на голому полі, розпочала Unilever. Фінська Peikko Group зводить завод із виробництва композитних конструкцій. Kronospan запускає деревообробний кластер на Рівненщині. Ірландська Kingspan вкладає 200 мільйонів євро у будівництво заводу з виробництва енергоефективних матеріалів.
Це не просто бізнес — це сигнал глобальним партнерам: у цю країну можна інвестувати, навіть коли поряд іде війна. Це не короткострокові акції солідарності, а системні проєкти на роки вперед. Вітчизняний уряд пропонує інвесторам не лише обіцянки, а й конкретні інструменти.
Закон “Про державну підтримку інвестиційних проєктів зі значними інвестиціями” (так званий “інвест-нянь”) пропонує звільнення від податку на прибуток до 5 років, звільнення від імпортного мита та ПДВ, надання землі без аукціону, а також будівництво доріг і мереж за державний кошт.
Під егідою “Зроблено в Україні”, бізнес отримує не лише гранти та пільги, а й компенсацію за будівництво інфраструктури. Уперше держава почала реалізовувати механізм воєнного страхування інвестицій, про який мріяли з початку повномасштабного вторгнення. Пілотні угоди вже підписані.
Довела свою ефективність грантова програма “єРобота”: понад 7 млрд грн виділено на запуск нових підприємств, теплиць, садів, переробних комплексів. Бізнес в умовах війни отримали шанс не лише вижити, а й стати на ноги.
Окупація, фронт, прильоти — не абстрактні загрози, а конкретна реальність для будівельних компаній. Якщо “Ковальська”, один із ключових гравців ринку газобетону, втратила завод у Новій Каховці через те, що територія опинилася під окупацією, то гігант світового ринку Knauf втратив свій завод у Соледарі. Siniat змушений залишити виробництво в Бахмуті. Це не просто втрата активів, а вимушене перезавантаження стратегій. Заводи знищено, логістику підірвано. Але бізнес не зник.
Серед тих, хто не просто вистояв, а ще й зміцнив позиції, — “Автомагістраль-Південь”. Компанія зберегла лідерство в дорожньому будівництві й продовжує проєкти навіть під час активної фази війни.
Одна з небагатьох девелоперських компаній, що продовжує реалізовувати житлові проєкти в різних регіонах України, — “Інтергал-Буд”. Попри повномасштабну війну, відкрила нові майданчики в західних областях і запустила будівництво Sensar Development.
Ці компанії не просто будують, вони створюють нові логістичні схеми, зберігають кадри, запускають виробництво під сиренами. Це економічний героїзм без орденів.
Замість “панельок” газобетон і зелена архітектура: як Україна будує країну виживання і майбутнього
У країні, де зруйновано сотні тисяч будинків, ринок будматеріалів мав би лежати в руїнах. Але ні, він пульсує. Попит на газобетон, піноблоки, армовані панелі зростає не з бізнесових фантазій, а з болю, втрат і потреби у відновленні. Україна сьогодні будує, бо не має іншого вибору.
Основним двигуном ринку стали ті, хто втратив дім та шукають спосіб відбудувати своє життя з нуля. І це не метафора. У 2023 році було введено в експлуатацію 5,45 млн квадратних метрів житла — це більше ніж 2022-го, але все ще менше довоєнного обсягу. Найактивніше будують у Львові, Івано-Франківську та на Закарпатті. Відновлюються також села, які постраждали під час боїв на Київщині та Чернігівщині.
Знову став лідером газобетон, який раніше масово використовували у приватному секторі, тому що він легкий, теплий та недорогий. Його беруть для будівництва одно- і двоповерхових будинків, які українці зводять за рахунок страхових виплат, допомоги діаспори або власними зусиллями.
Ще одне джерело стабільного попиту — військова інфраструктура. Фортифікаційні споруди, укриття, мобільні модулі потребують недорогих і швидких у монтажі матеріалів. Газобетон застосовують не лише для житла, а й для облаштування нових об’єктів військового призначення, особливо в прифронтових регіонах.
І хоча армія не афішує свої закупівлі, виробники зізнаються: великі партії йдуть саме туди. Держава хоче будувати швидко і дешево. Газобетон ідеальний для таких завдань.
Те, що колись було драйвером будівельного ринку — офісні центри, ТРЦ, бізнес-кластери — зараз у глибокій тіні. Більшість девелоперів поставили проєкти “на стоп”. У Києві нові комерційні об’єкти майже не стартують. Ринок орієнтується на виживання, а не розвиток.
Тож питання не в тому, чи компенсує житло втрати в комерції. Питання в тому, чи здатне воно тримати ринок на плаву. Поки що так, частково.
Третє джерело попиту — гуманітарна та донорська відбудова. Програми ООН, ЄС, “Велика Реставрація”, проєкти з будівництва тимчасового житла — всі вони купують матеріали у великих обсягах. І це не точкові ініціативи. Так, у 2023 році зафіксовано сотні відновлених домогосподарств за міжнародні кошти — і майже скрізь використовувався газобетон як основний матеріал.
Газобетон зараз — не просто блок із піску, цементу й вапна. Це інструмент повернення до життя. Це тимчасовий дах над головою в Миколаєві, бомбосховище біля школи на Сумщині або модульне селище на Львівщині. Це хребет економіки виживання.
Коли навколо зруйновані будівлі, обірвані мережі й блекаути, говорити про “зелену архітектуру” здається розкішшю. Але саме зараз в Україні формується енергоефективна, екологічна та розумна епоха будівництва. І це не данина моді, а стратегія виживання.
З 1 квітня в Україні набули чинності вимоги до так званих NZEB — будівель з майже нульовим споживанням енергії. Це означає, що нові й реконструйовані об’єкти повинні бути не просто теплими. Вони мають самі забезпечувати себе енергією — з сонця, вітру чи теплових насосів. Тобто виробляти, а не споживати. Як наголошує Держенергоефективності, це фундаментальний перехід, який робить нашу архітектуру не просто сучасною, а стійкою в умовах постійних загроз енергетичній системі.
У реальності війни, коли обстріли енергосистем стали буденністю, має значення кожен кіловат. Саме тому проєктування з думкою про теплоізоляцію, автономні джерела живлення та накопичення енергії — вже не тренд, а вимога часу. Так, нові житлові квартали в Ірпені та Бучі проєктуються одразу з сонячними панелями та системами теплового збереження. У Львові й Тернополі з’являються проєкти, де встановлюють пасивні системи вентиляції, що не потребують електроенергії.
Це не екзотика, а реакція на блекаути. Адже якщо країна не може гарантувати стабільну електрику, її має забезпечити сам будинок.
Поряд із енергоефективністю змінюється філософія матеріалів. Дедалі більше девелоперів переходять на перероблений бетон, утеплювачі з екологічної сировини, конструкції з бамбука, деревостружкові панелі нового покоління. Серед трендів — 3D-друк будинків, що дозволяє швидко й із мінімальними витратами зводити тимчасове житло.
Українські проєктанти дедалі частіше використовують BIM-моделювання — цифрові копії будівель, які дозволяють змоделювати енергоспоживання ще до початку будівництва. Це дає змогу не просто економити, а й уникати помилок, які могли б коштувати тисяч кіловатів і мільйонів гривень.
Українське зелене будівництво — адекватна відповідь на загрозу руйнування та відсутність енергоресурсів. Провідні архітектори наголошують: відновлення України — шанс перейти з пострадянського бетону до сталої, розумної урбаністики. Не повернення до “як було”, а прорив до “як повинно бути”. І вже зараз у Києві, Вінниці, Львові стартують пілотні проєкти громадських будівель за стандартами NZEB.
ЄС, USAID, міжнародні фонди дедалі частіше вкладають кошти саме в “зелену” інфраструктуру. Близько третини від усього міжнародного фінансування, що йде на відновлення України, спрямоване на енергоефективні рішення. Бо інвестори — особливо в умовах війни — не хочуть вкладати у вчорашнє.
Держава, яка бореться за незалежність, не повинна залежати від імпортного газу, крихкої енергосистеми чи неефективних коробок без утеплення. “Зелена” архітектура стала не гаслом, а зброєю. І кожна будівля, що виробляє енергію сама, — ще один крок до сильної, автономної країни.
Ніхто не має ілюзій: відновлення України після перемоги — це не просто ремонт шкіл і дахів. Це мегапроєкт століття. Лише для відбудови зруйнованого житла знадобиться 14 мільярдів штук цегли, майже 12 мільйонів тонн бетону та понад 3,9 млн м² скла. Це без урахування доріг, мостів, електростанцій і лікарень.
Компанії розуміють, що ресурси мають бути готові “на вчора”. Саме тому уже зараз йде будівництво заводу з виробництва керамічної плитки вартістю понад $50 млн, потужністю 15 млн м² на рік. Це лише один із десятків прикладів проєктів, які працюють “на випередження”.
Один із головних векторів — створення індустріальних парків. Це не просто модна європейська концепція, а платформа для запуску нових підприємств. Загальна площа промислових об’єктів і складів, запланованих до будівництва, вже перевищує довоєнні показники на чверть.
Це не тимчасові об’єкти, а інфраструктура нової експортоорієнтованої економіки, глибоку переробку та стійкість. І саме вона стане основою для масового працевлаштування та релокації бізнесу після перемоги.
За зразком плану Маршалла, повоєнна Україна має шанс не просто відновитися, а стати кращою, ніж була. У стратегіях відбудови вже закладені принципи “зеленої архітектури”: енергоефективність, відновлювальні джерела, низький вуглецевий слід. Це означає, що нові школи, лікарні, ЖК і офіси будуть зводитися за стандартами NZEB.
І саме це робить відбудову не просто технічним завданням, а ціннісною трансформацією. Бо Україна більше не буде країною дешевих матеріалів і неякісних фасадів. Вона повинна бути країною розумного проєктування і сталих рішень.
Тетяна Вікторова
