Самостійне виховання дитини як підстава для відстрочки: вимоги закону та позиція суду

Питання відстрочки від призову під час мобілізації для батьків, які самостійно виховують дитину, дедалі частіше стає предметом спорів між військовозобов’язаними та територіальними центрами комплектування. Самостійне виховання дитини визначене законом як одна з підстав для непризову під час мобілізації за умови наявності дитини віком до 18 років і відповідного судового рішення або інших передбачених обставин. Практика показує, що ключове значення мають не лише сам факт проживання дитини з батьком чи матір’ю, а й формулювання рішення суду щодо самостійного виховання та утримання. Однак часто виникають спори, зокрема, навколо порядку звернення до ТЦК та СП, зокрема щодо способу подання заяви та оцінки наданих документів.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери», до яких звернулася наша редакція, прокоментували застосування норми про самостійне виховання дитини як підставу для відстрочки від мобілізації, а також навели приклад із судової практики.

Оскільки військовий стан в країні все ще триває, як й мобілізаційні заходи, то питання надання відстрочки чоловікам не втрачають своєї актуальності. Наразі хочемо розглянути одну з найбільш цікавих та суперечливих підстав – самостійне виховання дитини.

Хочемо для початку розповісти про вражаючу подію. На цьому тижні у Кривому Розі мобілізували 43-річного чоловіка, який самостійно виховує свого 14-річного сина після того, як його дружина покинула сім’ю і виїхала за кордон, зберігши батьківські права. Чоловік прийшов до ТЦК та СП за повісткою для уточнення особистих даних, після чого більше не виходив на зв’язок з дитиною, яка перебувала в стані потреби догляду через перелом руки.

При цьому телефон батька було вилучено, а його утримували в підвалі приміщення ТЦК. 14-річний хлопець, залишений без контакту з батьком та необхідної підтримки, самостійно звернувся до поліції, повідомивши про його відсутність. Через відсутність зв’язку з батьком і неможливість забезпечити належний догляд за дитиною соціальні служби прийняли рішення помістити хлопця до дитячого закладу. Фактично дитина залишилася без нагляду в стані психологічної травми, він потребував медичної допомоги через перелом руки, а також підтримки в побуті й навчанні.

18 лютого мало відбутися судове засідання, на якому мобілізованого батька мали визнати опікуном-одинаком, що могло закріпити його відповідальність за дитини та забезпечити правову основу для підтримки сина. Однак слухання не відбулося, оскільки на нього не прибули представники органів опіки, що додатково ускладнило ситуацію і залишило дитину без належного юридичного захисту.

Чинне законодавство передбачає, що жінки та чоловіки, які мають дитину або дітей віком до 18 років, не підлягають призову під час мобілізації за наявності визначених обставин. Йдеться про випадки, коли другий з батьків помер, позбавлений батьківських прав за рішенням суду, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі. Також підставою є ситуація, коли особа самостійно виховує та утримує дитину на підставі рішення суду або коли запис про батька у свідоцтві про народження здійснений відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Таким чином, для отримання відстрочки за цією підставою недостатньо лише факту наявності дитини віком до 18 років. Необхідно, щоб була підтверджена одна з таких обставин: смерть другого з батьків; позбавлення його батьківських прав за рішенням суду; визнання безвісно відсутнім; оголошення померлим; відбування покарання у місцях позбавлення волі; наявність судового рішення про самостійне виховання та утримання дитини; або внесення відомостей про батька до свідоцтва про народження зі слів матері.

Найбільше запитань на практиці виникає саме щодо підстави, пов’язаної з наявністю рішення суду про самостійне виховання та утримання дитини. Саме формулювання такого рішення, його зміст і обсяг визначених у ньому обов’язків стають ключовими під час розгляду питання про надання відстрочки.

Саме тому судова практика йде по тому шляху, що рішення про визначення місця проживання дитини повинно звучати не «Визначити місце проживання  дочки Сїдоренко Марії Сергіївни 25 жовтня 2019 року народження разом із батьком – Сідоренко Сергієм Івановичам за місцем його проживання», а «Визначити місце проживання  дочки Сїдоренко Марії Сергіївни 25 жовтня 2019 року народження разом із батьком – Сідоренко Сергієм Івановичам за місцем його проживання з повним утриманням останнім».

Право на отримання відстрочки за цією підставою знову було підтверджене судом. 08 грудня 2025 року Чернівецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі №600/1077/25-а, яким надав оцінку відмові у наданні відстрочки у зв’язку із самостійним вихованням дитини.

У цій справі чоловік звернувся до суду з позовом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Він просив визнати протиправним і скасувати рішення комісії, оформлене протоколом №6 від 23.01.2025 року, яким йому було відмовлено у наданні відстрочки від призову під час мобілізації на особливий період. Окрім цього, позивач просив зобов’язати відповідну комісію повторно розглянути питання та оформити йому відстрочку на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29.10.2024 року його шлюб було розірвано, а малолітню доньку визначено такою, що проживає разом з ним і перебуває на його самостійному вихованні та утриманні. Спираючись на це рішення, він подав до територіального центру комплектування заяву про надання відстрочки. Втім, отримав відмову з мотивуванням про недотримання порядку звернення, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України №560, а саме через відсутність особистої подачі заяви.

Ще раз звертаємо увагу, що підставою для надання відстрочки стало рішення суду, яким  малолітню доньку залишено проживати та перебувати на  самостійному вихованні та утриманні батька.

Дослідивши письмові докази, суд встановив, що 16.01.2025 року позивач звернувся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. У заяві він послався на пункт 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та зазначив, що належить до категорії осіб, які не підлягають призову.

До заяви було додано нотаріально засвідчені копії паспорта, витягу з реєстру територіальної громади, свідоцтва про народження дитини, рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29.10.2024 року у справі №725/9282/24, а також військово-обліковий документ, сформований через застосунок «Резерв +».

Відповідно до витягу з протоколу комісія при ТЦК та СП відмовила чоловіку у наданні відстрочки від призову під час мобілізації на особливий період. Підставою відмови зазначено недотримання порядку звернення, визначеного абзацом першим пункту 58 постанови Кабінету Міністрів України № 560, зокрема щодо особистої подачі заяви. При цьому повідомленням позивача було поінформовано про ухвалене рішення про відмову. Вважаючи таку відмову протиправною, він звернувся до суду з адміністративним позовом про її скасування.

Суд звернув увагу на те, що раніше позивачу вже надавалася відстрочка від призову. Це означає, що сам по собі його статус як батька, який самостійно виховує дитину, не заперечувався. Предметом спору стало не право як таке, а порядок реалізації цього права. Оцінюючи ситуацію, суд застосував статтю 23 Закону України №3543-XII, яка містить вичерпний перелік підстав для відстрочки під час мобілізації. При цьому орган, який ухвалює рішення, має перевірити, чи підтверджені такі підстави належними документами. Військовозобов’язаний, у свою чергу, повинен надати документи, які доводять наявність обставин, передбачених законом.

Зокрема, пункт 4 частини 1 статті 23 цього Закону передбачає, що не підлягають призову жінки та чоловіки, які мають дитину до 18 років, якщо другий з батьків помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також якщо особа самостійно виховує та утримує дитину на підставі рішення суду або якщо запис про батька внесений до свідоцтва про народження відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Суд встановив, що позивач подав заяву про надання відстрочки поштою, посилаючись саме на цю норму закону. Разом із заявою він надав пакет документів, які, на його думку, підтверджували наявність підстав для непризову. Постанова Кабміну №560 передбачає, що рішення про надання або відмову у відстрочці ухвалює спеціально створена комісія при районному або міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з пунктами 56–57 цього Порядку, відстрочка надається виключно з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-XII. Водночас пункт 58 постанови №560 встановлює, що за наявності підстав військовозобов’язаний подає на ім’я голови комісії заяву встановленої форми та додає документи або їх належним чином засвідчені копії. Така заява підлягає обов’язковій реєстрації. Саме недотримання вимоги щодо особистої подачі заяви комісія вказала як підставу для відмови в наданні відстрочки.

Зазначимо, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до п.60 постанови №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. При цьому комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за спеціально встановленою формою. У разі відмови в наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

У цій справі предметом спору стало рішення комісії при територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, яким позивачу було відмовлено у наданні відстрочки. Підставою відмови комісія зазначила недотримання порядку звернення, визначеного абзацом першим пункту 58 постанови Кабінету Міністрів України №560, щодо особистої подачі заяви.

Суд зазначив, що положення ч. 11 ст. 38 Закону №2232-ХІІ визначають обов`язок, зокрема, військовозобов`язаних особисто повідомити у разі змін сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання або перебування, освіти, місця роботи, посади органи, де вони перебувають на військовому обліку. Разом з тим, ні положеннями Закону №2232-ХІІ, ні Законом №3543-ХІІ, ні постановою №560 не передбачено обов`язку особистого відвідування особою ТЦК та СП для подання заяви та документів на відстрочку. Обов`язок особисто повідомити не означає особисто прибути.

З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що позивач, надіславши особисто поштовим зв`язком заяву та документи для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, дотримався процедури особистого їх подання (направлення). При цьому, суд зазначив, що заява позивача, незалежно від способу її подання, підлягала до розгляду по суті порушеного у ній питання.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем через засоби поштового зв`язку подано до відповідача заяву з проханням розглянути його заяву та оформити у порядку, у визначеному постановою № 560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. До вказаної заяви позивачем було надано перелік документів, достатніх, на його думку, для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII.

Отже, позивачем було дотримано процедуру подання (направлення) документів до уповноваженого районного ТЦК та СП, які, на його переконання, підтверджують наявність підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

За результатами розгляду справи суд задовольнив адміністративний позов чоловіка. Рішення комісії при ТЦК та СП в частині відмови у наданні відстрочки було визнано протиправним та скасовано. Крім цього, суд зобов’язав територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повторно розглянути заяву чоловіка про надання відстрочки від призову під час мобілізації та ухвалити нове рішення ‒ про надання або відмову у наданні відстрочки ‒ з урахуванням правових висновків, викладених у мотивувальній частині судового рішення.

Фактично суд підтвердив, що рішення суду про самостійне виховання та утримання дитини є належною правовою підставою для застосування пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та може слугувати підставою для надання відстрочки військовозобов’язаному.

Отже, радимо у випадку відмови у наданні відстрочки не сприймати таке рішення як остаточне. Наявність рішення суду про самостійне виховання та утримання дитини підлягає обов’язковому розгляду комісією при ТЦК та СП як передбачена законом підстава для відстрочки від призову під час мобілізації. Відмова у наданні відстрочки не може ґрунтуватися виключно на формальних підходах до процедури звернення, якщо особа надала документи, які підтверджують її право відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Судова практика підтверджує, що такі рішення підлягають перевірці та можуть бути скасовані у разі неврахування змісту і правової природи поданих документів.