Політична

Цікаві й невідомі факти про інавгурацію президента США: від історичних символів до сучасних політичних сигналів

Світ готується до інавгурації нового президента США, яка є важливою подією на міжнародній арені. Ця церемонія знаменує офіційний початок президентського терміну й задає тон майбутній політиці США. Інавгурація президента США є не тільки політичною подією, а справжнім національним ритуалом, який поєднує в собі яскраві історичні традиції, глибокий символізм, а також служить своєрідною сценою для політичних заяв, інтриг і навіть курйозів. Це момент, коли американська демократія демонструє свою спадковість, а світ уважно спостерігає за найважливішим переходом влади в одній із найвпливовіших держав. Однак за блиском і пафосом цього дня ховається безліч цікавих фактів, неоднозначностей і питань. Чому деякі президенти порушували протокол? Як інавгурації перетворювалися на арену політичних суперечок? Чому Дональд Трамп не запросив Володимира Зеленського на свою президентську церемонію? Розглянемо незнані традиції, контроверсійні рішення та приховані аспекти цього грандіозного дійства.

Традиції, які формувалися крізь століття

Щоразу інавгурація перетворює Вашингтон на магніт для понад двох мільйонів людей, які приїжджають до столиці, щоб побачити цю подію на власні очі. Водночас у всіх штатах США середина дня стає неформальним святом: багато офісів завершують роботу, аби люди могли переглянути трансляцію церемонії. Попри всю масштабність заходу, є лише одна офіційно обов’язкова частина інавгурації — це складання присяги президентом. Інші елементи — урочисте чаювання в Білому домі, парад, прийоми й бали — доповнюють цей день, додаючи йому величі та видовищності.

Інавгурація президента США є унікальним сплетінням історії, традицій та політики. При цьому кожен новий президент додавав до цієї церемонії свої акценти, формуючи багатошарову і яскраву традицію, яку ми знаємо сьогодні. Так, перший Президент США Джордж Вашингтон заклав основу інавгураційного ритуалу. У 1789 році у Федерал-холі він поклав руку на Біблію та проголосив слова присяги, записані в Конституції: “Я урочисто присягаю, що буду сумлінно виконувати обов’язки президента Сполучених Штатів і в повну міру моїх сил буду підтримувати, охороняти і захищати конституцію Сполучених Штатів”.

У 1789 році Джордж Вашингтон став першим президентом, який присягнув на посаду у Нью-Йорку. Тоді столиці Вашингтон ще не існувало, а сама церемонія була мінімалістичною. Саме Вашингтон, як вважається, започаткував традицію завершувати присягу словами “Хай допоможе мені Бог”. Згодом ці слова стали невід’ємною частиною церемонії для більшості президентів. Часто президенти кладуть руку на Біблію, але це не є обов’язковою вимогою. Кожен президент обирав книгу або документ, які мають для нього особливе значення. Наприклад, Ліндон Джонсон склав присягу на католицькому молитовнику, а Теодор Рузвельт — взагалі без книги.

Інавгурація президента США проходить за суворо визначеним протоколом. У день церемонії новообраний президент і віце-президент із дружинами прибувають до Білого дому, де їх зустрічають чинний президент і перша леді. Після цього дві пари вирушають до Капітолія. На його західній сходинці, у присутності конгресменів і сенаторів, проводиться присяга віце-президента, а згодом і самого президента. Після цього президент виголошує інавгураційну промову, в якій окреслює головні напрями своєї адміністрації. Після складання присяги новий президент разом із кортежем прямує від Капітолія до Білого дому. Уздовж дороги на нього чекають тисячі глядачів, які вітають нового лідера. У Білому домі відбувається урочистий парад, який президент спостерігає зі спеціальної трибуни. Він проходить Пенсільванія-авеню, прямує від Капітолія до Білого дому, іноді в супроводі лімузина. У звичайні роки цей парад є яскравою подією для тисяч глядачів, але через пандемію формат може бути скорочений або зовсім змінений. Завершується день святковими балами та прийомами, які організовують у Вашингтоні того ж вечора або наступного дня. Перша леді зазвичай привертає увагу своїм вбранням, яке часто стає символом епохи.

Слід зазначити, що Томас Джефферсон, третій президент, зробив вагомий внесок у розвиток цієї церемонії. Після своєї другої інавгурації він на коні проїхав до президентського особняка, супроводжуваний механіками з військово-морської верфі, які грали музику. Ця подія започаткувала традицію інавгураційного параду, що символізує єдність президента з народом. Четвертий президент, Джеймс Медісон, ввів новий елемент — інавгураційний бал. Перший бал став знаковою подією, і з часом кількість таких заходів значно зросла. Вони перетворилися на яскраві та вишукані святкування, які проводяться не лише у Вашингтоні, а й в інших містах США.

Цікаві моменти інавгурації президентів США

Інавгурації завжди проходили за будь-яких обставин, навіть у непростих умовах. Під час інавгурації Джона Кеннеді в 1961 році через сильну снігову бурю армія США розчищала дороги за допомогою вогнеметів, щоб забезпечити шлях для традиційного параду. Крім того, трагічні події не раз змінювали хід інавгурації. Наприклад, після вбивства Джона Кеннеді в 1963 році його наступник, Ліндон Джонсон, склав присягу на борту президентського літака в аеропорту Далласа. Ця церемонія стала єдиною в історії, яка відбулася у такому місці, і вперше її провела жінка — федеральний суддя Сара Т. Х’юз.

Цікаво, що промови президентів також були знаковими. У 1841 році дев’ятий президент Вільям Генрі Гаррісон провів найдовшу, тривалістю дві години, промову на холоді під дощем, відмовившись від пальто та парасольки. Його необачність коштувала йому життя: через три тижні він захворів і помер від пневмонії, ставши найкоротше правлячим президентом США. Джордж Вашингтон, навпаки, став автором найкоротшої промови, яка містила лише 135 слів, проте її зміст і досі залишається символом лаконічності й сили слова.

ПОДИВІТЬСЯ ЩЕ:  Закулісся без консенсусу: чому переговори в Лондоні потерпіли фіаско і що приховують від українців

Сучасні інавгурації часто привертають увагу своїм масштабом і витратами. Інавгурація Дональда Трампа у 2017 році стала найдорожчою в історії США, коштуючи 90 мільйонів доларів. Ця сума перевищила витрати на обидві інавгурації Барака Обами. У той час, коли інавгурації стають більш розкішними, пандемія COVID-19 у 2021 році внесла свої корективи, змусивши організаторів відмовитися від традиційних балів і великої кількості глядачів.

Інавгурація президента в США також має свої моменти безпеки. Наприклад, під час інавгурації Джо Байдена у 2021 році на підтримку порядку у Вашингтоні було залучено понад 20 тисяч нацгвардійців через загрозу заворушень після штурму Капітолію.

Слід зазначити, що деякі елементи церемонії відображають зміни в американському суспільстві. Наприклад, Капітолій, де проходить присяга президента, традиційно відкритий для всіх охочих. Але з часом інавгураційні гуляння ставали надто хаотичними, і для уникнення погромів доступ до цієї частини церемонії було обмежено. Після цих інцидентів інавгурація продовжувала вдосконалюватися. У 1937 році дату церемонії перенесли з 4 березня на 20 січня, щоб уникнути суворих погодних умов. Але навіть це не завжди рятувало — сильні снігопади та дощі не раз ставали частиною урочистостей.

Цікавим фактом є й те, що афроамериканці вперше взяли участь в інавгураційному параді у 1865 році, жінки — у 1917-му, а у 1997 році інавгурація Білла Клінтона вперше транслювалася онлайн.

Усі офіційні заходи, включно з церемонією складання присяги, оплачуються з державного бюджету, тобто за кошти платників податків. Натомість урочисті бали й паради фінансуються приватними спонсорами. Ця модель дозволяє розділити офіційну та святкову частини події, не перевантажуючи бюджет.

Коли новий президент приносить присягу, його попередник уже офіційно припиняє свої повноваження. Традиційно після завершення церемонії колишній глава держави залишає Вашингтон. Це відбувається безпосередньо зі схилів Капітолійського пагорба, зазвичай за допомогою президентського гелікоптера, який доставляє його та найближчих членів сім’ї в обране місце. Відтоді Білий дім стає виключною резиденцією нового президента.

Сцена для інавгурації щороку будується заново, враховуючи архітектурні особливості Капітолія. При цьому проєкт починають розробляти заздалегідь, зазвичай за рік до події. Перед самою церемонією проводиться репетиція, де головних дійових осіб замінюють дублери. Репетиція важлива для узгодження дій служб, оркестру, поліції та інших учасників заходу. В одному з таких випадків, під час репетиції, сталася незначна пожежа поблизу Капітолія, яка, на щастя, не спричинила шкоди, але стала нагадуванням про важливість безпеки.

Ще одним цікавим елементом інавгурації є так звана “церемонія підписання”. Її започаткував Рональд Рейган у 1981 році. Після складання присяги президент разом із найближчими помічниками та лідерами Конгресу вирушає до Президентського кабінету, розташованого в крилі Сенату, де підписує свої перші укази. Це символізує офіційний початок його роботи на посаді.

Чому інавгурація президента США проводиться саме 20 січня

Дата інавгурації президента США — 20 січня — є результатом важливих історичних змін, продиктованих потребою адаптувати політичний процес до нових умов. Спочатку інавгурація мала іншу дату, яка тривалий час залишалася незмінною. Однак розвиток суспільства, технологій і необхідність швидшої передачі влади привели до значних змін у цій процедурі.

У 1789 році, коли перший президент США Джордж Вашингтон вступав на посаду, його інавгурація відбулася 30 квітня. Ця дата була обрана через тривалість підготовки нового уряду та організаційних процедур після перших виборів. Проте це було радше винятком, ніж правилом.

У 1797 році Конгрес визначив 4 березня як офіційний день початку роботи нового уряду, і ця дата стала постійною для інавгурацій наступних президентів. Упродовж 140 років саме 4 березня знаменувало зміну влади, за винятком випадків, коли президенти складали присягу в інший день через екстрені обставини, такі як смерть чи відставка попередників.

Однак із часом стали очевидними недоліки цієї дати. Технологічний прогрес значно пришвидшив підрахунок голосів і пересування виборців, що зробило чотиримісячну затримку між виборами і вступом президента на посаду неактуальною. Крім того, у періоди криз, таких як Велика депресія, цей проміжок часу створював додаткові труднощі для ефективного керівництва країною.

У 1933 році Конгрес ухвалив 20-ту поправку до Конституції США, яка скоротила перехідний період між виборами і початком президентського терміну. Нова дата — 20 січня — дозволила забезпечити швидшу передачу влади, підвищити ефективність управління і скоротити період політичної невизначеності. Ця зміна стала важливим кроком у вдосконаленні політичної системи США. Важливо зазначити, що навіть із новою датою існують певні виключення. Якщо 20 січня припадає на неділю, офіційна церемонія присяги проводиться в приватному порядку, а публічні урочистості переносяться на 21 січня.

Хто запрошується на інавгурацію президента США

Інавгурація президента США завжди викликає значний інтерес у світі, але протокол цієї події залишається майже незмінним уже понад століття. З 1874 року на інавгурації американських президентів іноземні лідери не запрошуються, що підкреслює внутрішній характер цієї церемонії. Замість цього на подію запрошуються дипломати, які представляють свої країни. Однак кожен бажаючий може відвідати інавгурацію, отримавши безкоштовний квиток, який зазвичай роздають представники інавгураційного комітету. Часто такі квитки можна отримати навіть на підходах до Капітолійського пагорба. Проте доступ до сцени, де відбувається церемонія, мають лише обрані особи, такі як члени сім’ї президента, конгресмени та інші високопосадовці. Для пересічних глядачів передбачені стоячі зони на певній відстані.

ПОДИВІТЬСЯ ЩЕ:  Памʼять про Другу світову війну й перемогу над нацизмом: між історією і сучасністю

Інавгурація 2025 року також відзначається особливими умовами. Зокрема, через пандемію коронавірусу ще у грудні інавгураційний комітет закликав громадян залишатися вдома і відмовитися від поїздок до Вашингтона. Ситуація ускладнилася після штурму Капітолія 6 січня, що змусило владу запровадити додаткові заходи безпеки. Наприклад, Національна алея, де під час інавгурації Барака Обами збиралися понад два мільйони людей, буде закрита для відвідувачів.

Майбутня церемонія викликала хвилю обговорень через рішення Дональда Трампа запросити кількох іноземних лідерів. Такий крок порушує усталену політичну традицію США. Зокрема, на інавгурацію були запрошені президенти Аргентини та Сальвадору. Президент Аргентини Хав’єр Мілей вже підтвердив свою участь, тоді як лідер Сальвадору Наїб Букеле ще вагається через міркування безпеки. Особливу увагу привернуло запрошення Дональдом Трампом голови КНР Сі Цзіньпіна. Однак китайський лідер відмовився від участі в інавгурації, в ній візьмуть участь посол Китаю та його дружина, що відповідає загальноприйнятій практиці. Примітно, що запрошення Сі Цзіньпіна не по дипломатичних каналах стало несподіванкою для Пекіна та союзників США. Китайські посадовці, які звикли до чітко встановленого протоколу, залишилися здивованими, не розуміючи справжніх намірів Трампа. Це лише додало інтриги до події, яка вже й так перебуває під пильною увагою всього світу.

Новини про те, що Дональд Трамп не запросив Володимира Зеленського на свою інавгурацію, спричинили хвилю обговорень серед українців і навіть певний подив. Для багатьох це виглядало як дипломатичний жест, що має прихований підтекст. Утім, варто прояснити ще раз: лідери інших держав традиційно не отримують запрошення на церемонію інавгурації президента США, це суто внутрішньополітична подія. Її основною метою є символічна передача влади та єдність нації. Зазвичай на церемонії присутні американські політики, члени Конгресу, Верховного суду, представники медіа та запрошені гості з числа громадян. Що ж стосується заяви Трампа про те, що він готовий прийняти Зеленського, якби той вирішив приїхати, то це швидше дипломатичний жест, а не порушення протоколу. Лідери іноземних держав можуть бути присутні на церемонії лише в приватному порядку, без офіційного статусу.

В історії США було кілька випадків, коли президенти не брали участі в інавгурації своїх наступників. Причини цього були різними, і не завжди вони пов’язані з особистим ставленням до наступника. Наприклад, другий президент США Джон Адамс після поразки на виборах 1800 року був настільки засмучений, що вирішив залишити Вашингтон і не бути присутнім на інавгурації Томаса Джефферсона. Подібну ситуацію повторив шостий президент Джон Квінсі Адамс у 1829 році, покинувши місто, щоб уникнути участі в церемонії присяги Ендрю Джексона, з яким у нього були напружені стосунки.

У 1841 році восьмий президент Мартін ван Бюрен також не з’явився на інавгурації Вільяма Гаррісона. Історики зазначають, що їхні стосунки були доброзичливими, і ймовірною причиною відсутності могла стати хвороба сина ван Бюрена. У 1869 році Ендрю Джонсон, який раніше пережив спробу імпічменту, відмовився бути присутнім на інавгурації Улісса Гранта.

Ще один випадок стався у 1921 році, коли Вудро Вілсон через серйозний стан здоров’я не зміг взяти участь у церемонії інавгурації Воррена Гардинга. Два роки до цього Вілсон переніс важкий інсульт, але все ж таки прибув до Капітолія в автомобілі разом із наступником. У 1974 році Річард Ніксон, достроково покинувши свою посаду після Вотергейтського скандалу, також не був присутній на інавгурації Джеральда Форда, адже залишив Вашингтон ще до того, як офіційно втратив президентські повноваження. Ці випадки є винятками із загальної традиції передачі влади в США, яка зазвичай супроводжується урочистою присутністю колишніх і новообраних лідерів.

Цікавим є те, що на відміну від Дональда Трампа, який пропустив інавгурацію Джо Байдена у січні 2021 року, нинішній президент США припустив, що може бути присутнім на інавгурації свого попередника. Відповідаючи на запитання журналістів про можливу участь у цій події, Байден зауважив із легкою іронією: “У мене хороші манери, на відміну від нього”.

Отже, інавгурація президента США є не лише урочистою церемонією, але й символом спадковості влади, що демонструє силу демократичних традицій. Це подія, коли минуле й майбутнє зустрічаються на схилі Капітолійського пагорба, а країна звертає свій погляд у нову епоху. Водночас вона поєднує і людські амбіції, політичні інтриги та гру інтересів. Щоразу ця церемонія стає своєрідним випробуванням як для обраного президента, так і його опонентів. При цьому особливо кумедним виглядає те, як ті, хто ще вчора критикував чи насміхався з Дональда Трампа, тепер намагаються наблизитися до нього та “припасти до його руки” у надії зберегти політичний вплив чи отримати власну вигоду. Це не нове явище — історія неодноразово доводила, що зміна політичного лідера часто супроводжується раптовою зміною ставлення до нього. Влада має магнетизм, якому важко опиратися, і навіть її критики рано чи пізно стають частиною цього ритуального поклоніння.

Оксана Іщенко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі статті

Кнопка "Повернутися до початку