Біблійна заповідь “Не вбивай” є однією з основних моральних настанов, якої дотримуються віряни різних конфесій. Вона вимагає від віруючих не тільки утримуватися від насильства, але й уникати ситуацій, де може виникнути потреба у вбивстві. У сучасному світі, де військова служба є обов’язком для багатьох, ця заповідь часто стає предметом обговорення та законодавчих рішень.
Правовий інститут альтернативної, тобто невійськової служби для релігійних громадян діє в нашій країні вже понад два десятиліття, відтоді як його було запроваджено в 1992 році з прийняттям Закону «Про альтернативну службу (невійськову) в Україні». Завдяки йому були звільнені від покарання чоловіки, які на момент ухвалення закону були засуджені за ухилення від призову з релігійних мотивів, кримінальні провадження щодо них були закриті.
Правом альтернативної служби за ці роки скористалися сотні громадян попри те, що тривалість її у півтора рази більша, ніж строк військової служби. За статистикою, в 1992 році альтернативну службу пройшли 255 осіб, у 2011 році – 499; у 2012 році – 436; у 2013 році – 215; у 2014 році – 475 (https://www.msp.gov. ua/content/spivrobitnictvo-z-radoyu-evropi.html).
З початком війни інститут альтернативної служби виявив вразливі місця та правові суперечності. У медіаполі час від часу трапляється інформація про діаметрально протилежні судові рішення. Юридична-судова газета, наприклад, пише про два такі випадки. В першому Верховний Суд залишив чоловіку в силі вирок у 3 роки в’язниці, в другому суд послався на позицію ЄСПЛ про те, що держава має забезпечити особам проходження альтернативної (невійськової) служби, яка є повністю відокремленою від військового обов`язку, а право на відмову від проходження військової служби за релігійними переконаннями гарантовано пунктом 1 статті 9 Конвенції з прав людини. (https://sud.ua/uk/news/publication/305055-religioznye-ubezhdeniya-ne-mogut-byt-osnovaniem-dlya-ukloneniya-ot-mobilizatsii-verkhovnyy-sud-ostavil-v-sile-prigovor-v-3-goda-tyurmy-uklonistu)
Ми звернулися до керівника адвокатського об’єднання “Репешко і партнери” Ігоря Володимировича Репешка за роз’ясненням українського законодавства, що регулює військові відносини.
Стаття 35 Конституції України закріплює право кожного громадянина України на свободу світогляду та віросповідання. Це право включає “свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, безперешкодно відправляти одноосібно чи колективно релігійні культи та ритуальні обряди, проводити релігійну діяльність». У цій статті також законодавчо закріплено взаємовідносини віруючої людини зі військовими інституціями: «У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінено альтернативною (невійськовою) службою». Начебто зрозуміла і цілком конкретна норма. Однак, як і у всьому, є своє але. У тій самій статті читаємо: «Ніхто не може бути звільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів з мотивів релігійних переконань». Додайте до цього норму про: «Захист території України є обов’язком кожного громадянина віком від 18 до 60 років», і стане зрозумілим, що представники жодної з конфесій, які мають заборону на вбивство, не зможуть бути застрахованими від мобілізації.
Але ж у нас є Закон “Про альтернативну службу”?
Так, у нас діє …ні, краще сказати, існує Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу». Він стверджує, що альтернативна служба під час мобілізації все ж таки можлива.
Конституційні положення не встановлюють конкретного уявлення про зміст релігій, віросповідання та значення релігійних переконань. Про які конфесії йдеться?
Постановою уряду затверджено перелік зареєстрованих організацій, які забороняють використання зброї. Це:
⁃ Адвентисти-реформісти;
⁃ Адвентисти сьомого дня;
⁃ євангельські християни;
⁃ євангельські християни-баптисти;
⁃ покутники;
⁃ Свідки Єгови;
⁃ харизматичні християнські церкви (і церкви, прирівняні до них, згідно з зареєстрованими статутами);
⁃ християни віри євангельської (і церкви, прирівняні до них, згідно з зареєстрованими статутами);
⁃ Суспільство Свідомості Крішни.
Що робити вірянам – членам релігійних спільнот, статут яких не дозволяє брати участь у військовій службі?
Щоб не брати до рук зброю, віруючим слід написати заяву до ТЦК, в якій попросити виконувати військовий обов’язок у формі альтернативної (невійськової) служби та додати довідку від релігійної спільноти зі згаданих вище.
До заяви слід додати документ, що підтверджує істинність переконань. Згідно з адвокатською практикою, що вже склалася, подати таку заяву необхідно ще до того, як людині вручать повістку, щоб це не сприймалося як ухилення від призову на військову службу. Отже, місцева влада може знайти для такої людини місце (наприклад, підприємство з виготовлення дронів), де вона зможе проходити альтернативну службу.
Але це лише частина проблем, які виникають під час проходження альтернативної служби. Одна з них особливостей – це специфічне харчування віруючих, дотримання посту, заборона певних видів продуктів. Їжа в армії однакова для всіх… Це питання зовсім не врегульоване в законодавстві.
Військова служба у мирний та воєнний час – чи є різниця для “альтернативників”?
Так, слід врахувати, що указом Президента з 24.02.2022 року в Україні скасовано призов на строкову військову службу та запроваджено загальну мобілізацію. Строкова служба у мирний час – це одне, а мобілізація під час повномасштабного вторгнення – це зовсім інше.
Перелік осіб, які не підлягають мобілізації, наведено у ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і в ньому точно немає згадки про можливість відстрочки для осіб, які проходили альтернативну службу. Тож залишається тільки надія на співробітників місцевих органів влади та ТЦК, які можуть забезпечити релігійну людину місцем на війні, без можливості брати до рук зброю. Медицина, зв’язок, логістика, транспорт, ремонт, кухня, ІТ, інженерні війська – можливості є. Але враховуючи практику, що склалася, можна стверджувати, що такий варіант малоімовірний. Залишається лише просити свого командира давати завдання, пов’язані із забезпеченням війська, а не бойові.
Якщо віруючу людину не почули, порушили її право, чи є сенс звертатися до суду?
Потрібно врахувати, що за сформованою судовою практикою, більшість рішень суду першої інстанції виноситься не на користь заявника, який відстоює свої права як людина, яка не може брати до рук зброю, одягати військову форму і вбивати людей через свою віру і стосунки з богом. Її визнають винною в ухилянні від мобілізації. Але в цьому випадку є можливість заперечувати винесене рішення і часто така практика є успішною. До речі, в ухвалі Верховного суду України, наведеній “Судово-юридичною газетою”, йдеться про те, що відсутність підстав давати військовозобов’язаному відстрочку від призову у зв’язку з його релігійними переконаннями не означає, що він обов’язково повинен буде брати до рук зброю. Таких військовослужбовців можна задіяти на вирішення інших важливих завдань на кшталт підвезення провізії та боєприпасів, будівництва укріплень, і навіть евакуації поранених із поля бою.
Чи можна взагалі у таких випадках апелювати до Конвенції з прав людини?
Якщо застосовувати практику Європейського суду з прав людини, який встановив: у призовника має бути «неприйняття військової служби, мотивоване серйозним і непереборним конфліктом між обов’язком служити в армії та переконаннями особи або глибоко та щиро сповідуваними релігійними чи іншими поглядами», то тут доведеться доводити не тільки наявність переконань, а й те, що певні політичні, філософські, етичні чи релігійні погляди є несумісними з несенням військової служби.
Як вирішується питання альтернативної служби у світі?
У країнах де немає призову, відповідно, немає альтернативної служби.
Раніше у період призову право на таку службу мало дозвільний характер. Кандидати на альтернативну службу не збирали довідки, а писали цілі твори, в яких пояснювали, чому не можуть служити в армії. Остаточне рішення в цьому питанні приймала організація у справах альтернативної служби. В останні ж роки право на альтернативну службу фактично стало носити заявний характер, практично – за бажанням. Як приклад можна навести Німеччину, де до скасування обов’язкової військової служби в 2011 році альтернативна служба визнавалася формою виконання військового обов’язку. Можливою була і відмова від військової служби, як за світськими, так і релігійними переконаннями. Альтернативна служба завжди являла собою обов’язкову службу на благо суспільству, і громадяни проходили її переважно в соціальній сфері. До речі, у цій країні під час існування військового призову у 1969 році було прийнято Доповнення до закону, в якому було визначено, що якщо визнані “відмовники” за природою своїх переконань не можуть проходити навіть альтернативну цивільну службу, вони звільняються від цивільної служби та працюють за вільною трудовою угодою.
Для повноти картини варто також нагадати зміст статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. А також поставити під сумнів вичерпність переліку релігійних організацій, приналежність до яких дає право на альтернативну службу. Скориставшись статистичними даними порталу РІСУ, ми підрахували кількість громад, які відносяться до вказаних у списку організацій: адвентисти – 969 громад; баптисти – 2621 громада; євангельські християни – 2519; харизмати – 1436 громад; свідки Ієгови – 372 громади; суспільство свідомості Крішни – 40 громад. Сукупно маємо 7957 громад. Для порівняння вкажемо на кількість діючих громад православних – 18132 та католиків – 4740.
Тож, як бачимо, в Україні існує значна кількість релігійних організацій, зокрема, православні та католицькі громади, кількість яких перевищує 22 тисячі. Певно, що вони також мають свої моральні та етичні норми, які суперечать виконанню військовому обов’язку зі зброєю в руках, однак наразі не мають права на альтернативну службу.
