Військова служба і опіка над недієздатною особою: чому вирішальним є не статус, а конкретні сімейні обставини

Чи може військовослужбовець бути опікуном недієздатної особи, якщо він є найближчим родичем і фактично доглядає за нею? Це питання дедалі частіше стає предметом судового розгляду, адже проходження військової служби саме по собі не визначає, чи здатна людина виконувати обов’язки опікуна. Водночас різні підходи до застосування законодавства призводять до спорів, остаточну відповідь на які формує судова практика.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери», до яких звернулася наша редакція, прокоментували, як Верховний Суд вирішує такі спори, які обставини мають вирішальне значення та чи може проходження військової служби стати підставою для відмови у призначенні опікуном.

Війна, яка триває вже п’ятий рік, змушує багатьох громадян шукати рішення навіть у найскладніших життєвих обставинах. Проте не кожен спосіб, який на перший погляд видається законним виходом з непростої сімейної ситуації, насправді може бути реалізований. Одне з питань, яке доволі часто ставлять нам під час консультацій, стосується можливості призначення військовослужбовця, який проходить військову службу, опікуном недієздатної особи. Відповідь на нього міститься в постанові Верховного Суду у справі № 305/1557/24, ухваленій 22 червня 2026 року.

Як випливає з матеріалів справи, чоловік звернувся до суду із заявою про визнання свого дядька недієздатним та призначення себе його опікуном. Свої вимоги він обґрунтував тим, що дядько є особою з інвалідністю з дитинства ІІ групи з діагнозом «Олігофренія в стадії вираженої дебільності» та має відповідне пенсійне посвідчення. Висновком лікарні від 07 травня 2024 року підтверджено, що через психічний розлад він потребує постійного стороннього догляду.

Крім того, довідка лікарні від 04 квітня 2024 року засвідчує, що чоловік перебуває під наглядом лікаря-психіатра з 1982 року з діагнозом «Помірна розумова відсталість», є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду. Також встановлено, що інвалідність з дитинства ІІ групи йому визначена ще з 1988 року, а лікування у психіатра він неодноразово проходив амбулаторно.

Висновок судово-психіатричної експертизи підтвердив, що дядько має хронічний стійкий психічний розлад у вигляді помірної розумової відсталості. Через свій психічний стан він не здатний усвідомлювати значення власних дій та керувати ними.

Заявник пояснив, що протягом останніх років саме він постійно доглядав за дядьком. Вони проживають разом, а племінник забезпечує його ліками та продуктами харчування, супроводжує до лікарів, допомагає по господарству, готує їжу та виконує інші необхідні побутові справи. За словами заявника, стан здоров’я дядька значно погіршився, тому той уже не може самостійно забезпечувати свої життєві потреби, не усвідомлює значення своїх дій, не здатний керувати ними та потребує постійного стороннього догляду й опіки. Також він зазначив, що інших родичів, які могли б здійснювати догляд і виконувати обов’язки опікуна, немає.

Рішенням районного суду від 20 грудня 2024 року заяву було задоволено частково. Суд визнав дядька недієздатним, встановив над ним опіку та тимчасово поклав обов’язки опікуна на Орган опіки та піклування Виконавчого комітету місцевої селищної ради. У задоволенні вимоги про призначення племінника опікуном суд відмовив.

Надалі, постановою апеляційного суду від 25 червня 2025 року апеляційну скаргу племінника залишено без задоволення, а рішення районного суду — без змін.

Обидва суди виходили з того, що подання Органу опіки та піклування Виконавчого комітету селищної ради про доцільність призначення племінника опікуном має рекомендаційний характер і не містить належного обґрунтування, чому саме ця особа повинна виконувати обов’язки опікуна. У поданні від 27 червня 2024 року № 83 зазначено, що після розгляду поданих документів орган опіки та піклування вважає за доцільне рекомендувати районному суду призначити племінника опікуном над недієздатним дядьком. Водночас жодних мотивів, які б пояснювали таку рекомендацію, документ не містить, а тому не відповідає вимогам закону щодо його змісту та обґрунтованості.

Суди звернули увагу, що саме формулювання «вважає за доцільне рекомендувати» свідчить про рекомендаційний характер такого подання. Воно може бути враховане лише разом з іншими доказами та встановленими обставинами справи, однак саме по собі не має вирішального значення для прийняття судового рішення.

Під час розгляду справи також було встановлено, що заявник був призваний на військову службу під час мобілізації та проходить військову службу, виконуючи свій обов’язок із захисту Вітчизни. Ця обставина підтверджувалася показаннями свідків і самим заявником не заперечувалася. На думку судів, проходження військової служби фактично унеможливлює належне виконання обов’язків опікуна. Аналогічний правовий висновок був викладений Верховним Судом у постанові від 24 грудня 2024 року в справі № 716/662/24 та у постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 344/2344/24.

Тому суди дійшли висновку, що особа, яка виконує конституційний обов’язок із захисту суверенітету та незалежності України і проходить військову службу, не може бути призначена опікуном недієздатної особи.

Оцінюючи доводи заявника про те, що суд першої інстанції не врахував найкращі інтереси дядька, апеляційний суд зазначив, що такі твердження є суб’єктивною оцінкою самого заявника та не підтверджені конкретними фактами. Крім того, суди встановили, що у дядька є інші рідні та близькі особи, які можуть надавати йому допомогу та піклуватися про нього, хоча й не на постійній основі.

Отже, суди розглядали досить поширену життєву ситуацію: особа має родича з інвалідністю, якого в установленому законом порядку визнано недієздатним і який дійсно потребує постійної сторонньої допомоги. Наявність таких обставин підтвердили суди 2 інстанцій. Водночас, незважаючи на те, що племінник був найближчим родичем, а Орган опіки та піклування рекомендував призначити опікуном саме його, суди дійшли висновку, що проходження ним військової служби унеможливлює фактичне виконання обов’язків опікуна. Через це племінник не міг бути призначений опікуном і, відповідно, надалі звільнений з військової служби на цій підставі.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, племінник подав касаційну скаргу. У ній він послався на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17, від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19, від 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21, від 24 липня 2024 року у справі № 727/597/24 та від 27 листопада 2024 року у справі № 341/1526/23.

За твердженням заявника, відповідно до цих висновків сам факт проходження особою військової служби не може бути достатньою підставою для відмови у призначенні її опікуном. Законодавство України не передбачає окремого порядку встановлення опіки під час воєнного стану та не містить прямої заборони призначати мобілізованого військовослужбовця опікуном над недієздатною фізичною особою. Водночас обов’язковою умовою для призначення судом конкретної фізичної особи опікуном є наявність подання органу опіки та піклування про доцільність призначення саме цієї особи.

З метою остаточного вирішення не лише цього спору, але й інших подібних справ Верховний Суд навів положення законодавства, які регулюють порядок встановлення опіки та призначення опікуна.

Відповідно до частини 1 статті 300 Цивільного процесуального кодексу України, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, зокрема про обмеження або позбавлення неповнолітньої особи права самостійно розпоряджатися своїми доходами, або про визнання фізичної особи недієздатною, суд встановлює над нею відповідно піклування або опіку. Піклувальника чи опікуна суд призначає за поданням органу опіки та піклування.

Водночас частинами 2–5 статті 63 Цивільного кодексу України передбачено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа, яка має повну цивільну дієздатність. Призначення особи опікуном або піклувальником можливе лише за наявності її письмової заяви.

Під час вибору опікуна або піклувальника перевага надається особам, які перебувають із підопічним у сімейних або родинних відносинах. При цьому мають враховуватися особисті стосунки між ними, а також реальна можливість особи виконувати обов’язки опікуна чи піклувальника. Закон також допускає призначення одній фізичній особі одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Перелік обставин, за наявності яких фізична особа не може бути опікуном або піклувальником, встановлений статтею 64 Цивільного кодексу України. Відповідно до цієї статті опікуном або піклувальником не може бути фізична особа, яка позбавлена батьківських прав, якщо такі права не були поновлені, а також особа, поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

Наведений у статті 64 Цивільного кодексу України перелік обставин, які перешкоджають призначенню особи опікуном або піклувальником, є вичерпним і не підлягає розширювальному тлумаченню. Зміст цієї статті не дає підстав вважати, що додаткові обмеження можуть установлюватися іншими законами або нормативно-правовими актами. Серед передбачених нею обставин немає проходження військової служби, зокрема за призовом під час мобілізації.

Таким чином, факт проходження військової служби за мобілізацією не є законодавчою перешкодою для призначення особи опікуном. Більше того, чинне законодавство передбачає механізм, який дозволяє військовослужбовцю реалізувати право та виконувати обов’язки опікуна. Йдеться не про обмеження або заборону призначати мобілізованого військовослужбовця опікуном, а про можливість його звільнення з військової служби після такого призначення за наявності визначених законом умов.

Законодавство про військову службу, мобілізацію та мобілізаційну підготовку не лише не забороняє призначати військовослужбовця опікуном, але й визначає правові наслідки такого призначення. Одним з них може бути звільнення особи з військової служби, зокрема зі служби за призовом під час мобілізації.

Відповідно до пункту «г» частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, можуть бути звільнені зі служби через необхідність здійснювати опіку над особою з інвалідністю, яку суд визнав недієздатною.

Абзацом 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» також передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовець може бути звільнений зі служби через сімейні обставини або з інших поважних причин у зв’язку з необхідністю здійснювати опіку над особою, визнаною судом недієздатною. Обов’язковою умовою такого звільнення є відсутність інших осіб, які здійснюють опіку або піклування над цією особою.

Наведені положення Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» свідчать, що під час дії воєнного стану законодавець установив чіткий та вичерпний перелік підстав для звільнення військовослужбовців, призваних під час мобілізації. До таких підстав належать сімейні обставини та інші поважні причини, прямо передбачені законом.

Необхідність здійснювати опіку над недієздатною особою визнається окремою поважною сімейною обставиною, яка за певних умов об’єктивно унеможливлює подальше проходження військової служби.

Для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану має існувати сукупність юридично значущих обставин. Зокрема, особа повинна проходити військову службу за призовом під час мобілізації, мати юридичний обов’язок і фактичну необхідність здійснювати опіку над недієздатною особою, а також не повинно бути інших осіб, які вже здійснюють або можуть здійснювати таку опіку чи піклування.

Втім, чинне законодавство містить важливе застереження. Зі змісту абзацу 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» випливає, що підставою для звільнення є необхідність здійснювати опіку над особою, визнаною судом недієздатною, лише за умови, що таку опіку або піклування не здійснює інша особа.

Отже, визначальне значення має не статус військовослужбовця, а наявність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати опіку над недієздатною особою. Саме ця обставина підлягає перевірці судом під час вирішення питання про призначення опікуна.

Верховний Суд наголосив, що проходження військової служби за призовом під час мобілізації саме по собі не може бути підставою для відмови у призначенні військовослужбовця опікуном над особою, яку визнано недієздатною.

Розглядаючи такі справи, суди мають насамперед виходити з найкращих інтересів особи, над якою встановлюється опіка. Для цього необхідно з’ясувати, чи є інші особи, які можуть бути призначені опікунами, а також оцінити їхню реальну здатність постійно виконувати обов’язки опікуна, а не лише час від часу відвідувати недієздатну особу або допомагати їй за потреби.

Крім того, суд повинен перевірити справжність намірів військовослужбовця, який є кандидатом на призначення опікуном. Зокрема, необхідно встановити, чи дійсно він має намір забезпечувати особисті немайнові та майнові права й інтереси недієздатної особи, а також чи відповідає він критеріям, установленим Правилами опіки та піклування.

Під час розгляду цієї справи було встановлено, що у дядька все ж є інші близькі особи, які можуть бути його опікунами. Одночасно суди врахували, що племінник був призваний на військову службу під час мобілізації та продовжував її проходити.

Оцінивши ці обставини, касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для призначення племінника опікуном. З огляду на це Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення.

Таким чином, законодавство не містить заборони або обмеження щодо призначення військовослужбовця опікуном над недієздатною особою лише через проходження ним військової служби. Однак таке призначення залежить від конкретних обставин справи, насамперед від того, чи є військовослужбовець єдиною особою, яка реально може постійно виконувати обов’язки опікуна та забезпечувати права й інтереси недієздатного громадянина.

Як бачимо, не слід вважати проходження військової служби автоматичною підставою для відмови у призначенні опікуном. У кожній конкретній ситуації необхідно оцінювати, чи існують інші особи, які можуть забезпечити належну опіку, а також належно підготувати докази фактичної необхідності призначення саме цього кандидата. Повнота підтверджених обставин, а не статус військовослужбовця, є ключовою для ухвалення законного судового рішення.